4. Припинення громадянства України; його підстави

Відповідно до законодавства України громадянство може припинятися з різних підстав. Припинення громадянства може бути пов'язане з бажанням людини набути громадянство іншої держави, що обумовлює припинення громадянства України. Громадянство може припинятися і в тому випадку, коли громадянин України вчинив дії, що за законодавством унеможливлюють перебування його в громадянстві України.

Згідно із Конституцією України (ст. 4) Підстави припинення громадянства України визначаються законом. Сам перелік підстав, за якими може бути припинено Українське громадянство та порядок його припинення визначено у Законі Про громадянство України.

Відповідно до Закону, громадянство України може припинятися за такими підставами: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, в законодавстві чітко визначені підстави, за якими може бути припинене українське громадянство.

Громадянство України, незалежно від підстав його припинення, вважається припиненим з того моменту, коли орган держави, що уповноважений вирішувати питання громадянства України, – Президент України – прийняв відповідне рішення і видав з такого питання встановлений у законодавстві України вид нормативного акту, тобто – указ.

5. Порядок вирішення питань громадянства України

Для кожної людини, як набуття так і припинення її громадянства України має своїм наслідком істотні зміни у її правовому становищі.

Значимість цих питань для людини і держави обумовлює потребу детальної регламентації у законодавстві самого порядку їхнього розгляду і вирішення.

Основні засади правового регулювання порядку вирішення питань громадянства визначені у Конституції України. Всебічна й детальна регламентація цих питань здійснюється у Законі Про громадянство України та в інших нормативних актах України.

Вирішення всього комплексу питань, що пов'язані із проблемами громадянства України віднесено законодавством до компетенції відповідних органів держави - Президента України, Міністерства внутрішніх справ України та підпорядкованих йому органів, Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном.

Лекція 6. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні

1. Поняття прав, свобод та обов'язків особи. Загальні міжнародно-правові стандарти основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина становлять один з основних компонентів правового статусу особи. Вони є важливим засобом, що забезпечує всебічний розвиток особи, сприяє задоволенню її інтересів та потреб.

Права людини, їх генеза становлять одну із довічних проблем існування і соціально-культурного розвитку людства. Саме слово "генеза" - грецького походження, буквально означає - виникнення, розвиток. Проблема прав людини і сьогодні є однією з найважливіших у міждержавних відносинах.

Терміном "право", як відомо, позначаються різні соціальні явища, тому він є багатозначимим. У найбільш загальному розумінні зміст поняття "права людини" можна визначити як об'єктивні можливості кожного члена суспільства користуватися певними соціальними благами. Поняття права людини є відображенням того факту, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід ємних прав та властивостей. Наявність їх у людини зумовлюється самим фактом її існування . Визнання наявності у людини таких властивостей і прав та їх невід'ємності є важливою гарантією поваги до її гідності.

Поняття "права людини" і "права громадянина" близькі, але не тотожні. Вони не співпадають за своїм змістом та природою, оскільки є відбиттям різних аспектів у правовому становищі особи.

Поняття "права людини" акцентує увагу і підкреслює невідчужуваність прав будь-якої людини. Зміст поняття "права громадянина" включає в себе характеристики прав особи саме як громадянина певної держави.

Права і свободи людини можуть бути реальними лише при умові їхнього забезпечення відповідними гарантіями. Обов'язки людини, відповідно до положень загальної теорії права - це міра необхідної поведінки.

Міжнародна співпраця держав у сфері прав людини знаходить свій прояв у виробленні і прийнятті певних стандартів щодо визначення правового статусу особи. Визначаючи загальні стандарти прав людини, держави беруть на себе зобов'язання дотримуватися їх у своєму внутрішньому законодавстві і діяльності.

Саме поняття "міжнародні стандарти" охоплює широкий комплекс досить різнорідних норм. Сюди, наприклад, входять: правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, такі як Гельсінський Заключний Акт, документи Віденської та Копенгагенської зустрічей, міжнародні звичаї тощо.

Першою міжнародною угодою і першим міжнародно-правовим документом, у якому закріплено принцип поваги до основних прав і свобод людини, став статус Організації Об'єднаних Націй, що був прийнятий у 1945 році. Статут ООН став фундаментом для дальшого розвитку спілкування й співпраці суверенних держав і народів у галузі прав і свобод людини.

Загально-правові стандарти прав і свобод особи, що лежать в основі концепції прав людини і громадянина, встановлено у міжнародно-правових документах з питань прав людини, до яких належать: Загальна Декларація прав людини (1948р.); Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права (1966р.); Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966р.); Факультативний протокол до Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (1996р.) Європейська Конвенція про захист прав та основних свобод людини та ін. Саме завдяки названим та іншим документам у галузі прав людини, людина стала суб'єктом міжнародного права.