1. «Союз справедливих». В. Вейтлінг. В.Вейтлінг – це німецький філософ-утопіст, один з теоретиків німец. соціалізму. К.Маркс вважав його одним із своїх вчителів у питаннях робіт.руху. У 1833р. німец.емігрантами був створ. у Парижі «Нім.нар. союз». Після заборони його діяльності кілька членів Союзу організ-ли в 1834 нову таємну організацію - "Союз знедолених". Метою "знедолених" було «звільнення Нім. і здійсн. в реальності прав людини і громадянина», результатом чого буде встановл. в нім. державах "Соц.республ.", в якій будуть поважатися свобода, рівність, гром.гідність. Надихалися ідеями фр."Деклар.прав людини і громад.", склали власну прогр., програм.брошуру "Кредо знедолених". Користув. підтримкою у середовищі нім. емігрантів, мали групи прихильників і в декількох містах Нім. На поч.. 1836 в "Союзі знедолених" –розкол, з нього виділилася радик.група, яка організув. "Союз справедливих". Творці –Генріх Бауер, Карл Шаппер, Йосип Молль, Вільгельм Вейтлінг. Членами Союзу були переваж.ремісники, підмайстри, нечисленні робітники, але також і люди з університет.освітою. Гол.центр "Союзу" Лондон, було декілька груп в різних областях "Союз" був орг-цією таємною і законспірованою. Девіз «Союзу» - "Всі люди - брати", "стратег." метою - "затвердж. на Землі Царства Божого, заснов. на ідеалах любові до ближнього, рівності і правосуддя". На практиці Союз закликав до подолання роздробленості Нім., звільн.громадян від гноблення, досягн. соц. справедливості. У програмі спиралися на ідеї філософів-утопістів Сен-Симона і Фур'є. Ідеолог «Союзу» -Вільгельм Вейтлінг. Одним із завдань Союзу бачив ліквід. експлуатації і просвітництво робітників, щоб вони самостійно могли відстоюв.свої права. Його перша брошура –1838, «Людство. Як воно є і яким воно має бути». Вейтлінг вважав, що виріш. значення для співіснув. людства мають "закон природи і христ. любові". Представляючи майбутнє комуніст.сус-тво, він зображув.об'єднання людства в сім'ї, сімейні союзи і спільноти, управління ек., с/г і торгівлею будуть здійснюв.ради, обрані сім'ями. Вейтлінг ствердж., що основа справжньої демократії не в загал. голосув. та політ. і парлам. маніпуляціях, а в забезпеч.гарантій роботи і прав, які можливі в комуніст. сус-ві, шлях до якого – рев. з озброєнням народу, рев. урядом, рев. правом, які захистять новий порядок. Право голосувати отрим.ті, хто займається суспільно-корисною працею і проявляє працьовитість, майстерність, повагу до порядку і закону, а от капіталісти, купці, священнослуж., юристи, лакеї "як паразит.форми" права голосу позбавлені. Союз сімей централ. адміністрацією, яка буде керувати обміном товарів, а також різними видами ек. діяльності, будуть створ.виборні ради виробників, вчителів коледжів, зарплата буде регулюватися, тривалість робочого дня буде обмежена.

2. Австрійська імперія в другій половині ХVП – ХVІІІ ст. Після Вестфал.миру Габсбурги володіли герцогством Австрією, Штірією,Тіролем,Чехією, Моравією, Словач., Хорватією і пн-зх. част. Угорщ., кілька дрібних володінь належало Австрії в пд-зх Нім. Монархія являла собою феод.-абсолют. багатонац. державу. Панівне становище – австрійці, слов’яни й угорці зазнавали феодал. і нац. гніту. Вел.вплив - кат. церква. Тіроль і Угорщ. в ек.плані були найбільш відсталими. Найвищ.рівень розвитку –Австрія і Чехія. В Австрії розвив. цехове ремесло, виникали мануфактури. Заборон.вивозити за кордон монети і дорогоц.метали. У Чехії – централіз. і розпорош. мануфактури, які вироб.зброю, полотняні й вовняні тканини. Централізація влади в володіннях Габс.монархії досягла значних успіхів, але в провінціях ще зберег.поряд із губернаторами станово-представ. збори з місц.знаті, дух-ва та виборних від найбільших міст. Габсбурги викор.ці провінц.чини, позбавлені пол. влади, для проведення щораз нових оподаткувань. Після Вестф. миру Габсбурги і далі прагнули європ.гегемонії, та розшир. своїх володінь. Осн. противники – Фр., Тур. Туреччина закрила Австрії шлях вниз по Дунаю (володіла більшою част. Угорщю і Балк.пів-м). 1683 – тур.війська обложили Відень, були розбиті. Тур. поч.занепадати, це полегшув. боротьбу з нею. У 80-х роках землі Угорщ., які перебув. під владою Тур., були звільн. від тур.військ, формал. приєднані до Габсб. за Карловиц.миром 1699 р. На Зх. Габсбурги до сер.XVIII ст. брали участь у війнах із Фр. В результ. війни за ісп.спадщину (1701 — 1714)до Авс.перейшли ісп. Нідерланди. Неаполіт. королівство, о. Сардінія і Мілан. У перші десятил.XVIII ст, Габсбурги досягли піку зовн. могутності. Габсб. заяв.про претензії на участь у світ.торг. й у придбанні колоній. Більшість насел.- селяни. Форми залежності –різні в різних областях. Особл. тяжкі -у чеських і угорс.землях. Зміцн.феод. відносин на селі, вузькість внутр..ринку, наявність митних кордонів, цехів обмеж. розвиток ремесел, торгівлі, сповільнюв.розвиток кап.устрою. Ознаки ек.відстав. проявилися вже в ІІ пол. XVII ст. З 60-х років XVII ст.- війни проти Фр.і Осман.і З поч.XVIII ст. прискор.розвиток мануфактур. виробництва. Центри- Сілезія, Чехія, Ниж. і част. Верх. Авст. У ІІ пол.30-х років XVIII ст. у війні за «польську спадщину» і в черговому зіткненні з Тур. Габсбурги втратили Пд Іт, всі території на Балканах, отриманих після попередньої війни з турками. Період правл.Марії Терези »(1740-1780) та Йосифа II (1780 - 1790) - часом «освіченого абс-му». Провед.реф.: аграрні відносини, ремесло, торг., пром..ь, церква, школа. Мета –перетвор. імперії Габсбургів в централіз.державу з розвиненою ек., налагодж.адміністрацією та армією.

3. Австрійська імперія в період революції 1848-1849 рр.

У 1п. XIX ст. австрійська частина імперії продовжувала залишатися аграрною. У сільському і лісовому гос-стві напри.XVIII ст. було зайнято 75% населення, а до середини XIX ст. його частка скоротилася лише на 3%. У землеробстві протягом всього XIX століття в цілому панувало трипілля.

Багатонац. імперія Габсбургів до 1848 р. цілком «дозріла» для революц. повалення феод. ладу, що став нестерпним для величезної більшості населення. Бродіння охопило, за винятком вузького шару імущих класів, всі верстви сус-тва. Неврожайні 1845-1847 роки викликали небачений до того зростання цін на продовольчі товари, включаючи картоплю, що став за якийсь десяток років основним, поряд із хлібом, продуктом харчування для мільйонів знедолених. Прискорена механізація текстил. виробництва, з одного боку, англійська конкуренція - з іншого, позбавляли роботи тисячі людей, єдиним джерелом існування яких був наймана праця. До Відня, третій тоді за величиною місто Європи, хлинув потік безробітних. Влітку 1848 року протиріччя між середнім класом та робітниками ще більше загострились. Економіч.ситуація продовжувала погіршуватись, різко зросли безробіття та інфляція, малі та середні підприємства опинились на межі банкрутства.Революція восени 1849 р. завершилася перемогою прихильників старого порядку і абсолютизму. Але перемога аж ніяк не означала повного повернення до феод.-абсолютистських порядків, принаймні у сфері соціально-економічної. Повної реставрації не вдалося спочатку домогтися і в сфері політики. Тому сталий режим на відміну від попередньої епохи вже не був феодально-абсолютистські; його зазвичай називають неоабсолютістскім.Класову основу неоабсолютізма становив контрреволюц. союз великої буржуазії з дворянством та монархією.Економ. політика нового режиму відповідала в цілому інтересам капіталісти. розвитку австро-німецької великої буржуазії і великих землевласників. У 1853 р. були видані патенти, що дозволили останнім безболісно пережити перехід їх господарств від дармової панщини до найманої праці. Викупна сума в австр. половині імперії встановлювалася в розмірі 17-кратного річного доходу від скасованих повинностей. У кишені великих землевласників перекочували мільйонні суми викупу, частково виплачувані селянством. Князі Шварценберг отримали 1 млн. 870 тис. флоринів, Ліхтенштейни - понад 1 млн. Значна частина викупних сум пішла на модернізацію дворянських господарств, на перетворення їх у великі капіталістичні маєтку. Селян позбавили частині раніше оброблюваних ними ділянок, а також права на користування лісами і луками, раніше колишніми общинними. У багатьох провінціях імперії дворяни зберегли за собою величезні угіддя, як правило, найбільш родючі і дохідні. Найважливіші зрушення в сільськогосподарському виробництві другої половини століття - перехід до сучасного сівозміні, застосування удосконалених агрегатів, в тому числі парових машин, масового виробництва цукрових буряків - істотно підняли його на якісно новий рівень.

Капіталістичні перетворення в селі, а також ліквідація митного кордону між Австрією та Угорщиною, скасування обмежень, утискували зовнішню торгівлю, надання залізничним і пароплавним компаніям права на скупку земельних ділянок, шахт, рудників і інші заходи стимулювали пожвавлення економічного життя і сприяли суттєвому розширенню внутрішнього ринку. Особливо важливу роль у втягуванні в капіталістичний оборот найвіддаленіших і глухих куточків імперії відігравало інтенсивне залізничне будівництво. У 1857 р. залізниця зв'язала Відень із Трієстом. До кінця 60-х років протяжність сталевих шляхів досягла вже 6 тис. км. На промислових підприємствах в середині 60-х років діяло близько 3 тис. парових двигунів, потужність їх збільшилася в порівнянні з початком 50-х років в 5 разів.

Період неоабсолютізма був відзначений надзвичайно застійним характером внутрішньополітичного життя імперії. Нестійким, слабким, неміцним було і міжнародне становище монархії. У європейських справах Австрія вже не грала колишню роль. Лише в Німеччині та Італії їй ще вдавалося до пори до часу зберігати свої позиції.