8. Віденський конгрес та його рішення.

Віденський конгрес — конференція послів великих держав Європи, очолювана австрійським дипломатом Клементом Венцель Лотар фон Меттерніхом, яка проходила у Відні з 1 листопада 1814 року до 8 червня 1815 року.Його мета полягала в тому, щоб врегулювати питання і перекроїти континентальну політичну карту після розгрому наполеонівської Франції попередньої весни, яка також відображатиме зміни після розпуску Священної Римської імперії, вісім років тому. Обговорення продовжувалося, незважаючи на повернення з вигнання і відновлення влади у Франції екс-імператора Наполеона I в березні 1815 року, завершальний акт Конгресу був підписаний за дев'ять днів до його остаточної поразки при Ватерлоо 18 червня 1815 року. Незвичайною особливістю «Віденського конгресу» є те, що він не був традиційним конгресом — учасники ніколи не зустрічалися на пленарному засіданні, і велика частина обговорень відбулася в ході неофіційних засідань серед великих держав без великої кількості делегатів від менших держав.Учасник: Росію на конгресі представляли Олександр І, К. В. Нессельроде і А. К. Розумовський;Великобританію — Р. С. Каслрі і А. У. Веллінгтон;Австрію — Франц II і К. Меттерніх,

Прусію — К. А. Гарденберг, В. Гумбольдт,Францію — Ш. М. Талейран..

Віденський конгрес зосередив свою увагу на проблемах мирного врегулювання в Європі. Одначе щодо цього питання між його учасниками виникли гострі протиріччя. Росія вбачала своє головне завдання у приєднанні герцогства Варшавського, проти чого рішуче виступили Англія та Австрія. Олександр І пообіцяв відновити в Польщі місцеві закони і прийняти конституцію. Намагаючись зберегти суперництво в Європі двох сильних, держав - Австрії та Пруссії, які виконували б роль противаги, Росія підписала таємну угоду з Пруссією про передачу їй Саксонії, де находилися російські війська.Аби не допустити зміцнення союзу Росії та Пруссії, Англія, Австрія і Франція підписали у грудні 1814 р. таємний договір про спільні дії. Австрійський канцлер Меттерніх намагався зміцнити плив віденського уряду на німецькі держави та був противником їхнього об'єднання. Це влаштовувало також Англію і Францію. Лондон бажав закріпити за собою загарбані під час наполеонівських війн французькі, іспанські й голландські колонії, виношував ідею з'єднання Голландії та Бельгії в Нідерландське королівство. Після тривалих дискусій було вироблено загальні принципи, на яких будувалася нова модель міжнародних відносин: створення бар'єра навколо Франції, що в разі будь-яких ускладнень давав би можливість ізолювати її; збереження того балансу сил, що склався в Європі; країни - члени антифранцузької коаліції мали отримати компенсацію за участь у боротьбі проти Наполеона; основою повоєнного устрою Європи повинен був стати принцип легітимізму (законності), що означало відновлення кордонів держав та їхнього політичного устрою станом на 1792 р. Підсумковий акт Віденського конгресу було підписано у травні 1815 р. Згідно з ним до Росії відійшла частина Польщі з Варшавою, за нею зберігалися приєднані раніше Фінляндія та Бессарабія. До Росії також перейшли українські землі Холмщина та Підляшшя, які були у складі Австрії після третього поділу Польщі. Росія, своєю . чергою, повернула Австрії східну частину Галичини - Тернопільський край, що його Наполеон подарував Олександру І у 1809 р. Англія закріпила за собою о. Мальту в Середземному морі, Капську колонію на півдні Африки та острів Цейлон. Частина території Саксонії та Рейнська область переходили до Пруссії. Німецькі держави і деякі володіння Австрії утворювали Німецький союз, до складу якого входило 38 дрібних держав та вільних міст. Керівна роль у ньому належала Австрії. Вона відновила свою владу над Ломбардією та отримала Венецію. Зміцніло Сардинське королівство, до складу якого включили Савойю, Ніццу і територію Генуезької республіки. Відновлювалися Папська область та Неаполітанське королівство. Бельгію та Голландію було об'єднано в незалежне Нідерландське королівство. Із 19 кантонів утворилася Швейцарська конфедерація, яка проголосила вічний нейтралітет. Норвегія об'єдналася зі Швецією. До Данії відійшли Шлезвіг та Гольштейн.Отже, в Європі встановили нові кордони, зберігши роздрібненість Німеччини та Італії.Францію повернули до тих кордонів, що були на початку революції. На неї наклали контрибуцію в 700 млн франків. 53 суходільні та морські фортеці Франції протягом трьох років були зайняті 150-тисячним військом союзників. Францію змусили видати союзникам військовий флот. Створення Священного союзуДля боротьби проти революційних рухів європейські монархи на пропозицію Олександра І у вересні 1815 р. уклали так званий Священний союз проти революційних рухів. Учасники його зобов'язувалися допомагати один одному в придушенні революцій, підтримувати християнську релігію. Акт про Священний союз підписали Росія, Австрія, Пруссія, а потім майже всі монархи європейських держав. Англія формально не ввійшла до Священного союзу, але фактично підтримувала політику придушення революцій.Священний союз придушив революції 20-х pp. в Іспанії, Італії, Португалії, повстання в царстві Польському (1830-1831 pp. ), але нічого не зміг протиставити національно-визвольним рухам у Латинській Америці (1810-1826 pp. ), був вимушений змиритися з перемогою революцій у Франції (1830 р. ) та Бельгії (1830 p. ). Зрештою, демократичні революції 1848-1849 pp. поклали край порядкам, на сторожі яких і стояв цей союз.