История лекции

вирішили повторити спробу антисамодержавного повстання. Ініціативу виявили керівники Васильківської управи полковник Сергій Муравйов-Апостол та поручик Михайло Бестужев-Рюмін. 29-30 грудня на їх заклик повстали 5 рот Чернігівського полку. 31 грудня повсталі зібрались на площі м. Василькова де було офіційно зачитано текст „Православного катехізису" на вечір 31 грудня повсталі ввійшли в

село В. Мотовилівка і залучили ще дві роти Чернігівського полку. 1 січня 1826 року повсталі вирушили на Житомир, щоб з'єднатись з військовими частинами, в яких був досить сильний вплив „Товариства об'єднаних слов'ян", але урядові війська змусили їх повернути на Білу Церкву. З січня відбувся великий бій між повсталими та урядовим, військами біля села Устимівка де повсталі зазнали поразки.

Повстання декабристів потерпіло поразку з багатьох об'єктивних та суб'єктивних причин, але разом з тим слід відмітити той факт, що за соціальним складом повсталі були дворянами, тобто вихідцями з того ж самого поміщицького стану. Це яскраво свідчило про кризу кріпосницької системи Російської імперії.

Кирило-Мифодіївське товариство

Слідчою сторінкою суспільно-політичного руху І половини XIX століття стало створення та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, За своїм соціальним складом кирило-мефодіївців досить сильно відрізнялись від соціального складу масонських лож. Це були переважно представники бідних та середніх прошарків населення. На політичні ідеї членів товариства справляли не тільки політичні, але й соціально-економічні чинники. Історично товариство виникло у 1846 році. Засновниками його вважають М Костомарова, М. Гулака та В. Бєлозерського, за деякими даними до товариства вступає також Т.Г. Шевченко.

Члени Кирило-Мефодіївського товариства прагнули: по-перше, сформувати українську національну ідею, основні положення якої: роль українців серед слов'янських народів; чи має Україна право на власну державу; якими засобами можливо створити національну державу та вибороти незалежність; по-друге, товариство планувало розгорнути практичну діяльність спрямовану на реалізацію національної ідеї.

Слід сказати, що серед членів товариства не було єдності. Спостерігалось помірковано-ліберальне та радикальне крило. Представниками поміркованих були М Костомаров, П. Куліш, В. Бєлозерський, П. Маркович. До радикально настроєних членів відносились Т. Шевченко, О, Навроцький, М. Гулак, Г Андрузький.

Основні програмові положення товариства було викладено в двох програмових документах: „Книга буття українського народу" та „Статут товариства святих Кирила та Мефодія".

„Книга буття Українського народу":

*створення демократичної федерації слов'янських народів;

*ліквідація кріпосного права та самодержавства;

*утвердження демократичних прав та свобод;

*розвиток національної мови, культури та освіти;

*поширення християнського порядку на весь світ.

71

„Статут слов'янського братства святих Кирила та Мефодія”:

*об'єднання слов'янських народів в одну федеративну державу, в якій кожен народ мав зберегти свою самостійність. До складу федерації ввійдуть Україна, Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія;

*столицею федерації мав стати Київ;

*вищим законодавчим органом слов'янської федерації мав стати двопалатний

сейм;

*виконавча влада буде зосереджуватись в руках президента;

*ліквідація кріпосництва

*Україна в складі федерації - незалежна демократична держава.

Навесні 1847 року царські жандарми заарештували в Києві всіх 12 постійних учасників Кирило-Мефодіївського товариства і під конвоєм направили до Петербурга. Слідством над членами товариства керував сам Микола І. Особливо великим було покарання Т.Г. Шевченка – відданий в солдати на 10 років з забороною писати та малювати.

Отже, Кирило-Мефодіївське товариство було першою політичною організацією української інтелігенції, яка розробила програму національнокультурного відродження з визначенням форм, методів досягнення мети. Діяльність товариства поклала початок переходу від культурницької діяльності до політичної діяльності інтелігенції. Можна сказати, що це була чи не найперша українська політична партія.

Українські землі у складі Австрійської імперії І половини XIX століття

З кінця XVIII століття західноукраїнські землі (Закарпаття, Буковина та Галичина) відійшли до складу Австрійської Імперії – 1772 рік. На цих землях, проживало близько 2,5 млн. чоловік.

Провідну роль в західних регіонах відігравало сільське господарство, хоча і спостерігалось зародження і мануфактурного виробництва. Сільське господарство розвивалось екстенсивними методами. Для цього були і об'єктивні і суб'єктивні фактори. По-перше, розвиток сільського господарства ускладнювали кліматичні та територіально-географічні умови; по-друге більшість сільськогосподарських угідь знаходилось в руках іноземних поміщиків. В західних регіонах досить слабкою була як національна буржуазія так і національні поміщики.

Західноукраїнські землі було поділено на циркулі на чолі з австрійським Заростами. Очолював землі австрійський губернатор з столицею у м. Львів. Всі землі входили до складу єдиного територіального утворення під назвою „королівство Галіції і Лодомерії". Буковина з 1848 року отримала окремий статус коронного краю. Закарпаття відійшло до складу Братиславського намісництва. Таким чином, на відміну від Наддніпрянської України Західноукраїнські землі було поділено між різними Державами її не становили єдиної територіальної цілісності.

Як і в наддніпрянській Україні так і в західноукраїнських землях мало місце національно-культурне відродження. Великий вплив на яке справили ідеї просвітництва. Під впливом ідеї просвітництва у Львові у 1830 році було створено гурток „Руська Трійця" засновниками гуртка стали поет та сільський священик М. Шашкевич, поет та фольклорист Я. Головацький, письменник, філолог І. Вагилевич

72

Восновному члени гуртка займались культурною видавничою справою, пропагували ідеї відродження української нації та культури, популяризували українську історію. За роки існування було видано декілька періодичних видань „Русалка Дністрова", але у 1837 році діяльність гуртка було припинено поліцією

У 1848 році в Австрійській імперії спалахнула буржуазно-демократична революція, яка в Істрію ввійшла під назвою „весна народів". Головними цілями революції були:

* знищення абсолютної монархії; * ліквідація кріпацтва;

* вирішення національного питання та створення незалежних держав.

Вберезні 1848 року постали робітники та ремісники Відня, яке підтримали селяни. Повсталі вимагали поліпшення економічного становища, скасування кріпацтва та відставки уряду. Розпочались заворушення на території Угорщини, Чехії та України Більшість народів імперії вимагали національних прав та автономії.

Уквітні 1848 року була створена Центральна народна рада, яка вимагала автономії Галичини, але не визнавала українців як за окрему націю, У травні 1848 року українці створюють Головну Руську Раду, яка вимагала розподілу Галичини на українську та польську.

У червні 1848 року в Празі відбувається слов'янський конгрес де розглядається питання автономії України.

Австрійська влада пішла на певні поступки революційним масам; було скасовано панщину та інші повинності селян; почала виходити перша українська газета „Зоря Галицька"; дозволено викладання українською мовою; відбулись вибори до рейхстагу, але після придушення повстання всі завоювання революції було скасовано.

1849 р.- наступ реакції.

73

Україна в II половині XIX століття

1.Селянська реформа 1861 року: передумови, хід та наслідки.

2.Реформи адміністративно політичного управління.

З. Економічний розвиток Наддніпрянської України в пореформений

період

4.Суспільно-політичне життя в Україні II половини XIX століття. Виникнення та діяльність перших українських політичних партій.

5.Соціально-економічне та політичне становище України у складі Австрійської імперії у II половині XIX століття.

Селянська реформа 1861 року: передумови, хід та наслідки.

До середини XIX століття кріпосна система Російської імперії остаточно зжила себе. Вона істотно стримувала загальний економічний розвиток, Друга половина XIX століття відзначена різким загостренням кризи. Кріпосницька система не могла забезпечити не тільки зростання виробництва, але й не могла зберегти досягнутого рівня. Росія швидко відставала від загальносвітового розвитку. Про кризові явища свідчили ті факти, що впродовж І половини Х!Х століття робились спроби реформування системи, але вони в більшості випадків не досягали цілей. Хоча б для прикладу взяти військові поселення, чи результати промислового перевороті, який вимагав ринку робочих рук в державі.

Всі недоліки політичної та економічної системи Росії розкрила Кримська війна 1853-1856 pp. Кримська війна була результатом суперечностей з приводу інтересів на Балканах Англії, Франції і Росії. Перед початком кримської війни Росія мала основним завданням:

*Встановити контроль над Балканським країнами та Чорноморськими протоками;

*Підтримати національно-визвольний рух балканських народів проти гніту Османської імперії;

*Суперництво з Англією та Францією на Балканському півострові.

Участь у війні взяли Османська імперія та Росія. Англія та Франція підтримували та давали військову допомогу Туреччині,

4 жовтня 1853 року Туреччина оголосила війну Росії. 18 листопада 1853 Року Російський флот під командуванням адмірала Нахімова завдав поразки турецькомy в Синопській бухті. 15 березня 1854 року війну Росії оголосили Англія та Франція, 10 квітня 1854 року експедиційні війська бомбардували Одесу та спробували радити десант. З жовтня 1854 по серпень 855 рр. тривала знаменита оборона Севастополя. Закінчилась війна підписанням 18 березня 1856 року Паризького мирного договору. Поразка Росії у війні пришвидшила розробку та проведення селянської реформи.

19 лютого 1861 року Олександр II оголошує Маніфест про скасування кріпосного права та „Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". Проводячи реформу царизм мав на меті подвійну ціль:

*Подолання кризи кріпосницького господарства;

*Зміцнення монархічної влади та збереження поміщицького землеволодіння Ще задовго до реформи 30 березня 1856 року Олександр II у промові перед

74

московським дворянством оголосив курс на реформи. З січня 1857 року було створено Таємний комітет, пізніше – Головний Комітет з селянської справи. До складу комітету входили також дворяни з України Григорій Галаган та Василь Тарновський. Протягом 1858 року в кожній губернії створювались комітети з розробки реформи. Слід сказав що реформа проводилась не рівномірно по всій імперії. Так, наприклад селяни Фінляндії та країн Прибалтики отримали особисту свободу ще до 1861 року. Скасування кріпосного права досить легко проходило в нечорноземних регіонах. Там де ціна землі та якість ґрунтів була високою, як правило селяни, або отримували незначні наділи, або продовжували частину викупу відпрацьовувати у вигляді панщини.

Селянська реформа 1861 р. передбачала:

Селяни одержували особисту свободу: поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян; селяни отримували право без дозволу поміщика вступати в шлю, іти на службу або вступати до навчальних закладів;

Економічні права: селяни отримували право самостійно укладати договори, вільно займатись промислами та торгівлею; володіти рухомим та нерухомим майном розпоряджатись майном та отримувати спадщину.

Земельні права: розмір земельної ділянки визначався відповідно до закону і узгоджувався з поміщиком; за землю селяни повинні були виплачувати викуп (20%

– одноразово та 80% уряд компенсував у вигляді облігацій, селяни повинні були виплачувати уряду цю суму відсотками протягом 49 років до 1907 року селяни виплатили уряду 1,5 млрд. рублів); до переходу на викуп та укладання викупної угоди селянин вважався тимчасово зобов'язаним, повинен був працювати на панщині чи сплачувати оброк за згодою поміщика; державні селяни (в Україні їх було близько 50%) одержували землю за найменшим викупом.

Була запроваджена загальноросійська система селянського самоуправління створювались сільські общини, що об'єднувались у волості; в общині встановлювалась кругова порука – загальна відповідальність за сплату податків; нагляд за діяльністю сільської общини здійснювали урядові чиновники.

Для України земельна реформа мала свої особливості: Під викуп надавались менші наділи;

Угода про викуп мала особистий характер (в Росії угода укладалась між поміщиком та громадою).

Так, чи інакше, але земельне реформа мала великій імпульс в Російській імперії. Перш за все - Росія остаточно входила у фазу капіталістичних відносин:

>Розширялись ринкові відносини: ринок робочої сили; ринок землі; заохочення розвитку підприємництва та ін.

>Здійснювалось технічне переоснащення сільського господарства;

>Підвищилась врожайність сільськогосподарських культур;

>Здійснюється поглиблена спеціалізація сільськогосподарських районів. Селянська реформа мала ще один досить потужний наслідок – внутрішня

міграція населення, яка призвела до колонізації неосвоєних районів. Причинами внутрішньої міграції стали суто економічні фактори:

> Ринкові відносини та не конкурентоспроможність бідних верств населення змішувало шукати кращих засобів до існування;

75

Малоземелля та безземелля селян.

у ц половині XIX століття відбувся демографічний вибух. Чисельність населення за 40 років зросла на 40%.

Реформи адміністративно політичного управління.

1862-1864 рр. - фінансова • Створення Державного банку 1860р.

реформа • Введено централізоване управління фінансами - Міністерство фінансів;

•Формування податкової системи;

Вдеякій історичній літературі можна знайти висновок про обмеженість реформ в Російській імперії 60-х - 70-х років. Проте слід мати на увазі, що ці реформи було проведено за ініціативою царської влади. Тому слід мати на увазі такі

76

фактори: цар ТІ царська сім'я були найбільшими поміщиками в Росії; наявність монархічної абсолютної влади – самодержавства; масштаби та багатонаціональний склад Російської Імперії. Враховуючи це ми маємо право виділити тільки позитиви реформ

*впорядкування судової системи;

*підвищення ролі закону і права;

*підняття ролі земств, які приймали активну участь у демократичному та національному русі;

*посилення боєздатності армії;

*розширення мережі навчальних закладів та демократизація системи освіти;

*впорядкування фінансової системи.

Загалом реформи створили ринкову основу для подальшого розвитку капіталістичних відносин в імперії.

Економічний розвиток Наддніпрянської України в пореформений період

Реформи 60-х-70-х pp. XIX століття забезпечили Російській імперії економічне піднесення. Проте розвиток капіталізму в Росії для України мав свої особливості:

*Україна залишалась сировинним колоніальним придатком Російської імперії. Розвивались саме ті галузі економіки, які мали на меті задоволення саме імперських потреб;

*промисловість України була сировинною. З загальної частки лише 15 % продукції української промисловості були готовими до споживання. Більшість галузей: металургія, кам'яновугільна працювали, головним чином на сировину;

*централізований розподіл доходів Українських підприємств;

*будівництво залізниць здійснювалось головним чином не з економічних а з воєнно-політичних міркувань.

У 60-90 pp. XIX століття у Наддніпрянській Україні швидкими темпами формувався капіталістичний устрій:

*наявність вільної робочої сили;

*поява нової соціальної групи - підприємців;

*технічний прогрес;

Відбувається індустріалізація України. Швидкими темпами розвиваються вугільна, металургійна галузі промисловості (Донецький та Криворізький вугільні басейни). Розвивається машинобудування, харчова промисловість, горілчана та борошномельна галузі.

Розпочинається будівництво залізниць (перша побудована 1865 році між Одесою і Балтою загальною довжиною 219 верст). З розвитком транспортної галузі збільшуються обсяги внутрішньої торгівлі. Розпочинається будівництво машинобудівних підприємств - Харківський та Луганський паровозобудівні заводи.

В 60-80 pp. завершується промисловий переворот - перехід від мануфактур до машинної індустрії з використанням парових двигунів, машин, верстатів. Так для порівняння, якщо у 1869 році в Україні нараховується 3712 фабрик і заводів, то у

1900 -5301.

77

Економічний розвиток українських земель у складі австрійської імперії Західноукраїнські землі - це в основному землеробський край з низьким

рівнем розвитку сільського господарства. Ці землі залишались аграрно-сировинним придатком австрійського капіталу, тобто були джерелом сировини та дешевої робочої сили. Одночасно Галичина, Закарпаття та Буковина були основними ринками збуту австрійських товарів, Фактично вони були колонією АвстроУгорської імперії. У 1376 році була прийнята конституція відповідно до якої в Австро-Угорщині була утворена дуалістична монархія з двох частин: Цислейтанія – Австрійська імперія та Транслейтанія – Угорське королівство. У результаті компромісу між австрійською т? угорською елітою українські землі були поділені на дві частини Галичина і Буковина ввійшли до складу Австрії; Закарпаття - Угорщині.

На території імперії продовжувало домінувати поміщицьке землеволодіння промисловість розвивалась повільними темпами, але разом з тим спостерігалось розвиток ринкових відносин:

*використання вільнонайманих працівників;

*розшарування селянства;

*застосування нової сільськогосподарської техніки;

*відбувається спеціалізація сільськогосподарських районів.

Та було також багато негативних чинників, які зумовлювали спустошення цих районів:

*40% орних земель знаходилось в руках поміщиків-іноземців;

*важке становище селянства;

*великі орендні платежі.

На кінець XIX століття відбуваються декілька хвиль еміграції західноукраїнських селян за кордон. У 90-х роках із Західної України виїхало понад 250 тис чоловік.

На 70-90 роки припадає період становлення фабрично-заводської промисловості. На кінець XIX століття на Західній Україні розташовувались 220 великих підприємств, 5 великих тютюнових фабрик, 4 паперових фабрики, розвивається нафтовий промисел, створюються великі залізнично-ремонтні майстерні. Характерною особливістю розвитку промисловості було переважання іноземного капіталу.

Суспільно-політичне життя в Україні у II половині XIX століття. Виникнення та діяльність перших Українських політичних партій.

Наприкінці 50-х - на початку 60-х pp. XIX століття український національновизвольний рух вступив у новий етап свого розвитку. Його очолила національна інтелігенція. Залишила і незмінною за своєю сутністю політика російського уряду щодо національностей, які проживали на території імперії. УII половині XIX століття склались основні засади майбутнього національно-визвольного руху:

*розуміння спільності своєї території;

*розуміння національних інтересів;

*прагнення національного звільнення та відродження національної державності;

78

*розуміння необхідності єдності всіх верств населення з метою досягненні поставленої мети.

Поряд з українським також продовжувались розвиватись польський та російський національні рухи, метою яких було повалення самодержавства.

Істотний вплив на розвиток українського національного руху мали два документи видані царською адміністрацією: Валуєвський циркуляр та Емський Указ. Валуєвський циркуляр було видано 20 червня 1863 року міністром а внутрішніх справ Петром Валуєвим. Метою циркуляра було завдати удару по розвитку національно-визвольного руху та зменшити вплив патріотично налаштованої інтелігенції на населення. Циркуляр передбачав:

*суворе заборонення видання українською мовою книг навчальних і призначених для початкового читання;

*заборонено видавати українською мовою педагогічну, церковну, наукову та іншу літературу;

*самонавчання українською мовою означало як політична пропаганда, а тих, хто до неї брався обвинувачували в „сепаратистських настроях, ворожих для Росії і Малоросії”;

*заявлялось, що ніякої української мови „не було, не має і не може бути” є тільки одне „малороссийское наречие” російської мови. Цим наріччям і дозволялось писати тільки художні твори.

Після виходу валуєвського циркуляра в розвитку національного руху почалась перерва, що тривала майже 10 років.

Емський Указ було видано 18 травня 1876 року в м Емс (Німеччина). Указ мав на меті боротьбу з українофільством. Указ передбачав:

*заборона видавання українською мовою;

*заборона ввезення в імперію українських книг, брошур та ін.;

*заборона ставити п'єси та влаштовувати концерти на малоросійському

говорі;

*допускалось видання українською мовою художньої літератури та історичних документів. У 1881 році було внесено доповнення до указу: дозволено друкувати українські словники, але російським алфавітом; питання про українські спектаклі могла вирішувати місцева влада.

І Звичайно, видання таких документів могли не те, що припинити діяльність

національно-налаштованої інтелігенції, а навпаки стимулювати розвиток національної ідеї.

В Наддніпрянській Україні впродовж 60-х-70-х років виникають різноманітні соціально-політичні організації серед них можна виділити народницькі та громадівські організації.

„Хлопомани" - організовані на межі 1860-1861 рр. на Правобережній Україні. До Хлопоманів відносились Т. Рильський, К. Михальчук, В. Антонович та ін. Програмовими цілями хлопомани ставили: ліквідацію царизму, скасування кріпосного правa, демократизація суспільних відносин, освіта українського селянства. Основними методами боротьби хлопомани вважали - освіту, виховання національної свідомості. Прояви хлопоманства реалізовувались через носіння національного одягу, говорили українською мовою, дотримувались народних

79

звичаїв та обрядів. Під час студентських канікул, яка правило подорожували селами України, збирали народні звичаї, обряди.

Громадівський рух зародився наприкінці 1861 року. Перша Українська громада з'явилась ще у 1859 році в Петербурзі. До якої входили М. Костомаров, В., Бєлозерський, Т. Шевченко, П, Куліш, Основною ціллю вважали – сприяння розвитку освіти, свободу літературного слова, поширення національної ідеї, формування національної свідомості. Основною формою діяльності було видання українських вісників, журналів. Одним із таких вісників був журнал „Основа”, який видавався в Петербурзі українською і російською мовами.

На початку 70-х років громадівський рух відроджується. З'являються такі організації як „Стара громада”, „Молода громада”, „Братство тарасівців”.

Стара громада – сформована на початку 1870 року. До неї ввійшли В. Антонович, М, Драгоманов, О. Русов, С Подолинський. Стояла на позиціях перетворення Росії на федерацію та надання Україні автономії. У своїй діяльності s продовжувала традиції просвітництва, У 1873 році засноване історичне товариство Нестара Літописця, 3 1874 по 1875 рр. видають газету Київський телеграф. Після видання Енського указу громада припиняє своє існування.

„Молоді громади” виникли в 70-х роках у Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові, Києві, Лідерами громад були М. Драгоманов, С. Подолинський. Молоді громади ставили за мету - здійснення соціалістичної революції. Тобто у 70-х -80-х роках XIX століття молодь вже не цікавила просвітницька діяльність. Це був крок де і народження політичних партій.

У1892 році в Харкові виникла одна з найперших таємних політичних організацій, яка стояла на позиціях незалежності та самостійності України - „Братстві тарасівців”. До товариства входили: І. Липа, М. Міхновський, Б. Грінченко, М. Базькевич та ін. Програмові ідеї були викладені в програмі „Кредо молодих українців”:

* Російська імперія визнавалась окупантом і гнобителем України; * Вимога повної державної політичної незалежності України; * Ідея єдності всіх українських земель.

У1892 році тарасівці здійснили подорож до Канева на могилу Шевченка де присягли поширювати серед українського народу ідеї Кобзаря. У своїй культурнопросвітницькій діяльності здійснювали таємні сходки, організовували лекції, створювали бібліотеки нелегальної літератури. У 1893 році після арешту тарасівців організація припиняє своє існування.

На території України також діяли суспільно-політичні організації росіян. В 7і

хроках починається діяльність революційних організацій - народників, У 1873 році Ф Волховський організував організацію народників в Одесі, У1873-1874 pp. у Києві виник невеликий гурток бунтарського напрямку „Київська комуна" серед учасників яке – В. Засулич, Я. Стефанович та ін. Основним методами діяльності були методи „ходіння в народ” та „чигиринська змова”.

„Ходіння в народ" зближення з народом, пропаганда революційних ідей мало на меті підняти селянство на революційну боротьбу. В більшості випадків народники працювали в селах вчителями, лікарями писарями і разом з тим проводи”

80