29. Економічний зміст та напрями оцінювання ділової активності підприємства. Фактори, що впливають на її рівень.

У широкому розумінні ділова активність означає весь спектр зусиль, спрямованих на просування підприємства на ринках про­дукції, праці, капіталу.  У вужчому розумінні ділова активність підприємства означає його виробничу та комерційну діяльність. 

В умовах нестабільної економіки виділяють такі рівні ділової активності: 1) високий (достатній);

2) середній (задовільний);

3) низький (незадовільний).

Кожному рівню ділової активності відповідає характерна виробничо-господарська ситуація, у зв'язку з чим виділяють нормальну, проблемну і кризову ситуації.

Нормальна ситуація властива високому рівню ділової активності та означає такий збіг умов і обставин, коли створюються сприятливі умови для функціонування суб'єкта господарювання, при яких формується стійка тенденція підвищення темпів зростання оціночних показників.

Проблемна ситуація існує на підприємстві, рівень ділової активності якого відповідає середньому і визначається як збіг господарських умов та чинників, при яких формується тенденція до погіршення стану підприємства та спостерігається нестійка динаміка оціночних показників ділової активності. Кризова ситуація характеризує низький рівень ділової активності і виникає в разі відсутності оперативного реагування на стратегічні питання, які потребують термінового вирішення. її можна визначити як збіг обставин, які формують стійку негативну тенденцію оціночних показників ділової активності та погрожують підприємству банкрутством.

Оцінка ділової активності - один з основних аспектів аналізу діяльності суб'єкта господарювання, якому належить провідне місце в системі завдань фінансового аналізу. Це зумовлено тим, що такий аналіз дає змогу оцінити внутрішній і зовнішній стан підприємства, визначити рівень прибутковості та перспективи його розвитку, дослідити ефективність використання виробничо-фінансових ресурсів. Аналіз ділової активності підприємства здійснюється на якісному та кількісному рівнях.  Якісний рівень оцінки може бути отриманий у результаті порівняння діяльності даної компанії з однотипними за сферою застосування капіталу підприємствами.  Такими якісними критеріями є:

• широта ринків збуту продукції;

• наявність продукції, що експортується;

• наявність унікальної продукції, техніко-економічні параметри якої перевищують або відповідають світовим аналогам;

• репутація підприємства;

• стійкість зв'язків з клієнтами, партнерами тощо. 

Кількісну оцінку та аналіз ділової активності здійснюють за двома напрямами: 1) ступенем виконання плану на основі показників, що забезпечують задані темпи їх зростання;

2) рівнем ефективності використання ресурсів.

30. Оцінка ефективності використання власного капіталу.

Власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображує поточну вартість прав власників підприємства. На суму власного капіталу мають суттєвий вплив усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості. Вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства або з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найсуттєвіших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1. довгострокового фінансування;

2. відповідальності та захисту прав кредиторів;

3. компенсації понесених збитків;

4. кредитоспроможності;

5. фінансування ризику;

6. самостійності та влади;

7. розподілу доходів і активів.

Як правило, підприємство створюють з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш докладної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність надає інформацію про:

• джерела капіталу підприємства;

• правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

• обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

• пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1. внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2. накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвер­тування зобов’язань, а також зростання вартості активів, не пов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяють на дві категорії:

• інвестований (вкладений або сплачений капітал);

• нерозподілений прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяють на:

• статутний капітал;

• додатковий капітал (нереєстрований), тобто додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

• Слід пам’ятати, що власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна (А — активи) і борговими зобов’язаннями (З):

• К = А – З.