Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Бердянський державний педагогічний університет

Факультет економіки та управління

Кафедра менеджменту

Менеджмент

Виконала:

Студентки II курсу 22-а групи

Факультету економіки та управління

Спеціальності

«Економіка підприємства»

Пеліхова Маргарита, Черненко Ганна та Шевчено Аліна

Бердянськ-2015 р.

2.2 Анрі Файоль та його роль у формуванні адміністративної школи в управлінні

1)Анри Файоль - один из создателей научного менеджмента - создал свою концепцию управления, исходя из опыта военного управления, автор научной теории управления. Будучи руководителем крупной французской горнодобывающей и металлургической компании, которая в момент его назначения на пост генерального управляющего находилась на грани банкротства, а перед его отставкой стала одним из самых мощных концернов, написал книгу "Общая и промышленная администрация".

Анри Файоль первый выделил в качестве особого объекта исследования управленческую деятельность, разработал основополагающие принципы своей "административной теории". Его важнейший тезис: предприятие - социальный организм, который нуждается в научном конструировании и приведении в деятельное состояние. Им подробно описаны обязанности линейных и функциональных руководителей, кроме того, он обращает внимание на то, что особая ответственность за надлежащее функционирование предприятия лежит на линейных - административных руководителях, которые образуют своеобразный вертикальный стержень, скрепляющий данный социальный организм сверху донизу.

Он разводит понятия "функции управления" и "функции администрации". Выделяет 14 принципов "административной теории", в которой отчетливо прописан человековедческий характер управленческой деятельности. Актуальны сегодня его рекомендации по воссозданию научного управления семьей, различными социальными сферами, государством. Можно прислушаться к советам А. Файоля по поводу того, какими качествами и знаниями призван обладать руководитель крупного предприятия.

Если воспользоваться классификацией Анри Файоля, при этом несколько ее модифицировав, то руководители бывают командующие (административные), штабные и полевые. Руководители административные более 2/3 своих усилий по управлению реализуют через людей, а потому их профессиональная ценность состоит в умении стратегически целеполагать, увлекать персонал работой, конструировать взаимоотношения в трудовом коллективе. Штабные руководители занимаются профессиональной разработкой поручений административных руководителей или возглавляют какие-то функциональные подразделения: отдел по работе с кадрами, главная бухгалтерия, аналитическая служба и другие. Полевые руководители - это менеджеры-исполнители или лица, возглавляющие низовые звенья госучреждения и деловой структуры. В качестве таковых часто выступают, например, на производстве мастера и бригадиры.

Джерело: Шепель В.М. Человековедческая компетентность менеджера. Управленческая антропология. Для менеджеров. - М.: Народное образование, 1999.- 432 с.

2)Анри Файоль (1841 — 1925) почти всю свою сознательную жизнь (58 лет) проработал во французской компании по переработке угля и железной руды.

Центром внимания Файоля была управленческая деятельность, и он считал, что его успех в качестве менеджера связан в первую очередь с тем, что он правильно организовывал и осуществлял свою работу.

Более того, он считал, что при правильной организации работы каждый менеджер может добиться успеха.

В определенном смысле Файоль имел аналогичный с Тейлором подход: он стремился найти правила рациональной деятельности.

Особенность же учения Файоля состояла в том, что он изучал и описывал особый вид деятельности — управление, чего в таком виде, как это сделал Файоль, никто до него не делал.

Рассматривая организацию как единый организм, Файоль считал, что для любой деловой организации характерно наличие определенных видов деятельности, или шести функций:

• техническая деятельность (производство);

• коммерческая деятельность (закупка, сбыт и обмен);

• финансовая деятельность (поиск и оптимальное использование капитала); • деятельность безопасности (защита собственности людей);

• эккаунтинг (деятельность по анализу, учету, статистике);

• управление (планирование, функция организации, распорядительство, координация и контроль).

Основная заслуга такого рассмотрения организации состояла в том, что Файоль выделил управление как особый вид деятельности и определил, что деятельность по управлению включает в себя следующие обязательные функции: планирование, организацию, распорядительство, координацию и контроль.

Считая, что управленческая деятельность может отличаться в зависимости от размера организации, уровня в управленческой иерархии и т.п., Файоль подчеркивал, что в то же время она обязательно должна включать в себя все пять указанных функций.

Файоль также разработал четырнадцать принципов управления, которым он следовал в свбей практике и от которых, как он считал, зависит успех управления:

• разделение труда (повышает квалификацию и уровень выполнения работы);

• власть (право отдавать команды и нести ответственность за результаты);

• дисциплина (четкое и ясное взаимопонимание между рабочими и менеджерами, базирующееся на уважении к правилам и договоренностям, существующим в организации; в основном — результат возможностей руководства);

• единство распорядительства (распоряжение только от одного руководителя и подотчетность только одному руководителю);

• единство руководства (один руководитель и единый план для каждого набора действий по достижению каких-то единых целей);

• подчинение индивидуальных интересов общим интересам (менеджер должен добиваться с помощью личного примера и жесткого, но справедливого управления того, чтобы интересы индивидов, групп и подразделений не превалировали над интересами организации в целом);

• вознаграждение персонала (оплата должна отражать состояние организации и стимулировать людей на работу с отдачей);

• централизация (уровень централизации и децентрализации должен зависеть от ситуации и выбираться таким образом, чтобы давать лучшие результаты);

• цепи взаимодействия (четкое построение цепей следования команд от руководства к подчиненным);

• порядок (все должны знать свое место в организации);

• равенство (к рабочим следует подходить справедливо и по-доброму);

• стабильность персонала (кадры должны находиться в стабильной ситуации);

• инициатива (менеджеры должны поощрять подчиненных выдвигать идеи);

• корпоративный дух (следует создавать дух единства и совместных действий, развивать бригадную форму работы).

Считая предложенные им принципы универсальными, Файольтем не менее считал, что применение этих принципов на практике должно носить гибкий характер, зависеть от ситуации, в которой осуществляется управление.

После Файоля многие исследователи занимались изучением и теоретическим описанием управленческой деятельности, функций управления.

Джерело: Виханский О.С., Наумов А. И. В54 Менеджмент: Учебник. — 3-е изд. — М.: Экономистъ, 2003.— 528 с. (с.48-50)

3) Анрі Файоль, маючи великий досвід керівництва французькою компанією з видобутку вугілля, значну увагу приділяв управлінню персоналом, в першу чергу адміністративними кадрами.

Вперше функції управління, які виклав Анрі Файоль, що лежать в основі науки управління, представлені у наступному вигляді:

1. Планування - прогнозування - наукове передбачення розвитку національної економіки, результатів цього розвитку, соціальних та інших наслідків.

2. Організація - вдосконалення організаційної структури управління і розробка науковообґрунтованих методів її роботи і функцій, спрямованих на досягнення основних цілей розвитку суспільного виробництва.

3. Розпорядження - цілеспрямовано впливати на персонал підприємства, організації чи установи.

4. Погодження - це знаходити "золоту середину" між усіма учасниками виробничих відносин.

5. Контроль - спостереження за виконанням розпоряджень та інших правил, регламентованих вимогами виробництва.

З позиції теорії управління А. Файоль сформував цілу низку принципів управління адміністративною діяльністю, які абсолютно не втратили своєї актуальності і нині.

До них відносяться:

1) розподіл праці;

2) повноваження і відповідальність;

3) дисципліна;

4) єдиноначальність;

5) єдність напряму;

6)підпорядкування особистих інтересів загальному;

7) винагорода персоналу;

8) централізація;

9) скалярний ланцюг (лінія влади зверху вниз);

10) порядок;

11) справедливість;

12) стабільність робочого місця для персоналу;

13) ініціатива;

14) корпоративний дух.

Джерело: Горлачук В.В. Управління земельними ресурсами : навч. посіб. / В.В. Горлачук, В.Г. В’юн, А.Я. Сохнич ; за заг. ред. В.Г. В’юна. – Миколаїв : МФ НаУКМА, 2002. – 316 с.

4) Анрі Файоль є одним із самих ранніх відомих дослідників, які дали теоретичний аналіз управлінської діяльності. Він сформулював 14 фундаментальних принципів управління, багато з яких до цього часу корисні. Принципи — це об’єктивно обґрунтовані правила або основні положення, якими користуються керівники для досягнення поставленої мети.

Розподіл праці — спеціалізація дозволяє індивідууму бути більше кваліфікованим і тому більш продуктивним.

Влада — право віддавати розпорядження, з допомогою яких повинна здійснюватись рівнозначна відповідальність за свої дії.

Дисципліна, яка є обабічною, — як щодо керівника, так і співробітників, які повинні слідувати тільки тим розпорядженням, при яких управління забезпечує ефективне керівництво.

Єдність команд — на противагу концепції функціональної влади Тейлора теорія Файоля виходить з того, що кожний працівник повинен підкоряться лише одному керівнику, щоб не допускати конфлікту при розпорядженні. Цей принцип, який проголосив Файоль, знайшов багато прихильників серед керівників.

Єдність направлення дій — люди, які зайняті в одних і тих же сферах діяльності, повинні володіти і однаковими цілями при виконанні єдиного плану.

Підпорядкування особистих інтересів загальному добру — управління повинно виходити з того, що цілі організації завжди важливіші аніж особисті.

Винагорода — заробітна плата являє собою ряд систем стимулювання; Файоль зазначив, що вдосконаленої системи стимулювання не існує.

Централізація або децентралізація — вибір організаційної структури залежить від умов управління і кваліфікації персоналу.

Ієрархія — вона необхідна для забезпечення одного напрям­ку дій, але горизонтальні зв’язки є також фундаментальними, оскільки вище керівництво знає, що такі комунікації мають місце.

Порядок — як матеріальний, так і соціальний порядок необхідні. Перший мінімізує втрати робочого часу і забезпечує раціональне використання ресурсів, другий досягається з допомогою організації справи і відбору персоналу.

Справедливість — в інтересах справи необхідно «об’єд­нання доброти і справедливості в ставленні до співробітників, коли тільки справедливість може бути досягнута».

Стабільність перебування на посаді — в значній мірі залежить від часу і затрат, які витрачені на навчання менеджерів.

Ініціатива — давати можливість всьому персоналу демонструвати свою активність (ініціативу), яка є джерелом сили організації, навіть коли це може потягти за собою появу «жертв гоноровитості».

Дух організації — керівник повинен сприяти моральності своїх співробітників і, за словами Файоля, «необхідний справжній талант, щоб координувати зусилля, заохочувати захопленість, використовувати можливості кожного працівника і нагороджувати кожного по його заслугах без пробудження можливої заздрості і порушення гармонії відносин».

Ці адміністративні принципи можна підсумувати таким чином:

-ефективність управління зростає, якщо члени групи організова ні у відповідну ієрархію влади;

-ефективність управління зростає при спеціалізації завдання в групі;

-ефективність управління зростає при обмеженні малим числом масштабу контролю в будь-якій точці ієрархії;

-ефективність управління зростає при групуванні робітників з метою контролю відповідно до:

— мети,

— процесу,

— клієнтури,

— місця.

На основі цих принципів Л. Гулик визначив дії керівника. До цих видів діяльності він відносив планування, організацію, уком­плектування, координацію, звітування і бюджет.

Планування: розробка в загальних рисах того, що слід зробити, а також методів здійснення наміченого з метою досягнення мети, поставленої перед організацією.

Організація: запровадження формальної структури влади, через яку робочі підрозділи впорядковуються, визначаються і координуються для досягнення певної мети.

Керування: безперервне завдання ухвалення рішень та втілення їх в конкретні та загальні накази та вказівки, а також виконання обов’язків провідника організації.

Укомплектування: увесь комплекс функцій із залучення і підготовки кадрів та підтримки сприятливих умов праці.

Координація: охоплює всі важливі обов’язки, що стосуються взаємозв’язку різних частин роботи.

Звітування: інформування всіх, перед ким керівник зобов’яза­ний звітувати щодо стану справ, бути поінформованим та інформувати підлеглих через особисті справи, дослідження й інспекції.

Бюджет: уся діяльність, пов’язана з фінансовим плануванням, бухгалтерським обліком та контролем.

Цей підхід до вивчення розвитку і діяльності організацій та менеджменту справляв величезний вплив аж до 50-х рр.

На противагу підходу з погляду адміністративних засад, у

30-ті рр. стали визнавати, що організації функціонують не через ієрархічний чи формальний лад, а через неформальні зв’язки та взаємодію груп. Визнання впливу людських взаємин на організації зреш­тою стало причиною відмови від підходу адміністративних засад.

Джерело: Менеджмент у державних організаціях: Навчальний посібник. Автор: Цуруль О. А. КНЕУ Год: 2002 . – 142 с.

5) Имена А. Файоля и его последователей чаще всего упоминаются в истории менеджмента в связи с теми функциями, принципами и задачами, которые эти авторы идентифицировали и выделили. Одной из наиболее важных их заслуг было умение синтезировать идеи своих современников и предшественников.

Файоль по существу доказал, что для построения науки управ­ления необходимо наладить наблюдение не столько за деятельно­стью работника, которым управляют, сколько за деятельностью управляющего, менеджера. К сожалению, предшествующая ему школа научного менеджмента разрабатывалась без всякого на­блюдения за реальными менеджерами, если не считать индивиду­ального и ограниченного по времени опыта менеджера, выдвига­ющего собственную теорию, построенную на самонаблюдениях.

То обстоятельство, что академические исследователи менедж­мента обращали мало внимания на поведение реальных менед­жеров, не удивляет. Менеджмент — сугубо прикладная наука, и начиная с первых работ древних мыслителей и деятелей государ­ственного управления акцент делался на выработке руководящих принципов, методов и рекомендаций, которые способствовали бы совершенствованию управления. Целью исследований и теорий менеджмента никогда не было административное поведение или собственно поведение менеджеров. В этой области исследований внимание, как правило, было направлено на ожидаемые резуль­таты, а не на повседневную деятельность менеджеров. И хотя акцент на анализ работы менеджеров имеет недавнее происхож­дение, внимание к результатам управленческой деятельности про­явилось давно.

Именно А. Файоль создал обобщенный образ менеджера как плановика, организатора, координатора и контролера, который впоследствии стал известен как функциональный образ менеджера. Промышленность, или деловой мир, как это представлял себе Файоль, охватывает 6 видов деятельности:

1) техническая деятельность, которая включает изготовление и производство;

2) коммерческая деятельность, например закупки, продажи и обмен;

3) финансовая деятельность, в том числе поиск оптимальных источников капитала;

4) работа по обеспечению безопасности с целью защиты от пожара, краж, наводнений и общественных беспорядков;

5) учетная деятельность, в том числе сбор данных, представ­ление финансовых отчетов и статистической информации;

6) управленческая деятельность, охватывающая прогнозирова­ние, организацию, управление, координацию и контроль. Конкре­тизируя это, Файоль в указанной работе утверждал, что «управлять означает прогнозировать, планировать, организовывать, руково­дить, координировать и контролировать».

Предложенные им принципы и идеи были частью его страте­гии построения такой теории менеджмента, которая позволила бы наладить подготовку практикующих и будущих менеджеров. От­ветственность за уровень образования в области менеджмента несут школы, компании, семья и государство. Если бы семья при­давала большее значение принципам и нормам домашней жизни, тогда управленческие идеи проникали бы в душу ребенка и созда­вали основу для их дальнейшего изучения в школе. Даже если высшее образование, в представлении Файоля, приобретет более широкий характер благодаря преподаванию предметов по искус­ству и наукам, оно все равно должно включать учебный курс менеджмента. Организации должны проводить семинары и стиму­лировать все виды базового обучения менеджменту и повышения квалификации, а государство должно подавать пример, вводя ме­неджмент в учебные планы государственных школ.

В первой части книги «Общий и промышленный менеджмент» Файоль стремился доказать необходимость обучения менеджменту. В последней части он пытался указать, что должно стать пред­метом изучения. Историки менеджмента сожалеют о том, что не­завершенная книга Файоля содержит только половину из запла­нированных им 4 частей. Но даже в таком виде книга содержит неоспоримые доводы в пользу подготовки менеджеров. * Взгляд на управленческую деятельность, изложенный Файолем, вполне согласуется с классическими экономическими теориями и научным подходом Тейлора. Если мы хотим научно подходить к решению какой-либо проблемы, необходимо сначала дать ее определение, выработать план действий, проанализировать и вы­брать оптимальный подход, а затем проследить, чтобы должным образом было обеспечено достижение цели. Файоль был уверен, что и к менеджменту следует подходить так же. Кроме того, он разработал методику администрирования и менеджмента, кото­рая была логичной и простой, она была продемонстрирована на примере функций администрирования. Рассмотрим их.

Прогнозировать и планировать — значит изучать будущее и изыски­вать способы реализации замыслов. Фактически Файоль предложил уни­кальную концепцию, утверждая, что прогнозирование и планирование следует рассматривать лишь как составные части более широкой функ­ции, называемой предвидение. Предвидение охватывает прогнозирование, или видение будущего, но не только это. Сюда входит также системати­ческая подготовка этого будущего, которое открывается в процессе про­гнозирования. Кроме того, в схеме, представленной Файолем, и плани­рование представляет собой больше, чем формальный план. Результат Процесса предвидения включает способы выполнения плана. Современ­ные трактовки результата — это скорее серия поставленных целей, а также стратегии их реализации. Предвидение — это ориентированный на дейст­вие подход к планированию.

Организовывать — значит проектировать деятельность компании, определять эффективное соотношение людских и материальных ресур­сов. Организационная деятельность предполагает выработку структуры, которая будет способствовать достижению цели. Координация — это объ­единение всех видов деятельности в рамках организационной структуры. Благодаря координации элементам организационных структур придается необходимый статус, а средства приводятся в соответствие с целями, достижению которых они служат. Координация и организация позволяют менеджеру мобилизовать ресурсы данной организации на достижение цели.

Руководство — это функция, которая обеспечивает возможность ра­боты организации в соответствии с ее намерениями. Руководство помо­гает организации функционировать должным образом. В самом общем смысле руководство включает попытки стимулировать действия персо­нала и лидеров в направлении реализации целей организации.

И наконец, контроль подразумевает выполнение целей в соответст­вии с планом, который был принят согласно отданным распоряжениями, и с принципами, которые были положены в основу плана.

Когда указанные функции надлежащим образом выполняются, рациональный и расчетливый менеджер добивается единства в рамках своей организации, которое позволяет ей осуществлять целесообразные и эффективные операции. Во второй главе книги Файоль подробно раскрыл содержание каждой функции с целью подтверждения единства управленческого процесса. Он считал, что менеджеры — это логически мыслящие, хорошо информирован­ные люди, которые имеют цель, план и волю для того, чтобы получить результаты. При этом менеджер должен подходить к проблемам соответствующим образом.

Прежде всего преуспевающие менеджеры должны обладать способностью предвидения. В их обязанности входит обеспече­ние футуристического видения в планировании. Планы должны образовывать единство по вертикали, при этом планы на нижних этажах организационной структуры логически вытекают из пла­нов, разработанных на самом верху. Другими словами, цели каж­дого отдела должны непосредственно подкреплять общие задачи организации, а цели отдельных рабочих групп должны ориенти­роваться на цели отдела. Горизонтальное единство также важно, если есть необходимость координации деятельности рабочих групп. Все цели производственных единиц и отделов маркетинга должны быть тесно взаимосвязаны. В то же время финансовые планы и задания в отделах снабжения и кредитования призваны скорее облегчать, чем тормозить, достижение целей совместно

с такими отделами, как производственный или сбытовой. Этот момент подчеркивает значение коммуникационной и координа­ционной связи между отделами. Планы должны быть достаточно четкими, чтобы указывать направление, и достаточно гибкими, чтобы приспосабливаться к меняющимся условиям. Лучшие планы, в представлении Файоля, суть единство опыта и усилий.

В идеале создание предприятия выражается в его обеспечении «всем необходимым для функционирования: сырьем, инструмен­тами, капиталом и персоналом». Файоль немало внимания уделял организации человеческих отношений, прибегая при этом к ар­мейской аналогии передачи команды по цепи и цитируя Тейлора, когда он утверждал, что многие люди обладают достаточным по­тенциалом для успешного занятия менеджментом и им следует предоставить возможность руководить путем децентрализации организационной структуры. Говоря об организации, Файоль в то же время не поддержал выдвинутую Тейлором идею старших ра­бочих из опасения, что «система Тейлора», как он ее называл, отрицает принцип единоначалия управления. Будучи менеджером и теоретиком, Файоль был, по-видимому, не в состоянии реко­мендовать организационную систему, в которой работники до­кладывают о результатах более чем одному боссу.

После того как менеджер осуществил эффективное планиро­вание и организацию, он должен привести все в движение. Здесь на сцену выходит руководство. Цель общего руководства для ме­неджера заключается в том, чтобы получить по возможности больше прибыли от каждого работника, находящегося в его рас­поряжении. Это должно происходить под наблюдением контро­лера. В то же время Файоль предостерегал, что инициатива будет развиваться и поддерживаться лишь в том случае, если работники будут иметь право на ошибки.

Гармонизация всех аспектов организационной структуры до­стигается посредством координации. В хорошо скоординиро­ванных компаниях создаются гармонично работающие единицы, а для создания таких взаимоотношений полезны еженедельные совещания руководителей отделов. И наконец, контроль под­тверждает, что все происходит в соответствии с планом. Контроль коммерческой деятельности требует проверки количества, каче­ства и цен. Контроль технических операций распространяется на выполнение операций, финансовый контроль ориентирован на кассовую наличность и прочие активы, зафиксированные в фи­нансовой документации и отчетах.

В последней четверти XX в. последователи Файоля перенесли логику его рассуждения на управленческое поведение и предло­жили две концепции, которые одни поддерживают, а другие отвер­гают: 1) универсальность управленческих функций и 2) возмож­ность использования управленческого опыта.

Концепция Файоля о том, что все классифицированные им функции применимы к руководству организациями в любых от­раслях промышленности (т. е. идея универсальности функций), получила все возрастающую поддержку. Все менеджеры, включая президентов промышленных компаний, генералы, руководители университетов и церкви стали планировать, организовывать, коор­динировать, руководить и контролировать. Таким образом, функ­ции управления стали универсальными.

По мере того как человек в рамках данной организационной структуры продвигается по служебной лестнице к чисто управ­ленческим должностям, он выполняет все меньше технических функций, и его работа становится преимущественно управленчес­кой. Рассматривая эту ситуацию, Файоль предположил, что лицо, выполняющее чисто управленческие функции, может применить свои способности в других отраслях хозяйствования и даже в иных сферах деятельности. Руководитель компании может использовать свой управленческий опыт и сделать карьеру политического руко­водителя, главного врача больницы, декана факультета или армей­ского генерала. Как мы говорили, К. Клаузевиц шел от обратного (от военных к гражданским руководящим должностям), но выводы делал те же самые.

Конечно, не каждый согласится с подобными расширитель­ными трактовками. Многие продолжают настаивать на том, что менеджмент в здравоохранении и в государственном учреждении существенно отличается от менеджмента в частных компаниях.

Представление об управленческом труде, выдвинутое Файолем, достаточно строго и предполагает наличие чрезвычайно квали­фицированных работников, соответствующих требованиям этой задачи. Он писал: «Рассудительный и расчетливый менеджер — это человек, который имеет все знания, необходимые для разре­шения стоящих перед ним управленческих, технических, коммер­ческих и финансовых проблем, а также достаточные физическую и интеллектуальную энергию и работоспособность, чтобы суметь нести весьма тяжелое бремя заключения деловых контрактов».

Джерело:Маршев В.И. История управленческой мысли: Учебник.- М.:Инфйра-М, 2005.- 731с.(с. 454)

6) Виникнення адміністративної школи зв'язано головним чином з ім'ям Анри Файоля (1825-1925). На думку американських істориків менеджменту, Файоль є найбільш значною фігурою в науці управління першої половини XX ст.

Протягом 30 років він був керівником великої французької гірничодобувної і металургійної компанії «Комамбо», яка у момент його призначення на пост генерального керуючого ( 1888 р .) Перебувала на межі банкрутства, а до часу його відставки ( 1918 р .) Стала одним з найпотужніших, що славляться своїми адміністративними, технічними і науковими кадрами французьких концернів. Узагальнюючи свої багаторічні спостереження, Файоль створив «теорію адміністрації». Його перша стаття, присвячена цій теорії, вийшла у 1900 р ., А книга «Загальне і промислове управління» - у 1916 р .

Метою адміністративної школи було створення універсальних принципів управління, дотримуючись яких, за переконаннями творців школи, організація, безсумнівно, досягне успіху.

Принципи управління - це основні правила, що визначають побудову і функціонування системи управління; найважливіші вимоги, дотримання яких забезпечує ефективність управління. За твердженням Файоля, принципи - це маяк, що допомагає орієнтуватися.

Розглядаючи організацію як специфічний вид діяльності і як настільки ж своєрідну адміністративну систему і погоджуючи свої ідеї з принципами Тейлора щодо стимулювання кожного працівника, Файоль сформулював наступні 14 принципів управління стосовно до діяльності вищої ланки управління:

1. Поділ праці, тобто спеціалізація, необхідна для ефективного використання робочої сили, стосовно до усіх видів праці, як управлінського, так і виконавської.

2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада і відповідальність зв'язані між собою, причому остання є наслідком першої. Він вважає, що влада поєднує офіційний (заснований на займаній посаді) і особистий (що містить в собі сплав розумового розвитку, досвіду, морального рівня, навичок по роду колишньої служби й ін) чинники.

3. Дисципліна. Розуміючи дисципліну як повагу угод, розрахованих на те, щоб забезпечити покору, старанність, енергійність і зовнішній прояв поваги, Файоль підкреслює, що для підтримки дисципліни необхідна наявність гарних керівників на всіх рівнях.

З усіх засобів впливу на підлеглих з метою зміцнення дисципліни одним з найбільш дієвих Файоль вважав особистий приклад начальника. На його переконання, якщо начальник подає приклад акуратності, ніхто не сміє бути з запізненням. Якщо він діяльний, мужній, відданий, - йому наслідують, і якщо він уміє вести справу, йому вдається змусити співробітників полюбити роботу.

Але і поганий приклад також заразливий і, виходячи з верхів, він дає іноді самі згубні наслідки для всіх.

4. Єдиноначальність. Єдиноначальність, на думку Файоля, має в порівнянні з колегіальністю ту перевагу, що воно забезпечує єдність точки зору, єдність дії і єдність розпорядження. Тому воно має тенденцію до переваги.

5. Єдність керівництва. Види діяльності, що переслідують одну і ту ж мету, повинні мати одного керівника і керуватися єдиним планом. Подвійне керівництво може виникнути, на думку Файоля, лише внаслідок невиправданого змішання функцій і недосконалого розмежування їх між підрозділами, що не тільки зайво, але і вкрай шкідливо. Ні в одному з випадків, на його думку - не буває пристосування соціального організму до дуалізму розпорядництва.

6. Підпорядкування приватних інтересів загальним. Інтереси службовця чи групи службовців не повинні ставитися вище інтересів підприємства; інтереси держави повинні бути вище інтересів громадянина чи групи громадян ... Здавалося б, подібне правило не має потреби в нагадуваннях. Але неуцтво, честолюбство, егоїзм, лінощі і всякі людські слабості і пристрасті штовхають людей до зневаги загальними інтересами в догоду приватних.

7. Винагорода. Методи стимулювання праці повинні бути справедливими і доставляти максимально можливе задоволення співробітникам і роботодавцям.

8. Централізація. Не вдаючись до терміну «централізація влади», Файоль говорить про ступінь концентрації чи розосередження влади. Конкретні обставини будуть визначати, який варіант «дасть кращий загальний результат».

9. Скалярний ланцюг, тобто, за визначенням Файоля, «ланцюг начальників» від самого вищого до самого нижчого рангу, від якої не потрібно відмовлятися, але яку слід скоротити, якщо занадто ретельне проходження їй може завдати шкоду.

10. Порядок, тобто «Всьому (кожному) своє місце, і всі (кожний) на своєму (його чи її) місці».

11. Справедливість. Лояльність і відданість персоналу повинні забезпечуватися поважним і справедливим ставленням адміністрації до підлеглих.

12. Стабільність робочого місця для персоналу. Файоль вважав, що зайва плинність кадрів є одночасно і причиною, і наслідком поганого управління, і вказував на пов'язані з цим небезпеки і витрати.

13. Ініціатива, тобто, за визначенням Файоля, обмірковування і виконання плану. Оскільки це «доставляє велике задоволення всякому мислячій людині», Файоль закликає адміністраторів «поступитися особистим марнославством», для того, щоб підлеглі одержали можливість виявити особисту ініціативу.

14. Корпоративний дух, тобто принцип «у єднанні - сила».

Наводячи перелік цих принципів, Файоль указував, що він не прагнув дати вичерпне їх виклад, а спробував описати лише ті з них, які йому доводилося найчастіше застосовувати, оскільки навіть незначна кодификація принципів є необхідною у всякій справі.

«Файоль ставив завдання - навчити промислових адміністраторів такому управлінню зайнятими на підприємстві робочими, яке забезпечувало б найбільшу індивідуальну та колективну продуктивність праці шляхом концентрації їх« волі »в одному, суворо визначеному напрямку, вказаному підприємцем. Останнє вимагає створення науки про управління людьми, що спирається на «... Ретельне вивчення і наукове експериментування ...»

Джерело:Валовий Д.В. Історія менеджменту: Учеб. посібник. - М.: ИНФРА-М, 1997.(с.182-186)