Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
методики.doc
Скачиваний:
128
Добавлен:
21.04.2015
Размер:
942.08 Кб
Скачать
  1. Заняття з фізичної культури як основна форма організації фізичного виховання в дошкільному навчальному закладі, їх структура, типии.

Заняття з фізичної культури відрізняють за змістом і педагогічними завданнями. За змістом вони розподіляються на комплексні та заняття з акцентом на певний вид навчального матеріалу. З дошкільниками, як правило, проводять комплексні заняття, на яких діти виконують загальнорозвиваючі вправи, основні рухи та беруть участь у рухливій грі. Однак можна проводити заняття, що передбачають переважно один вид вправ, наприклад, плавання, катання на ковзанах, лижах та ін.

Залежно від поставлених педагогічних завдань заняття з фізичної культури поділяють на заняття ознайомлення з новим матеріалом, вивчення нового матеріалу, закріплення та удосконалення фізичних вправ, заняття мішаного типу та контрольні. Кожне з них має свої особливості.

Заняття ознайомлення з новим матеріалом можуть бути поодинокими з кожного виду фізичних вправ, тому що на наступних заняттях діти виконуватимуть вже знайомі вправи. На цьому занятті вихователь (в старших групах краще підготовлена дитина) демонструє нову вправу, її також можна показати на малюнках. Далі дітям розповідають про способи виконання даного руху. Потім передбачається обов'язкове виконання дітьми цього руху або окремих його елементів за допомогою вихователя.

Заняття вивчення нового матеріалу (формування рухових вмінь) провадяться після занять з ознайомленням з новим матеріалом. На цьому занятті вихователь пояснює виконання вправи, що вивчається, у разі необхідності показує її; виправляє помилки, надає допомогу та страховку; дає оцінку дітям щодо якості виконання руху.

На заняттях закріплення та удосконалення техніки виконання фізичних вправ формують вміння та навички основних рухів або вправ (ігор) спортивного характеру. Поступово автоматизуються елементи вправи, що вивчається, вони виконуються все більш чітко та легко, з поступовим переходом на м'язовий (підсвідомий) контроль за її виконанням. Багаторазове повторення руху у стандартних та ускладнених умовах виконання (на місцевості з подоланням природних перешкод), також у процесі рухливих ігор.

Частіше за все проводять заняття мішаного типу, де поряд з вивченням нового матеріалу діти вдосконалюють техніку виконання вправ і рухових дій, що вивчалися раніше.

Контрольні заняття проводяться як на початку, так і наприкінці кварталу або навчального року, з метою виявлення ступеня володіння дітьми основними рухами на даний період, а також визначається результативність проведеної за квартал або рік роботи. Епізодично, за завданням завідуючої, методиста, інспектора-методиста вихователь планує на цьому занятті певні основні рухи або вправи спортивного характеру (на майданчику), вже вивчені дітьми, для об'єктивної оцінки якості їх засвоєння. Кількість контрольних занять трохи збільшується у старших групах.

Структура та зміст занять з фізичної культури

Змістовну сторону заняття складають фізичні вправи (загаль-норозвиваючі вправи, основні рухи, рухливі ігри, вправи спортивного характеру та ін.), які обумовлені програмою для кожної вікової групи.

Наступним елементом змісту заняття є педагогічна діяльність вихователя. Вона складається із формулювання навчальних завдань, створення умов для успішного навчання, мотивації, регулювання фізичних навантажень, контролю за навчальною діяльністю дітей, виховання в них моральних та вольових якостей і та ін.

Процес оволодіння дітьми фізичних вправ передбачає такі навчальні дії:

  • орієнтувальні дії (спостереження, слухання, осмислення, запам'ятовування);

  • рухові дії (вивчення, закріплення, удосконалення техніки рухів у стандартних та нестандартних умовах, розвиток рухових якостей);

  • контрольно-оціночні дії (самоконтроль, самооцінка, виправлення своїх помилок).

Зміст та тривалість кожної частини може варіювати залежно від віку дітей, рівня їх рухової підготовленості та конкретних дидактич­них завдань заняття.

Підготовча частина має мету – організувати дітей, зосередити їхню увагу на виконанні фізичних вправ,

У цій частині також вирішуються відносно самостійні завдання: формування та закріплення навичок стройових і загальнорозвиваючих вправ, формування правильної постави, розвиток рухових якостей,

До змісту підготовчої частими заняття входять: стройові вправи, різноманітні шикування та перешикування, ходьба звичайна та імітаційна, біг, підстрибування,

Основна частина заняття присвячується» навчанню та вдосконаленню в дітей основних рухів (стрибки, метання, лазіння та ін.), вправ спортивного характеру (плавання, ходьба на лижах, катання на ковзанах та ін.), Важливе місце тут також відводиться рухливим іграм.

Заключна частина заняття має забезпечити поступовий пе­рехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та грою в основній частині, до відносно спокійного стану. Для цього проводять малорухливі ігри. На завершення заняття дітям пропонують ходьбу у повільному темпі у поєднанні із вправами на дихання, іноді з різними завданнями. Починаючи з середньої групи, в кінці заняття вихователь підбиває його підсумки, робить короткі зауваження щодо виконання поставлених завдань і поведінки дітей.

Загальна тривалість занять з фізичної культури в першій та другій молодших групах – 20-25 хв, у середній групі до 30 хв, у старшій і підготовчій до школи групах – 35-40 хв.

  1. Методика проведення рухливих ігор з дітьми дошкільного віку.

Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров'я дитини.

Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей під час гри, при вмілому керівництві ними, позитивно впливають на серцево-судинну, дихальну та інші системи організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

Рухливі ігри задовольняють потребу ростучого організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги та ін.).

З дітьми дошкільного віку проводять три види рухливих ігор: сюжетні ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри з елементами спорту (городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, футбол, хокей).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Для ігрових вправ (несюжетних ігор) (влучити м'ячем у ціль, підлізти під мотузку, не доторкнувшись до неї, та ін.). Такі вправи застосовують здебільшого для вдосконалення в дітей певних рухів.

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових групах, то організація і методика їх проведення мають багато спільного.

За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої і малої рухливості.

До ігор великої рухливості відносять ті, зміст яких станов­лять інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод (пролізання в обруч, перестрибування через кубики та ін.).

Ігри середньої рухливості передбачають активну участь в них дітей. Характер рухової діяльності учасників гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, ходьба в поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу, переступання через предмети тощо).

Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно. Іноді активно рухається лише частина з них, інші перебувають у статичному положенні і спостерігають за діями тих, хто грає, рухи, які становлять зміст гри, виконуються у по­вільному темпі.

Більшість рухливих ігор доступні й корисні дітям різних вікових груп. Перед тим як вибрати гру, треба визначити мету, врахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підго­товленість, місце і час проведення, а також погодні умови. Якщо вихователь, наприклад, ставить завдання вдосконалювати у дітей вміння метати м'яч у ціль, тоді він добирає ігри, де цей рух основний («Влучи в коло», «Цілься краще», «Влучи м'ячем» та ін.).

Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або ускладнити. Наприклад, у грі «Вовк у рові» відстань між лініями «рову» можна трохи збільшити або, навпаки, зменшити; у грі «У ведмедя у бору» в старшій та підготовчій до школи групах замість одного «ведмедя» призначити двох. Це ускладнить дії гравців, буде вимагати більшої уваги, швидкого бігу.

Повторення вивчених рухливих ігор проводиться з деякими ускладненнями правил. Наприклад, у грі «Квач» застосовують варіанти, що поступово ускладнюють основне ігрове завдання – не піддатися квачу: діти ховаються від квача в певному місці – «будиночку»; щоб квач не спіймав, потрібно стати за ким-небудь з гравців у пари; коли квач наближається, діти швидко присідають (того, хто присів, квачити не можна). Усі ці варіанти правил спрямовано на розвиток швидкої реакції, спритності, на вдосконалення навички бігу.

Визначаючи гру, слід врахувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, влітку та восени до сніданку краще проводити нетривалі ігри середньої або малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групками, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості. Вони входять в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді, особливо в молодших групах, розучують нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховуються пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добір ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом у повільному темпі). Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним і нічним сном (у цілодобових групах) проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.

З дітьми всіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок проводиться не менше п'яти-чотирьох рухливих ігор. Бажано, щоб у кожній грі брали участь всі вихованці.

Влітку кількість рухливих ігор збільшується до п'яти-шести. У теплу пору року більшу частину дня дошкільники перебувають на свіжому повітрі, і можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно збільшуються.

Під час прогулянок доцільно проводити ігри з тими видами рухів, які розучувалися на заняттях з фізичної культури. Це дає дітям можливість удосконалювати їх в різноманітних ігрових ситуаціях.

Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У неве­ликому вузькому залі або груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням у колони й шеренги, а також ігри, у яких діти беруть участь по черзі («Передай-стань», «М'яч капітану», «Влучи в обруч»).

У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метанням м'яча, естафети з елементами змагань. Під час прогулянок у теплу пору року для ігор широко використовують природні умови. Наприклад, у грі «Зайці та вовк» гравці ховаються за дерева, кущі, підлазять під низькі гілки. У грі «Переліт птахів» стають на колоду або пеньки і зістрибують з них.

Для проведення ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, збагачують повітря киснем, дають тінь.

Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, втоптати, огоро­дити сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки.

Майданчик для проведення рухливих ігор обмежують добре помітними лініями, оскільки дітям, які захоплені грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями. Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної гри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Взимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловленням, лінії проводять на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів.

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвен­тар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим (кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не затратити багато часу. Дрібний інвентар доцільно роздати після пояснення правил гри, інакше діти будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано й швидко.

До проведення гри треба добре підготуватися: вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводжують, відпрацювати рухи, які він показуватиме дітям. Перед тим як розпочати гру, бажано зацікавити нею, щоб діти краще виконували рухи, які становлять її зміст. Наприклад, готуючись до проведення гри «Птахи у клітці», вихователь може під час прогулянки звернути увагу дітей на пташок, які стрибають по землі, дзьобають зернятка, шукають собі їжу, швидко літають.

Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починатимуть гру. В іграх із шикуванням у коло («Спіймай комара», «Відгадай по голосу») вихователь стає разом з дітьми стає у коло. Якщо гра починається з руху врозтіч («Гуси-лебеді», «Рибалки і рибки»), дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре чути й видно, що їм показуватимуть та про що розповідатимуть.

Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраве уявлення про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно-образне повідомлення сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати характерні для даного образу рухи. У ході гри правила роз'яснюються і уточнюються.

Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стрибати, кидати м'яч тощо. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, у грі «Снайпери» з метанням м'ячів у ціль діти спочатку виконують кидок м'яча, а потім починають гру. Пояснюючи правила, виконання яких викликає труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються. Так, у грі «Зроби фігуру» можна для прикладу показати який-небудь рух – «маятник годинника», «зайчик з довгими вушками» та інше.

Правила гри пояснюють докладно лише в тому разі, коли вона проводиться вперше. Повторюючи гру, тільки нагадують основний її зміст. Коли вводяться ускладнення, тоді потрібно пояснити додаткові правила і способи виконання ігрових дій. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє, чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань щодо змісту і правил. Гра проходить злагоджено й чітко, якщо діти зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати.

Важливий момент у проведенні гри – вибір одного або кількох ведучих, їхні ролі можуть бути різні: відгадати за голосом, хто підходив; наздогнати того, хто тікає; влучити м'ячем та ін. Виконання обов'язків ведучого має виховне значення: сприяє активності, формує організаторські навички. Бажано, щоб у ролі ведучого протягом року були всі діти.

Є кілька способів визначення ведучого. Так, проводячи нову гру, вихователь може призначити ведучим ту дитину, яка краще за інших справиться з цією роллю, а потім призначати інших дітей. Ведучого можуть вибирати й самі діти, що має позитивне значення, оскільки дошкільнята колективно висловлюють бажання обрати на цю роль найбільш гідного товариша. Іноді ведучий може обрати собі заміну. Можна також визначити ведучого за допомогою короткої лічилки:

Обов'язковою умовою проведення командних ігор у старших групах є правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівні за силами й складом. У практиці є кілька способів поділу гравців на команди: за допомогою рахунку або фігурного марширування, а також за призначенням капітанів команд.

При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються в шеренгу, а потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки має бути у грі. Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівні за силами.

Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон - одна з команд. Такий розподіл гравців не потребує багато часу.

На початку гри діти можуть самі вибирати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі вибирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за силами.

Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розподіливши гравців на команди та відповідно розставивши дітей (у залі або на майданчику), вихователь переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (сплеск у долоні, свисток, змах прапорцем, рукою) або командою вихователя. Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти добре засвоїли правила гри й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей та підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами: «Увага!», «Руш!». Останню з них іноді замінюють свистком. Це сприяє виробленню в дітей швидкої реакції на відповідні сигнали.

Ігри сюжетного характеру («Квочка та курчата», «Птахи й зозуля» та ін.), де немає змагального моменту, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, «Гру почали» або попередити дітей, що гра починається після слів: «Раз, два, три!». Після того як діти почали гру, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Під час гри педагог дає рекомендації дітям, які допускають помилки або порушують правила. Зауваження слід робити, не заважаючи ходу гри, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість учасників допускають грубі помилки і необхідно додатково пояснити правило.

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються в завданні, бояться перестрибнути через «рів», підійти близько до «ведмедя» або «вовка»; їм треба своєчасно допомогти (підтримати за руку під час переходу через «місток» та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими.

При проведенні рухливих ігор набагато важче визначити фізичне навантаження, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов'язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. А тому, щоб дошкільнята не перевтомилися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів. Зовнішні ознаки стомлення – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість та погіршення координації рухів. Дитина може відчувати навіть запаморочення. Все це може негативно позначитися на загальному стані дитини, призвести до порушення сну й зниження апетиту.

Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовують різні методичні прийоми: зменшення або збільшення тривалості гри, а також кількості повторень усієї гри або окремих її етапів; зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра; скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці; ускладнення правил гри (введення двох або трьох ведучих) і кількості перешкод, які повинні подолати діти; введення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення й аналізу помилок.

Після закінчення гри (особливо великої рухливості) діти виконують ходьбу з поступовим уповільненням темпу, що сприяє зниженню фізичного навантаження і приводить пульс до норми. Потім підбивають підсумки. Повідомляючи результати гри, слід вказати окремим дітям (командам) на допущені помилки та негативний бік їхньої поведінки. Обов'язково відзначають дітей, які активно грали, дотримувалися правил, виявляли ініціативу.

  1. Методика проведення ранкової гімнастики в різних вікових группах

Значення ранкової гімнастики. Однією із основних форм організації фізичного виховання дітей дошкільного віку є ранкова гімнастика, яку в дитячих садках проводять щоденно перед сніданком, а в цілодобових групах відразу після нічного сну.

Вправи комплексів ранкової гімнастики позитивно впливають на всі фізіологічні процеси організму (дихання, кровообіг, нервову систему тощо), сприяють формуванню правильної постави і профілактики плоскостопості. Музичний супровід вправ створює у дітей бадьорий, піднесений настрій.

У поєднанні з іншими організаційними формами фізичного виховання ранкова гімнастика зміцнює здоров'я і покращує фізичний розвиток дітей, виховує в них моральні та вольові риси характеру (дисциплінованість, наполегливість, увагу, колективізм та ін.), прищеплює звичку до щоденних занять фізичними вправами.

Особливо корисно для здоров'я дітей поєднувати ранкову гімнастику з повітряними ваннами та водними процедурами. Одяг дошкільнят не повинен ускладнювати рухи і дихання, а систематичне обтирання після гімнастики або душ з поступовим зниженням температури води, починаючи від +30-32° С до +20-22°С, буде загартовувати дитячий організм і мати велике гігієнічне значення.

Щоденне виконання ранкової гімнастики мобілізує й організовує дитину, приводить її організм у відповідний робочий стан, сприяє прищепленню необхідних гігієнічних навичок, привчає до регулярних занять фізичною культурою.

Підбір вправ для ранкової гімнастики. Добираючи вправи для ранкової гімнастики, треба виходити з того, що вони повинні всебічно впливати на організм дитини. При цьому слід керуватися такими вимогами:

а) вправи повинні бути простими й доступними для дітей, відповідати будові й функціям їхнього рухового апарата, не вимагати великої затрати нервової і м'язової енергії. Складні за координацією рухи діти виконують погано. Крім того, ці вправи викликають у них негативну реакцію;

б) вправи мають бути різноманітними за видами рухів і охоплювати різні групи великих м'язів (плечового пояса, спини, живота, ніг). Рухи для зміцнення дрібних м'язів (кисті рук, пальців) окремо не виконують, оскільки фізіологічний ефект їх незначний, а пропонують з вправами, що охоплюють великі, м'язові групи;

в) вихованцям молодших груп в основному пропонують вправи, в яких вони імітують рухи тварин, птахів, машин тощо. Імітаційні вправи зацікавлюють дошкільнят, викликають у них емоційне піднесення;

г) для урізноманітнення ранкової гімнастики корисно впроваджувати, починаючи з молодших груп, вправи з предметами: брязкальцями, прапорцями, стрічками, кубиками тощо, які сприяють правильному й цілеспрямованому виконанню рухів, а також підвищують інтерес до вправ.

При складанні комплексів загальнорозвиваючих вправ для ранкової гімнастики передбачається реалізація принципу всебічного впливу цих рухів на удосконалення функцій організму та покращання фізичного розвитку дітей. Спочатку виконують вправи, які зміцнюють м'язи плечового пояса, рук та спини, сприяють розширенню грудної клітки, випрямленню хребта та формуванню правильної постави. Наступні вправи добирають для зміцнення м'язів тулуба та ніг. Для молодших дітей пропонується одна така вправа, а в усіх інших групах дві-три: одна - на зміцнення м'язів спини, живота і ніг (нахили вперед, у сторони, присідання), інші – на зміцнення м'язів спини, живота й рук (піднімання рук в сторони-вгору, нахили в сторони та повороти тулуба). Потім проводяться вправи на зміцнення м'язів тулуба й останні – на зміцнення м'язів ніг (присідання або стрибки), що посилюють діяльність органів кровообігу і дихання.

Загальнорозвиваючі вправи слід проводити з різних вихідних положень (лежачи і сидячи на підлозі), а не лише стоячи. Коли дитина виконує вправу з положення лежачи, її хребет розванта­жений, і в цьому випадку можна ефективніше впливати на зміцнен­ня м'язів спини і живота, які є своєрідним «м'язовим корсетом», що утримує тулуб у правильному положенні.

Методика проведення ранкової гімнастики. Для проведення ранкової гімнастики потрібно створити відповідні умови. Приміщення, в якому вона проводиться, має бути чистим, світлим, добре провітреним. Якщо в дитячому садку немає залу або маленької групової кімнати, гімнастичні вправи можна виконувати на майданчику не лише влітку, а й взимку. У цьому разі вихователь підбирає нескладні, доступні дітям рухи, які можна виконувати у полегшеному, але теплому одязі (тепла куртка, лижна шапочка, лижні брюки).

З настанням теплих весняних днів і до осені ранкову гімнастику проводять на майданчику, захищеному від вітру. Для цього на майданчик заздалегідь виносять все необхідне: прапорці, гімнастичні палиці, скакалки, обручі тощо. Чергові (діти старших груп) під наглядом вихователя розкладають ці предмети на лавах, пірамідах тощо, щоб їх було зручно взяти для виконання вправ. Якщо на вулиці негода, а в дитячому садку немає критої тераси чи навісу, ранкову гімнастику проводять у приміщенні. Вправи ранкової гімнастики в приміщенні, а в теплу пору року на майданчику дошкільнята всіх вікових груп виконують у майці, трусиках, тапочках (типу чешок) або босоніж. Вихователь, готуючись до проведення ранкової гімнастики, вдягається так, щоб його костюм не заважав рухам. Найкращий одяг – спортивна форма (легка кофточка або футболка, спортивні штани, тапочки), тому що халат або плаття обтяжують рухи і не дають змоги правильно показати дітям деякі вправи (особливо сидячи та лежачи на підлозі).

Ранкову гімнастику в усіх вікових групах починають з ши­кування дітей в колону по одному. Під час шикування вихова­тель оглядає одяг і взуття дітей, а в молодших групах допомагає малюкам стати один за одним.

Спочатку виконується нетривала ходьба (30-50 с) у бадьорому темпі. Залежно від розмірів залу або майданчика діти обходять його один-два рази. Під час ходьби вихователь стежить за поставою своїх вихованців. Діти повинні триматися рівно, не напружуватися, не опускати голову, розпростовувати плечі й виконувати вільний мах руками. Ходьбу доцільно супроводжувати музикою або ударами в бубон.

Для профілактики плоскостопості дітям пропонують ходьбу на носках (як «мишка», «лисичка» або «котик»), на внутрішньому та зовнішньому боці стопи (як «клишоногий ведмедик») тощо. Така ходьба триває 20-30 с, чергуючись із звичайною. Потім дітям пропонують біг у повільному або середньому темпі, після цього вони переходять на ходьбу.

Якщо ранкова гімнастика проводиться з предметами, треба заздалегідь продумати спосіб їх роздавання. Під час ходьби, перед шикуванням, діти беруть предмет і проходять з ним одне коло, а потім перешиковуються. Важливе значення при цьому має спосіб тримання предмета в руці під час ходьби. Гімнастичну палицю, обруч, м'яч, складену вдвоє скакалку тримають у правій руці; прапорці, кубики, брязкальця – в обох руках, опущених донизу.

Для організованого проведення ранкової гімнастики вихователь шикує дошкільнят молодших груп в коло. Щоб зручніше було виконувати вправи, групу треба розімкнути. За командою вихователя діти роблять два-три кроки назад – коло стає широким і ніхто нікому не заважає.

Середню й старшу групи перешиковують з утворенням ла­нок. Щоб не витрачати зайвого часу на розімкнення у колонах і по рядах, використовують певні орієнтири. Діти, які утворюють свої ланки, йдуть у напрямі кеглів (кубиків або прапорців на підставці), поставлених на певній відстані один від одного в кінці залу (майданчика). На них орієнтуються ведучі, щоб дотримуватися потрібних інтервалів між колонами. В рядах діти розмикаються на ходу на відстань піднятих вперед рук.

У підготовчій до школи і старшій (починаючи з другої поло­вини навчального року) групах дітей перешиковують через центр по три-чотири. Підгрупи дітей після команди вихователя - «Через центр направо (наліво) руш!» - одночасно повертаються (праворуч або ліворуч) і рухаються шеренгою, дотримуючись рівняння, до протилежного кінця залу (майданчика). У такому перешикуванні їм легше дотримуючись в русі потрібних інтервалів між колонами і по рядах.

Вихователь повинен чітко й виразно пояснити та показати гімнастичні вправи, які пропонують дітям, знати, скільки разів, в якому темпі їх треба повторювати. Показуючи вправи, він вико­нує їх вільно, без напруження, правильно й красиво, тому що дошкільники точно копіюють дії дорослих і від того, як показа­но ту чи іншу вправу, залежить і опанування її дітьми. У стар­ших групах показ деяких вправ можна доручати дітям.

Під час показу слід користуватися «дзеркальним» способом. Вихователь стоїть обличчям до дітей, напрямок його рухів виз­начає і напрямок рухів дітей. Наприклад, вихователь пропонує дітям підняти вгору праву руку, а сам піднімає ліву. Повторюючи вправу за вихователем, діти виконують її в заданому напрямку.

Залежно від форми вправи її демонструють в анфас або в профіль (наприклад, нахили тулуба в сторони показують в анфас, а присідання з прямим тулубом – в профіль).

У молодших групах у зв'язку з тим, що рухова пам'ять малюків недостатньо розвинена, вихователь після показу вправи виконує її з дітьми від початку й до кінця. Починаючи з середньої групи, після показу і пояснення він лише починає вправу з дітьми (два-три повторення), а потім дошкільнята виконують її самостійно. Якщо вправи знайомі дітям, показувати їх не варто. Досить перед початком виконання нагадати назву руху (нахили тулуба вперед, стрибки вгору на обох ногах та ін.) і вихідне положення.

Особливу увагу під час виконання вправ слід звертати на дихання. Важливо, щоб діти дихали глибоко, поєднували дихання з рухами. Вдих відповідає рухам, які розширюють грудну клітку і випрямляють тулуб (піднімання рук вгору, в сторони і т.д.); видих – рухам, які звужують грудну клітку (нахили тулуба вперед, зведення рук і т.д.). Вихователь повинен стежити, щоб діти не затримували дихання й дихали через ніс, підказувати їм, коли доцільно виконувати вдих і коли видих.

Після кожної вправи роблять невелику паузу (10-15 сек) для відпочинку та врегулювання дихання, під час якої вихователь пояснює наступну вправу.

Закінчується ранкова гімнастика бігом у середньому або повільному темпі. Тривалість його залежить від віку дітей (див. табл. 11). Біг змінюється повільною ходьбою. Під час ходьби рекомендується давати вправи на дихання з рухами рук (на­приклад, підняти руки в сторони-вгору й повільно опустити вниз). Завдання такого характеру сприяють швидкому приведенню організму дітей у відносно спокійний стан після виконання гімнастичних вправ і бігу.

У багатьох сільських та малокомплектних дитячих садках ранкова гімнастика проводиться із змішаними за віком групами дітей, що викликає певні труднощі. За таких умов при шику­ванні та перешикуванні перед виконанням загальнорозвиваючих вправ потрібно орієнтуватися на молодших за віком дітей. Групу дошкільнят 3-4 років доцільно шикувати в коло, а вихованців 5-6 років можна перешиковувати з однієї колони в декілька. Для більшої зручності дітей одного віку треба шикувати в окремі колони (ланки).

Дозування гімнастичних вправ у змішаних за віком групах має свою специфіку. Діти виконують одні й ті самі вправи, але вихователь так враховує їхні вікові особливості та підготовленість, щоб всі вправи комплексу були посильні кожній дитині незалежно від її віку. Молодших за віком дітей обмежують в кількості повторень гімнастичних вправ. Наприклад, у групах дошкільників 5-6 років вправи у присіданні старші діти виконують 8-10 разів, а молодші – 6 разів. Отже, вихователь пропонує дітям першої ланки (5 років) припинити виконання вправи, а другої та третьої ланок (6 років) – продовжувати.

Під час виконання окремих вправ можна враховувати фізичну підготовленість дошкільнят різновікової групи. Наприклад, виконуючи нахили вперед, молодші діти дістають руками коліна ніг, а старші – носки ніг; молодші присідають на всій ступні, а старші – на носках і т.д.

Ранкову гімнастику краще виконувати під музичний супровід. Музика сприяє більш чіткому та виразному виконанню вправ, обумовлює їх темп, викликає життєрадісний та бадьорий настрій. Під час розучування складних за координацією вправ спочатку діти виконують їх два-три рази без музики, під лічбу вихователя. Після цього вправу роблять під музику.

Проводячи вправи під музику, корисно замінювати або допов­нювати рахунок спрямованими вказівками в такт музики, на­приклад: «Раз-два - руки вгору, три-чотири – руки вниз». Це дає змогу запобігти помилкам дітей і виправляти їх під час вико­нання вправ.

Слід пам'ятати, що не можна допускати перекручування музичного твору (зміна темпу, додаткові акорди, паузи та ін.), щоб зробити його зручним для тієї або іншої вправи. Музика не повинна бути лише регулятором або фоном для виконання рухів дітьми. Вона перш за все допомагає їм емоційно усвідомити свої рухові дії та правильно виконати їх. До того ж під час ранкової гімнастики дошкільнята знайомляться з чудовим світом музичного мистецтва.

Комплекси ранкової гімнастики розучують на заняттях з фізичної культури і змінюють через два тижні. Однак, якщо вихователь бачить, що більшість дітей групи виконує вправу чітко або зацікавленість до неї зменшується, він замінює її іншою, аналогічною за формою виконання або складнішою.

Повторюючи вправи, можна вносити зміни, ускладнення або змінювати вихідні положення тулуба, рук і ніг. Наприклад, нахили тулуба вперед-вниз з дітьми молодших груп виконувати з фіксацією рук (на поясі), а з дошкільнятами старших груп - з рухами рук в сторони або вниз, намагаючись дістати носки ніг. Протягом року можна періодично повторювати вже знайомі їм комплекси ранкової гімнастики, підвищуючи при цьому вимоги до якості виконання вправ.

Якщо дитина перенесла якусь хворобу (інфекційного харак­теру, респіраторну та ін.), їй можуть бути протипоказані фізичні вправи. У такому разі потрібно погоджувати з лікарем питання про те, чи можна дитині займатися ранковою гімнастикою і які вправи їй не слід виконувати.

  1. забезпечення рухової активності дітей у повсякденному житті. Методика проведення спортивного свята.

Ефективність педагогічного процесу в дитячому садку, спрямована на зміцнення здоров'я, всебічний фізичний розвиток та оптимальну рухову підготовленість дітей дошкільного віку, залежить від урахування біологічних закономірностей їх організму, пов'язаних із значною потребою дитини у різноманітних рухах.

Наукові дослідження (Е.М. Вавілова, Е.С. Вільчковський, Т.І. Осокіна, Н.Ф. Денисенко, В.А. Шишкіна та ін.) довели, що рухова активність дітей обумовлена численними соціальними, біо­логічними та природними факторами (режимом, станом здоров'я дитини, руховою підготовленістю, кліматичними умовами та ін.).

Активна рухова діяльність для підростаючого організму має особливе значення як фактор, який сприяє розвитку та вихованню особистості дитини в цілому. На думку академіка К.М Бикова: «Без м'язових рухів неможливо ні пізнання природи, ні, тим більш, переобладнання її в процесі праці, ні удосконалення самої людини в процесі виховання».1

Тільки в процесі оволодіння різноманітними руховими вміннями та навичками удосконалюються психомоторні та вегетативні функції, покращується якісна сторона рухової діяльності, розвиваються фізичні можливості дітей.

Дослідженнями фізіолога І.А. Аршавського та його співробітників обґрунтовано «енергетичне правило скелетних м'язів», згідно з яким особливості розвитку та діяльності фізіологічних систем зростаючого організму перебувають у прямій залежності від функціонування м'язів. Будь-який вид м'язової активності стимулює розвиток центральних регуляторних механізмів внутрішніх органів у такій мірі, що його можна вважати більш за все відповідальним за перехід організму дитини з одного ступеня вікового розвитку до іншого.

У спеціальних дослідженнях вітчизняних та закордонних психологів: Л.С. Виготського, О.В. Запорожця, Ж. Піаже та ін. показано наявність тісного взаємозв'язку між кількістю та якістю рухової активності і проявленням сприйняття, пам'яті, мислення, емоцій у дітей дошкільного віку.

Рухову активність дітей можна умовно розподілити на цілеспрямовану та довільну (самостійну). Виконання фізичних вправ під керівництвом вихователя під час занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор та ін. є цілеспрямованою руховою активністю. Обсяг її в основному обумовлено програмою та встановленими методичними вимогами до організаційних форм з фізичного виховання дітей кожної вікової групи. Вона повинна становити не менше 1,5-2 годин на добу з урахуванням раціонального розпо­ділу їх у режимі дитячого садка.

До довільної рухової активності відносять самостійні ігри (в основному під час прогулянок), виконання фізичних вправ, різні пересування, коли діти вільні від занять або у зв'язку з самообслуговуванням і т.д. В умовах дошкільного закладу довільна рухова активність також значною мірою може регулюватися вихователем. Тому одним із важливих напрямків виховної роботи з дітьми є створення необхідних умов для їх оптимальної рухової активності, яку розглядають з кількісної та якісної сторін.

У поняття кількісної характеристики входять: обсяг рухів, які виконуються дітьми у певному календарному періоді (доба, тиждень, місяць, рік), а також місце рухової активності в режимі дня дитини.

Якісна сторона характеризує зміст рухової активності. До неї відносять форму занять, характер фізичних вправ, способи організації дітей під час їх виконання.

Основні умови підвищення рухової активності дітей в іграх (на думку Е.А. Тимофєєвої) такі:

  1. правильний підбір іграшок, достатня кількість рухових іграшок, зручне їх розміщення для ігор, новизна ігрового матеріалу;

  2. своєчасна допомога дитині у виборі іграшки, сюжету та змісту гри, особливо при переході від одного режимного моменту до іншого;

  1. збагачення рухових навичок дітей у процесі,гри з різними іграш­ками та предметами;

  2. організація активного спілкування дітей в іграх.

Фізкультурні свята. У системі фізичного виховання дітей у дошкільному закладі чільне місце займають фізкультурні свята, спрямовані на комплексну реалізацію широкого кола оздоровчих та виховних завдань. Дослідження (Т.І. Осокіна, Е.А. Тимофєєва та ін.), які узагальнили багаторічний досвід їх проведення, свідчать про позитивний вплив фізкультурних свят на виховання у дітей інтересу до активної рухової діяльності, а також залучення їх до виконання різноманітних цікавих фізичних вправ, рухливих та спортивних ігор, атракціонів.

Участь у фізкультурних святах сприяє виявленню самостійності та ініціативи у виконанні рухових завдань, досягнення кращих результатів в умовах змагань, виховання колективізму, наполегливості, відповідальності, дисциплінованості та інших морально-вольових якостей. Залучення батьків до безпосередньої участі у фізкультурному святі сприяє пропаганді фізичної культури серед широких верств населення і є однією з активних форм роботи педагогічного колективу дитячого садка з батьками з питань фізичного виховання.

Фізкультурні свята проводяться два-три рази на рік, безпосередню участь у них беруть діти середньої, старшої та підготовчої до школи груп. Тривалість його в межах однієї години, вона залежить від віку дітей, умов проведення та змісту програми свята. Більш доцільне проведення фізкультурного свята для дітей одного дошкільного закладу. Однак іноді допустиме об'єднання декілька груп старших дошкільників двох-трьох дитячих садків, які розташовані близько один від одного.

Організатори фізкультурного свята повинні потурбуватися про те, що всі діти брали активну участь у цьому заході: у виконанні гімнастичних вправ, іграх-естафетах та інших номерах програми.

Найбільшу користь для зміцнення здоров'я та загартування дітей мають ті фізкультурні свята, які проводяться на відкритому повітрі. Вони можуть відбуватися у різних природних умовах місцевості. Наприклад, свято можна проводити не тільки на фізкультурному майданчику, а й на стадіоні, у парку, на березі моря (влітку). Від конкретного місця проведення свята залежать його тематика, структура, зміст та оформлення.

Підготовка до свята починається із складання програми, у якій визначаються мета, дата, час та місце його проведення, перелік номерів програми: парад учасників, масові гімнастичні виступи, змагання з різних видів вправ та ігор, конкурсів; визначити відповідальних за підготовку і проведення свята (серед них завідуюча або методист, вихователі груп, музичний керівник, медична сестра, члени батьківської ради); зазначити кількість учасників свята, із яких вони груп; хто з запрошених (школярів-спортсменів) бере участь у показових виступах (художня гімнастика, акробатика), склад суддівського журі, підбиття підсумків змагання та нагородження учасників свята.

Одним з важливих розділів роботи при підготовці до фізкультурного свята є розробка сценарію. В основу його повинні бути покладені програмові та методичні вимоги, які ставляться перед фізичним, естетичним, моральним та гігієнічним вихованням дошкільників. Складаючи сценарій, треба намагатися, щоб зміст свята був цікавим, створював можливість активної участі в ньому всіх дошкільнят, завдавав радощі та задоволення дітям та усім присутнім дорослим.

Зміст свята значною мірою залежить від періоду року та конкретних умов, в яких воно проводиться. Так, якщо свято відбувається у теплу погоду на фізкультурному майданчику, до його змісту входять масові виступи дітей, які потребують значного простору для гімнастичних вправ, ігор – естафет з бігом, стрибками, катанням наввипередки на велосипедах або самокатах, веселих атракціонів (біг у мішках, перетягування канату та ін.). Якщо свято проводиться взимку (де є сніг), то беруть рухливі ігри та вправи, які можна виконувати, застосовуючи санки, лижі та ковзани.

У розробці сценарію свята враховують основну його ідею, девіз, під яким воно проводиться: «Веселі старти», «Олімпійці серед нас», «Спритні, швидкі, сміливі». Наприклад, якщо свято проходить під девізом «Здрастуй, зимонька-зима!», головним завданням його є пропаганда користі фізичної культури, холодного повітря, як важливих засобів зміцнення здоров'я та загартування, виховання у дітей, інтересу до катання на санках, лижах або ковзанах та рухливих ігор.

У програму такого свята потрібно ввести: катання на санках з виконанням ігрових завдань («Хто далі проїде?», «Влучи в ціль» та ін.), ігри-естафети на лижах або ковзанах з елементами гри у хокей (ведення шайби, кидки ключкою шайби у ворота), змагання між командами - «Хто швидше зробить сніговика?» та ін. На зимовому святі діти, не співають та не промовляють вірші, однак музика, звернення до них ведучого (у віршованій формі) створюють емоційне піднесення та святковий настрій у тих, хто бере участь у святі, та у глядачів.

Фізкультурне свято влітку на майданчику або в залі проводиться за такою схемою:

  1. Відкриття свята, парад учасників під святковий марш, привітання команд.

  2. Виступи учасників свята з гімнастичними вправами.

  3. Проведення змагань між командами, участь в іграх-естафетах, атракціонах, сюрпризний момент.

  4. Завершення свята, підбиття підсумків, нагородження, закриття свята.

З метою створення урочистої обстановки бажано яскраво оформити фізкультурний зал або територію майданчика. У приміщенні дитячого садка та на майданчику розвішують різнокольорові кульки, ліхтарики, гірлянди, плакати зі спортивною тематикою, встановлюють прапорці та ін. Територія ділянки підмітається, посипається піском, зелені насадження поливають.

Взимку майданчик прикрашається сніговими фігурами знайомих дітям тварин, від снігу розчищають доріжки, заливають ковзанку та ін.

У святковому оформленні приміщення та території дитячого садка поряд з вихователями та батьками активну участь беруть старші діти. Для відкриття свята підбирають виразну урочисту музику, для параду – бадьорий марш. Музичний супровід різних виступів дітей повинен відповідати їх характеру: виконання гімнастичних вправ супроводжується ритмічною або повільною музикою, ігри – атракціони – веселою, бадьорою. Запис музичних творів для свята краще всього зробити на магнітофонну плівку і забезпечити своєчасну трансляцію її під час свята.

Важливу роль при проведенні свята відіграє ведучий. Ним може бути вихователь, музичний керівник або методист дитячого садка. Від ведучого залежить успіх у вдалому проведенні свята. Він повинен добре знати сценарій свята, послідовність виступів його учасників, чітко пояснити завдання командам, бути активним, винахідливим, швидко знаходити вихід із різних ситуацій. Протягом усього свята він активізує кожного з його учасників, своєчасно підбадьорює малоактивних дітей, використовуючи для. цього гумор та жарти. У процесі керівництва святом обов'язковим є підтримання контактів ведучого з суддівським журі, до якого входить завідуюча дитячим садком або методист, хто-небудь з батьків, запрошених гостей. Члени журі повинні бути уважними, доброзичливими та об'єктивними.

Під час аналізу результатів змагань між командами в іграх та атракціонах необхідно відмітити старанність дітей, чітке ви­конання ними правил. Також турбувалися про підтримування дружніх взаємин між дошкільнятами, попереджувати випадки неповаги, недоброзичливості відносно своїх товаришів, зазнайства. Відкриття свята починається з урочистої частини – виходу учасників на фізкультурний майданчик або в зал, шикування, привітання завідуючої дитячим садком або представника інших організацій (спортсмена-ветерана, представника заводу та ін.). Відкриття завершується підйомом прапора та парадом учасників. Після урочистої частини проводяться показові виступи дітей з гімнастичними вправами (10-12 вправ). Вони виконуються з різними предметами: обручами, м'ячами, вимпелами, різнокольоровими стрічками та прапорцями.

Після виконання цих вправ діти розподіляються на рівні за кількістю учасників команди і починаються змагання між ними. Великий інтерес викликають у дітей ігри-атракціони: ударити по м'ячу ногою із зав'язаними очима, зрізати ножицями підвішений на мотузці предмет з заплющеними очима; біг у мішках, перенесення кульок у ложці - хто швидше? – та ін. Між командними змаганнями проводять показові виступи запрошені на свято гімнасти або акробати, фігуристи (взимку) або масові танці, у яких беруть участь всі діти.

Створенню святкового настрою сприяє «сюрпризний момент» раптове появлення доктора Айболита, Чебурашки, Снігуроньки, Нептуна та інших казкових героїв, їх спілкування з дітьми, участь у танцях та іграх доставляє учасникам свята багато радощів та задоволення.

Наприкінці підбиваються підсумки свята, проводиться наго­родження, загальний хоровод або танці та парад його учасників. Команда-переможець може бути відмічена тим, що проходить коло пошани і опускає прапор змагань.

Якщо у святі беруть участь батьки разом зі своїми дітьми, нагородження може бути не тільки за успіхів індивідуальних змаганнях, а й за перемогу сімейної команди. Нагородження переможців може бути пам'ятними вимпелами або медалями, солодкими призами. Бажано також відмітити дітей, які брали активну участь у підготовці та проведенні фізкультурного свята.

Успішне проведення свята – це результат спільної роботи з фізичного виховання дошкільників всього педагогічного колективу дитячого садка: завідуючої, методиста, музичного керівника та вихователів груп, які брали в цьому безпосередню участь.

  1. Особливості формування навичок ходьби у дітей дошкільного віку..

Ходьба

Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона належить до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини.

Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне одиночне або подвійне опорне положення, тобто доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та довжини кроків. Середній темп ходьби дорослої людини близько 120 кроків за хвилину, а довжина кроку дорівнює 70-90 см. Темп ходьби дошкільника перебуває у межах 148-172 кроків за хвилину, довжина кроку дорівнює 42-63 см (діти від 3 до 6 років).

Систематичне щоденне тренування дитини у ходьбі рано формує стійку навичку в цьому виді основних рухів. На початку дошкільного віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У наступних вікових групах відбувається удосконалення цього важливого руху. Наприкінці дошкільного віку у кожної дитини повинна бути сформована автоматизована навичка у ходьбі.

У багатьох дітей другої молодшої групи під час ходьби спостерігається погана координація роботи рук та ніг, мах виконується прямими руками, причому мах правою рукою часто буває більш енергійним, ніж лівою, нерівномірний темп пересування. Йдучи, дошкільнята часто притискують руки до тулуба, недостатньо піднімають ноги від підлоги (човгання ними), не завжди чітко дотримуються зазначеного напрямку, деякі з них дивляться собі під ноги, нахиляють голову, слабо відштовхуються носком наприкінці кроку. Нечітка координація рухів рук та ніг, а також інші помилки під час ходьби фіксуються у 45% хлопчиків та 49% дівчаток. Ходьба дітей середньої групи стає більш впевнена та чітка. Значно зменшуються бічні розгойдування під час ходьби, покращується координація рухів рук та ніг, діти краще орієнтуються при пересуванні в колоні по одному та під час рухливих ігор (ходьба врозтіч). У них трохи змінюється ставлення ноги під час ходьби, більшість дошкільнят п'ятого року життя ставлять ногу з п'яти, а не на всю стопу, як це роблять молодші діти. Однак у частини дітей цієї групи спостерігаються порушення ритму ходьби (все це чітко фіксується при вимірюванні довжини кроків), мах прямими руками з обмеженою амплітудою, недостатнє відштовхування носком від землі наприкінці кроку.

У цій віковій групі значно зменшується кількість дітей, які виконують ходьбу з поганою координацією. Помилки під час ходьби мають місце у 30-31% хлопчиків та дівчаток.

У дітей старшої групи кількість помилок, які спостерігаються під час ходьби, значно зменшилася. Більша частина з них виконує ходьбу впевнено, з правильною координацією рук та ніг, чітким кроком, з постановкою ноги на п'яту і наступним перекатом на носок, що сприяє більш енергійному відштовхуванню від землі. У деяких дітей (хлопчики – 26%, дівчатка – 19%) спостерігаються помилки, пов'язані з порушенням ритму та координації рухів рук та ніг, недостатньо енергійним змахом руками, деяким порушенням постави (опущена голова та плечі) під час ходьби. Незначна частина дошкільнят також відчувають невпевненість при виконанні ходьби із зміною напрямку («змійкою», повороти в русі при перешикуванні та ін.).

Переважна більшість дітей підготовчої групи виконує ходьбу впевнено, з хорошою координацією рухів рук та ніг. Це свідчить про стабільність цієї навички. Незначні помилки (слабкий мах руками, непогодженість рухів рук та ніг, розслаблене положення тулуба – плечі опущені) спостерігалися лише у 16% хлопчиків та дівчаток). Якісні та кількісні показники ходьби у дошкіль­ників подано у табл. 7.

Таблиця 7.

Динаміка показників ходьби у дітей дошкільного віку

Вік

Стать

Довжина кроків (см)

Час ходьби (с) дистанції

10 м, М ± σ

20 м, М ± σ

3 р.

хл.

дівч.

43

42

8,0 ±0,96

8,15 + 0,31

16,33 ±1,87

16,81 +2,35

4 р.

хл.

дівч.

54

44

7,60 ± 0,94

7,64+0,93

15,17+ 1,38

15,34 + 1,19

5 р.

хл.

дівч.

58

57

7,38+0,85

7,39 ± 0,88

14,65 ±1,34

14,74 ± 1,37

6р.

хл.

дівч.

63

59

6,67 ± 0,60

7,08 ±0,80

13,10 ±1,07

13,93 + 1,47

Формування навички в ходьбі відбувається у дитини протягом дошкільного віку. У кожній наступній віковій групі збільшується кількість дітей, які виконують ходьбу без помилок. Швидкість ходьби (за умови виконання цього руху в однаковому темпі також зростає з віком. Це пов'язано зі збільшенням довжини кроку (за рахунок довжини ніг більш енергійного відштовхування від землі).

Внаслідок проведених досліджень (Т.І. Осокіна, Е.С. Вільчковський, А.А. Саркісян та ін.) були розроблені методичні рекомендації щодо формування навички з ходьби, які апробувалися на практиці при навчанні дошкільників різних вікових груп цього руху.

У дошкільників другої молодшої групи особливу увагу приділяють оволодінню координацією рухів рук та ніг під час ходьби, привчають дітей вільно рухати руками, формують навички орієнтування в просторі (не наштовхуватися на предмети, які стоять на підлозі; швидко зупинятися за сигналом вихователя та ін.). Привчаючи дітей ходити легко, не човгаючи ногами по підлозі, пропонують їм різноманітні вправи, які сприяють зміцненню м'язів ніг: ходьбу на носках з переступанням через предмети (кубики, м'ячі), високо піднімаючи стегна. Однак ця ходьба не повинна займати багато часу (у межах 20-25 с), тому що у малюків швидко втомлюються м'язи ніг (особливо при ходьбі на носках) і інтерес до запропонованої вправи зникає. Доцільно чергувати ходьбу з високим підніманням стегна та на носках із звичайною ходьбою. Діти другої молодшої групи недостатньо орієнтуються у просторі, тому їм важко пересуватися у колоні по одному в темпі, запропонованому вихователем. Тому під час ходьби по колу вихователь йде разом з групою (очолює її) і нагадує дітям, щоб вони не відставали одне від одного, не наштовхувалися на дітей, які йдуть попереду (дотримувалися дистанції). У другій половині року ведучим у колоні можна призначити кого-небудь із дітей. Для того щоб група використовувала всю площу залу (майданчику), на кутах його ставлять для орієнтування кубики (кеглі), які група обходить із зовнішнього боку під час ходьби по колу. При виконанні ходьби врозтіч вихователь привчає дітей займати всю площу залу і наштовхуватись одне на одного.

Дослідження А.А. Саркісяна підтверджують, що головною умовою формування навичок ходьби у дітей 3-4 років є цілеспрямоване навчання, яке здійснюється в ігровій формі, де забезпечується засвоєння дошкільниками різноманітних способів правильної ходьби.

Під час навчання дітей ходьбі в колоні одне за одним, парами, врозтіч під час занять фізичною культурою та в період прогулянок широко застосовують різноманітні ігрові прийоми та рухливі ігри. Наприклад, в іграх «Підемо гуляти», «Трамвай» діти ходять невеликими групами без зміни напряму, потім цілою групою (у колоні одне за одним), змінюючи темп і напрям руху. Для навчання дошкільнят ходьби врозтіч, не наштовхуватися одне на одного, проводяться різноманітні рухливі ігри («Не зачепи предмет», «Знайди свій будинок» та ін.).

Через недостатність розвитку м'язів розгиначів частина дітей молодшого дошкільного віку не може рівно тримати тулуб, часто горбиться. Це може призвести до порушень постави. Тому слід нагадувати їм, щоб діти не опускали голови під час ходьби, не сутулилися. При правильному (рівному) триманні голови випрямляється спина, розширюється грудна клітина.

Формування постави у дошкільнят під час ходьби – тривалий процес, який продовжується і в наступній (середній) віковій групі. Під час ходьби у дітей п'ятого року життя звертається увага на природне положення тулуба: спина рівна, підборіддя трохи піднято, живіт підтягнуто; рухи рук енергійні, ноги випростовуються під час відштовхування до відказу.

При цьому корисна ходьба з гімнастичною палицею на плечах, лопатках, за спиною та перед грудьми, а також з фіксованим положенням рук (на поясі, за головою, в сторони). Дані вправи дають змогу відчути дитині правильне положення тулуба та голови під час ходьби.

Дітям середньої групи рекомендують ходьбу із зміною темпу та напрямку (за вказівкою вихователя), з пересуванням через предмети (кубики, м'ячі), поставлені на підлогу на відстані 35-40 см та ін.

Головна вимога з боку вихователя у формуванні в дітей цієї навички - навчити їх виконувати ходьбу впевнено, легко, з правильною координацією роботи рук та ніг.

У дошкільників старшої та підготовчої груп продовжують удосконалювати навички правильної ходьби. Основну увагу спря­мовують на те, щоб виробити в них правильну поставу, чіткий та ритмічний крок, природний рух руками. Вони повинні навчитися ходити із зміною темпу й напрямку («змійкою»), виконувати вправи на увагу та витримку під час ходьби (зупинятися за сигналом, набувати певної пози, робити поворот направо, наліво і продовжувати рух), дотримуватись однакової відстані одне від одного, йти в темпі, визначеному вихователем.

У цьому віці широко застосовують ходьбу приставним кроком (лівим та правим боком), спиною вперед, схрещеним кроком, напівприсідаючи, з предметом у руках (гімнастична палиця на плечах, за спиною, перед грудьми та ін.).

Ходьба, яку проводять з групою дітей (в колоні одне за одним, у парах), сприяє розвитку узгодженості рухів у колективі, організованості, удосконалює орієнтування у просторі. Тому доцільно змінювати способи ходьби, темп, напрямок, проводити ходьбу з різними перешикуваннями. Все це допомагає старшим дошкільникам удосконалювати вміння переключатися за розпорядженням вихователя з одного способу ходьби на інший.

У дітей старших вікових груп необхідно домагатися правильного дихання під час ходьби. На кожні 3-4 кроки дитина робить глибокий вдих через ніс. Видих відбувається більш тривало (на 4-5 кроків) через ніс та рот одночасно.

Дошкільникам усіх вікових груп корисна ходьба на носках, п'ятках, зовнішньому та внутрішньому боці стоп, з високим підніманням стегна, з рухами рук вгору та вниз та ін. Ці вправи виконуються у вигляді імітаційних вправ: пройти, як «клишоногий ведмедик», «конячка», «чапля», «лисичка» і та ін. Такі види імітаційної ходьби доцільно чергувати із звичайною ходьбою. Всі ці вправи сприяють розвитку м'язів опорно-рухового апарата, профілактиці плоскостопості і дають змогу сформувати у дітей протягом дошкільного віку міцну навичку ходьби.

Різноманітні вправи з рівноваги (ходьба по мотузці, що лежить на підлозі; дошці, лаві, колоді та ін.), які широко застосовують на заняттях з фізичної культури та під час прогулянок, сприяють удосконаленню навички ходьби в різних умовах та позитивно впливають на формування постави дошкільників.

  1. Методика провкдення різних видів музичних занять.

Основна форма освітньої роботи з дітьми — музичні заняття, в ході яких здійснюється систематичне, цілеспрямоване і всебічне виховання і формування музичних здібностей кожної дитини. Заняття передбачають чергування різних видів діяльності (співів, ритміки, слухання музики, гри на дитячих інструментах, ознайомлення з елементами музичної грамоти) і забезпечують цим самим різносторонній розвиток музичних здібностей дітей.

Музичні заняття проводяться одночасно з усією групою. Їхня структура, зміст залежать від навчальних завдань і віку дітей.

Перший рік життя розглядається як підготовчий етап до навчання, що ґрунтується на активному спілкуванні дорослого і малюка. З дітьми півторарічного віку заняття проводяться 10—12 хвилин спочатку невеликими підгрупами, а далі зі всіма разом. Починаючи з другої групи раннього дитинства в усіх наступних групах дитячого садка музичні заняття проводяться двічі на тиждень. Зміст занять включає навчання співу, слухання музики, ритміки, елементів музичної грамоти, гри на дитячих інструментах. Обсяг знань з цих видів діяльності визначений програмою і завданнями музичного виховання для кожної вікової групи дитячого садка. На музичних, як і на інших, заняттях здійснюється загальновиховна робота, розвиваються спеціальні здібності, формується творче, ініціативне ставлення до навчального матеріалу. Вимоги до якості засвоєних навичок ускладнюються і зростають від групи до групи.

Складність побудови занять полягає в тому, що педагогові треба вміло переключати увагу дітей з одного виду діяльності на інший, не знижуючи емоційного піднесення, коли звучать твори, різні за тематикою, настроєм. Друга складність — послідовність розучування навчального матеріалу: попереднє ознайомлення, засвоєння навичок у процесі навчання, повторення, закріплення, виконання вивченого. На одному занятті етапи розучування того чи того твору можуть не збігатися. Наприклад, з трьох пісень, над якими ведеться робота, одна добре засвоєна і виразно виконується, друга прослуховується вперше, третя тільки розучується. Аналогічний процес навчання ритміки — в новому танці діти засвоюють окремі його елементи, а знайому музичну гру повторюють.

Вимоги до побудови заняття. Готуючи музичне заняття, педагог повинен враховувати такі вимоги: розумове, фізичне, емоційне навантаження дітей;послідовний розподіл видів діяльності, розучуваного репертуару; наступність у розвитку музичних здібностей, освоєнні навичок, знань, розучуванні музичного репертуару; варіативність і відповідність віковим можливостям дітей. Навчальний матеріал різний за ступенем складності. Завдання, які вимагають достатньої розумової активності, великої уваги, слід давати дітям на початку заняття, враховуючи ступінь навантаження, і в ході його. Перед співами, наприклад, не слід виконувати фізично важкі вправи, бо вони порушують ритм дихання і заважають якісному співові. Необхідно також до кінця заняття знизити інтенсивність рухів та загальне навантаження. Характер діяльності викликає в дітей різні емоції. Весела, цікава гра підвищує активність, тому їх краще провести не на початку заняття, а після виконання складніших завдань. У практиці навчання вважається доцільним розподіл різних ви­дів діяльності в такій послідовності. На початку заняття даються невеликі музично-ритмічні вправи, частіше тренувального характеру (окремі елементи танцю, шикування, необхідні для нового танцю, хороводу, святкового маршу). Ці рухи організовують увагу дітей і готують їх до завдань, що вимагають слухової уваги. Після вправ діти сідають, слухають музику і співають. Спів включає різноманітні вокальні вправи, виконання творчих завдань, вправ на розвиток музичного слуху, розучування 2—3-х пісень. Наступним етапом навчання є музично-ритмічна діяльність у формі гри, веселого танцю, хороводу. Спокійні завдання, чергуючись із динамічними, дають змогу рівномірно розподіляти фізичне навантаження. Структура занять має забезпечити необхідну послідовність засвоєння репертуару, програмних навичок, умінь. Послідовність включення навчального матеріалу визначається виховними та освітніми завданнями, тематикою громадських і традиційних свят, змістом ознайомлення з природними явищами. Складніше визначити етапи оволодіння навичками музичного сприймання та виконання. Лише деякі навички можна освоювати в певній послідовності, наприклад окремі елементи танцю (крок польки, змінний крок та ін.), гімнастичні вправи, перешиковування в коло, в пари, із загального кола в маленькі кільця, чи викладати дітям деякі відомості про музику. Основні співочі, ритмічні навички і навички му­зичного сприймання засвоюють через постійні вправи, повторення на основі ускладнення репертуару, який допомагає удосконалювати дитячі навички. Структура занять має бути гнучкою і залежно від віку дітей, змісту, особливостей матеріалу видозмінюється. Можна розпочати заняття без ритмічних вправ, із співів чи слухання музики, а також з виконання нової пісні чи п'єси для рухів. У групах раннього і молодшого дошкільного віку заняття мають вільний, невимушений, ігровий характер. Деякі види музичної діяльності можуть бути взаємопов'язаними: співи і слухання музики мають супроводитися різними ігровими діями. Наприклад, пісню М. Раухвергера «Пташечка»починають співати малюки всі разом, і на слова «Полетіла пташка... ай!» то одна, то друга дитина, зображуючи пташку, «летить» — бігає по кімнаті. У свою чергу рухи часто супроводяться пісеньками, примовками, які диктують послідовність ігрових дій.

  1. Організація самостійної музичної діяльності дітей дошкільного віку.

Самостійна музична діяльність виникає безпосередньо за ініціативою дітей. Кожна дитина прагне по-своєму відтворити те, з чим познайомилася на музичному занятті, вона наполегливо повторює елемент танцю чи підбирає мелодію на музичному інструменті та ін. Такі вправи стають ніби продовженням занять, їх можна розглядати як елементи самонавчання.

Особливо різноманітно можуть виявити себе діти в сюжетно-рольових іграх, в основу яких покладено яскраві враження після свята, розваг, музичних занять, перегляду телепередачі та ін. Сюди належать ігри в «концерт», «музичні заняття», «загадки» тощо.

Спостерігаючи за іграми дітей, вихователь весь час керує ними і тактовно допомагає дітям у творчій самостійній діяльності, враховуючи інтереси і здібності кожного. Необхідно створити відповідні умови: визначити місце в груповій кімнаті, де діти можуть гратися, невимушено діяти; підібрати потрібну кількість ігрового матеріалу.

При самостійній музичній діяльності діти з власної ініціативи співають, водять хороводи, підбирають легкі мелодії на металофоні, виконують нескладні танці. Вони можуть самі організувати ігри в «концерти», «театр», «виставу» (з іграшками, з плоскими фігурками, з ляльками).

Джерелом виникнення захоплення дитини музикою є насамперед музичні заняття. Тут діти розучують різноманітні пісні, ігри, танці. Знання, здобуті на заняттях, діти переносять у самостійну діяльність. Наприклад, на занятті діти часто співають у супроводі інструмента. Та коли їх вчитимуть співати без супроводу хором і індивідуально, діти самі зможуть за своїм бажанням співати у групі без підтримки фортепіано.

Багато дітей люблять танцювати, марширувати під музику. Але якщо вони навчаться наспівувати танцювальну мелодію, марш, то вже зможуть без допомоги дорослого супроводжувати рухи своїм співом.

Інше джерело, що підтримує самостійні музичні вправи дітей,- це свята, розваги. Це яскраві сторінки життя дитини. Багато вихователів помічають, що після проведення свят діти відразу ж відгукуються на них у своїх іграх. Чим яскравіші враження дітей, тим цікавіша їхня гра.

Музичні ігри і танці відкривають великі можливості для самостійних дій дітей. Часто їх включають у сюжетно-рольові ігри, і часом танець, спів займають провідне місце. Серед ігор основне місце займають ігри в «музичні заняття» і «концерти», що ґрунтуються на досвіді, якого діти набули головним чином на заняттях.

Граючись у «музичні заняття», діти розподіляють ролі вихователя, музичного керівника. У процесі гри копіюють структуру заняття, поведінку й інтонації дорослих. (Наприклад, двоє дівчаток, виступаючи в ролях «музичного працівника» і «вихователя», садовлять перед собою ляльок і починають розучувати пісню М. Красєва «Осінь». Одна з них каже: «А тут співайте тихіше, мовби це луна»).

У «концерті» діти організовують чергування різних «номерів», які виконує група дітей - «артистів» - для своїх товаришів - «глядачів», з обов'язковою участю «ведучого». Одним з варіантів музичної-гри можна назвати «оркестр»: вибирають диригента і музикантів, які виконують нескладну пісню, відстукують ритм на музичних інструментах чи кубиках.

У самостійну діяльність діти часто включають музично-дидактичні ігри, які розвивають у них здатність до сприймання, розрізнення основних властивостей музичного звуку: «Музичне лото», «Здогадайся, хто співає», «Два барабани», «Тихше - дужче в бубон бий», «Назви пісню за картинкою» та ін. Наприклад, у грі «Два барабани» одна дитина відстукує на барабані ритмічний малюнок, інша точно його відтворює або одна дитина виконує нескладну мелодію на металофоні, інша викладає ноти-кружечки на фланелеграфі, відображаючи напрямок мелодії та її ритм.

Діти в самостійній діяльності часто вдаються до гри на дитячих музичних інструментах. Вони грають на металофонах, гармошках, баянах, тріолах, саксофонах, кларнетах, сопілках, дитячих піаніно, роялях, бубнах, барабанах, цитрах, гуслях та ін., на яких виконують поспівки, пісеньки, вивчені в дитячому садку чи десь почуті, можуть «створити» і свої.

У самостійній практиці дітей може бути і слухання музики. Вихователь на їхнє прохання використовує програвач, магнітофон і всі разом слухають вокальну, інструментальну музику у виконанні майстрів мистецтв.

Керування дитячою музичною грою значно відрізняється від прийомів виховання та навчання на заняттях. На заняттях дорослий визначає зміст і форму організації музичної діяльності дітей. У самостійній діяльності дитина сама обирає собі заняття, визначає і реалізує свої задуми.

Та це не означає, що вона полишена сама на себе, що дорослий не допоможе їй у потрібний момент. Просто змінюється характер керівництва, який стає непрямим, опосередкованим:

по-перше, вихователь намагається впливати на музичні враження дитини, які вона винесла з дитячого садка і сім'ї, вносити в них корективи, збагачувати їх;

по-друге, він організовує умови, що сприяють розгортанню діяльності дітей за їхньою ініціативою;

по-третє, вихователь повинен бути тактовним, стати мовби співучасником дитячих ігор.

Самостійна музична діяльність вимагає створення певних зовнішніх умов, певного матеріального середовища. Дітям важливо мати свій «музичний куточок». У розпорядженні дітей має бути невелика кількість інструментів, настільних музично- дидактичних ігор та різних саморобок (ноти, піаніно з намальованою клавіатурою, нотне лото і т. ін.).

Плануючи прийоми керування музичною діяльністю дітей, вихователь звертає увагу на такі моменти: що треба внести нового в обладнання музичної діяльності (інструменти, підручні предмети, саморобні іграшки і т. ін.); в якому порядку доцільніше це зробити, за ким треба спостерігати, щоб з'ясувати інтереси, нахили дітей; якому видові діяльності віддають перевагу діти і чи не однобічні їхні інтереси.

Як було показано, за загальну постановку самостійної діяльності відповідає вихователь. Щоденна робота з дітьми, знання їхніх інтересів і здібностей дають можливість вихователеві виконувати своє завдання якісно і відповідально.

Музичний керівник бере активну участь в розвитку самостійної музичної діяльності дітей. Він забезпечує на заняттях засвоєння необхідного репертуару, способів музичної діяльності допомагає вихователеві підвищити якість його співу, танцю, гри на інструментах. Спільно продумується планування роботи, організація зон у приміщенні групи, де дітям можна буде займатися музикою. Він заходить у групи і спостерігає за дітьми. Адже багато в своїх заняттях можна оцінити інакше, коли бачиш, як діти реагують на них, чого вони навчилися і, основне, чи виробилась у них потреба самостійно займатися музикою. Адже це один з основних показників того, що музичне виховання будується правильно. Тільки в спільній роботі музичного керівника і вихователя запорука успіхів дітей.

  1. Підготовка і проведення свят у різних вікових группах

Проведення свята потребує серйозної підготовки вихователя та музичного керівника. Кожне свято готується спочатку фрагментарне з невеличкими групами дітей на заняттях з різних розділів програми народознавчої спрямованості. За­лучаються до підготовки свят і батьки.

Емоційне спілкування вихователя і батьків з дітьми напередодні свят допомагає викликати і підтримувати інтерес до його змісту, глибше осмислити повідомлюваний матеріал, дійти морально-естетичних висновків і визначитись у ставленні до нього, тобто закласти основи моральних уявлень і почуттів.

Заняття з народознавства проводяться систематично у всіх дошкільних групах (починаючи з четвертого року життя). Отже, вихователь має можливість сформувати у дітей конкретні, чіткі і доступні за змістом уявлення про ту чи іншу подію, що є основою свята або дозвілля. На заняттях вихователь вчить дітей бачити і розуміти її важливість, історичні передумови виникнення та елемент сучасної інтерпретації, дає широкий діапазон варіантності події з урахуванням регіональних та етнічних особливостей краю, народу. Таку за змістом роботу вихователь планує здебільшого спільно з музичним керівником у старших вікових групах. Музичний супровід, ритмічно-хореографічні елементи як засоби мистецтва вчать дітей бачити красу, наприклад, веснянки як пісні, як хороводу, як гри, як сценічної дії, як театралізованого свята, яке має глибокі історичні корені і неповторний сучасний колорит і багатство.

Поетична образність веснянки, її естетична спрямованість дає змогу дитині виділяти цей вид жанру завдяки його видовим особливостям, засобам виразності, що часто повторюються.

У старшому дошкільному закладі варто виділяти регіональні особливості веснянок та інших пісень, що сприяє елементарному розумінню різних мовних засобів виразності і несе певне мовленнєве навантаження, формує уявлення про етнографічну карту сучасної України.

У весняному календарно-тематичному циклі особливо виділяються свята, пов'язані з яскравими явищами природи, їх очевидним і переконливим впливом на світ рослин, тварин, поведінку і працю людей. Для того щоб успішно розв'язати народознавчі завдання, вихователь і музичний керівник використовують цілий комплекс навчально-виховних впливів. Вони включають, зокрема, різні види творчості:

· образотворче — вишиванка, писанка, різьба по дереву, елементи оздоблення національного одягу металом, шкірою, ткацтво;

· музичне — народна пісня, хоровод, гра;

· художнє слово — вірші, пісні, заклички, примовки;

· усна народна творчість — приказки і прислів'я, загадки, прикмети, легенди, повір'я, бувальщини тощо.

Тут у нерозривному взаємозв'язку може подаватись матеріал з різних розділів програми, а не лише з народознавства, можуть поєднуватися різні види діяльності.

Велике значення для досягнення успіхів у проведенні ранків має виявлення інтересу до них. Для цього організовують відвідування театру і перегляд спектаклів, обговорення переглянутого з аналізом гри акторів, їхнього одягу, оформлення сцени.

Якщо спектаклі діти переглядають у дошкільному закладі, можна провести бесіду з артистами про їхню працю. На музичних заняттях до проведення ранку слід учити дітей перевтіленню в настрій, душевний стан, характер дійових осіб. Дітей знайомлять з характерними атрибутами, як от: на Великоднє свято — це яйце, хрін, шинка, ковбаса, паска, сир, масло, свічка, писанка тощо. У повсякденному житті можна планувати виконання тренувальних вправ на зразок: виконати з різною інтонацією пісню Весни залежно від того, з ким вона вступає у діалог, відтворити зустріч дітей з різними гостями, які прийшли до «хати» на Великдень або на Різдво, відтворити голос хитрого звіра, показати, як він рухається тощо.

Якщо молодших дітей цікавить лише участь у святі і ті емоційно-піднесені хвилини радості, які вони переживають від сюрпризів, наприклад під час свята Миколи, то старших дошкільників уже цікавить якість виконанняними дій кожного персонажа, краса і неповторність костюмів, атрибутів, декорацій. Успіх того чи іншого свята народознавчої спрямованості залежить значною мірою від того змісту описування свята, який закладено в основу сценарію. Тому для свят у дошкільному закладі повинна бути обрана календарно-обрядова єдність свята з мінімальним релігійним звучанням.

У тлумаченні свята за допомогою літературного тексту, легенди чи повір'я повинні мати місце короткі монологи, діалоги дійових персонажів, яких грають діти і дорослі.Відхилення від змісту тлумачення основних подій, які створюють канву свята, допускати не можна. Тому вихователю і музич­ному керівнику треба вибирати доступні для розуміння дітей матеріали. Всі твори, написані у віршованій формі, мають бути прочитані дітьми без змін. Бажано складати сценарії, в яких багато дійових осіб. Це дасть вихователеві змогу охопити дійством більше дітей і батьків.

Малі фольклорні жанри, які використовуються у сценаріях, — народні пісні календарно-обрядового змісту, родинно-побутової чи історичної тематики — завжди мають простий текст, динамічний сюжет, який легко і швидко запам'ятовується дітьми, тому їх варто використовувати без обмеження, лише з урахуванням тривалості свята.

Для того щоб організувати і провести свято з історичної чи релігійної тематики, потрібно викликати інтерес до події або явища, яке покладено до основи сценарію, організувати глибоке осмислення його дітьми як на заняттях з народознавства, так і в повсякденному житті. Під час читання творів дитячої літератури або розповідей вихователя, наприклад, на історичну тему, слід використати всі засоби виразності. Вихователю слід продумати наголоси, інтонації, силу голосу, міміку і жести, а також логічні паузи для підсилення емоційного сприймання дітьми змісту поезії.

Після читання чи розповідання вихователем легенд, повір'їв, бувальщин або творів дитячої літератури діти переказують їх для кращого розуміння і запам'ятовування сюжету. Наприклад, у святі «Ой на Івана, ой на Купала» крім купальських і русальських пісень слід використовувати купальську обрядовість, яка образно подається в народних легендах про ритуальне значення купальського вогню, функціональну роль води в купальському святкуванні, антропоморфні зображення і купальське деревце, роль збирання зілля і ягід у купальських обрядах та ін. Усі зусилля слід зосередити на спеціальних поясненнях до найменших деталей, щоб донести до свідомості дітей повне звучання сюжету. Народна обрядовість складна

· переносним звучанням окремих питань,

· своєю історичною віддаленістю подій,

· регіональною особливістю окремих тлумачень,

тому вихователю потрібно використовувати відповідний ілюстративний матеріал, діапозитиви, діафільми, картини, альбоми, фотомонтажі, кінофільми тощо.

Варто розширювати коло уявлень дітей шляхом використання інших джерел — носіїв народознавчої інформації. Це

спостереження людей у реальному житті світу природи,

опис характерних властивостей речей та їх функціональних призначень,

пояснення і бесіди з дітьми про обереги українського народу і т. ін. Чільне місце в роботі вихователя і музичного керівника відводиться підготовці костюмів і атрибутів до кожного тематичного свята. Будь-який елемент костюма як для хлопчика та дівчинки, так і для дорослого має не лише естетичне, а й глибоко пізнавальне навантаження. Тому їх підбір з урахуванням тематичної спрямованості сценарію, регіональних та загальнонародних особливостей і традицій має особливе значення для організації і проведення свята.

Наприклад, готуючи вінки до купальських свят, вихователь повинен пояснити дітям, чому для трирічної дівчинки плели вінок з чорнобривців, барвінку, незабудки і ромашки, яке лікувальне значення мала кожна квітка і чому в чотири роки дівчинці плели вже інший вінок.

Діти охоче беруть участь у виготовленні костюмів та їх атрибутів. Вихователь, керуючи цією роботою, може ще раз звернутися до змісту тих творів, що лежать в основі сценарію, до пояснення оберегів, звичаїв і традицій українського народу. Діти беруть активну участь в оформленні зали чи групової кімнати до свята. Використовуючи при цьому речі щоденного вжитку, які мають традиційне призначення і виконують функції оберегів, діти мають можливість ще раз закріпити уявлення про них, уточнити і конкретизувати набуті знання.

Так, готуючи інтер'єр сільської хати до Різдва, долівку (підлогу) вистелюють соломою, на стіл кладуть запашне сіно, а в кутку — сніп-дідух. Дітям пояснюють, що це має нагадувати про народження сина Божого, читаючи або співаючи їм:

або:

Ми були у тій хатині,

Де Ісус лежить на сіні...

По всьому світу стала новина:

Діва Марія сина родила,

Сіном притрусила,

В яслах положила...

Свята народознавчої тематики важливо проводити у дні, коли вони збігаються з обрядовим календарем або після відповідної дати.

Наприклад, після Різдва з дітьми варто провести «Різдвяні вечорниці», в яких візьмуть активну участь батьки і родичі. Як відомо, жодне свято в українській народній обрядовості не обмежується одним днем, комплекс святкових дійств охоплює від трьох до семи днів, що створює найсприятливіші умови для посилення переживань дітей, повторного відчуття святковості події, її важливості в житті дітей і дорослих.

У молодшій і середній групах свято триває до 30 хвилин. Особливістю їх проведення є залучення до сценарію старших дітей (добре, якщо є можливість використати родинні стосунки між дітьми) і батьків, старших родичів.

У старших групах свято може тривати1 — 1,25 години.Тоді, коли діти об'єднані за різновіковим принципом, молодші діти стають глядачами, а старші — активними виконавцями сценарію.

Слід зазначити, що український народ у своїх звичаях і традиціях завжди відводив дітям особливе місце, і тому дорослі, особливо під час свят, виявляли свою любов до них і турботу. Ці традиції необхідно підтримувати, віддаючи дітям усе найкраще. Наприклад, у віршах на свято Миколи читаємо:

Як живете, мої любі,

Діточки кохані?

Чи вчилися добре в школі,

Чи були слухняні?

Чи знаєте ви молитви,

Вірші, колядку? -

Хто розкаже, поспіває —

Подарунки знайду!

У дошкільному закладі крім свят проводять ще дозвілляза тематикою української календарної обрядовості. Дозвілля мають на меті викликати у дітей бадьорий, веселий настрій, створити умови для виявлення творчих здібностей, відчуття радості й задоволення від цього.

Дозвілля можуть бути різними за тематичним і функціональним призначенням. Українська народна календарна обрядовість передбачає такі дозвілля для дітей дошкільного віку:

· дозвілля дорослих для дітей (без участі останніх),

· дозвілля дорослих спільно з дітьми,

· дозвілля дітей однієї вікової групи,

· дозвілля, яке об'єднує дітей різного віку.

Дозвілля дорослих для дітей без їхньої участі може організовуватись з кожного циклу календарної обрядовості для дітей усіх вікових груп з різним рівнем складності сюжету (сценарію).

У такому типі дозвілля для дітей молодшого і середнього віку дорослізвеселяють їх, подаючи цікавий пізнавальний матеріал у невимушеній грайливо-дотепній формі. Наприклад, дозвілля на тему «В гостях у майстрів»,яке дорослі можуть провести на майданчику, що імітує сільську вулицю. Вздовж неї хатинки майстрів — столяра, гончара, біля них — знаряддя праці для виготовлення й оздоблення народних іграшок. Під час такого дозвілля дорослі можуть виконувати народні пісні, наприклад «Столярики-молодці».

На прохання ведучої (виховательки або когось із батьків) «майстри» розповідають про народну іграшку, її виготовлення й оздоблення. Таке дозвілля можна урізноманітнювати привнесенням у сценарій різних варіантів дещо складнішого змісту (що саме?).

Дозвілля, яке проводять напередодні Великодніх свят, може бути повністю присвячене писанці, а сценарій можна урізноманітнити малими фольклорними творами, такими, як загадки, вірші, прислів'я тощо.

Найбільший інтерес має для дітей дозвілля, яке проводять дорослі для дітей з нагоди свята, наприклад «Різдвяний вертеп». Це театралізоване дійство має глибоко пізнавальне значення, бо вводить дітей у світ складних історичних і релігійних подій, які в молодшій і середній групах перевищують за своїм змістом можливості самостійного пізнавання дітей.

Широку варіантність у проведенні має і дозвілля«В гостях у майстрів». Поряд з дорослими майстрами можуть працювати їхні помічники — діти, які виконують безліч різних видів роботи, граються, співають, читають фольклорні твори напам'ять тощо. Добре в таких дозвіллях використовувати інсценівки народних пісень, наприклад, у старшій групі це пісні «Чорнобривий корольок», «Шевчик», «Чорний баран», «Подоляночка» та ін.

Найбільшу цінність мають дозвілля, які проводяться за активною участю дітейрізних вікових груп. Наприклад, дозвілля «А вже весна», яке проводиться на майданчику-галявині дошкільного закладу. З дорослих у цьому святі може брати участь вихователька — одна з ведучих, і дитина стар­шого дошкільного віку.

Якщо дозвілля об'єднує дорослих і дітей, у сценарій можна ввести такі персонажі, як бабуся Ганна, бабуся Ярина, бабуся Олена, дід Олекса та ін.

Дозвілля, які організовуються самими дітьми, можуть проводитись винятково з їхньої ініціативи.

· Концерти улюблених пісень, усної народної творчості,

· вечори народних танців, ігор, забав приносять дітям особливу радість.

Завдання вихователя полягає в тому, щоб дібрати для дітей відповідний музичний супровід, атрибути, костюми.

Особливе значення мають дозвілля з використанням музичних інструментів.Таке дозвілля передбачає систематичну роботу з дітьми на заняттях, у гуртках і творчих студіях з метою оволодіння грою на музичних інструментах.

Організовуючи дозвілля, вихователь має розвивати самостійність дітей.

У молодшій групі це виявляється в тому, що діти відповідають на запитання вихователя, подають окремі репліки, плескають в долоні, коли це доречно, підспівують знайомі пісні, мелодії.

Дітей середньої групи включають у підготовку дозвілля. Вихователь може доручити їм дібрати потрібні іграшки для театралізованого дійства, атрибути, обновити костюми чи їх елементи для ляльок і для себе. Вихователь може залучати дітей до складання сценарію дозвілля, програми концерту. Наприклад, на відомому дітям фольклорному матеріалі проводиться дозвілля «Ой на Івана, ой на Купала» на території дошкільного закладу. Заздалегідь дорослі приносять якесь придатне поліно. Це Купайло. Навколо нього обмітають землю, кладуть в'язочки чебрецю, м'яти, гілки заквітчують волошками, чорнобривцями. На самий вершечок виставляють вінки з калини та барвінку. Дівчатка також надягають вінки, стають навколо верби, беруться за руки і починають водити хороводи. За сценарієм діти самостійно групуються у хороводи, ігри, стають до гурту, виконуючи різні улюблені пісні, читають твори дитячого фольклору напам'ять. Вихователь не повинен обмежувати творчість дітей.

Підготовка дозвілля залежить від його змісту. Вечорниці, народні обряди і дійства можуть проводитися без попередньої підготовки, зразу після свята, коли в пам'яті збереглися його улюблені фрагменти і діти хочуть їх повторити з тим, щоб ще раз отримати задоволення і насолоду.

Інші види дозвілля потребують тривалої і ретельної підготовки репертуару, певного часу для розуміння його змісту, для роботи з дітьми як на заняттях, так і в повсякденному житті.

Дозвілля, які не потребують спеціальної підготовки і йдуть після святкових ранків, можна планувати і проводити щотижня, а складніші розваги комплексного змісту, для яких необхідна попередня підготовка, проводяться один раз у півтора місяця, зважаючи на дати обрядового календаря.

На окреме місце в системі свят і дозвілля у дошкільному закладі варто винести свято Матері. Воно не є календарно-обрядовим, але святкується за традицією в першу неділю травня.

До 1939 р. свято Матері святкували в Україні як всенародне, і воно мало певне звучання у діючих на той час дитячих закладах. Оскільки в Україні мати завжди була в глибокій пошані як продовжувачка роду і як берегиня буття, її свято завжди відзначали у рідній оселі. Зараз свято Матері відро­дилося спільно з відродженням українських національних традицій. Залу треба прикрасити в традиціях житлової кімнати з особливостями українського інтер'єру: вишиваними рушниками, керамічним посудом, в'язками трав-оберегів, образом Матері Божої. Свято Матері слід проводити мовою рідної матері.

У педагогічному процесі дошкільного закладу таке свято можна проводити під всеохоплюючою назвою «Чому ми матір називаємо святою...». Проводити його слід у всіх вікових групах, добираючи відповідний фактичний матеріал.

  1. Робота вихователя з батьками з музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку.

Вести роботу з батьками, залучаючи їх до загального процесу музичного виховання.

План роботи з батьками є складовою річного плану, у ньому необхідно передбачити лекції, відкриті заняття, батьківські збори, виставки, під час яких муз керівник дає поради батькам з питань музичного виховання дітей. У кожному дошкільному закладі є «Куточок для батьків», де поруч з іншими вміщені матеріали з музичного виховання, які заздалегідь готує музичний керівник

Для того щоб музика міцно увійшла в життя дітей, музичному керівникові потрібно охопити музичної роботою не тільки педагогічний колектив, а й батьків. Батьки повинні розуміти основні цілі і завдання, які ставить перед собою дитячий садок у справі музичного виховання та розвитку дитини. Їх повинен цікавити процес його музичного зростання на музичних заняттях, висловлювання про музику. Небажана пісня тільки в тому випадку зникне з ужитку дитини, якщо він не почує її не тільки в дитячому саду, але і вдома. Але для цього з батьками повинна проводитися певна робота, в процесі якої необхідно добитися того, щоб вони були провідниками музичного виховання, вміло підтримували інтерес дитини до музики, а не заглушали його. Музичний керівник повинен сповіщати батьків про просування їх дітей в області музичного розвитку, про ступінь їх обдарованості. Для цього йому слід використовувати всі зручні моменти життя дитячого саду:

виступати з доповідями на групових і загальних батьківських зборах з роз'яснення самих різних питань музично - естетичного виховання, організації музичної діяльності дитини в сім'ї;

проводити індивідуальні бесіди в моменти приходу і відходу дітей;

  1. Методика проведення різних видів розваг у різних вікових группах

  2. Структура заняття з образотворчої діяльності та змістовна характеристика його компонентів

Багаторічною педагогічною практикою дошкільних закладів

найбільш раціональною формою організації навчально"виховного про"

цесу визначено заняття.

За спрямованістю вирішення навчально"виховних завдань заняття

підрозділяють на навчальні і творчі. Але незалежно від своєї спрямо"

ваності, заняття мають загальну структуру і встановлений регламент,

відповідно до кожного вікового періоду. У структурі заняття виділя"

ють три частини — вступну, основну, заключну. Зміст кожного струк"

турного компоненту залежить від специфіки вирішення навчально"ви"

ховних завдань. Так, на заняттях навчального змісту дітям можуть бути

запропоновані образотворчі завдання, рішення яких здійснюється з на"

тури, з пам’яті чи за уявленням. А зміст творчих занять може відрізняти"

ся, у свою чергу, особливістю їх виконання — на тему, запропоновану

вихователем; на тему, обрану самою дитиною; на тему запропонованого

літературного тексту тощо.

У вступній частині заняття вихователь намагається викликати інте"

рес до певного предмету або явища, створює в дітей емоційний стан,

який відповідає змісту майбутнього завдання, пов’язує його з повідом"

ленням теми.

Якщо передбачається виконання завдання з натури, то далі діти

обстежують запропонований об’єкт, знайомляться з раціональними

засобами його зображення чи виготовлення. При виконанні образот"

ворчого завдання з пам’яті дітям пропонується самостійно пригадати

найбільш важливі зовнішні ознаки певного об’єкта, з яким вони попе"

редньо знайомилися (особливості форми, кольору, положення у просторі

на той час, коли велося за ним спостереження та інше). Зрозуміло, що в

цьому випадку відсутнє демонстрування раціональних засобів виконан"

ня завдання, оскільки не буде досягнений ефект самостійного пригаду"

вання і відтворення.

Особливість виконання завдання за уявленням полягає в тому, що

з дітьми можуть обговорюватися типові та конкретні ознаки, які при"

таманні певному виду об’єктів. Крім того, їм пропонуються варіанти

засобів виконання окремих деталей об’єкта, якщо, на думку виховате"

ля, їх зображення чи виготовлення може викликати в дітей певні труд"

нощі.

В основній частині заняття вихователем здійснюється індивідуально"

групове керівництво діяльністю дітей, спрямоване на успішне виконання

запропонованого образотворчого завдання. Суть цього керівництва по"

лягає в тому, що на основі вивчення якості виконання завдання окреми"

ми дітьми і в залежності від змісту виявлених типових помилок при зоб"

раженні з натури, вихователь подає допомогу дітям всієї групи (повторне

обстеження чи повторний показ раціональних засобів виконання завдан"

ня). Якщо виявлені помилки нетипові, вихователь надає допомогу ди"

тині індивідуально.

При виконанні завдання за уявленням вихователь при необхідності

звертає увагу тієї чи іншої дитини на виявлену неточність, радить їй

засоби, спрямовані на покращення кінцевого результату.

Заключна частина заняття призначена підведенню загальних ви"

сновків і оцінки виконання дітьми запропонованого завдання. Крім

того, під час аналізу окремих робіт діти, під керівництвом вихователя,

засвоюють критерії оцінювання вдало виконаного зображення або ви"

робу.

Одночасно із заняттям як універсальною формою організації навчаль"

но"виховного процесу, в практиці дошкільних закладів використовують

цільові прогулянки, екскурсії, відвідування картинних галерей, музеїв

тощо. Останні призначені для збагачення уявлень про навколишній світ,

сучасне й минуле життя нашого народу, красу рідного краю, працю до"

рослих тощо. Упровадження цих форм у навчально"виховний процес

сприяє формуванню оцінювального ставлення до навколишньої дійсності,

оволодіння основами естетичного сприймання творів образотворчого ми"

стецтва.__

  1. Методика навчання дітей сприйманню творів образотворчого мистецтва.

Естетичне сприймання твору образотворчого мистецтва – це вид

естетичної діяльності, яка спрямована на цілісне пізнання художньо_

го образу як естетичної цінності. Естетичне сприймання є єдністю пізнан_

ня й оцінювання, воно носить глибоко особистісний характер, набуває

форми естетичного переживання і супроводжується формуванням есте_

тичних почуттів.

Естетичне сприймання визначає особлива морально_світогляд_

на спрямованість, складність і діалектичність суперечливих емоцій_

но_естетичних реагувань: задоволення й незадоволення. Складність

естетичного пізнання полягає в тому, що це процес співучасті,

співтворчості художника і суб’єкта сприймання.

Від естетичної діяльності художника_автора твору мистецтва есте_

тичне сприймання глядача відрізняється тим, що воно не технологічне і

здійснюється, крім того, у зворотному порядку в порівнянні з тією по_

60

В.П.Котляр. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей

слідовністю, в якій створюється художній образ. Тобто, якщо художник

у творчому процесі проходить шлях від змістовно_духовного задуму до

матеріалізованої форми, за допомогою якої цей задум втілюється в ху_

дожньому творі, то глядач під час сприймання, навпаки, прямує від мате_

ріального, зафіксованого в предметних формах плану до змістовно_смис_

лового задуму, усвідомлення його художньої ідеї.

Проникнення в смисл художньої ідеї, яка, здебільшого, не перекла_

дається повною мірою у вербальний словесно_понятійний план, потре_

бує від глядача особливої концентрації уваги, зосередженості, а також

активізації духовного потенціалу особистості, її інтуїції, напруженої ро_

боти уявлення й мислення.

Опосередковано індивідуальний акт естетичного сприймання

твору образотворчого мистецтва зумовлений соціально_історичною

ситуацією, ціннісними орієнтаціями суспільства, його естетичними й

морально_етичними нормами.

Безпосередньо повнота і глибина сприймання художнього твору

залежать від особистісних установок глядача, його смаків і переваг.

Крім того, успішність здійснення естетичної діяльності, як і будь_якої

іншої діяльності, залежить від рівня тих психічних процесів і утво_

рень, які забезпечують готовність людини до неї, тобто здібностей,

знань, умінь. Так, розвиненість сенсорних, інтелектуальних й естетич#

них здібностей до естетичного сприймання твору образотворчого мис_

тецтва сприяє орієнтації глядача в суттєвих зовнішніх і внутрішніх

зв’язках змісту й форми художнього твору. Адже естетичне пережи_

вання здебільшого виникає внаслідок тісного взаємозв’язку сприйман_

ня з активною роботою мислення, яке здійснює не тільки найпростіші

операції по виявленню тих або інших форм та їх значень, але й підка_

зує більш складні соціально_естетичні їх оцінки.

Цим, власне, відрізняється чуттєве сприймання як відправний

шлях будь_якого пізнання від естетичного сприймання як цілісного,

багаторівневого процесу. Незважаючи на те, що естетичне пізнання

твору, засновується на чуттєвому сприйманні, воно не обмежується лише

цим: за первісним чуттєвим реагуванням на отриману інформацію настає

аналітична перевірка виниклих вражень, яка здійснюється на основі об_

разного й логічного мислення, що врешті_решт є підставою для форму_

лювання суджень щодо їх естетичної оцінки.

Якісне естетичне сприймання твору мистецтва потребує наявності

попередніх знань: відомостей про види, форми і жанри образотворчо_

го мистецтва, розуміння їх образної мови та виражальних засобів; зна_

йомства з особливостями творчості художника і культурою його епохи

(особливо якщо цей твір значно віддалений за часом від безпосереднього

його сприймання); володіння інформацією про ті події, які покладені в

змістовну основу твору тощо.

61

Розділ 1. Образотворче мистецтво як складова частина культури суспільства і людини

Спілкування з твором мистецтва потребує від глядача сукупності

умінь, пов’язаних з організацією логічної послідовності естетичного

пізнання художнього образу, визначення в ньому як матеріалізованих

форм, так і образно_смислових, ідеально_духовних рівнів, які безпо_

середньо не подані в його матеріалізованій структурі й роблять необ_

хідним їх розкриття.

Мистецтво як об’єкт естетичного сприймання і специфічного

пізнання дійсності звертається до людини як до цілісної особистості і

потребує повноцінної віддачі, а отже відповідної попередньої підго_

товки, яка досягається в умовах кваліфікованого навчання й виховання.

Разом з тим, найбільш кваліфікована підготовка не здатна замі_

нити безпосереднього контакту людини з мистецтвом. Навчання й

виховання покликані не раціоналізувати і зводити до готових формул

смисл змісту і форми твору мистецтва, а розвивати, збагачувати про_

цес сприймання, робити його більш свідомим і глибоким, емоційно наси_

ченим.__

  1. Методика проведення занять з ліплення в різних вікових группах

Методика проведення занять з ліплення

Робочим матеріалом для ліплення може бути як глина так і пластилін або солоне тісто. Своєрідність ліплення полягає в тому, що за допомогою цього виду діяльності передається форма предмета в трьох вимірах. Діти з задоволенням ліплять людей, тварин, посуд, транспортні засоби, овочі, фрукти, іграшки. Предмети, які вони створюють, використовуються в ігровій діяльності. Під час підготовки до ліплення дитина отримує багато знань про предмет (назва, форма, будова, колір, призначення). Разом з тим збагачується і розвивається її словник, зв'язна мова, за допомогою якої можна описати образ по пам'яті. Це сприяє розвитку її мислення, уваги, уяви та інших процесів. На заняттях дитина отримує відомості про способи ліплення і сам навчається це робити. На основі свого досвіду він намагається самостійно вирішити навчальні завдання, а з часом ця самостійність переростає у творчість. У процесі ліплення більше, ніж у будь-якої діяльності, можна домогтися максимальної активності обох рук, розвивати і зміцнювати пальці, особливо великі, вказівні, середні. Щоб засвоїти техніку ліплення, дитині потрібно розвинути спеціальні рухи щодо їх сили, точності, темпу, спрямованості, плавності, ритмічності. Ці якості допоможуть дошкільникові надалі оволодіти різними видами навчальної, трудової діяльності. Під час ознайомлення з предметом дитина навчається розуміти його красу. Вона сама починає передавати в ліпленні окремі виразні його ознаки, намагається ретельно обробити поверхню виробу, прикрашають його орнаментом і т. д. Ознайомлюючись дітей з деякими зразками скульптури і декоративно-прикладного мистецтва, ми виховуємо в них любов і повагу до людей, які створили ці чудові речі. Ліплення допомагає виховати цікавість до образотворчої діяльності. Дитина ставить перед собою певну мету і доводить почату справу до кінця, а це сприяє розвитку організованості, цілеспрямованості і наполегливості, дисциплінує його. Вихователю потрібно пам'ятати, що він повинен навчати дитину ліпити, а не робити з нього скульптора, і ліплення не самоціль, а лише засіб всебічного розвитку та виховання. велике значення має також те задоволення, яке отримує дитина, спостерігаючи кінцевий результат своїх праць. А якщо малюк зможе похвалитися своєю роботою перед батьками, задоволення від виконаної роботи подвоюється!

Передбачено ускладнення технічних прийомів. Це дасть можливість вихователю вибрати тему для роботи з дітьми відповідно їх віку і вмінню. Для дітей трьох-чотирьох років рекомендується ліпити: стовпчики, апельсини, вишеньки, бублики, кренделі, коржики, пиріжки, вареники та ін. На наших сторінках показані такі прийоми ліплення, як розкачування глини прямими і круговими рухами рук, розплющування глини (палички, бублики , кренделі, пташки, неваляшки, гриби), відтягування невеличких частин (дзьоб, хвіст та ін.) Для роботи з дітьми п'яти років рекомендується ліпити: яблучко, моркву, мисочку, тарілочку, чашечку, стакан, пташку та ін., де в основі ліплення предметів лежать форми циліндра, конуса (овочі, фрукти, іграшки та ін.), наводяться такі прийоми ліплення, як заокруглення та загострення (морква, літак), вдавлювання (кошик, чашечка, блюдце), загинання країв, з'єднання частин, поділ глини на частини і з'єднання їх прикладанням, притискуванням, примазуванням. Для дітей шести-семи років рекомендується ліпити: півника, курочку, качечку, гуску, лебедя, пташку на підставці, синицю, снігурі, білочку, зайчика, котика, собачку, лисичку, ведмедика, та ін., в яких показані різні способи ліплення: конструктивний, пластичний, комбінований; прийоми згладжування, щільного з'єднання частин. Наводяться зразки, як прикрасити та розмалювати іграшку чи предмет, як прикрасити та виділити в окремих предметах дрібні частини стеком, щоб передати характерні ознаки, обсяг, динаміку, пропорції та ін.

Вихователь має можливість творчо вибрати тему заняття, враховуючи інтереси дітей, наявність знань і вмінь, раніше придбаних. Успіх рішення навчальних завдань здебільшого визначається правильною організацією роботи з дітьми і чітко продуманою системою об'єднання занять різного типу. Використовуються два типи занять з ліплення: на тему, запропоновану педагогом (вивчення нового матеріалу, повторення пройденого), і на тему, обрану дитиною (за його задумом). Центральне місце в першому випадку відводиться засвоєнню нового програмного матеріалу. У присутності дітей вихователь ліпить зразок, розповідає про прийоми роботи і її послідовність. Кожну дію педагог підкреслює словами, рухами рук і пальців. На заняттях з ліплення, де діти закріплюють раніше набуті знання, вихователь використовує частковий показ лише тієї частини предмета, яку діти не знають чи погано засвоїли, ставить завдання побудувати композицію, запам'ятати предмети й виліпити їх по пам'яті. На заняттях другого типу - за задумом - діти самостійно, ґрунтуючись на своїх знаннях та вміннях, обирають тему, продумують композицію, визначають послідовність роботи, шукають прийоми виконання. Мета цих занять - розвиток самостійності, ініціативи і творчих здібностей дітей. Проведення їх дає можливість проявити інтереси дітей, ступінь розвитку їх творчих задумів, оволодіння зображувальними вміннями та навичками.

У роботі з дітьми дошкільного віку значне місце відводиться ліплення з натури. Критерієм оцінки таких робіт є подібність натури. Дитина вивчає предмет, виявляє основну форму, будову, пропорції, співвідношення частин, характерні особливості, прийоми ліплення предмета. Якщо виникає необхідність, педагог показує окремим дітям прийоми ліплення на окремому шматочку глини. Досить популярна і сюжетна ліпка. Діти старшого дошкільного віку роблять багатофігурні композиції, прагнуть зображувати людей, тварин у різних позах. Це здебільшого нескладні побутові сценки, епізоди казок та ін.

У роботі з дітьми різного віку можна використовувати такі способи ліплення: конструктивний, пластичний і комбінований.

Конструктивний - найпростіший з них. Предмет ліпиться з окремих частин. Наприклад, пташка: спочатку ліпиться тулуб, голівка, підставка, а далі з'єднуються усі частини і надають фігурці характерних ознак. Конструктивним способом ліплення діти користуються в молодшій групі дитячого садка. Цей спосіб застосовується надалі в усіх вікових групах, але кількість деталей збільшується, а прийоми з'єднання частин ускладнюються.

Пластичний спосіб складніший. Це ліплення з цілого шматка глини, з якого витягуються всі дрібні деталі, частини виробу і ін. Починають діти ліпити цим способом з середньої групи (овочі, фрукти, іграшки). Наприклад, під час ліплення мишки із загального шматочка глини дитина створює потрібну форму, витягає мордочку, вушка, хвостик, лапки та за допомогою стеки надає їй характерні ознаки. Пластичним способом діти ліплять протягом усього дошкільного віку.

Комбінований спосіб поєднує в собі і ліплення з цілого шматка глини і з окремих деталей або частин. Наприклад, із шматка глини ліпимо частину курочки: тулуб, голову, а дрібні деталі та підставку готуємо окремо, потім з'єднуємо їх. Зразки: півник, курочка, гусак, зайчик, крокодил, соболь, кенгуру, черепаха та ін. Крім того, під час виготовлення птахів, тварин, людей користуються прийоми рельєфною ліплення: невеликі шматочки глини або пластиліну накладаються на основну форму, а потім стеком або пальцями примазуються. Після чого виробу надають потрібної форми, це: синиця, снігур, Снігуронька, дід Мороз, виноград.

  1. Методика організації декоративної діяльності дітей в різних вікових группах

У дітей середньої групи починає формуватися художній смак. Вони можуть назвати, які картини та ілюстрації їм більше подобаються, визначають явища природи, які передані зображувальними засобами. Вихователь знайомить дітей із скульптурою малих форм. В основному це народні іграшки: димківська, філімонівська та інші. Народна іграшка радує дітей своєю яскравістю, простотою і виразністю образу. Розглядання витворів народного мистецтва проводиться перед декоративним малюванням. Для розвитку уяви можна використати вирізані з паперу силуети філімонівського коника, корови, димківської ляльки. Перед дітьми виникає незвичайний яскравий образ іграшки народної.

Вихователь звертає увагу дітей на різноколірний узор з кругів, крапок, колечок. Після прикраси декоративним узором пташка дійсно стане красивою, казковою.

В окремих випадках з метою наочного пояснення способу зображення дається дидактичний зразок - це зображення, в якому ясно виступають ті риси, на які треба в даному випадку звернути увагу дітей, і прибрати все зайве. Зразок може бути виконаний нейтральним кольором без розфарбовування. Кольори діти застосовуватимуть самостійно. Зразок повинен бути грамотним і правдивим. В процесі пояснення діти називають частини, визначають їх відносну величину, розташування. Не допускаючи копіювання зразка, слід заохочувати доповнення зображення деякими деталями.

Вихователь повинен пам'ятати, що засвоєння елементів узору - мазків, крапок, смуг, кілець - є разом з тим і засвоєння якої-небудь технічної навички. Кожен елемент в узорі повторюється зазвичай кілька разів, тому у дітей є можливість вправлятися в його виконанні. Повторення мазків, крапок, смуг є в узорі рівномірним. При показі вихователь підкреслює ритмічність рухів, і коротким словом звертається до дітей, наприклад: "ще, ще", "так, так".

У таких випадках, коли узор створюється за зразком, важливе значення має сприйняття його дітьми. Перш за все вихователь дає дітям можливість побачити узор в цілому, потім виділяє елементи узору, називає їх, звертає увагу на їх повтор. Сухим пензликом вихователь показує на зразку повторні мазки, крапки, роблячи рухи, відповідні їх зображенню, потім уточнює послідовність виконання.

Показ способів створення узору після такого пояснення на зразку потрібні лише на перших порах і тоді, коли засвоюється новий технічний прийом, наприклад нанесення мазків притисненням пензлика. Якщо засвоюється тільки розташування узору, а елементи його знайомі дітям, показ не потрібний. Іноді можна викликати дітей, щоб вони намалювали на мольберті ті або інші частини узору.

Коли яка-небудь побудова узору дається вперше, зразок повторюється дітьми без змін. Але на наступному занятті вони можуть змінити кольори порівняно із зразком або доповнити узор новими елементами. У цих випадках у зразку намічається лише схема побудови узору. Подальші заняття проводяться без зразків.

Кожний зміст можна виразити по-різному. Тому слід застосовувати такі методи навчання, які не приведуть до одноманітності способів виразності. Наприклад, спосіб розташування зображення на вузькій смузі не може бути єдиним і обов'язковим у всіх випадках.

В своїх малюнках діти все частіше відображають те, що бачили в навколишньому світі чи при розгляданні ілюстрацій. Хоча їх роботи досить прості, вихователю необхідно викликати у дітей доброзичливе відношення до малюнків: "Як гарно прикрашений цей будиночок, він святковий завдяки вашим чудовим візерункам".

Якщо діти малюють декоративні елементи, то це повинно проходити в ігровій формі, щоб викликати інтерес у дітей до даного малюнку. Для того, щоб малюнки були виразнішими вихователь пропонує дітям папір різного формату. Зображення певного узору може бути передано в смузі чи на квадратному аркуші паперу. Варіанти композиційних рішень знаходить вихователь, так як дитині п'яти років ще важко це зробити.

При зображенні складних елементів узору вихователь використовує показ, який супроводжує з поясненням, яке допомагає запам'ятати послідовність дій. Наприклад від чіткості руху пензля вміння ритмічно проводити лінії різної інтенсивності залежить краса візерунку.

Крім того, малювання декількома фарбами потребує оволодінням навички промивання пензля, щоб зберегти яскравість і чистоту кольору фарби. Вихователь прагне до того, щоб діти малювали не лише візерунки, які дані в малюнку, а і придумувати нові на основі набутих знань. Діти це виконують з цікавістю. На кожному занятті вихователь прагне використати методи, які направлені на розвиток у дітей самостійних способів зображення. Ця самостійність має своє місце в тому випадку, якщо дитина завжди виконує завдання запропоноване педагогом.

У середній групі діти засвоюють прийоми декоративного малювання: широкі прямі лінії на весь ворс пензля, мазки в різному положенні, крапки, круги, кільця. Особливого значення набуває зміст занять. Т.С. Зернова пропонує побудувати заняття в такій послідовності, щоб була можливість поступово ускладнювати елементи декоративного малювання. Зернова видала навіть книгу "Естетичне виховання в дитячому садку", де розкрила весь зміст декоративного малювання. За порадами Зернової такий елемент як мазок широко застосовується в декоративних виробах і легко виконується - прикласти ворс пензля до паперу і підняти. Але розташувати мазок на папері можна по-різному: вгорі, внизу, навкіс і т. д. Якщо ж навчити послідовного оволодіння мазком від малювання простим способом до складного, то діти оволодівають цим елементом, і у них розвивається кисть руки. Вихователь проводить заняття, де використовує різноманітні кольори. Значна частина малюнків на білому папері. Використовується і кольоровий папір - сірий, беж, блакитний.

Щоб навчити дітей декоративного зображення, вихователь використовує різні методичні прийоми: наочні, словесні та ігрові. Формою унаочнення на занятті є натура, зразок, показ способу зображення.

Використання натури на початку занять дає можливість поновити в пам'яті дітей знайомий образ. Натура викликає у них певні емоції, дає можливість сприймати і самостійно переносити бачене в свою роботу.

На початку заняття діти разом з вихователем аналізують візерунок, виділяють під час аналізу найбільш суттєві ознаки. Особливо необхідне використання натури на заняттях, коли дітям даються нові знання з композиції декоративного візерунка, малювання нових елементів.

Крім натури, на заняттях використовується і зразок.

Зразок - це зображення, виконане вихователькою на занятті в тому матеріалі і в тій техніці, в якій працюватимуть діти. Він повинен відповідати вимогам доступності і викликати у дітей інтерес.

Використовується зразок, як і натура, на початку заняття. Вихователь аналізує з дітьми зразок, виділяє в ньому знайомі елементи і нові, колір, де і як розташовані елементи візерунка. Діти створюють декоративний малюнок за даним зразком.

На заняттях, де знання дітей закріплюються, треба використовувати кілька зразків. Кілька зразків можна використати і на заняттях, де діти самостійно заповнюють візерунком знайому форму і добирають елементи візерунка. Одні діти творчо виконують завдання, добираючи колір, елементи на свій смак, розташовують їх у візерунку за власним бажанням. Окремим з них це не під силу, і вони орієнтуються на зразки вихователя. На заняттях, де використовується 2-3 зразки, вихователь радить малювати візерунки близькі до якогось зразка, але добирати кольори самостійно.

Натура і зразок дають можливість дітям побачити, до чого слід прагнути, але вони не дають можливості побачити, як практично виконати роботу.

Показ - це наочне пояснення, як діяти далі. Показуючи, вихователь звертає увагу дітей на послідовність виконання, на спосіб нанесення мазків, ліній, дуг, на їх розміщення. Показуючи прийоми зображення треба у помірному темпі, не поспішаючи. Коли на очах у дітей вихователь просто і зрозуміло для них малює візерунок, у них з'являється впевненість у своїх силах і бажання якомога краще виконати завдання.

На різних заняттях з декоративних видів діяльності показ може бути повним або частковим. Повний показ застосовується в тих випадках, коли дітям невідомий весь процес зображення. Внаслідок повного показу на очах у дітей створюється образ тієї роботи, яку вони будуть виконувати. Повний показ найчастіше використовується в середній групі.

Частковий показ застосовується тоді, коли деякі прийоми зображення візерунка дітям уже відомі, а окремі з них ще погано засвоєні.

Наочні прийоми навчання завжди поєднуються на заняттях з словесними.

На заняттях з декоративного малювання можуть бути використані такі словесні прийоми: запитання, пояснення, вказівка, оцінка і заохочення.

Пояснюючи вихователь називає спосіб виконання декоративного візерунка, підкреслює, чому треба робити так, а не інакше. Крім пояснення, ефективним словесним прийомом є запитання. Цей прийом використовується на початку заняття і в кінці. За допомогою запитань вихователь активізує дітей, дає можливість дітям подумати і пригадати, що вони знають про ті чи інші види декоративного мистецтва, які розглядали раніше.

Правильно поставлені запитання привертають увагу дітей, викликають інтерес, встановлюють зв'язок між досвідом дитини і змістом даного заняття.

Вказівка як методичний прийом використовується в усіх вікових групах, зокрема в середній. Вона може бути різною на різних заняттях. Найчастіше цей методичний прийом вихователь використовує тоді, коли помічає, що більшість дітей допускають одну і ту ж помилку і за допомогою вказівки допомагає виправити недолік: "Візерунки спочатку треба викласти". "Спочатку намалюйте серединки квітів по кутах "хустки", а потім починайте малювати пелюстки".

В кінці заняття важливим методичним прийомом є оцінка. Оцінка декоративних робіт дається в усіх вікових групах. У середній оцінка дається диференційовано, залежно від якості виконання. Критерієм оцінки на будь-якому занятті є виконання програмового матеріалу. До аналізу робіт залучаються і діти. Вихователь виставляє кращі дитячі малюнки, проте оцінювати треба працю і тих дітей, роботи яких не виставлялись.

Щоб посилити інтерес до роботи, окремі заняття проводяться в ігровій формі. Використовує вихователь на заняттях художнє слово. Короткі віршики, образні вислови під час малювання. "Дощик, дощик, крап, крап, крап, мокрі доріжки", - говорить вихователь, малюючи візерунок з прямих ліній і крапок. Короткі, влучні слова підсилюють образ і сприяють створенню потрібного ритму в рухах рук.

Декоративний малюнок як складова частина декоративно"при"

кладного мистецтва призначений, разом з іншими виразними засоба"

ми цього виду образотворчого мистецтва, задовольняти естетичні по"

треби людей. До специфічних видів декору відносяться зображення

сюжетів, символів і орнаменту.

ВИДИ ДЕКОРАТИВНИХ КОМПОЗИЦІЙ ТА ЇХ

ПРИКЛАДНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ

Сюжетне зображення — це композиція, нанесена на поверхню

предмета (скринька, ваза, глечик тощо), яка відтворює певне явище,

подію, конкретну людину або річ.

Символічне зображення (від грецьк. “symbolon” — умовний знак,

прикмета) — відтворення умовного образу, який позначає ту чи іншу

ідею, поняття (герби, емблеми, знаки тощо). Здавна основним видом

оздоблення виробів декоративно"прикладного мистецтва був орнамент

(від лат. “ornamentum” — прикраса) — візерунок, побудований на рит"

мічно організованому сполученні зображувальних елементів, викона"

них засобами живопису, опалювання, різьби, інтарсії, графіки тощо.

Загальні стилістичні ознаки орнаментального мистецтва визна"

чаються особливостями образотворчої культури даного народу, мають

певну сталість протягом того чи іншого історичного періоду і мають яск"

раво виражений національний колорит.

У кожному окремому випадку властивості орнаменту залежать

також від призначення, форми та матеріалу тієї речі, яку він оздоблює.

За закономірностями побудови частіше за все визначають три широ"

ко розповсюджених різновиди орнаменту: замкнені орнаменти, орнамен"

тальні стрічки та сітчасті орнаменти.

Замкненим орнаментом називають візерунок, угрупований у зам"

кнених формах — колі, квадраті, прямокутнику. Ним оздоблюють по"

верхню предмета або головні його частини, відтворюючи динамічне

напруження форми чи її спокій. Таким орнаментом оздоблюють таріл"

ки, блюда, підноси, хустки, скатерки, стіни, підлоги, стелі, скриньки

тощо.

Залежно від зображувальних завдань, створення, наприклад, вра"

ження обмеженої площини, візерунок наносять на краї тієї чи іншої фор"

112

В.П.Котляр. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей

ми та кути; і, навпаки, для поширення площини візерунок наносять в її

середині, привертаючи тим самим увагу до неї, тоді як краї залишаються

поза увагою.

Для посилення цілісності тієї чи іншої речі заповнюють візерун"

ком як середину площини, так і її краї.

За принципами замкненого орнаменту будуються й символічні

композиції — емблеми, герби, знаки.

Орнаментальною стрічкою називають візерунок, декоративні елемен"

ти якого створюють ритмічний ряд з відкритим двостороннім рухом,

який вписується у стрічку. Існують симетричні орнаментальні стрічки,

що будуються уздовж або упоперек вісі симетрії. Відповідно до цього,

вони використовуються для посилення враження рівноваги, статики.

Асиметричні орнаментальні стрічки, які будуються за принципом

вільних ритмічних повторів, використовуються для посилення вражен"

ня руху.

Орнаментальними стрічками оздоблюють деталі одягу, посуд, інте"

р’єри приміщень тощо.

Сітчастим орнаментом називають візерунок, елементи якого роз"

міщені по всій поверхні. Він використовується для оформлення одягу,

інтер’єру приміщень тощо.

За образотворчим началом розрізняють орнаменти: рослинні, гео1

метричні й тератологічні (від грецьк. “teras” — чудовисько) — стилізо"

ване зображення казкових звірів, птахів, переплетень рослинних і тва"

ринних мотивів; іноді цей орнамент називають зооморфним (від грецьк.

“zoon” — тварина + “morphe” — форма).

Малюнок або візерунок, який прикрашає той чи інший виріб де"

коративно"прикладного мистецтва, незалежно від свого змісту, пови"

нен відповідати таким вимогам: сполучатися із цілим, укладатися в його

межах, відповідати пропорціям, додержуватися відповідних розчленувань,

ритмічної упорядкованості та призначенню. Завдяки зазначеному, він

набуває змістовності, декоративної виразності композиційно"пластичної

будови.

Знайомство з творами декоративного мистецтва та оволодіння

декоративним малюванням як діяльністю починається з дошкільного

дитинства. Твори зазначеного виду образотворчого мистецтва приваб"

люють увагу дітей своєю барвистістю, прилучають до скарбниць на"

ціональної культури, виховують естетичний смак.

Успішність оволодіння дітьми декоративним малюванням вима"

гає вирішення таких завдань:

• збагачувати уявлення про особливості народного та декоратив"

но"прикладного мистецтва, численне призначення його ви"

робів, різноманіття засобів оздоблення їх зовнішнього вигля"

113

Розділ 5. Програмний зміст і методика керівництва різними видами образотворчої діяльності дітей

ду; виховувати інтерес до зазначеного виду образотворчого ми"

стецтва; на його кращих зразках виховувати естетичний смак;

• стимулювати бажання щодо оволодіння декоративним малю"

ванням, спонукати до естетичного оздоблення інтер’єру гру"

пової кімнати, речей побуту;

• розвивати здібності: зорової оцінки форми виробу декоратив"

но"прикладного мистецтва та елементів, що прикрашають його

зовнішній вигляд; почуття кольору, ритму, симетрії, композиції;

• формувати знання: про призначення, зміст, зображувальну мову

та виразні засоби декоративного малюнка; фарбуючі матеріа"

ли, інструменти та технічні прийоми зображення типових для

того чи іншого напрямку елементів орнаменту; раціональну по"

слідовність організації зображувального процесу при створенні

типових за побудовою декоративних композицій;

• формувати вміння та навички: координування дій ока та руки;

розвиненості руки; володіння технічними прийомами зобра"

ження елементів орнаменту, відповідної складності для того чи

іншого віку дітей та стадії оволодіння діяльністю.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ОВОЛОДІННЯ ДІТЬМИ

ДЕКОРАТИВНИМ МАЛЮВАННЯМ

Середня група. Перше знайомство дітей з особливостями декора"

тивного малювання здійснюється в середній групі дитячого садка. Зба"

гачення уявлень про призначення декоративного малюнка, виховання

естетичного ставлення до виробів декоративно"прикладного мистецт"

ва відбувається на підставі порівняльних характеристик зовнішнього

вигляду різноманітних предметів побуту, зразків національного одя"

гу, оформлення фасадів та інтер’єрів житлових та громадських споруд

тощо.

Рішенню цих завдань сприяють екскурсії в краєзнавчий музей,

відвідування виставок творів відповідного змісту, бесіди та розповіді з

ілюструванням зразків народного та декоративно"прикладного мис"

тецтва і оволодіння безпосередньо виконавською та творчою діяльні"

стю з декоративного малювання.

У процесі обстеження тих чи інших зразків декоративно"приклад"

ного мистецтва слід звернути увагу дітей на особливості елементів візе"

рунка, спрощення їх форми в порівнянні з реальним предметом; супід"

рядність залежно від виконуваної функції — головні та другорядні; засо"

би їх виділення — розміром, кольором і місцем на площині: порядок

композиційної організації — ритм, побудований на строгій метричній ос"

нові, симетрія.

114

В.П.Котляр. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей

Перші завдання, що пропонуються дітям на цьому етапі, спрямовані

на створення орнаментальних стрічок, присвячених рослинним мотивам.

Декоративними елементами візерунка можуть бути різноманітне листя,

квіти, фрукти, овочі, ягоди, колосся пшениці та інше. Використанню за"

значених елементів передує вивчення дітьми засобів їх стилізації в украї"

нському декоративному мистецтві.

У процесі виконання цих завдань діти засвоюють принципові підхо"

ди до композиційної організації елементів візерунка — ритм пов"торів

однакових за зовнішніми ознаками елементів; чергування різних за фор"

мою, розміром або кольором елементів візерунка, з урахуванням струк"

турних варіантів чергування — через один, через два і т. д.; симетрична

побудова композиції візерунка від вісі симетрії, розміщеної упоперек або

уздовж стрічки.

Ускладнення завдань з декоративного малювання полягає в побу"

дові замкнених орнаментів на площинах круглої, квадратної та прямо"

кутної форм. В уявленні дітей запропоновані площини бажано конкрети"

зувати за призначенням: блюдце, тарілка, піднос, рушник, скатерка та

інше.

За змістом запропоновані орнаменти можуть бути присвячені рос"

линним мотивам, але з більш визначеною тематикою і використанням

відповідних за змістом і кольором декоративних елементів візерунка, на"

приклад: осінній, зимовий, весняний, літній мотиви; або присвячений

одному якомусь предмету — ромашці, ялинці тощо.

Знайомство дітей з раціональними підходами до організації зобра"

жувального процесу полягає у повідомленні найбільш зручної поетап"

ності побудови орнаменту, наприклад: у стрічковому орнаменті, в якому

елементи візерунка розміщуються за принципом ритму повторів, краще

починати виконання завдання зліва направо або зверху вниз, по"перше,

тому що контролюється якість їх розміщення, по"друге, зображення не

буде пошкоджене рукою; при чергуванні елементів візерунка зручніше

спочатку розмістити елементи одного якогось кольору, наприклад, ак"

центи або однотипові їх деталі, а потім приступити до відтворення друго"

рядних елементів; у симетричних композиціях краще починати зобра"

ження орнаменту з центрального елемента, а потім — відповідно ліва або

верхня половини, права або нижня половини.

При створенні замкнених орнаментів процес зображення починаєть"

ся із заповнення центральної частини площини (якщо за задумом там є в

наявності декоративний елемент), а потім — її краї у тій же послідовності,

що й у стрічковому орнаменті (у площин квадратної або прямокутної фор"

ми заповнюються кути, а потім — краї).

Для виконання завдань з декоративного малювання використову"

ються різноманітні фарбуючі матеріали та інструменти: кольорові олівці,

115

Розділ 5. Програмний зміст і методика керівництва різними видами образотворчої діяльності дітей

якщо декоративні елементи візерунка дрібні; гуаш, пензлі круглі різних

розмірів, тампони для зображення однакових за формою, розміром та ко"

льором декоративних елементів; щільний папір або картон. При необхід"

ності використовується кольоровий папір, попередньо наклеєний на

щільну основу (папір або картон).

Старша група. Наступне ускладнення завдань декоративного ма"

лювання полягає у формуванні в дітей уявлень про зображувальні та

виразні особливості найбільш поширених в Україні його стильових

напрямків і використанні найбільш посильних з них у практичній

діяльності. Крім того, дітям надається можливість оздоблювати пред"

мети, різноманітні за призначенням та конструктивною будовою.

Так, у діяльності дітей удосконалюються й збагачуються не тільки

рослинні мотиви, але й використовуються образи тварин, птахів, риб,

людини, що, у свою чергу, дає можливість відтворювати у візерунках пер"

сонажі улюблених казок, мультиплікаційних фільмів та інше. Успішно"

му використанню зазначених елементів сприяє те, що в предметному та

сюжетному малюванні діти здебільшого оволодівають засобами сприй"

мання і відтворення об’єктів, які значною мірою стилізовані за формою.

Разом з тим, використання зазначених об’єктів у декоративному

малюванні ставить перед необхідністю врахування специфічних для

цього виду образотворчого мистецтва стильових умовностей і вимог

до структурної побудови композиції — сполучення окремих елементів

візерунка між собою та з цілим, супідрядність другорядних елементів

головному, додержання відповідних розчленувань об’єкта, вдало знай"

дений масштаб зображення, ритмічна організація елементів на строгій

метричній основі та інші. Із зазначеними особливостями декоратив"

ного малювання діти в доступній формі знайомляться під час сприй"

мання творів народного і професійного декоративно"прикладного

мистецтва, а також безпосередньо в ході виконання практичних зав"

дань.

Ознайомлення дітей у доступній формі з творами народних майстрів

свого краю, а також із зображувально"виразними достоїнствами декора"

тивно"прикладного мистецтва Вінниччини, Гуцульщини, Дніпропетров"

щини, Київщини, Полтавщини, Ровенщини, Харківщини та інших обла"

стей України дає змогу сформувати в них не тільки певні уявлення про

масштабність за призначенням і стильове різноманіття декоративного

малювання, але й залучити до національної культури, успішно вирішува"

ти завдання морального та естетичного виховання.

Ускладнення практичних завдань декоративного малювання поля"

гає в успадкуванні дітьми окремих, найбільш характерних для того чи

іншого напрямку засобів виразності відтворення орнаментів. Наприклад,

сприятливою умовою для вирішення цих завдань на даному етапі можуть

116

В.П.Котляр. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей

служити українські мальовки. Дітей приваблює в них казкова виразність

силуета, пластичність форм та контрастна декоративність кольору, міцний

зв’язок візерунка з аркушем паперу і, нарешті, різноманітність їх викори"

стання — для оздоблення керамічного посуду, деталей одягу, внутрішнь"

ого й зовнішнього оформлення будівель народної архітектури тощо.

Не менш важлива якість для використання українських мальовок у

навчально"виховному процесі дошкільного закладу полягає в її порівня"

но спрощеній техніці. Для їх відтворення використовуються знайомі дітям

матеріали: гуаш, акварель, темпера. Всі розмалювання виконуються відра"

зу, без підготовчої роботи олівцем. Найбільш поширеними технічними

прийомами, що створюють відповідне стильове звучання, є: мазок від

себе, мазок на себе, перехідний мазок та інші мазки, доступні оволодінню

дітьми дошкільного віку. Прийомом “мазок від себе” малюють широкий

з поступовим звуженням елемент; “мазком на себе”, навпаки, досягають

вузького з послідовним поширенням елемента; “перехідним мазком” на"

дається можливість відразу передати багатокольорове зображення еле"

мента (для цього у відповідній послідовності набирають на пензель 2"3

кольори і одним мазком залишають пляму необхідної форми з поступо"

вим переходом одного кольору в інший).

Накопичені уявлення про призначення декоративного малювання і

різноманіття його відтворення дають можливість використовувати ті чи

інші варіанти оздоблення об’єктів або їх деталей у предметному та сюжет"

ному малюванні, ліпленні.__

  1. Методика проведення занять з аплікацї в різних вікових группах

У молодших групах зміст завдань з аплікації, що пропонують дітям,

полягає у визначенні зовнішніх ознак елементів виробу, виготовлених

заздалегідь вихователем, та з’ясовують особливості їх розміщення в

просторі, якими потім керуються при створенні запропонованої ком"

позиції. Тобто завдання, які практично виконують діти на цьому етапі

оволодіння аплікацією, побудовані за принципами мозаїки. Такий

підхід до змісту завдання враховує не тільки вікові можливості дітей,

спрощуючи через це технологію його виконання, але й спрямовує голов"

ну увагу на виразних можливостях цього виду образотворчої діяльності,

що в підсумку виховує, перш за все, інтерес до неї. Крім того, дітям без

певних зусиль вдається внести необхідні корективи у випадках, якщо

вони виявили (або їм вказали) припущені неточності.

Пропонуючи той чи інший зміст завдань, вихователь, таким чи"

ном, повинен піклуватися не тільки про успішність рішення дидактич"

них завдань, але й про виховання інтересу дітей до цього виду діяльності.

Він може бути викликаний, перш за все, самим змістом завдань, який

передбачає наявність яскравих елементів орнаменту та варіантність їх роз"

міщення (ритм повторів і чергувань, симетрія) на різних площинах: стрічці,

колі, квадраті. Оскільки діти користуються підготовленими вихователем

елементами візерунка, їм можна пропонувати й деякі рослинні мотиви

(наприклад, квіти, листя). Це збагатить їх уявлення про зображувальні

можливості аплікації, підвищить інтерес до неї і, нарешті, надасть змоги

краще усвідомити завдання, які будуть вирішуватися у наступній компо"

зиції з декоративного малювання.

131

Розділ 5. Програмний зміст і методика керівництва різними видами образотворчої діяльності дітей

Ускладнення завдань з аплікації в другій молодшій групі полягає в

ознайомленні дітей з технікою наклеювання елементів композиції (корис"

туванням пензлем, клеєм, серветкою). З цією метою їм пропонують зав"

дання з послідовним збільшенням елементів декоративної композиції від

одного до п’яти (в центрі, зверху, знизу, зліва, справа).

Крім того, для наклеювання може бути запропонований предмет,

який складається з одного або декількох елементів (наприклад, фрук"

ти, овочі, квіти, будинок, лялька"неваляйка, сніговик тощо).

Середня група. Якісно новим в оволодінні аплікацією є те, що діти

знайомляться з технікою вирізування. Перші вправи з цієї техніки поля"

гають у здійсненні рухів ножиць по прямій лінії за попередньо нанесе"

ним пунктиром або іншим орієнтиром, наприклад, у вигляді крапки,

якою позначений кінцевий напрямок. Наступним кроком в ускладненні

завдань, пов’язаних із різанням, є рух ножиць по кривій лінії. Одночас"

но дітей можна познайомити з прийомом складання аркуша вдвоє (на"

приклад, при вирізуванні листків дерев, пелюсток квітів тощо).

Зрозуміло, що оволодіння технікою різання ножицями потребує пев"

ного часу, а щоб діти не втратили за цей період інтересу до аплікації, слід

пропонувати такі завдання, в яких складну частину елементів заздалегідь

виконував вихователь, а більш спрощену — дитина (наприклад, крони

дерев — вихователь, стовбур — діти; середину ромашки – вихователь,

пелюстки — діти; основу багатоповерхового будинку — вихователь, вікна

— діти і т. п.). Решту операцій, пов’язаних з розміщенням та наклеюван"

ням елементів, діти виконують самі. Поступове накопичення досвіду дасть

їм змогу виконувати завдання аналогічного ступеня складності самостійно.

Старша група. Повний цикл операцій, пов’язаних з аплікацією: усві"

домлення змісту завдання, вибір паперу необхідного кольору, визначен"

ня прийомів виконання елементів, попереднє нанесення орієнтовних по"

значок форми елементів, розміщення та наклеювання їх на основу

здійснюється дітьми старшого дошкільного віку.

На цьому етапі оволодіння діяльністю діти виконують завдання із

декоративної, предметної та сюжетної аплікації, застосовують як на"

бірний, так і силуетний засоби зображення. У контексті виконання цих

завдань збагачуються їх уявлення про зовнішні ознаки предметного

світу, виховується культура почуття кольорових сполучень, формують"

ся й удосконалюються засоби грамотного та виразного зображення.

Оскільки, що виконання завдань у техніці аплікації потребує багато

операцій, частину з них можна виконувати заздалегідь, наприклад, готу"

вати основу для майбутньої композиції (тонований папір відповідного

формату з підклейкою цупкого паперу білого кольору); розподілити ви"

конання завдання на два етапи (наприклад, той чи інший об’єкт відтво"

рюється на першому занятті, а його оздоблення — на другому). Частину

132

В.П.Котляр. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей

здійснення цих операцій вихователь може взяти на себе (наприклад, підго"

товку основи майбутнього зображення; нанесення контуру форми об’єкта,

якщо вона потребує максимальної точності відтворення або має складний

обрис тощо). Нарешті, не слід планувати завдання сюжетної композиції з

багатьма елементами. Для відтворення дітьми цього віку змісту достатнім

буде наявність смислового центру й декількох другорядних елементів не"

складної форми, які узгоджуються з головним і виконують у композиції

смислову та декоративну функції.

Стимулювання інтересу дітей до аплікації як діяльності досягається

не тільки оригінальністю й естетичними достоїнствами відтворюваного

змісту, які у своїй сукупності викликають в дитини почуття задоволення,

але й завдяки вихованню у неї суспільно"соціальної спрямованості ре"

зультатів цієї діяльності — викликати почуття естетичної насолоди в од"

нолітків, дорослих. Вирішенню цього важливого завдання сприяє попу"

ляризація дитячих робіт у різних формах: обговорення вдало виконаних

робіт на занятті, оформлення виставки, виготовлення сувенірів, віталь"

них листівок, призначених малюкам та дорослим, тощо.

  1. Методика організації спостережень у природі у різних вікових группах

  1. Праця в природі провідний метод залучення дітей дошкільного віку до взаємодіі з природою

  2. Словесні методи ознайомлення дітей дошкільного віку з природою

  3. методика застосування різних видів бесід в ознайомленні дітей дошкільного віку з природою

  4. методика робот из картинами (дидактичною то художньою репродукцією) в ознайомленні дітей дошкільного віку з природним довкіллям

  1. Формуваня в дітей дошкільного віку уявлень про велечину предметів

  2. Ознайомлення дітей дошкільного віку з утворенням числа. Підсумкове число.

  3. дітей дошкільного вікуетодика дітей дошкільного віку з геометричними фігурами в різних вікових группах

  4. Використання моделей в ознайомленні дітей дошкільного віку з еталонами часу.

  1. Формування уявлень про простір у дітей дошкільного віку.

Розділ "Орієнтування в просторі" займає значне місце в математичній підготовці дітей молодшого віку.

У поняття просторова орієнтація входить оцінка відстаней, розмірів, форми, взаємного положення предметів і їх положення щодо тіла орієнтується ".

Просторове уявлення у дітей розвивають у різних видах діяльності: на заняттях з математики, изодеятельности, на індивідуальних заняттях, на музичних і фізкультурних.

Повноцінність оволодіння знаннями про простір, здатність до просторового орієнтування забезпечується взаємодією рухово-кінестетичного, зорового і слухового аналізаторів під час здійснення різних видів діяльності дитини, спрямовані на активне пізнання навколишньої дійсності.

Розвиток просторового орієнтування і уявлення про просторі відбувається в тісному зв'язку з формуванням відчуття схеми свого тіла, з розширенням практичного досвіду дітей, зі зміною структури предметно-ігрового дії, пов'язаного з подальшим вдосконаленням рухових вмінь. Створювані просторові уявлення знаходять своє відображення і подальший розвиток у предметно-ігрової, образотворчої, конструктивної і побутової діяльності дітей.

Якісні зміни при формуванні просторового сприйняття пов'язані з розвитком мови у дітей, з розумінням і активним вживанням ними словесних позначень просторових відносин, виражених приводами, прислівниками.

Оволодіння знаннями про простір передбачає вміння виділяти і розрізняти просторові ознаки і відносини, вміння їх правильно словесно позначати, орієнтуватися в просторових відносинах і під час різних трудових операцій, що спираються на просторові уявлення.

Велику роль у розвитку просторового сприйняття грає конструювання і ліплення, включення адекватних дій дітей словесних позначень в експресивну мова.

Розвиток просторового орієнтування здійснюють у кілька етапів. На першому етапі розвивають здатність відповідати заздалегідь обумовленим руховою дією на добре відомий учневі сигнал. Наприклад метання м'яча в ту мішень, яку вказує вчитель за допомогою світлового (звукового) сигналу.

На другому етапі розвивають здатність коригувати рухове дію відповідно до мінливих умов виконання. Наприклад метання м'яча у рухому з різною швидкістю мішень. На останньому етапі розвивається здатність використовувати саме те рухове дію, яка в найбільшій мірі відповідає раптово виниклої ситуації. Для розвитку такої здатності вдаються до різних рухомим і спортивних іграх.

Вихідним у роботі з розвитку просторових орієнтувань, є дітьми схеми власного тіла, визначення напрямків у просторі, орієнтування в навколишньому «малому» просторі. Далі учні тренуються у визначенні послідовності предметів або їх зображень (наприклад, ряду предметних картинок, що зображують фрукти, тварин тощо), а також графічних знаків.

Розвиток орієнтування в навколишньому світі можна проводити в такій послідовності:

- Визначення просторового розташування предметів по відношенню до самого себе;

- Доторкнутися правою рукою до лівого вуха; лівою рукою до правого вуха;

- Докласти кисть до обведеному контуру долоні, визначити руку.

Визначення просторових співвідношень предметів, що знаходяться збоку:

- Витягнути в бік праву (ліву) руку. Перерахувати предмети,

знаходяться з цього боку, тобто праворуч (ліворуч);

- Визначення просторових співвідношень між 2-3 предметами

або зображеннями.

Дидактичні ігри та вправи з розділу "Орієнтування в просторі".

На заняттях і в повсякденному житті широко використовують дидактичні ігри та ігрові вправи. Організовуючи ігри поза занять, закріплюють, поглиблюють і розширюють математичні уявлення дітей. У ряді випадків гри несуть основну навчальне навантаження, наприклад в роботі з розвитку орієнтування у просторі.

Гра - це не тільки задоволення і радість для дитини, що саме по собі дуже важливо. З її допомогою можна розвивати увагу, пам'ять, мислення, уяву малюка, тобто ті якості які необхідні для подальшого життя. Граючи, дитина може набувати нові знання, вміння, навички, розвивати здібності, часом не здогадуючись про це. Дидактичні ігри математичного характеру дозволяють не тільки розширювати, але й розширювати знання дітей про простір. Ось по чому на заняттях і в повсякденному житті, вихователі повинні широко використовувати дидактичні ігри та ігрові вправи.

Дидактичні гри включаються у змістом занять як одного із засобів реалізації програмних завдань. Місце дидактичної гри в структурі занять з формування елементарних математичних уявлень визначається віком дітей, метою, призначенням, змістом заняття. Вона може бути використана в якості навчального завдання, вправи, спрямованого на виконання конкретного завдання формування уявлень. У молодшій групі, особливо на початку року, всі заняття повинне бути проведено у формі гри. Дидактичні ігри доречні і в кінці заняття з метою відтворення, закріплення раніше вивченого.

У формуванні у дітей математичних уявлень широко використовуються цікаві за формою та змістом різноманітні дидактичні ігрові вправи. Вони відрізняються від типових навчальних завдань і вправ незвичністю постановки задачі (знайти, здогадатися), несподіванкою підношення її від імені будь - якого літературного казкового героя (Буратіно, Чебурашки). Ігрові вправи слід відрізняти від дидактичної гри за структурою, призначенням, рівнем дитячої самостійності, ролі педагога. Вони, як правило, не включають в себе всі структурні елементи дидактичної гри (дидактична задача, правила, ігрові дії). Призначення їх - тренувати дітей з метою вироблення умінь, навичок. У молодшій групі звичайним навчальним вправам можна надати ігровий характер і тоді їх використовувати як метод ознайомлення дітей з новим навчальним матеріалом. Вправа проводить вихователь (дає завдання, контролює відповідь), діти при цьому менш самостійні, ніж у дидактичній грі. Елементи самонавчання у вправі відсутні.

У дітей 5-6 років закріплюють вміння розрізняти ліву і праву руку, визначати напрямок місцезнаходження предметів по відношенню до себе: вгорі, внизу, спереду, ззаду, ліворуч, праворуч. З цією метою використовують ігрові вправи, рекомендовані для дітей середньої групи: «Вгадай, хто де стоїть!», «Вгадай, що де знаходиться!», «Вкажи, де дзвенить дзвіночок» і т. п. Їх можна проводити як на заняттях з математики, так і в іграх.

Як і в середній групі, діти вправляються у розрізненні протилежних напрямків, але завдання ускладнюють. Виражається це в тому, що збільшують кількість предметів (від 2 до 6), місце розташування яких дитині пропонують визначити, а також відстань між дитиною і предметами. Діти поступово навчаються визначати напрямок розташування будь-яких предметів, що знаходяться на значній відстані від них.

Дітей вчать не тільки визначати, в якому напрямку від них знаходяться предмети, а й самостійно створювати зазначені ситуації: «Встань так, щоб Аня опинилася попереду, а Женя - ззаду тебе!», «Встань так, щоб зліва від тебе був стіл, а праворуч - дошка ».

Розвиток уміння пересуватися в зазначеному напрямку. У старшій групі велику увагу приділяють закріпленню і вдосконаленню вміння пересуватися у вказаному напрямку, змінювати напрям руху під час ходьби, бігу.

На музичних і фізкультурних заняттях вихователь для точного позначення напряму руху вживає в мові прислівники та прийменники: вгору, вниз, вперед, назад, ліворуч (ліворуч), праворуч (праворуч), поруч, між, навпаки, за, перед, у, на, до і ін Спираючись на вміння дітей орієнтуватися на собі, він вчить їх здійснювати рухи в зазначеному напрямку.

Велике значення має використання певної системи ігор з правилами - дидактичних і рухливих. Ігри проводять на заняттях з математики, фізкультурних, музичних і поза занять, головним чином на прогулянці. На початку року можна запропонувати гру «Куди підеш і чтог знайдеш?». У старшій групі цю гру проводять у більш складному варіанті. Діти роблять вибір з 4 напрямів, завдання одночасно виконують кілька осіб. Далі проводять ігри «Знайди предмет», «Знайди прапорець», «Подорож», «Розвідники». Ігрове дія тут також пошук захованої іграшки (речі). Але тепер дитині пропонують у процесі активного пересування змінювати напрямок, наприклад дійти до столу, повернути праворуч, дійти до вікна, повернути ліворуч, дійти до кута кімнати і там знайти заховану іграшку.

Спочатку, проводячи ці ігри, педагог дає вказівки в ході дії: «Дійди до столу ... Повернись праворуч ... Дійди до вікна ... Повернись ліворуч ... »і т. д. Кожне вказівку він робить тоді, коли вже виконано попереднє, причому називання предмета має слідувати після того, як дитина вже змінив напрямок руху, інакше діти орієнтуються тільки на предмет, а не на зазначений напрямок. Проведення таких ігор доцільно обмежити невеликою площею, а в міру накопичення дітьми досвіду площа може бути збільшена до розмірів всієї групової кімнати або ділянки. Поступово збільшують кількість завдань на орієнтування і змінюють порядок їх пропозиції. Якщо спочатку діти визначають лише парні напрямки: вперед - назад, направо - наліво, то пізніше напрямки вказують у будь-якому порядку: вперед - направо, направо - назад і т.д.

Для засвоєння дітьми правил поведінки пішохода на вулиці, пов'язаних з умінням орієнтуватися в напрямках направо і наліво, рекомендують гри «Правильно вулицю пройдеш - у новий будинок прийдеш, помилишся - у старому залишишся», «Правильно пройдеш - інший прапорець візьмеш», «Передай пакет ». Завдання в цих іграх полягає в тому, щоб кожна дитина правильно пройшов по тротуару, дотримуючись правої його сторони, або, переходячи вулицю, подивився спочатку наліво, а дійшовши до середини вулиці, - праворуч.

Корисні вправи у відтворенні напрямку руху з закритими очима на основі пробного ходу в іграх «Нагодуй конячку», «Стук-стук в барабан», «Знайди свій значок». Ці ігри аналогічні, тому як приклад опишемо останню. Уздовж стіни розміщують моделі геометричних фігур. Спочатку ведучий з відкритими очима підходить до фігури, яку назвав вихователь, а потім із закритими очима повертається до стіни з моделями і на дотик знаходить потрібну.

При орієнтуванні в просторі у дітей розвивають швидкість і чіткість реакції на сигнал (ігри «Яків, де ти?», «Жмурки з дзвіночком», «Звідки голос?"). Важливо навчити дітей, діючи за вказівкою, розрізняти напрямки рухів. З цією метою рекомендують гри «Стук-стук у барабан», «Нагодуй конячку» (у зміненому варіанті). Діти з закритими очима рухаються до предмета, виконуючи вказівки вихователя: «Зроби 2 кроки вперед, повернися ліворуч, зроби 3 кроки» і т. д. Кількість завдань спочатку обмежують 2-3, а пізніше їх кількість можна збільшити до 4-5.

Зацікавленість дітей у виконанні більш складних завдань, що вимагають чіткого розрізнення основних просторових напрямків, створюється заміною іграшок.

Встановлення просторових відносин між предметами. Важливе значення набуває навчання дітей 5 - 6 років вмінню визначати положення предмета по відношенню до іншого предмету («Праворуч від матрьошки варто пірамідка, а зліва сидить ведмедик, ззаду матрьошки варто неваляшка»), а також своє становище серед навколишніх предметів («Я стою за стільцем, між вікнами, ззаду Наташі »і т. д.).

Уміння орієнтуватися від іншого предмета грунтується на вмінні орієнтуватися на самому собі. Діти повинні навчитися подумки уявити себе в положенні предмета. У зв'язку з цим спочатку їх тренують у визначенні напрямку положення предметів від самого себе (при повороті на 90 і 180 °: стіл був попереду, обернувся дитина - і стіл виявився праворуч). Далі дітей вчать визначати сторони тіла один одного, наприклад десь у них права і де ліва рука, потім сторони тулуба ляльки, ведмедики і т. д. (Враховують, що дитині значно легше уявити себе в становищі будь-якого живого предмета, ніж неживого.)

Вирішенню даного завдання присвячують частину 4-5 занять з математики і рідної мови. Заняття будують так: спочатку вихователь показує на іграшках або речі певні просторові відносини (попереду, перед, ззаду, за, ліворуч, праворуч; в, на, над, під, з-за; поруч, навпроти, назустріч, між) і позначає їх точними словами, потім міняє місце розташування предметів чи заміняє той чи інший предмет, а діти щоразу позначають їх положення по відношенню один до одного. Нарешті, діти, виконуючи вказівки педагога, самі створюють відповідні ситуації, а також шукають їх в навколишньому оточенні. Пропонують гри «Де що стоїть?», «Доручення», «Хованки», «Що змінилося?». («Лена була попереду Ніни, а тепер вона ззаду Ніни».) Вихователь (а пізніше будь-хто з дітей) ховає, міняє місцями іграшки, речі. Ведучий дитина розповідає, де і що стоїть, що змінилося, як розставлені іграшки, де сховалися діти і т. п. Можна провести вправи-інсценівки настільного театру. Персонажі театру (кошенята, щенята та ін) ховаються за предметами, міняються місцями, а діти описують, де перебуває кожен з них.

Велику користь приносить ігрова вправа «Знайди таку ж картинку». Матеріалом для нього служать картинки, на яких зображені одні й ті ж предмети (наприклад, будиночок, ялинка, берізка, парканчик, лавочка) у різних просторових взаєминах. Пару складають картинки з однаковим розташуванням малюнків предметів. Вправи з картинками проводяться, наприклад, так: кожен з граючих отримує по одній картинці. Парні картинки залишаються у ведучого. Ведучий бере одну, зі своїх картинок і показує її, запитуючи: «У кого така ж?» Отримує парну картинку той, хто точно позначить просторові взаємини між предметами, які на ній намальовані.

Розглядаючи з дітьми будь-які картинки, ілюстрації в книжці, необхідно вчити їх осмислювати становище кожного предмета та його взаємовідносини з іншими предметами. Це дозволяє розкривати смислові відносини, що зв'язують предмети між собою.

Орієнтування на площині. У старшій групі діти повинні навчитися вільно орієнтуватися на площині, тобто в двовимірному просторі. На початку навчального року на заняттях з математики дітей вчать розташовувати предмети в зазначеному напрямку: зверху вниз або знизу вгору, зліва направо або справа наліво. Велику увагу приділяють послідовному виділенню, опису і відтворення взаємного розташування геометричних фігур по відношенню один до одного.

Подальшому розвитку орієнтування на площині служить навчання дітей вмінню знаходити середину (центр) листа паперу або таблиці, верхній і нижній, лівий і правий краю аркуша, верхній лівий і правий, нижній лівий і правий кути аркуша. Даній роботі присвячують основну частину 3-4 занять. На першому занятті педагог демонструє таблицю і дає зразок опису розташування предметів по відношенню до листа. Діти описують і відтворюють зразок. Пізніше їх вчать діяти за вказівкою, а зразок показують вже після того, як завдання виконане. Тепер він служить засобом самоконтролю. Виконавши завдання, діти описують, скільки яких фігур і де розмістили. Починаючи з другого чи третього заняття педагог пропонує їм спочатку повторити завдання, а потім виконати його.

Діти повинні вживати точні слова для позначення положення предметів по відношенню до листа, підлозі, майданчику. На заняттях з математики діти отримують перші уявлення про тих чи інших просторових зв'язках та відносинах. Засвоєння їх відбувається в різних видах практичної діяльності дітей (наприклад, образотворчої).

Висновок

Просторові уявлення - уявлення, в яких знаходять відображення просторові відношення предметів (величина, форма, місце розташування, рух). Рівень узагальненості і схематизації просторового образу залежить як від самих предметів, як і від завдань діяльності, яка реалізується індивідом і в якій використовуються суспільно вироблені засоби просторового аналізу (малюнки, схеми, карти).

Уявлення про простір складаються в дитини поступово. Основоположним етапом в структурі формування просторових уявлень є сприйняття дитиною власного тіла, яке починається з відчуття м'язів, відчуття від взаємодії тіла із зовнішнім простором, а також від взаємодії дитини з дорослими. У книзі чудового вітчизняного психолога Л.С. Виготського «Мислення і мова» сказано, що «поняття утворюється, коли сформуються відчуття.

javascript: void (0) Між трьома і чотирма роками у дитини починає складатися уявлення про правом і лівому, тобто формується і дозріває тілесна схема. Завершується процес формування розрізнення дитиною правої і лівої сторін власного тіла приблизно до шести років. Щоб зрозуміти, сформувалися чи у дошкільника уявлення про правом і лівому, визначити впевнено він сприймає схему власного тіла, потрібно попросити показати, де в нього права рука, ліва нога, ліва п'ятка, праве око і інші частини тіла (вухо, щока, лікоть , коліно, плече і т. д.). Нечітко сформовані подання від правих і лівих частинах тіла найчастіше стають причиною розладів писемного мовлення (читання, письма).

Формування просторового орієнтування нерозривно пов'язано з розвитком мислення й мови. Істотні зміни в сприйнятті простору у дошкільника спостерігаються з появою в його словнику слів, що позначають місце, напрямок і просторове розташування предметів. З появою в активному словнику дошкільника слів: вліво, вправо, вперед, назад, близько, далеко сприйняття простору піднімається на новий, якісно вищий рівень - розширюються і поглиблюються просторові уявлення.

  1. Методика робот из розвитку словника у дітей дошкільного віку.

В основі словникової роботи лежать чуттєвий досвід

дитини, процеси відчуття й сприймання. Відчуття є первинною

формою відображення об’єктивної дійсності в

мозку людини, це відправний пункт пізнання. Відчуття і

сприймання є єдиним джерелом наших знань про навколишній

світ. Для того щоб засвоїти значення слова, дитина

повинна відчути якості, властивості, ознаки, побачити

їх, ≪покуштувати≫, ≪доторкнутись≫.

Основним принципом словникової роботи є встановлення

в свідомості дитини зв’язку між фактом дійсності

і словом, що означає цей факт. Необхідною умовою відчуття

і сприймання є безпосередня дія об’єктивного подразника

(предметів та явищ) на аналізатори дитини.

Відчуття і сприймання психологи називають сенсорикою,

сенсорним досвідом дитини, сенсорним вихованням, яке і

становить суть основного принципу словникової роботи.

В ході безпосереднього ознайомлення з предметами та

явищами у дитини формується уявлення про них, яке потім

закріплюється в слові. Є. І. Тихєєва писала, що слово

та уявлення — ≪...це щось неподільне, вони ніколи не повинні

розлучатися≫ 1. -

'Виходячи з основного принципу словникової роботи,

дитина повинна засвоювати нове слово в такій послідовності:

а) відчуття окремих властивостей та якостей предмета

чи явища (холодна, мокра, прозора, чиста; лл’ється,

можна- перелити, налити, випити, зігріти...) ; б) сприй1

Тихеева Е. И. Развитие речи детей,— М., 1981.— С. 28.

мання цілісного образу (вода); в) формування уявлення

про предмет (образи пам’яті); г) відображення Цього

уявлення в слові. Уявлення, за словами Є. І; Тихєєвої,

повинно передувати слову, але слово повинно обов’язково

йти слідом за уявленням.

Отже, дитина має усвідомити значення слова шляхом

практичного чуттєвого досвіду, а слово обов’язково повинно

бути насичено змістом. Допоможе це зробити дитині

досвідчений вихователь. Скажімо, п’є дитина гарячий

чай і щулиться. Вихователь говорить: ≪Обережно,

чай гарячий≫. Потягнула з силою дитина книжку, вона

порвалась. Вихователь застерігає: ≪З книжкою слід поводитись

обережно, папір тоненький, легко рветься, мнеться

≫, і ще раз'показує дитині властивості паперу на звичайному

аркуші. К. Д. Ушинський писав: ≪Потрібно, щоб

предмет безпосередньо відбився в душі дитини; на очах

педагога і під його керівництвом відчуття дитини перетворились

в поняття, з понять склалась думка, а думка

вже втілювалась в слові≫ ■

Так, восени під час прогулянки діти спостерігають,

як падає листя з дерев. Вихователь підводить дітей до

дерева, трусить гілку дерева, діти ловлять, збирають

жовте лиСтя, педагог вводить нове слово листопад. Під

час зимового снігопаду на прогулянці дітей знайомлять

зі словом снігопад. Вранці, коли дерева та кущі вкриті

інеєм, дітей знайомлять із змістом слів іній, паморозь.

Особливо важливо дотримуватись цього принципу під

час читання художніх творів, пояснення окремих виразів

та слів. Незнайомі дітям слова, що зустрічаються в

художніх текстах, обов’язково слід пов’язувати з наочністю

(показати предмет чи картинку).

Іноді буває так, що дитина впізнає і правильно називає

предмет на картинці, а співвіднести значення цього

слова зі своєю власною особою чи іншими предметами

не може — значення слова ще не засвоєне. Наприклад,

Олег (З.роки 3 міс.) розкладає картинки, показує їх і

називає: ≪Це хлопчик, а це дівчинка≫. Вихователька запитує:

≪А ти хто, хлопчик чи дівчинка?≫ — ≪Я ніхто, я —

Олег≫.

У дівчинки трьох з половиною років запитали: ≪Галю,

ти людина чи не Людина?≫ Дівчинка образилась:

≪Ніяка я не людина, я — Галинка≫.

1 Ушинський к. Д. Про початкове викладання російської мови //

ВиСр. пед. твори: У 6 т.— К., 1983 — Т.2,— Є. 218.

'Дитині чотирьох років дали посібник з англійської

^ мови розглянути картинки. Дівчинка дивилась-дивилась*

а потім здивовано каже: ≪Яка ж це англійська книжка

з українськими картинками? Це ж парта, олівець, дів-

чинка...≫.

І. П. Павлов писав: ≪Потрібно пам’ятати, що II с. с.

має значення в зв’язку з першою сигнальною системою*

а якщо вона відривається від першої сигнальної системи*

то ви перетворюєтесь на пустомелю, базіку і не знайдете

собі місця в житті≫ \

Відомий чеський педагог Ян Амос Коменський застерігав:

якщо ти досконало знаєш свою рідну мову, та до

того ж латинську, грецьку, німецьку та й хоч всі мови

світу, але якщо тобі не вистачає розуміння речей, якї

лежать в основі слів, ≪ти будеш не більше, як папуга*

а зовсім не мудрець, тому що мудрість — це чітке розу*

міння значення слів, це єдність слова і діла≫2.

/ Наступний принцип словникової роботи*— введення

нових слів на основі активної пізнавальної діяльності.

Центральне місце у дошкільному віці займає ігрова та

продуктивні види діяльності. В іграх з предметами, іграшками,

овочами, фруктами діти знайомляться з їхніми властивостями,

якостями, ознаками (≪Що схоже,а що відмінне?

≫, ≪Впізнай на смак≫, ≪Чарівний мішечок≫,

≪Нагодуємо ляльку≫, ≪Попрасуємо ляльці одяг≫, ≪Приготуємо

лялькам печиво (обід)≫, ≪Що з чого зроблене?≫ тощо).

Настільно-друковані ігри (типу ≪Склади картинку≫,

≪Розрізні кубики≫, ≪Овочі≫, ≪Фрукти≫-, ≪Посуд≫) сприяють

закріпленню родових назв і частин цілого (гілка,

стовбур, листя, корінь — це дерево). Рухливі та народні

хороводні ігри з текстом (≪Каравай≫, ≪Ходив Ваня≫,

≪А ми просо сіяли≫, ≪Зайчик≫, ≪Подоляночка≫) сприяють

закріпленню слів, образних виразів. У творчих іграх

(≪Сім’я≫, ≪Лікарня≫, ≪Транспорт≫, ≪Дитячий садок≫,

≪Бібліотека≫) закріплюється словник дітей, набутий на

заняттях. У ході трудової діяльності діти знайрмляться

з властивостями грунту, знаряддями праці, процесом праці.

Дізнаються, що земля м’яка, чорна, волога, її потрібно

копати, рихлити, поливати тощо.

У молодшій та середній групах діти пізнають зміст

праці переважно під час виконання окремих доручень.

1 Павлов і. П. Лекції про роботу кори великих півкуль головного

мозку.— К., 1952.— С. 121.

2 Кбменский я. А. Великая дидактика 11 Избр. Пед. Соч.: в 2 т.—

М., 1 9 8 1 Т. 1.— С. 409.

186

По закінченні робота дитина розповідає вихователеві та

дітям, як вона виконала доручення. Такі розмови вихователь

веде з усіма дітьми, особливо з замкнутими, мовчазними

або тими, які мають недоліки мовлення *.

У старшому дошкільному віці Вміст праці досить різноманітний

і його можна використати для збагачення мови

дітей новими словами та розвитку зв’язного мовлення без

додаткової затрати навчального часу. Щоб діти були

уважними, спостережливими в процесі праці і краще

запам’ятали зміст, послідовність трудових процесів, вихователь

ставить їм завдання: запам’ятати все, що робитимуть,

та розповісти: як вони виконали ту чи іншу роботу

(пророщували насіння овочів, висаджували розс ад і

висівали насіння, удобрювали грунт, проривали рослини

тощо). Розповіді дітей можна заслухати на ділянці

після ігор чи на занятті з рідної мови. Настанова запам’

ятати все мобілізує дитину* підвищує інтерес до

праці. і

При такій методиці праця в природі може збагатити

мову дитини 300—400 словами трьох основних лексичних

категорій (іменники, прийменники, дієслова). Організовуючи

дитячу працю, вихователь не повинен обмежуватися

лише лаконічною вказівкою: ≪Копайте землю тут.

Виривайте ось таку траву. Сюди кладіть насіння≫. В такому

разі діти механічно, без інтересу виконували б розпорядження,

не одержуючи знань про грунт, про насіння

і характер його висівання, не виявили б ніякого

інтересу до роботи. Треба з’ясовувати зв’язок між проростанням

насіння і появою сходів, залежність врожаю від

умов росту рослин та ін. Такі самі можливості збагачення

словника криє в собі господарсько-побутова праця дошкільників.

Наприклад, догляд за взуттям може стати

поштовхом до пізнання широкого кола предметів, їх призначення,

якостей і особливостей, що дає можливість розширити,

уточнити словниковий запас. Крім назви дій,

діти в процесі праці ознайомлюються з назвами й якостями

матеріалів, знарядь праці, у розмові починають активно

вживати нові слова. Наприклад, під час ремонту

книжок вихователь не тільки активізує словник дітей

назвами предметів (обкладинка, палітурка, сторінка),

дій (підшити, розгладити, підклеїти), якостей (ціла, акуратна,

нова, стара, красива), а й розповідає про створен-