kult_mov

•апелятивну (від лат. appellatio – скарга, заклик, звернення), котра спрямована на забезпеченняпевноговпливунаособистість;

•експресивну(відфр.expressif – вираження,виразність),щозорієнтовананавідображення певнихпочуттівтаемоційвідправникаінформації.

Передача інформації від відправника до одержувача відбувається за допомогою певного каналу. Каналом комунікації єреальна чи уявна лінія зв’язку, за допомогою якої рухається повідомлення.Упроцесіспілкуваннявикористовуютьдвігрупиканалівпередачіінформації:

•природні, тобто канали, які виникають під час взаємодії людей за допомогою їхніх органів почуттів:візуальний– задопомогоюзору,аудіальний– слуху,кінестичний– відчуттівтощо;

•штучні,тобтотехнічніканали:телефон,факс,відео,телеграф,пошта,е-mail тощо.

Для використання другого зназваних каналів потрібні відповідні технічні засоби кодування. Роль такого засобу виконують телефон, персональний комп’ютер, телеграфний апарат, друкарськийверстаттощо.

Натретьомуетапікомунікативногопроцесувідбуваєтьсябезпосередняпередачаінформації. Оскількичерезрізніпричини(наприклад,технічніпроблемичипомилкивдіяхлюдей,якіберуть участь у передачі інформації) інформація може не дійти до місця призначення, процес її передання не ототожнюється зпроцесом відправлення повідомлення. Вважається, що передача відбуласялишевтомуразі,колиодержувачреальноотримавнадіслануйомуінформацію.

Четвертий етап комунікативного акту передбачає декодування отриманої інформації, тобтоїїрозшифрування,перетворенняодержувачемутакуформу,якаробитьзмістзрозумілим для нього. Звичайно, саме від результатів декодування залежить, чи правильно повідомлення інтерпретованоодержувачем.

Перешкодами для адекватного сприйняття одержувачем змісту тексту повідомлення можуть стати різні суб’єктивні чинники: стереотипи мислення; нерозуміння людиною значущостіінформації,щоможеспровокуватинеуважнеїївивчення;різницявосвітньомурівній кваліфікації відправника та одержувача повідомлення; слабке знання останнім мови, якою воно передавалося. У разі передачі інформації в усній формі вона може бути сприйнята оточенням

неадекватно, якщо інтонація, міміка чи жести комуніканта надали їй певної двозначності. Причинами для неправильного сприйняття інформації одержувачем можуть бути також різні фізіологічні чи психологічні чинники: стомленість, неуважність, нетерплячість, імпульсивність людини,слабкапам’ятьтощо.

Ураховуючи існування різних об’єктивних і суб’єктивних чинників, які можуть суттєво завадити адекватно донести до людини заплановану інформацію, фахівці рекомендують не обмежувати передачу найважливіших повідомлень тільки одним каналом, а дублювати її за допомогою використання інших способів трансляції. Вони також вважають за доцільне не обмежувати комунікацію визначеними вище трьома етапами, авключати до неї також четвертийетап,якийзабезпечуєвідправленняодержувачемвідповідінаотриманеповідомлення, тобтовстановленнянимзворотногозв’язку.

Важливість встановлення такого зв’язку пояснюється двома головними причинами. Поперше, зворотна інформація дає змогу відправникові зробити висновок, чи правильно його повідомлення інтерпретовано одержувачем. По-друге, вона дозволяє йому ознайомитися з тими діями,якізбираєтьсяздійснитийогопартнер.Томуправильноорганізованийзворотнийзв’язок даєзмогузначнопідвищитиефективністькомунікативногопроцесу.

Зарізнимиознакамивиділяютьтаківидизворотногозв’язку:

•навмисний(реалізуєтьсяусвідомлено)йненавмисний(виявляєтьсясамовільно);

•оцінний (включає думку партнера щодо змісту повідомлення) та безоцінний (не відображаєйоготочкизорущодоотриманоїінформації).

Підвищенню ефективності комунікації сприяє також усунення існуючих між партнерами бар’єрів у спілкуванні. Найбільш поширеними серед них науковці вважають такі: компетентність, вибіркове слухання, оцінні судження, достовірність джерела, фільтрування, внутрішньогруповамова,різницястатусу,тискчасу,перевантаженняспілкуванням[4;57].

Перший із перелічених бар’єрів звичайно виникає тоді, коли партнери комунікації мають різні рівні компетентності щодо певної проблеми. Кожна людина під час кодування чи декодування будь-якої інформації керується власним життєвим досвідом, тому на виході

результати комунікативних зусиль таких учасників спілкування можуть не збігатися, тобто змістодногойтогожповідомленняінтерпретуєтьсянимипо-різному.

Бар’єр вибіркового слухання пов’язаний з тим, що особа, маючи свої сталі цінності, переконання,настанови,свідомочинесвідомоблокуєтуінформацію,яканеузгоджуєтьсязними. Утакомуразілюдинаабовзагаліігноруєзмістповідомлення,абосприймаєзньоголишетіокремі фрагменти, що відповідають її уявленням про розв’язання певного питання, а це, у свою чергу, призводитьдовикривленнязмістуінформації.

Третій із названих бар’єрів виникає в тому разі, коли оцінні судження (тобто судження про загальну цінність повідомлення) партнерів по комунікації ґрунтуються не на об’єктивному вивченні інформації, а на минулому досвіді їхнього спілкування між собою чи на основі її очікуваного значення. У разі виникнення бар’єра достовірності джерела учасники спілкування настільки довіряють конкретній особі, яка є для них незаперечним авторитетом, що некритично сприймають будь-яку інформацію з її вуст, не намагаючись навіть цю інформацію перевірити,атимбільшезаперечуватиістинність.

Наявність бар’єра фільтрації свідчить про усвідомлене викривлення співрозмовниками змісту інформації на шляху її поширення з нижчих рівнів ієрархічної схеми управління на більш високі.Церобитьсязметоюзатушкуватинаявнінедолікивроботі.Утімудеякихвипадкахтакі дії можуть дуже негативно вплинути на роботу організації, оскільки через певну необізнаність щодо існуючих проблем керівництво може реалізовувати рішення, які не відповідають дійсній ситуації.

Наступний із названих бар’єрів у діловому спілкуванні – внутрішньогрупова мова – пов’язаний із використанням у певних соціальних групах, наприклад трудових колективах, деяких жаргонних слів, зрозумілих лише представникам цих груп. Через це інші люди, які випадково потрапили в цю групу, чи працівники-початківці часто не можуть адекватно інтерпретуватинадісланеїмповідомлення.

Бар’єр різниці статусу виявляється в тому, що між людьми, які перебувають на різних сходинках ієрархічної системи управління організацією, під час спілкування може створюватися певнапсихологічнадистанція,котраперешкоджаєїмуспішноконтактуватиміжсобою.

Тискчасутежможестатисерйознимбар’єромуспілкуванні.Наприклад,унаслідокбракучасу певнупромовуможутьпопроситисуттєвоскоротити,акогосьузагаліпозбавитизапланованого слова. Зрозуміло, що такі дії викликають у людей цілком справедливу образу, а головне – не сприяютьрозв’язаннюпорушенихпитань.

Бар’єр перевантаження спілкуванням відображає той факт, що в сучасну інформаційну добу кількість повідомлень, які одночасно надходять людині, часто перевищує її фізичні можливості своєчасно з ними ознайомитися. Тому деяка отримана інформація вивчається одержувачем неуважноабоневивчаєтьсязовсім.

Під час ділового спілкування між фахівцями можуть виникнути й специфічні комунікативні бар’єри: логічний,семантичний,стилістичний,фонетичний.Першийізцих бар’єрівпов’язаний з різницею в перебігу розумових процесів в учасників взаємодії, сформованістю в них умінь правильно виконувати основні логічні операції: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння тощо. Існування семантичного бар’єра в спілкуванні пояснюється багатозначністю деяких слів, а також різницею всловниковому запасі учасників спілкування. Стилістичний бар’єр звичайно виникає тоді, коли форма подачі не відповідає змісту повідомлення, а сам виклад інформації не відзначається чіткістю та структурною продуманістю. Фонетичний бар’єр зумовлений особливостями мовлення людини (поганою дикцією, наявністю слів-паразитів, помилок у наголосахтощо).

2.4.Інтерактивнийаспектспілкування

Упроцесі спілкування між людьми, на відміну, наприклад, від комунікації в кібернетичних системах, відбувається не лише передача інформації, а й її збагачення, уточнення, адже такий

акт передбачає взаємну зорієнтованість індивідуумів один на одного, кожний із них під час спільної діяльності змушений орієнтуватися на настанови, мотиви поведінки, цінності, потреби, інтереси свого партнера як активного суб’єкта спілкування. Тому не менш важливу роль,ніжкомунікація,відіграєтретійструктурнийкомпонентспілкування– інтеракція.

Інтеракція (від лат.inter – поміж,періодично та actio – дія)– це процес,спрямований на обміндіямипідчасспілкування.

Інтерактивний аспект спілкування забезпечує взаємодію між людьми, безпосередню організацію їх спільної діяльності. Інтеракція виявляється також у прагненні кожного учасника вплинути на інших співрозмовників, стимулювати в їхній поведінці бажані для нього зміни. Необхідними умовами для цього є не лише використання єдиної мови спілкування, зрозумілої для всіх партнерів взаємодії, але й забезпечення цілеспрямованого узгодження їхніх позицій щодо означеноїпроблемитаспособівїїрозв’язання.Якщо спільнадіяльністьорганізовананапринципах співробітництва, взаємоповаги й толерантності, то між учасниками спілкування відбувається активнийвзаємообміннелишеідеями,алейпевнимидіями,аце,усвоючергу,сприяєефективному відпрацюванню загальної стратегії стосовно визначення шляхів досягнення поставлених цілей, а надалі– йуспішномувпровадженнюспільноїстратегіїнапрактиці.

А.Панфілова[57]виділяєтрирівніпроцесуспілкування:

•макрорівень, на якому взаємодія між його учасниками регламентується існуючими традиціямийзвичаямитарозгортаєтьсявідповіднодонаявнихобставинсправи;

•мезарівень, який передбачає обмеження змісту спілкування певною темою чи обговореннямконкретногооб’єкта,щоможематиодноразовийчибагаторазовийхарактер;

•мікрорівень, що реалізується за допомогою окремих елементів спілкування (запитання – відповідь,привітання,мімікатощо).

ВідповіднодокласифікаціїА.Добровича[25]виділенотакірівніспілкування:

•конвеційний – характеризується виявленням щирості, відкритості до кожного співрозмовника,готовностізрозумітийогопозицію;

•примітивний – передбачає сприйняття інших учасників спілкування як засобу досягненнявласнихцілей;

•маніпулятивний – зводиться до цілеспрямованого маніпулювання іншими людьми й зорієнтованийнате,щобзадопомогоюрізнихспособівпідштовхнутиїхдовигіднихдлясебедій чирішень;

•стандартизований (контакт масок) – передбачає організацію спілкування на основі дотримання визначених стандартів, інструкцій, протоколів тощо, в якому співрозмовника сприймають не як унікальну індивідуальність,аякносія певних соціальних ролей. У такому разі істинне «Я» ховається за «маскою»: під час взаємодії з іншими учасниками людина ретельно контролює свою поведінку, зовнішньо не виявляє реальні емоції, не ділиться істинними думками щодо справи, апросто періодично змінює маски залежно від ситуації (під маскою розуміється певнасукупністьнормативнихелементіввербальногойневербальноїспілкування);

•ігровий– характеризуєтьсятим,щоучасникиспілкуваннявиконуютьрольгравців,тому така взаємодія характеризується різноплановістю, багатством відтінків, наявністю творчих підходівдосправи;

•духовний – виявляється через сприйняття кожного партнера спілкуванняяк самобутньої особистості,носіядуховності,прагненнядовзаєморозуміння,духовноговзаємозбагаченнязним.

У реальній комунікативній практиці люди звичайно спілкуються на тому рівні, який вважають найбільш адекватним для певної конкретної ситуації й поставлених цілей. Утім під час такого вибору не менш важливо керуватися нормами моралі, а це, у свою чергу, потребує орієнтаціїлюдинисаменадуховнийрівеньділовоївзаємодії.

Як зазначає Б. Паригін [59], вивчення спілкування як процесу інтеракції здійснюється звичайнозтакихпозицій:

•форміспособівгруповоїдиференціації(структуригруповихвзаємовідносин);

•форміспособівгруповоїінтеграції.

Залежно відобраних критеріїв,структурагрупових взаємовідносинохоплює різні компоненти. Так,згідноземотивнимпідходомрозрізняютьтаківідносини:

•симпатії;

•байдужості;

•антипатії.

Відповідно до комунікативного підходу групові відносини диференціюються за статусом членівугрупі.Людинаможеналежатидооднієїзтакихгруп:

•ізольовані;

•неізольовані,алепасивні;

•активні;

•референтні«зірки».

Згідно з функціональним підходом у структурі групових взаємовідносин виділяють такі два складники:

•інституційнівідносини(формальнівідносини);

•неінституційнівідносини(неформальнівідносини).

Відносини першого виду зумовлені офіційним статусом кожного учасника комунікативного контактуякутійорганізації,девінпрацює,таківконкретнійспільнотілюдей,якіспілкуються міжсобою.Причомувзаємодіяутакихстосункахвизначаєтьсятакимиобмеженнями:

•організаційними(зумовленіспецифікоюорганізаційноїструктурипевноїгрупилюдей);

•функціональними(відображенівположенняхпровідділийслужбивсерединіфірми).

Під неінституційними відносинами розуміються особисті відносини між людьми, котрі знаходяться поза зоною офіційної регламентації. У неформальних групах спілкування будується наосновіособистихсимпатійтаінтересів,доповнюючиформальнеспілкування.

Питаннягруповоїінтеграціїмаєтакожвеликепрактичнезначення,оскількивідрівнятакої інтеграції, відрівняузгодженняіндивідуальнихдійусіхучасниківспілкуваннязалежитьзагальна ефективність їхньої взаємодії. Увагу сучасних учених привертають такі актуальні аспекти

забезпечення групової інтеграції, як оцінювання колективної активності, психологічної сумісностічленівгрупи,їхньоїзгуртованості,конформностігрупитощо.

Ефективність процесу спілкування значною мірою залежить від сили впливу його учасників один на одного, а також від загального напряму такого впливу. З урахуванням цього аспекту виділенотакітипивзаємовпливу:

•взаємне полегшення, коли завдяки позитивному взаємовпливу партнерів по спілкуванню результативністьдійкожногознихпідвищується;

•взаємне ускладнення, коли через неузгоджені дії учасників ефективність спілкування знижується;

•однобічнеполегшення,колиреалізаціявзаємодіїсприяєпідвищеннюрезультативностідій лишеодногозїїпартнерів;

•однобічнеускладнення,коливрезультатівзаємодіїстворюютьсянесприятливіумовидля здійсненнязапланованихдійоднимізучасниківспілкування;

•асиметричнеполегшення,колиодинізпартнерівпоспілкуваннювідчуваєускладненнядля своїхдійунаслідоктого,щонамагаєтьсястворитиоптимальніумовидляіншого;

•незалежність,колиповедінкалюдейневпливаєнаефективністьїхньоївзаємодії. Успішність спільної взаємодії значною мірою залежить від стосунків між її учасниками, які

відбиваютьсявемоційнихпереживанняхлюдей,їхніхочікуванняхвідносноодинодноготощо.

Міжособистісні відносини – це суб’єктивно забарвлені зв’язки між партнерами по спілкуванню,яківиявляютьсявхарактерітаспособахїхньоговзаємовпливуодиннаодного.

Серед основних механізмів, які забезпечують ефективну взаємодію між людьми, науковцями визначенотакі:

•взаєморозуміння– виникаєякрезультатактивногопізнанняпартнера;

•координація – процес, спрямований на чітке визначення дій кожної особи в контексті виконанняспільноїдіяльності;

•узгодженість– передбачаєвикористаннятакихзасобіворганізаціїспільноїдіяльності,які відповідаютьпрагненняміможливостямусіхучасниківспілкування;

•партнерство– рівноправністьпозиційучасниківпідчасспілкування.

2.5.Моделіспілкування

Залежно від специфічних умов взаємодії людина може використовувати різні моделі спілкування: інформаційну,переконувальну,експресивну,сугестивнута ритуальну(А.Панфілова

[57]).

Інформаційнамодельспілкуваннязвичайновикористовуєтьсядляпередачі,аналізу,пояснення чикоментуванняпевноїінформаціїїїдоповідачемта сприйняттяцієїінформаціїзпоясненнямиїї одержувачем. Реалізація такої моделі спілкування сприяє підвищенню обізнаності учасників спілкування з певних питань, дає їм змогу приймати більш ефективні рішення, враховуючи нові надані факти чи відомості. Оскільки інформаційне повідомлення виконує передусім функцію передачіновихзнань,підчасйоговикладуголовнуувагузвертаютьнайогораціональнийаспект.

Прикладамивикористанняінформаційноїмоделіспілкуванняєтакі:

•уснезвітуванняпрацівникапровиконанунимзапевнийчасроботу;

•виступнауковцяздоповіддюпрорезультатидослідженняобраноїнимпроблеми;

•читаннялекціївикладачемустудентськійаудиторіїчинакурсахпідвищеннякваліфікації. Переконувальна модель спілкування передбачає здійснення її організатором запланованого

впливунасвідомістьіншихучасників,спробупереконатиїхуправильностіпевнихдумок,ідейчи позицій.

Переконання – спосіб вербального впливу на людину з використанням системи доводів, аргументів,якіобґрунтовують,підтверджуютьвисунуту ораторомтезу.

У разі успішного перебігу цього комунікативного процесу суб’єкт спілкування свідомо піддається зовнішньому впливу, унаслідок чого нові уявлення переходять на рівень його власних переконань. У свою чергу, це стимулює певні зміни в його поведінці, взаємовідносинах з іншими людьми.

Оскільки процес переконання передбачає не лише сприйняття, але й осмислення людиною запропонованої їй тези, а значить – виявлення нею активних розумових зусиль, він вимагає значних витрат часу та використання комунікатором різноманітних ораторських прийомів. Успішність переконання суб’єта спілкування значною міроюзалежить також від того, наскільки нова інформація узгоджується з уже сформованими в нього переконаннями, накопиченим життєвим досвідом. Якщо нова інформація суттєво не суперечить їм, то процес переконання значно полегшується. Якщо між переконаннями людини йзапропонованими їй ідеями існують значнірозбіжності– процеспереконання,навпаки,значноускладнюється.

Причому науковцями доведено, що ймовірність ефективного впливу на свідомість іншої людинипідвищуєтьсязатакихумов:

•інтелектуальноїрозвиненостіпартнерівспілкування;

•спрямуванняїхньоївзаємодіїназадоволенняспільнихпотреб;

•використання комунікатором емоційно витриманих, позитивних висловлювань, логічних висновків, що спираються на вагомі аргументи, виявлення ним ораторської майстерності,зверненнядоблагороднихпочуттівспіврозмовника.

Експресивна модель спілкування зорієнтована на формування в партнерів по спілкуванню певного емоційного настрою на основі трансляції власних почуттів і переживань з метою спонукання до необхідних соціальних дій. Важливо враховувати, що під час ділової взаємодії не можна зловживати використанням цієї моделі, оскільки цілеспрямоване «розпалювання» емоцій може відвернути увагу людей від самої проблеми й перекинути на відстоювання власних суб’єктивних позицій, а згодом – навіть на з’ясування особистих стосунків. Тому експресивну модель спілкування доцільно використовувати лише на окремих етапах взаємодії як засіб підвищенняцікавостіспіврозмовниківдопевнихділовихпитань.