26. Аналіз ймовірності банкрутства підприємства

Загалом прогнозування (оцінка ймовірності банкрутства підприємства має на меті ідентифікацію потенційної загрози банкрутства з метою своєчасного формування доходів, спрямованих на нейтралізацію негативних тенденцій розвитку фінансової ситуації на підприємстві.

Слід зазначити, що аналіз ймовірності банкрутства підприємства може здійснюватися на основі як неформалізованих, так і формалізованих моделей. Неформалізовані моделі прогнозування банкрутства ґрунтуються фундаментальному підході, який передбачає при визначенні ймовірності оголошення підприємства — об’єкта дослідження банкрутом врахування максимальної кількості чинників через обробки у фінансової інформації, отриманої як із внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Специфіка організації прогнозування банкрутства на основі фундаментального підходу дає змогу використовувати таку модель для потреб внутрішнього планування не відносячи її до складу комплексного фінансового аналізу.

У свою чергу, специфіка управлінням процесу оцінки ймовірності оголошення підприємства банкрутом на основі формалізованих методів свідчить, що останні є частковими випадками комплексного фінансового аналізу. Найбільшого поширення в сучасній фінансові літературі набули моделі Альтмана, Спрінгейта та інших авторів, які по суті являють собою моделі обробки вхідної інформаційної бази на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства.

Модель Альтмана (Altman Z-score) є результатом обстеження та дослідження автором 66 підприємств (в яких 50 % були визнані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із використанням 22 фінансових показників і являє собою п’ятифак­торну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства — об’єкта дослідження — комбінацію із найважливіших чинників для оцінки рівня ймовірності банкрутства підприємства, що досліджуються.

Загалом модель Альтмана має такий вигляд:

Модель Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом, за такою формулою:

[

Інтервал значень результатуючого показника Z поділено на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z-показника у 0,862. Отже, підприємство із достовірністю 92 % може бути віднесено до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z-показника для нього менше за 0,862.

Модель Таффлера (Taffler 1977) передбачає оцінку ймовірності банкрутства на основі чотирифакторної моделі Z-показника, який визначається зважуванням окремих цільових показників на відповідний коефіцієнт відносної ваги .

,

У порівнянні з розглянутими вище моделями надзвичайно простою видається модель Бівера, яка має такий вигляд:

27. Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості. Типи фінансової стійкості.

Фінансова стійкість — це спроможність підприємства забезпечувати пропорційний розвиток при збереженні достатнього рів­ня плато- та кредитоспроможності/

У процесі функціонування підприємство може мати різну фінансову стійкість, яку поділяють на чотири типи.

Перший тип фінансової стійкості — це абсолютна стійкість фінансового стану підприємства. За цього типу стійкості запаси і витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності:

,

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів (К_зз) більше одиниці:

.

Наведене співвідношення свідчить про покриття всіх запасів повністю власними оборотними коштами і кредитами під товарно-матеріальні цінності.

Така ситуація зустрічається дуже рідко. Більше того, її навряд чи можна розглядати як ідеальну, оскільки це означає, що керівництво компанії не вміє, не бажає або не має можливості використовувати зовнішні джерела коштів для операційної діяльності.

Другий тип фінансової стійкості — це нормальна стійкість фінансового стану. За цього типу стійкості гарантується платоспроможність підприємства і виконується умова:

і відповідно дорівнює одиниці коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів:

.

У цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів крім власних оборотних коштів також довгострокові і залучені. З погляду фінансового менеджменту такий тип фінансування запасів є «нормальним». Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаною для підприємства.

Третій тип фінансової стійкості — це нестійкий (передкризовий) фінансовий стан. За цього типу стійкості відбувається порушення платоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Д_т.в) в оборот підприємства:

і відповідно:

.

Фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо виконуються такі умови:

1. Виробничі запаси (ВЗ) і готова продукція (ГП) дорівнюють сумі короткострокових кредитів і позикових коштів (ККПК), що беруть участь у формуванні запасів, або перевищують її

2. Незавершене виробництво (НВ) і витрати майбутніх періодів (ВМП) дорівнюють величині власного оборотного капіталу або менші від неї:

Четвертий тип фінансової стійкості — це кризовий фінансовий стан. За цього типу стійкості підприємство знаходиться на межі банкрутства, за якого запаси і витрати більші від суми власних оборотних коштів, кредитів під товарно-матеріальні цінності та залучених тимчасово вільних джерел засобів:

і відповідно:

.

Така ситуація свідчить про неспроможність підприємства розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Вона стає причиною нестійкого фінансового стану в поточному періоді, що призводить до втрати фінансової рівноваги у довгостроковій перспективі.

Фінансова стійкість підприємства насамперед залежить від співвідношення власного капіталу і зобов'язань, темпів нагромадження власного капіталу і резервів, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних активів власним капіталом.