1 Див.: Генинг м. Г., Герман л . Л. Воспитание у дошкольника

правильной речи.— Чебоксары, 1971.

282

у нього? Це рот. Веселий язичок був дуже пустотливий

і цікавий, тому любив виглядати із будиночка. [Показ

рухів язика, спонукання дітей до виконання таких же

рухів] . А будиночок дуже сердився на нього і своїми

дверцятами не пускав язичок. Що ж це за дверцята? Це

ж наші зуби і губи. Давайте, діти, випустимо язичок

яа перші (потім другі) дверцята будиночка і закриємо

їх [виконання вправ] . Стомився наш язичок і ліг собі

у своє ліжечко. Спочатку на спинку, а потім нй бочок.

Зробіть і ви так* діти [виконання вправ дітьми]. Прийшла

ніч, будиночок закривається; спочатку закриваємо

другі дверцята, потім перші, а язичок нехай спить у

ліжечку на спинці, і т. ін.≫.

Доцільно використовувати також художні оповідання,

які містять матеріал для звуконаслідування (Є. Пермяк

≪Хто?≫, Ю. Старостенко ≪Синиці-трудівниці≫, Є. Чарушин

≪Як хлопчик Женя навчився вимовляти літеру

р≫, Д. Герасимчук ≪Струмочок≫, Є. Щим ≪Як птахи співають

≫ та ін.).

￡ РуХливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями

слід використовувати тоді, коли діти вже вміють

вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще не стійка.

Під час рухливих ігор діти без утоми співають, імітують

звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі

≪Хто тут живе?≫ три- і чотирирічні діти групами імітують

квохтання курей, гелготання гусей, гарчання собак;

вихователька стежить за правильною артикуляцією.

Рухливі ігри із словами та звуками для старшого віку

мають свої особливості. Діти повинні паралельно виконувати

два завдання: рухатися (ловити, бігати, водити

хоровод) і промовляти слова, звуки. їхню увагу передусім

привертають рухи, звуки ж вони промовляють механічно,

іноді й зовсім забуваючи про них. Краще до

початку гри показати, як треба промовляти текст, закріпити

його шляхом вправляння. Після такої підготовчої

роботи, роз’яснень, повторень ДІТИ, усвідомивши

текст, виразно вимовляють кожне слово чи звук у таких

іграх, як ≪Гуси-лебеді≫,'≪Поїзд≫, ≪У ведмедя у бору≫,

≪Пташки і кіт≫, ≪Два Морози≫, ≪Мишоловка≫.

Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри, які

варто проводити не'лише під час музичних занять, а й

} на прогулянках, зранку під час прийому, увечері. В них

діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні (ігри

≪Галя/Пвк садочку ходила≫, ≪Калина≫, ≪Каравай≫, ≪Бубон

≫)] Рухливі ігри проводяться щодня, це дає змогу

систематично вправляти мовно-руховий апарат, мовнвдЯ

та увагу дітей. Я

озповід] на звуконаслідування відрізняються в||щЦ

•шшпх в и д ів " ^ мови. Це спільна р о зп оЯ

відь дітей і вихователя, якому належить провідна р о л я

у передачі змісту; імітаційні звуки, звукосполучення, сло|И

ва промовляють діти всієї групи або підгрупи (п’ять*Я

шість дітей) або одна дитина. У процесі розповідання*

окремі частини тексту вихователь пропонує вимовляти*

разом, наприклад: ≪А корова: му-у-уі Молочка вам не~Щ

су≫< Розповіді- із звуконаслідуванням використовуютьщ

переважно в молодшій і середній групах. Тексти для Ш

розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних!!

творів, або придумані самим вихователем. За компози- 1

цією та змістом вони мають відповідати дидактичним Щ

та психолого-педагогічним вимогам: бути невеликими 1

за розміром, з простим, але захоплюючим, переважно Щ

веселим сюжетом, з великою кількістю імітаційних зву- .1

ків, звукосполучень, слів, які спонукали б дітей до ак- і

тивності. 1

З авторських та народних творів можна використати Ж

такі: ≪Поїдем, синочку, з тобою в село≫ (українська на- Щ

родна пісенька), ≪Рукавичка≫ (українська народна каз- %

ка; під час читання можна додати голоси всіх тварин, М

які згадуються в казці); Г. Чубай ≪Тік і так≫, В. Коло- 1

мієць ≪Горобчик≫, О. Сенатович ≪Прогулянка д-д~д≫у щ

≪Веселий сміх≫, В. Заєць ≪Гав≫ та ін. Ц

Методика проведення занять з молодшими дошкіль- Ц

никами така: вихователь переповідає твір, по кілька Щ

разів промовляє звуки та звукосполучення, імітуючи го- 'щ

лоси птахів, тварин, шуми природи, сигнали машин. Ді- 1

ти мовчки слухають розповідь. Якщо окремі з них почи- Ц

нають промовляти звуки, звукосполучення, вихователь Щ

ставиться до цього схвально, поглядом, посмішкою, же- %

стом заохочує до участі у розповіданні. При повторному *

розповіданні вона пропонує всім або окремим дітям

≪допомогти≫ їй у розповіді, промовляти разом із нею, як

шумлять дерева, кричить півень, мукає корова, Гуде^ І

Жили собі дідусь та бабуся вдвох. Не було в них дітей. Суму-

вали вони. Але одного вечора почули, що хтось до них стукає тихо: $

^<тук-тук-тук». Відчинила бабуся двері й чує: «Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі* і

ку — пустіть мене переночувати». Бабуся й дідусь зраділи й пусти- -

ли півника в курятник. Як ось знову хтось стукає голосніше: «тук- {

бджола, подає сигнал пароплав тощо. Наприклад:

Весела сім'я

'і5

284

тук-тук», і почулося: «Му-у-му-у». Це корова просилася переночувати.

Пустили й її в корівник. Потім прийшла курочка з курчатками

і каже: «Кудах-тах-тах, кудах-тах-тах! — пустіть і мене». Пустили

й її з курчатами. Нагодували їх усіх, напоїли чистою водицею. Д у же

сподобалось усім жити в бабусі й дідуся, залишилися вони в

них назавжди. Рано-вранці півник просинався й кричав: «Ку-ку-рі-

ку, я курочок стережу». Курочка говорила: «Кудах-тах-тах, я несусь

у кущах». А корова: «Му-у-му-у! Молочка вам принесу*. Ось так

вони почали весело й дружно всі разом жити в дідуся й бабусі.

Для бесіди із старшими дойїкільниками можна використати

розповідь, складену самою вихователькою.

Вона добирає або придумує спеціальні тексти, в яких

трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом,

більші за розміром. Діти можуть переказувати їх

від початку до кінця частинами, а також за ролями. Вихователька

розповідає за автора, а діти поодинці чи невеликими

групками промовляють слова, звукосполучень

ня, звуки. Початок заняття такий, як і при навчанні дітей

переказуванню. На заняттях з розвитку мови дітей

вчать інтонаційно виразно передавати зміст думки, почуттів,

переживань, виразно розмовляти, чути вірші. Основний

прийом навчання виразної мови — імітація, на-^

слідування мовним зразкам вихователя.

Р Т ш р о к о використовують ігрові вправи на вправляння

дітей у виразній мові на заняттях з розвитку мови та

художньої літератури. Так, показуючи різні види театрів,

вихователь вчить дітей передавати образ дійових осіб

з допомогою міміки, жестів, постави. Треба нчити дітей

голосом передавати настрій, стан того чи іншого героя

художнього твору. Для цього дітям пропонують прочитати

вірш радісно, весело або сумно; поставити запитання

від імені хитрої лисички, злого вовка, доброго крокодила

Гени або веселого Чебурашки; виконати пісеньку

від імені доброго або злого героя; зобразити, як вовк

розмовляє у лісі з Червоною Шапочкою, використовуючи

інтонацію, (лагідно чи улеслйво, грубо чи хвалькувато).

Можна використовувати різні творчі завдання, які

б сприяли пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності

у передачі образів, персонажів, інтонації. Напри^

клад, підійти до свого товариша і попросити у нього іграшку

так, щоб всі могли зрозуміти за інтонацією, як

саме він попросив: лагідно.чи сердито, ввічливо чи груба

тощо.

Розвитку виразності^мови дітей сприяють запитання

вихователя при читанні й аналізі художніх творів. Вони

спрямовують увагу дітей на виразні засоби мови, спо-

Ш

нукають до інсценування-Наприклад: Який голос у Ма- -

ші? З яким почуттям вона сказала ці слова? Поясніть,4,

хцо зараз переживає Маша? (Казка ≪Маша і ведмідь≫.)

Яким би ви голосом передали слова ведмедя^ Як пра- >

вильно розпочати розповідь: швидко чи повільно? Який *

вірш, веселий чи сумний, чому?' Що б ви хотіли ЗМ ІН ИТИ V

у цьому Оповіданні (казці)? Пригадайте, при читанні ;

якого місця в оповіданні ви найбільше хвилювалися, п е -^

реживали? -х ;

Дітям порівняно важко дається виконання вправ на

вираження почуттів у мові, а саме: здивування, радість,

урочистість, ніжність, гнів, жалібність, переляк та ін. Ос- ;

новними прийомами для вправляння дітей у виконанні •

цих завдань є ігрові прийоми. Наприклад, вихователь читає

вірш, а діти повторюють рядки вірша з яскраво вираженою

інтонацією: перша підгрупа — із запитальною,

друга — з розповідною, третя — з окличною.

З метою навчання дітей виразної мови використовують

спеціальні вправи, в яких діти повинні промовити

слово з різним емоційним навантаженням. Наприклад, ■ ,

вихователь говорить: ≪Діти, сьогодні до нас у групу прий- і

шов уперше новенвкий хлопчик. Як би ви про нього сказали?

≫ ≪Новенький≫. Далі він пропонує дітям сказати

це слово з радістю, подивом, сумом, байдуже. Або дітям

пропонують речення: ≪Оксана малює олівцем≫. Да- /І

ється завдання промовити це речення так, щоб відповіс-

ти на запитання, хто саме малює олівцем (наголос ■'

на слові Оксана); що робить Оксана (наголос на слові ?

малює) і, нарешті, чим малює Оксана (наголос на слові {

олівцем).

Вихователь промовляє фразу ≪Дощ іде≫ і пропонує /

дітям здогадатись, зраділа вона дощу чи, навйаки, схви- ?

льована. Цінною для вироблення різних відтінків голо-

су та виразності мови є вправа ≪Мавпочки≫. Діти повто- )

рюють різні варіації сили голосу, дикції, ритму, темпу,

наголосу, інтонації.

29. методика формування граматичної правильності мовлення дітей дошкільного віку

У широкому значенні слова „граматика — це, .щука*

яка вивчає правила зміни слів, їх поєднання в реченні.

У вузькому' значенні"^ під гражсгто/сою розуміють граматичну

будову мови, засвоєння граматичних значень. Гра-

матичне значення — це значення відношень між явищами

дійсності, які позначаються словами; це значення

логічного мисленого характеру. К. Д. Ушинський назвав

граматику ≪логікою мови≫, оскільки засвоєння граматичних

значень одночасно сприяє і розвитку мислення.

Граматика має два розділи — ≪Морфологію≫ (словотворення,

граматичні властивості слів) і ≪Синтаксис≫ (сло-

вопоєднання в реченні). Тому розрізняють граматичні*

значення словотворення (тарілка, на тарілці, під тарілкою)

і граматичні значення в синтаксисі. Дитина від народження

до школи повинна засвоїти різні види граматичних

значень, тобто оволодіти граматичною будовою

мови.

Оволодіти^г￡амат будовою мови — це означає

навчитись утворювати від однієї основи форми однини

і мМжини теперішнього і минулого часу, відмінювати

слова за відмінками та особами, вживати слова з суфіксами

і без нихг правильно вживати рід іменників, самостійно

утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти

складносурядним і складнопідрядним реченням,

тобто засвоїти морфологічну і синтаксичну системи рідної

мови.

Для формування граматичної правильності мови ви- І

користовуються такі методи: дидактичні ігри, дидактичні І

вправи, розповіді з використанням слова, в якому діти"

допускають помилку, картинки, переказування оповідань, і

читання віршів, складання дітьми розповідей на групу ;|

слів, на тему, запропоновану вихователем. і

Найефективнішим методом формування граматичної . |

правильності мови є дидактичні ігри. Вони занадто по- |

ширені в роботі дитячих садків, проте вихователі не зав- 1

жди правильно підбирають ту чи іншу гру з потрібного І

метою. Оскільки ігри, на формування граматичної пра-' |

вильності мови не досить описані в методичній літерату- ^

рї, відсутні вони і в планах виховної роботи дитячих сад- -і

ків. ’ ■ \

Які ж групи дидактичних ігор використовують для

формування граматичної правильності мови *? Це, насамперед:

дидактичні ігри на формування вміння дітей відмінювати іменники множини в давальному відмінку

(≪Чого не стало?≫, ≪Чого більше?≫); на відмінювання і

іменників множини в називному відмінку (≪Що зміни- І

лось?≫, ≪Назви предмети≫, ≪Опиши картинку≫, ≪Пошта≫); |

на відмінювання іменників однини і множини у знахід- 1

ному відмінку (≪Що я бачив≫, ≪Розкажи про картинку≫); |

на вживання роду іменників (≪Плутанина≫, ≪Одягти ля- |

льку≫, ≪Магазин іграшок≫); на вживання невідмінюваних

іменників (≪В гостях у ляльки≫, ≪Що я чув по радіо

≫) ; на вживання дієслів за особами, дієслівних форм з,

чергуванням приголосних в основі (≪Що ми робимо?≫, А

«Що написано в листі?≫); на узгодження числівників з 4

іменниками (≪Що змінилось?≫, ≪Порахуй, Скільки?≫); на ^

відмінювання іменників, що вживаються тільки в однині