8. Робітничий рух в Німеччині. Діяльність а.Бебеля, в.Лібкнехта.

Для Німеччини в досліджуваний період (60-70 роки 19 століття) були характерні швидкі темпи індустріалізації, які супроводжувалися зростанням монополій. Розвиток індустріалізації проходило нерівномірно на території країни, що не могло не позначитися на розвитку і становище робітничого класу. Становище робітничого класу в досліджуваний період було вкрай важкий, незважаючи на деяке скорочення робочого дня, яке стосувалося лише частини робітників, які працювали на території Рейнсько-Вестфальського промислового району, Саксонії і Берліна. У більш відсталих східних районах країни - ост-ельбской Пруссії і Мекленбурге як і раніше зберігалися напівкріпосницького порядки, які були засновані на безмежної експлуатації наймитів. Тому не випадково саме для 60-х рр.. Х1Х століття був характерний новий демократичний підйом. Для цього підйому було характерно створення професійних спілок. Адже саме профспілкові організації послужили основою створення Соціал-демократичної робітничої партії Німеччини.

У ці роки проходила боротьба робітничого руху з дрібнобуржуазним рухом - лассальянством, лідер якого полягав у таємному союзі з Бісмарком. Лассальство завдало значної шкоди німецькому робочому руху, стало духовним батьком опортунізму в німецькій соціал-демократії.

У той час як Бісмарк «залізом і кров'ю» збивав під егідою Пруссії об'єднану Німеччину, ні дрібнобуржуазні демократи, ні пролетаріат не змогли протиставити його політиці свою боротьбу за єдність Німеччини на революційно-демократичній основі. У середині 60-х років в загальнодемократичному і пролетарському русі продовжували панувати федералістські тенденції побудови Німецької республіки за зразком швейцарських кантонів, яка включала і Австрію. Позицію пролетаріату послаблювали і лассальянци, що підтримували політику Бісмарка в об'єднанні Німеччини «зверху».

Не уникли помилок і найбільш передові представники робітничого руху-А. Бебель (1840-1913) і В. Лібкнехт (1826-1900). Вони не поривали з лівим крилом дрібнобуржуазних демократів - саксонської «Народною партією», розділяючи її кантоністскую тактику об'єднання навіть тоді, коли об'єднання Німеччини «зверху» вже стало фактом. Шлях до створення у Німеччині справді революційної робітничої організації перепиняв реакційний прусський закон про союзи від 11 березня 1850 р., забороняв всякі товариства і спілки, які вступали в контакт з іншими організаціями за кордоном. Такого роду закони діяли і в інших німецьких землях. Це ускладнювало створення німецької федерації утвореного в Лондоні в 1864 р. Першого Інтернаціоналу, ідеї та вплив якого поширювалися серед німецьких робітників. У такій обстановці К. Маркс, як ідейний натхненник та один з організаторів Міжнародного Товариства Робітників, рекомендував робочим орієнтуватися в Німеччині на індивідуальне членство МТР і освіта не пов'язаних між собою окремих невеликих секцій МТР. Маркс взяв на себе функції секретаря Генерального Ради МТР для Німеччини і радив її секціях, щоб общегерманский центром став тимчасово центральний комітет німецьких секцій в Женеві на чолі з Іоганном Пилипом Беккером.

Економічний криза 1866 р. знову посилив робітничий рух. У Рурської області, Саксонії, Сілезії, Шлезвіг-Гольштейн утворилися секції Інтернаціоналу. В їх створенні велику роль зіграв І. Ф. Беккер, з 1866 р. видавав у Швейцарії журнал «Форбот» - центральний орган німецьких груп Першого Інтернаціоналу, що сприяло зростанню самосвідомості німецьких робітників.

До цього часу встановилися особисті зв'язки Бебеля з Марксом. Бебель став активним марксистом-інтернаціоналістом. Його популярність серед робітників зросла у зв'язку з обранням його і В. Лібкнехта в Північнонімецький рейхстаг. У цей час в Саксонії і в інших промислових центрах завдяки зусиллям Бебеля і Лібкнехта були утворені робочі союзи. Виникли об'єктивні умови для створення самостійної робітничої партії.

У вересні 1868 р. в Нюрнберзі відбувся з'їзд робітничих спілок, який прийняв важливе рішення про солідарність з принципами Міжнародного Товариства Робітників. З'їзд затвердив програму боротьби німецького пролетаріату, яка проголошувала своєю метою знищення капіталістичного ладу; засобом для досягнення цієї мети визнавалася класова боротьба пролетаріату. К. Маркс на засіданні Генеральної Ради Інтернаціоналу схвалив ці рішення.

Звернення Бебеля і Лібкнехта до німецьких робітників із закликом створити справжню робочу партію німецького пролетаріату зіграли велику роль у пожвавленні боротьби за утворення партії. На початку серпня 1869 р. у місті Ейзенахе відбувся з'їзд, який і ухвалив рішення про створення Соціал-демократичної робітничої партії Німеччини. З'їзд схвалив програму партії, в якій заявлялося, що вона стоїть на позиціях Першого Інтернаціоналу, боротиметься за знищення класового панування, за визволення трудящих від експлуатації і гноблення. Визначаючи завдання партії, автори програми вказували, що звільнення трудящих від влади капіталу - завдання інтернаціональна, що вимагає узгоджених і солідарних дій робітників усіх країн.

Маркс і Енгельс вітали освіта самостійної революційної партії німецького пролетаріату. Разом з тим вони відзначали її теоретичну незрілість, критикували були в програмі невірні положення, зокрема вимога державного кредиту для вільних виробничих кооперативів при демократичних гарантії. Завдяки ідейно-політичному впливу Маркса і Енгельса молода Соціал-демократична робоча партія Німеччини виправляла свої помилки. Величезна заслуга в цьому належала Бебелю. Під його керівництвом німецький пролетаріат заклав у Ейзенахе «... міцний фундамент дійсно соціал-демократичної робітничої партії».

Ейзенахская партія, що склалася в результаті багаторічної боротьби передових робітників проти лассальянства, дрібнобуржуазного демократизму і буржуазного лібералізму, організаційно була побудована за принципом демократичного централізму. Статут партії передбачав право кожного її члена активно брати участь у вирішенні всіх питань теорії та практики, що було повною протилежністю жорсткої централізації Загального німецького робочого союзу, що встановила диктатуру Лассаля і наступних президентів Союзу.

Важливою подією в житті партії було створення свого друкованого органу - газети «Фольксштаат» («Народне держава»), перший номер якої вийшов 2 жовтня 1869 Газета відіграла велику роль в організації професійних спілок і у виробленні тактики їхньої боротьби. Через профспілки партія керувала страйкової боротьбою німецького пролетаріату, особливо широко розгорнулася до кінця 1869

Перші роки діяльності Соціал-демократичної робітничої партії Німеччини збіглися з підготовкою Бісмарка до війни з Францією. Партія вела активну боротьбу проти мілітаризації країни, проти загрози нової династичної війни, розгулу прусського шовінізму.

Незважаючи на тактичні помилки і коливання, Соціал-демократична робоча партія Німеччини стала справді революційною організацією. Її вожді Бебель і Лібкнехт, сміливо кинули виклик Бісмарку, уособлювали революційні традиції німецьких робітників.