8. Декларація незалежності сша.

Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки — виданий Другим Континентальним конгресом північноамериканських колоній Великої Британії документ, прийнятий 4 липня 1776 року, яким було проголошено, що тринадцять колоній у Північній Америці стають вільними та незалежними державами і що всі політичні зв'язки між ними та Великою Британією анулюються.Декларація Незалежності, основоположний документ американської революції, прийнятий Континентальним конгресом 4 липня 1776 і проголосив відділення від Великобританії її 13 північноамериканських колоній. Неминучість розриву з метрополією, особливо зросла після початку в квітні 1775 р. військових дій, усвідомлювалася все більшим числом американців.Для вироблення тексту декларації було створено комітет з 5 представників колоній: Джон Адамс (Массачусетс), Бенджамін Франклін (Пенсільванія), Томас Джефферсон (Вірджинія), Роберт Лівінгстон (Нью-Йорк) і Роджер Шерман (Коннектикут).Основну роботу з написання декларації виконав Томас Джефферсон, згодом третій президент Сполучених Штатів. 1 липня 1776 текст декларації був представлений конгресу на обговорення, і 4 липня 1776 року - затверджений конгресом і підписаний президентом конгресу Джоном Хенкок і секретарем Чарльзом Томсоном.Декларація незалежності не тільки пояснювала причини, що спонукали американців до відділення від метрополії. Це був перший в історії документ, що проголосив принцип суверенітету як основи державного устрою. Її карбовані формулювання стверджували за народом право на повстання і повалення деспотичного уряду, проголошували основні ідеї демократії - рівність людей, їх «невід'ємні права, серед яких право на життя, свободу і на прагнення до щастя». Декларація стала не тільки «свідоцтвом про народження» нової держави, але і визнаним пам'ятником американської літератури: Джефферсону вдалося виразити відомі принципи та ідеї чудовою мовою, в короткій і доступній формі.Церемонія підписання відтвореною на пергаменті Декларації відбулося 2 серпня 1776 р.,У вступній частині Декларації оповідається про природність людського прагнення до політичної незалежності; визнається, що підстави для досягнення такої незалежності мають бути достатньо вагомими та недвозначними. У преамбулі окреслюється загальна філософія такого явища, як уряд взагалі та пояснюється правомочність революції у випадку, якщо уряд порушує базові права підданих. У Декларації надається довгий перелік «неодноразових утисків та узурпацій», чинених британським урядом проти прав та свобод американських колоністів. Потому згадується про спроби колоністів привернути увагу британської влади до викладених проблем та про прикру відсутність реакції на ці спроби. Як висновок, Декларація містить твердження, що існують умови, за яких люди мають право змінити їхній уряд, що умови були створені внаслідок діяльності Великої Британії і що у зв'язку з цим колонії змушені відкинути свої політичні зв'язки з британською короною і перетворитись на незалежні держави.

8. Дж. Вашингтон та його роль у становленні американської державності.

Джо́рдж Ва́шингтон (22 лютого 1732 — 14 грудня 1799) — американський державний діяч, перший президент Сполучених Штатів (у 1789—1797), батько-засновник США, головнокомандувач Континентальної армії, учасник війни за незалежність Північно-Американських штатів, творець американського інституту президентства, генерал армій США.. В 1774 В. был избран в 1-й, а в 1775 во 2-й Континентальный конгресс. В самом начале войны английских колоний в Северной Америке за независимость, являвшейся буржуазной революцией, конгресс избрал В. главнокомандующим вооруженными силами повстанцев (15 июня 1775). В конце войны группа реакционно настроенных офицеров организовала монархический заговор и предложила В. корону. Он отверг это предложение. После окончания войны В. удалился в своё поместье. В 1786—87 В. возглавил выступление реакционных сил, подавивших демократическое движение бедных фермеров и ремесленников под руководством Д. Шейса. В 1787 под председательством В. была выработана Конституция США, действующая с некоторыми изменениями и ныне. В 1789 В. был избран первым президентом США (переизбран в 1792). Проводя консервативный курс, В. выступал против демократических требований народных масс, закрепляя только те завоевания революции, которые были нужны буржуазии и плантаторам. В. тем не менее поддерживал и фактически возглавлял федералистов с их централизаторскими и англофильскими тенденциями. В. был одним из основателей двухпартийной политической системы в США. В. выступил за отказ США от участия в союзах и войнах европейских государств. В. поддержал заключённый в 1794 неравноправный договор с Великобританией (т. н. Джея договор), который вызвал в США большое возмущение, подорвавшее популярность самого В. Последние годы жизни В. провёл в Маунт-Верноне. Являясь сторонником постепенной отмены рабства, он своим завещанием освободил всех лично ему принадлежавших рабов. В. вошёл в историю как прогрессивный деятель, так как в важнейшем вопросе американской буржуазной революции 18 в. — борьбе за независимость колоний — он занимал последовательную позицию.