Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

Ценотична структура та флористичне ядро. Травостій з проективним покриттям 50–90% диференційований на три під’яруси. У першому, високому (70–80 см), під’ярусі зростають куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), волошка карпатська (Centaurea carpatica), деревій стиснутий (Achillea stricta), будяк Кернера (Carduus kerneri). Другий, основний, під’ярус (40–50 см) формує костриця карпатська (25–70%) з участю астранції великої (Astrantia major), борщівника карпатського (Heracleum carpaticum), незабудки альпійської (Myosotis alpestris), кремени судетської (Petasites sudeticus). Третій, низький (20–25 см), під’ярус створюють співдомінанти, зокрема щавель щитковий, ломикамінь волотистий (20–50%), жовтець Хорншуха (Ranunculus hornschuchii), сольданелла угорська (Soldanella hungarica), айстра альпійська (Aster alpinum), первоцвіт Галлера (Primula halleri).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ботанічній пам’ятці природи загальнодержавного значення «Скелі Близниці» (Закарпатська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Бедей, 1967; Малиновський, 1980; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

118. Угруповання формації костриці скельної (Festucetа saxatilis)

Асоціації. Альпійськочебрецево–скельнокострицева (Festucetum (saxatilis) thymosum (alpestris)), вічнозеленоосоково–скельнокострицева (Festucetum (saxatilis) caricosum (sempervirentis)), скельнокострицева чиста (Festucetum saxatilis purum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,5; І; 3; «рідкісні».

Поширення в Україні. Субальпійський пояс Українських Карпат (Мармароський та Чивчинський масиви) (Івано-Франківська, Закарпатська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Південно-східні, рідше південно-західні стрімкі (20–500) вапнякові скелі у межах висот 1410–1740 м н. р. м. із щебенистими малопотужними (до 40 см) ґрунтами, які мають слабокислу або лужну реакцію, у холодній кліматичній зоні.

Біотоп. Субальпійські луки із домінуванням злаків.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінантів.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання на північно-східній межі ареалу, сформоване карпатським ендемічним видом – кострицею скельною (Festucа saxatilis).

Ценотична структура та флористичне ядро. Флористично багатий і густий (60–100%) травостій, диференційований на три під’яруси. Перший, основний, під’ярус формує костриця скельна (50–60%) з участю к. лежачої (F. airoides), осоки вічнозеленої (Carex sempervirens), купальниці європейської (Trollius europaeus), тонконога альпійського (Poa alpina), фітеуми кулястої (Phyteuma orbiculare), трищетинника альпійського (Trisetum alpestre), у нижчих під’ярусах зростають чебрець гарний (Thymus pulcherrime) та ч. альпійський (Th. alpestris), щебрушка Баумгартена (Acinos baumgartenii) та інші. Флористичний склад багатий на ендемічні та реліктові види, такі, як костриця карпатська (Festuca carpatica), китятки гіркі (Polygala subamara), льонолисник альпійський (Thesium alpinum), аконіт Жакена (Aconitum jacquinii), волошка східнокарпатська (Centaurea kotschyana), талабан Ковача (Thlaspi kovacsii), ломикамінь висхідний (Saxifraga adscendens), л. жовтозелений (S. luteo-viridis), білотка альпійська (Leontopodium alpinum), сосюрея різноколірна (Saussurea discolor) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності або заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карпатському БЗ.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Бедей, 1967; Малиновський, 1980; Стойко, Тасєнкевич, Мілкіна, 1982; Зеленая книга ..., 1987; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997; Стойко та ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

119. Угруповання формації нарцису вузьколистого

(Narcissietа angustifolii)

Асоціації.Лучнокострицево–вузьколистонарцисова(Narcissietum(angustifolii) festucosum (pratensis)), молінієво–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) moliniosum (caeruleaе)), пахучотравово–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) anthoxanthosum (odorati)), тонкомітлицево– вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) agrostidosum (tenuis)), червонокострицево–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) festucosum (rubrae)) (долина Тиси, Закарпатська обл.); біловусово– вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) nardosum (strictae)), чорницево–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) vacciniosum (myrtilli)), щучниково–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) deschampsiosum (caespitosae)) (високогір’я Українських Карпат).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,9; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Закарпатська низовина (Хустський район), високогірні райони Українських Карпат (Свидовецький та Мармароський хребти) (Івано-Франківська та Закарпатська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. В рівнинній частині ареалу угруповання приурочені до рівнинного рельєфу з окремими грядово-горбистими підвищеннями та зниженнями різноманітних форм з переважанням дернових та дерноволучних ґрунтів, у меншій мірі – дерново-глейових, мулувато-глейових та торф’янисто-глейових опідзолених кислих ґрунтів. Високогірні угруповання сформувалися у межах висот 1300–1750 м н. р. м. на гірсько-лучних буроземних і торф’янистих ґрунтах з різним ступенем щебенистості, в холодній евгумідній кліматичній зоні.

Біотоп. Справжні луки заплавні (рівнинні), справжні гірські луки Карпат (високогірні).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів травостою із домінуванням нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius), занесеного до ЧКУ, Додатку І Бернської конвенції.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант – нарцис вузьколистий – знаходиться на північно-східній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. На рівнині угруповання характеризуються густим травостоєм з проективним покриттям 90–100% з чіткою його диференціацією на три під’яруси. Основу травостою складають домінант – нарцис вузьколистий (40–70%), а також його найпоширеніший співдомінант – молінія голуба (Molinia caerulea) (20–30%), які створюють перший під’ярус (70–80 см). З покриттям 5–7% у ньому зростають китник лучний (Alopecurus pratensis), пахуча трава звичайна (Anthoxanthum odoratum),

мітлиця тонка (Аgrostis tenuis), костриця червона (Festuca rubra), жовтець їдкий (Ranunculus acris), поодиноко – костриця лучна (F. pratensis), медова трава шорстка (Holcus lanatus), вівсюнець пухнатий (Helictotrichon pubescens),

тонконіг лучний (Poa pratensis) та ін. Другий під’ярус (35–50 см) формують осока повстиста (Carex tomentosa), о. просовидна (C. panicea), о. лисяча (C. vulpina), о. бліда (C. pallescens), чина лучна (Lathyrus pratensis), буквиця лікарська (Betonica officinalis), волошка лучна (Centaurea jacea) та ін. У третьому під’ярусі (до 30 см) зростають калган (Potentilla erecta), жовтець повзучий

(Ranunculus repens), пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis), лядвенець рогатий (Lotus corniculatus) та ін. Характерним для травостою є наявність мохового ярусу, сформованого переважно плеуроцієм Шребера (Pleurozium schreberi). Видова насиченість угруповань складає 45–50 видів.

У високогір’ї структура угруповань близька за будовою до вищеописаних угруповань, основу яких становлять лучні види з домішкою бореальних і монтанних видів – чорниці (Vaccinium myrtillus), брусниці (Rhodococcum vitisidaea), сольданели угорської (Soldanella hungarica), підбілика альпійського (Homogyne alpina), тирлича жовтого (Gentiana lutea).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карпатському БЗ (заповідні масиви «Долина нарцисів», «Свидовецький», «Мармароський»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Сприяння відновленню домінанта, організація моніторингу.

Джерела інформації. Комендар, 1964, 1966; Стойко, Тасєнкевич, Мілкіна, 1982; Комендар, Кричфалушій, 1985, 1987, 1993; Кричфалушій, 1986, 1987; Зеленая книга..., 1987; Кричфалуший, Гендей, 1987; Дубина, Устименко, Гамор, 2006; Устименко, Дубина, Гамор, 2007.

П.М. Устименко, Д.В. Дубина

120. Угруповання формації тонконога Дейла

(Poetа deylii)

Асоціації. Лежачосухоцвітово–дейлотонконогова (Poetum (deylii) gnaphaliosum (supini)), мутеліноволігустиково–дейлотонконогова (Poetum (deylii) ligusticosum (mutellianae)), рунянково–дейлотонконогова (Poetum (deylii) polytrichosum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 15,0; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Субальпійський та альпійський пояси Українських Карпат (Мармароський та Чорногірський масиви) (Івано-Франківська і Закарпатська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Привершинні (на висоті 1620–1990 м н. р. м.) ділянки північних схилів стрімкістю 20–250 з бідними щебенистими кислими і вологими ґрунтами холодної кліматичної зони.

Біотоп. Субальпійські луки із домінуванням злаків, трав’яні злаковники альпійських луків на кислих силікатних породах.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів. Домінант – тонконіг Дейла (Poa deylii) – занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінування ендемічного виду – тонконога Дейла.

Ценотична структура та флористичне ядро. Густий (80–100%) травостій диференційований на два під’яруси. Перший, невисокий (10–20 см), під’ярус формує тонконіг Дейла (15–60%). Тут зростають (з покриттям 10–30%) сухоцвіт лежачий (Gnaphalium supinum), лігустик мутеліновий (Ligusticum mutellina). Рідше трапляються ситник трироздільний (Juncus trifidus), костриця мальована (Festuca picta), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), нечуйвітер альпійський (Hieracium alpinum), пахуча трава альпійська (Anthoxanthum alpinum). Другий під’ярус утворюють мохи – рунянка шестикутна (Polytrichum sexangulare), дикран мітловидний (Dicranum scoparium), ракомітрій сивуватий

(Rhacomitrium canescens).

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності або заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Карпатському НПП.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу. Включення місцезростань угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Малиновський, 1980; Стойко, Тасєкевич, Мілкіна, 1982; Зеленая книга..., 1987; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997; Стойко та ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

Болотні угруповання

121. Угруповання формації берези низької (Betuletа humilis)

Асоціації. Гіпново–низькоберезова (Betuletum (humilis) hypnosum), сфагново–пухнатоплодоосоково–низькоберезова (Betuletum (humilis) caricoso (lasiocarpae)–sphagnosum), сфагново–низькоберезова (Betuletum (humilis) sphagnosum), чорноосоково–низькоберезова (Betuletum (humilis) сaricosum (nigrae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,3–12,5; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Переважно Українське Полісся, зрідка на Волинській височині та Розточчі.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Широкий діапазон середньозволожених болотних екотопів – від евтрофних осокових до мезоевтрофних та мезотрофних. Торфовий поклад неглибокий (1–2 м), переважно евтрофний або мішаний мезотрофний.

Біотоп. Чагарникові болота.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів, де береза низька (Betula humilis) є реліктовим видом, занесеним до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Бореальні угруповання на південній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Чагарниковий ярус (заввишки 1–2,5 м) утворює береза низька із зімкнутістю 0,3–0,6. Часто трапляється групами. Кращий розвиток має на ділянках евтрофних боліт. Травостій здебільшого розріджений (20–30%), на ділянках осокових асоціацій густіший – 50–60%. Основу травостою складають бореальні болотні, лучноболотні види, а саме: осока чорна (Carex nigra) (30%), о. пухнатоплода (С. lasiocarpa) (30–40%), о. дерниста (С. caespitosa), о. просовидна (C. panicea), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens) та к. непомітний (C. neglecta), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris) та інші. Сфагновий покрив нерідко досить густий, досягає 90–95%, на ділянках мезотрофних асоціацій – 60–80%, його утворюють переважно сфагн обманливий (Sphagnum fallax), с. болотний (S. palustre), с. притуплений (S. obtusum).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Заповідний, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в ПЗ «Розточчя», Черемському ПЗ, Шацькому НПП (болота Лука і Піддовге-Підкругле).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Недопущення меліоративних робіт на прилеглих територіях, контроль за станом популяцій берези низької.

Джерела інформації. Брадіс, 1969; Андриенко, 1982; Стойко та ін., 1998; Фіторізноманіття Українського Полісся ..., 2006.

Т.Л. Андрієнко-Малюк

122. Угруповання формації гірськососново–сфагнової

(Pineto (mugi)–Sphagneta)

Асоціації. Гірськососново–жовтоосоково–сфагнова (Pinetum (mugi) caricoso (flavae)–sphagnosum (Sphagnum fallax, S. girgensohnii), гірськососново– піхвовопухівково–малоквітковоосоково–сфагнова (Pinetum (mugi) eriophoroso (vaginati)–caricoso (pauciflorae)–sphagnosum (S. magellanicum)),

гірськососново–піхвовопухівково–сфагнова (Pinetum (mugi) eriophoroso (vaginati)–sphagnosum (S. russowii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,3; І; 4; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Українські Карпати (переважно хребет Чорногора), субальпійський пояс (Закарпатська обл., Івано-Франківська обл.).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Днища льодовикових улоговин, так званих «цирків», з близьким заляганням ґрунтових вод. Ділянки із неглибоким торфовим покладом (0,7–1,5 м) та середнім обводненням у субальпійському поясі. Торфові поклади переважно переходові, в нижніх шарах – деревно-сфагнові.

Біотоп. Гірські висячі болота Карпат (Pinus mugo).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Специфічні високогірні болотні угруповання із звичайним типом асоційованості домінуючих видів.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні гірські середньоєвропейські угруповання високогір’я.