11. Сутність прямого методу аналізу руху грошових коштів, способи його здійснення, переваги та недоліки.

Отже, аналіз руху грошових коштів значно доповнює методику оцінки платоспроможності та ліквідності і дає змогу реально оцінити фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання. З цією метою використовують як прямий, так і непрямий методи оцінки руху грошових коштів.

Прямий метод ґрунтується на русі грошових коштів по рахун­ках підприємства. Переваги методу полягають у тому, що він дає змогу:

• визначити основні джерела притоку і напрями відтоку грошових коштів;

• робити оперативні висновки про достатність коштів для платежів за поточними зобов’язаннями;

• встановлювати взаємозв’язок між обсягом реалізації продукції та грошовою виручкою за звітний період;

• ідентифікувати статті, що формують найбільший притік і відтік грошових коштів;

• використовувати отриману інформацію для прогнозування грошових потоків;

• контролювати всі надходження і напрями витрачання грошових коштів, оскільки грошовий потік безпосередньо пов’яза­ний з регістрами бухгалтерського обліку (Головною книгою, журналами-ордерами та іншими документами).

У довгостроковій перспективі прямий метод аналізу допомагає оцінити ліквідність та платоспроможність підприємства. Недоліком цього методу є те, що він не розкриває взаємозв’язку між отриманим фінансовим результатом та зміною абсолютного розміру грошових коштів. Якщо суб’єкт господарювання виробляє і реалізує рентабельну продукцію (товари, послуги), то це є найважливішою передумовою дотримання необхідного рівня потоку грошових коштів. З певною часткою умовності можна сказати, що приріст (зменшення) грошових коштів за певний період має відповідати прибутку (збиткам) від діяльності підприємства.

Водночас грошовий потік і розрахунок прибутку не збігаються в часі при використанні методу визначення прибутку від реалізації продукції за моментом її відвантаження. У цьому випадку продукція може вважатися реалізованою в одному часовому періоді, а гроші надходити в іншому.

12. Аналіз стану, структури, розміщення та джерел формування оборотних активів.

Класифікація оборотних активів

Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягомопераційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Значну частку оборотних активів на підприємствах складають запаси. У зарубіжній та вітчизняній практиці оборотні активи класифікують за низкою ознак.

За фінансовими особливостями формування оборотні активи підприємства поділяють на валові та чисті. Така класифікація оборотних активів набула поширення у зарубіжній практиці.

Валові оборотні активи (або валовий оборотний капітал) — це увесь їх обсяг незалежно від джерел фінансування.

Чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) — це різниця між валовою сумою активів та загальною сумою поточних (короткострокових) пасивів підприємства. Чистий оборотний капітал являє собою власні оборотні активи.

За належністю оборотні активи поділяють на власні та позикові (залучені).

Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства, до якого згідно з нормативною базою України умовно відносять так звані «стійкі пасиви».

Власний оборотний капітал підприємства з розвитком підприємницької діяльності та акціонування відіграє визначальну роль, оскільки забезпечує фінансову стійкість і оперативну самостійність суб’єкта господарювання. Власні оборотні активи приватизованих підприємств перебувають у повному їх розпорядженні, тобто підприємства мають право їх продавати, передавати іншим суб’єктам господарювання, громадянам, здавати в оренду тощо.

Позикові (залучені) оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок залученого підприємством товарного або фінансового кредиту як на довго-, так і на коротко­строковій основі.

Позиковий капітал, що залучається у вигляді банківських кредитів та інших форм, покриває додаткову потребу підприємства в коштах. При цьому головним критерієм умов кредитування банком слугує надійність фінансового стану підприємства та оцінка його фінансової стійкості.

Класифікація за окремими видами основана на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (GAAP) та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За рівнем ліквідності всі види оборотних активів поділяють за критерієм швидкості їх перетворення на гроші з метою забезпечення платоспроможності підприємства. У загальному їх складі виділяють:

абсолютно ліквідні активи, або оборотні активи у формі готових засобів платежу (гроші в касі та на поточних рахунках у банку);

швидколіквідні оборотні активи, до яких відносять усі форми дебіторської заборгованості на користь підприємства, крім безнадійної;

низьколіквідні оборотні активи, до яких належать запаси товарно-матеріальних цінностей у різних формах.

За формами функціонування у конкретному періоді часу оборотні активи поділяють на матеріальні та фінансові.

До матеріальних відносять оборотні активи у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва та готової продукції.

До фінансових належать оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості. Таку класифікацію оборотних активів використовують при плануванні відповідних матеріальних або фінансових потоків на підприємстві. Доцільною вона є й для аналізу.

За рівнем варіабельності розміру оборотні активи поділяють на постійні та тимчасові.

Постійними оборотними активами вважають такі, що постійно перебувають у розпорядженні підприємства (протягом часу, що розглядається), визначають мінімальну потребу в них, що забезпечує господарську діяльність, є основою постійного оборот­ного капіталу.

При виникненні додаткової потреби в коштах утворюється змінний (тимчасовий) оборотний капітал.

Тимчасовими оборотними активами називають такі, обсяг яких коливається відповідно до сезонних потреб виробництва та реалізації продукції або до циклічних змін кон’юнктури ринку. У певні періоди часу тимчасові оборотні активи набувають нульового значення.

Стан оборотних коштів підприємства характеризується насамперед наявністю їх на певну дату.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовують такі показники:

• коефіцієнт забезпечення власними коштами (К_з.к) (коефіцієнт автономії К_а);

• коефіцієнт покриття (К_п);

• коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_абс.л).

Джерелами фінансування оборотних активів можуть бути:

• власний капітал;

• довгостроковий позиковий капітал;

• короткостроковий позиковий капітал;

• товарний кредит;

• поточна кредиторська заборгованість.