54. Права й обов’язки сільськогосподарських підприємств з організації підсобних господарств і промислів.

правосубъектность сельскохозяйственных предприятий охватывает также создание и деятельность подсобных промышленных производств (предприятий) и как элемента их внутрихозяйственной правосубъектности. Создание этих хозяйственных структур в первую очередь имело в виду получение от такого товарного производства соответствующих доходов (прибыли) для пополнения своих денежных поступлений. Функционирование подобных производственных подразделений содействует обеспечению занятости членов КСП, Произв. кооперативов особенно в периоды свободные от основных сельскохозяйственных работ. А это в свою очередь дает возможность работающим в этих подразделениях крестьянам иметь соответствующий заработок и таким образом улучшать свое материальное положение. По своему хозяйственному назначению такие внутрихозяйственный предприятия перерабатывают сельскохозяйственную продукцию в виде овощно-фруктовых консервантов или соков, изготавливают молочные или же колбасные изделия для удовлетворения потребностей местных жителей и жителей городов. Таким образом, создание и функционирование подсобных промышленных производств (предприятий) и местных промыслов является делом общественное полезной и содействует разрешению новых социально-экономических заданий.

Подсобные производства и промыслы за своей сущностью принадлежат к вспомогательным отраслям производства всех сельскохозяйственных предприятий, что обусловлено его сезонным характером и особенностями промысла. По правовому положению такие производства и промыслы разделяют на внутренние и межхозяйственные. Подсобные промышленные производства и промыслы функционируют на правах структурных производственных подразделений субъектов аграрного предпринимательства. Они создаются в коллективных сельскохозяйственных предприятиях, союзах крестьян, сельскохозяйственных производственных обществах, обществах с ограниченной ответственностью замещением их высших органов управления (общих собраний членов, акционеров, участников или других органов, уполномоченных на то уставами отмеченных частных юридических лиц), а в совхозах и других государственных сельскохозяйственных предприятиях по приказу директора. Все действия подсобных производств и промыслов благодаря их промышленному статусу осуществляются хозяйством как юридическим лицом.

Особенности: в производственной деятельности сельскохозяйственных предприятий частица прибыли от них должна быть незначительной. Для обеспечения профессионального руководства деятельностью подсобных производств и промыслов по трудовым договорам привлекаются специалисты.

Подсобные производства и промыслы создают с целью промышленной переработки произведенной собственными силами продукции растениеводства и животноводства, дикорастущих плодов, ягод, грибов, производства местных строительных материалов, изготовления из местного сырья товаров народного потребления и художественных изделий, их производственные планы разрабатывают сами субъекты аграрного предпринимательства.

5. Государственное управление подсобными промышленными производствами и процессами сельскохозяйственных предприятий и обществ полагается на специальный отдел Минагропрома Украины. Этот отдел действует в соответствии с Положением об отделе, подсобных промышленных предприятиях и промыслах Министерства агропромышленного комплекса Украины, Отдел обобщает практику применения аграрного законодательства относительно деятельности подсобных промышленных производств и промыслов, и принимает меры относительно его совершенствования.

Наравне с развитием растениеводства и животноводства сельскохозяйственные предприятия имеют право осуществлять промышленную переработку своей продукции как самостоятельно, так и на основании межхозяйственной кооперации как агропромышленной интеграции. Для более полного и равномерного использования трудовых ресурсов и местных источников сырья, повышения своей прибыльности СХП могут создавать и развивать подсобные производства, а также различные промыслы; вступать в договорные отношения с любыми субъектами предпринимательства (физическими и юридическими лицами, в том числе с иностранными) с целью создания филиалов, цехов по изготовлению различных товаров. Такая деятельность является вспомогательной, поскольку основной, уставной деятельностью есть производство растительного и животного происхождения.

Сферой производственно-хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий является как внутрихозяйственные, так и межхозяйственные отношения.

Отмеченные правомочия этих предприятий вытекает с содержания ст. 13 Закона "О коллективном сельскохозяйственном предприятии", согласно которой такое предприятие имеет право кооперироваться с промышленными предприятиями и учреждениями при переработке сельскохозяйственной продукции, изготовлении промышленных и других товаров, расширении сферы социально-культурного, коммунально-бытового обслуживания сельского населения, подготовке и переподготовке кадров.

55. Правове регулювання племінної справи у тваринництві

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 грудня 1993 р. "Про племін­ну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.) племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та органі­заційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення пле­мінних і продуктивних якостей тварин. її правове регулювання зу­мовлене потребою забезпечення породної чистоти вітчизняного тваринництва і виведення нових високопродуктивних порід тва­рин.

Об'єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вів­ці, кози, коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять задля одержання певної продукції. За ст. 5 Закону до суб'єктів цієї справи належать: власники племінних (генетичних) ресурсів, підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекцій­ні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподро­ми, станції оцінювання племінних тварин, юридичні та фізичні особи, що надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів, власники непле-мінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів і за­мовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Суб'єктам племінної справи, які працюють у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, залежно від напряму їхньої діяльності та якості племінних (генетичних) ресур­сів, Мінагрополітики присвоює відповідний статус, характеристика та процедура отримання якого визначені Положенням про присво­єння відпов

ідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринниц­тві, затвердженим наказом Мінагрополітики України і Української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66.

Мінафополітики присвоює відповідний статус суб'єктам пле­мінної справи за результатами їх державної атестації. Закон перед­бачає такі статуси:

• у скотарстві, свинарстві, вівчарстві й козівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (об'єднання) з племінної справи, контрольно-вйпробувальна стан­ція, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємс­тво (лабораторія) з трансплантації ембріонів, підприємство (лабо­раторія) з оцінювання якості тваринницької продукції;

• у конярстві: кінний завод, племінний репродуктор, селекцій­ний центр, підприємство (об'єднання) з племінної справи, завод­ська стайня, іподром, трендепо, підприємство (лабораторія) гене­тичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів;

• у звірівництві й кролівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (лабораторія) з оці­нювання якості тваринницької продукції;

• у птахівництві: племінний завод, племінний птахорепродук-тор, селекційний центр, контрольно-випробувальна станція з пта­хівництва;

• у бджільництві: племінний завод, племінна пасіка, племінний бджолорозплідник; '

• у рибництві: племінний завод, племінний репродуктор, се­лекційний центр.

Державна атестація і присвоєння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринництві провадяться один раз на 4 роки.

За ст. 10 Закону, племінних тварин¹ треба ідентифікувати, про­нумерувати, сфотофафувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановлювати від­повідність цій інформації.

Племінні тварини підлягають реєсфації в документах з племін­ної справи, дані про них феба вносити до документів офіційного обліку продуктивності, які оформляються державними контролера-ми-асистентами та підтверджуються відповідними організаціями, котрі досліджують якісні показники одержаної продукції¹

56. ветеринарна медицина - галузь науки та практичних знань про фізіологію і хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, визначення безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках - і рослинного походження; діяльність, спрямована на збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання їхнім хворобам та на захист людей від зоонозів і пріонних хвороб;Органи державного управління в галузі ветеринарної медицини Державне управління в галузі ветеринарної медицини здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, Державний департамент ветеринарної медицини з державною інспекцією ветеринарної медицини, його територіальні органи. Державний ветеринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної медицини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в країнах-виробниках. Державний ветеринарно-санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі лабораторні дослідження зразків продукції тваринного походження за показниками, що визначені ветеринарно-санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями1. Лабораторне дослідження зразків продукції тваринного походження відбувається в державних лабораторіях ветеринарної медицини.Державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на ринках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного й рослинного походження, кормів тваринного й рослинного походження, кормових добавок, є обов'язковими. їх здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ ветеринарної медицини.На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов'язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м'ясна туша або її частини непромислового виготовлення підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред'являє супровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відповідно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних ринках) надаються лише після одержання висновків лабораторій. Продаж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не       

57. Згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсадництво — галузь рос­линництва, що займається розмноженням відповідно насіння і са­дивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посів­них і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сорто­вий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які орга­ни рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (по­садковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для від­творення цілісних рослин.

До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єк­тами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадництва складаєть­ся з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінниц­тва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.

Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забез­печення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допо­моги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сорто-заміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо на­сіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополіти­ки України (насіння лісових рослин — Державним комітетом лі­сового господарства України, насіння квітково-декоративних рос­лин — Державним комітетом України з питань житлово-комуналь­ного господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України¹. Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здій­снюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту. Фор­мування партій насіння з товарного зерна забороняється. Вищезаз­начені органи за рахунок коштів Державного бюджету України за­безпечують заготівлю насіння до державного резервного насіннєво­го фонду, а також його зберігання.

Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножу­вати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і са­дивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їх­ні виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, встанов­леним Мінагрополітики України (для лісового насіння — Держав­ним комітетом лісового господарства України, для квітково-деко­ративного насіння — Державним комітетом з питань житлово-ко­мунального господарства України) відповідно до його компетен­ції. Порядок проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу затверджений наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152.

Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного насіння надається суб'єктам насінництва та розсадництва за нас­лідками атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Держжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та роз­садництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління нада­ється спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарс­твам, фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництваі розсадництва за наслідками атестації, здійсненої спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної по­літики обласного рівня за участю суб'єктів насінництва й розсад­ництва.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інс­пекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, між­районні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Україн­ська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

58. зерновий склад - юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки;

Зберігання зерна на зерновому складі Зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Зерновий склад Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Обов'язок поклажодавця зерна забрати зерно після закінчення строку зберігання зерна Поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна. Обов'язок зернового складу повернути зерно Зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

59. Суб'єкти державних заставних закупівель зерна та державної аграрної інтервенції

Суб'єктами державних заставних закупівель зерна є: сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Аграрний фонд та інші суб'єкти державних заставних закупівель зерна, визначені чинним законодавством.

Суб'єктами державної аграрної інтервенції є: сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Аграрний фонд та інші суб'єкти державної аграрної інтервенції, визначені чинним законодавством.

Володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі.

Володілець лише заставного свідоцтва має право вимагати від особи, яка отримала кредит (першого надписувача), повернення всієї суми боргу та процентів, а також застави на зерно на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави зерна відмітка про це робиться на складському свідоцтві.

Володілець лише заставного свідоцтва має право на одержання грошових коштів, які були внесені зерновому складу володільцем складського свідоцтва при отриманні зерна, у разі коли зерно було видано зерновим складом в обмін на відповідне складське свідоцтво. При отриманні грошових коштів право вимоги до першого надписувача заставного свідоцтва закінчується.

Якщо закінчився термін погашення кредиту, зазначеного у заставному свідоцтві, зерновий склад зобов'язаний продати зерно у порядку, встановленому законодавством для продажу заставленого зерна, за письмовою вимогою володільця заставного свідоцтва.

60. бурякоцукровий комплекс - сукупність господарюючих суб'єктів усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію;

Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України, обмежуються квотою "А".

Граничні розміри квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України.

Обсяги виробництва цукру в межах квоти "А" розподіляються між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, на конкурсних умовах. Розподіл обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" здійснюється не пізніше 1 січня поточного року.

Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах.

Державне регулювання реалізації цукру

1. У межах квоти "А" за заявками підприємств, які займаються оптовою торгівлею цукром, уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом видаються спеціальні дозволи (ліцензії) на реалізацію цукру на ринку України з урахуванням квартальних і місячних обсягів.

2. Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії). Кількість ліцензій на здійснення оптової торгівлі цукром не обмежується.

3. Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством України.

4. Суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють роздрібну торгівлю цукром, мають право одержувати призначений для реалізації цукор виключно від осіб, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення оптової торгівлі цукром.

5. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру.