История лекции

Остаточно Київ перестав бути центром руських земель у 1189 році коли Андрій Боголюбський руйнує та захоплює Київ, але не залишається в ньому, повертається до Володимира. Це була, так би мовити остання крапка в існуванні держави Київська Русь.

Галицько-Волинське князівство

Надзвичайно важливі зміни відбулись в Південно-Західній частині Русі – в Галицькому та Волинському князівствах. Видатний український історик Томасівський назвав Галицько-Волинське князівство безперечно українською державою, оскільки в апогеї своєї могутності в XIIі століття ці князівства охоплювали 90% території сучасної України.

У 980-990 pp. Володимир Великий приєднав ці землі до своїх володінь. На Волині він заснував місто Володимир, яке стало столицею цих земель. Першими князями на Волині були Мстиславовичі - нащадки Володимира Мономаха. Першими князями Галичини були Ростиславовичі - нащадки Ярослава Мудрого.

Галичина і Волинь були цілком різними князівствами. Для прикладу розглянемо їх політичні системи та умови їх створення.

Галичина.

Галицькі бояри були найбагатшими і свавільнішими на всій землі руській, вплив цієї аристократії був настільки великим, що інколи Галичину вважають зразком олігархічного управління. Багатство і винятковість галицьких бояр походить від того, що на відміну від бояр інших князівств, які походили від князівської дружини, галицькі походили від місцевої племінної аристократії. Віддаленість галицького князівства не завади дозволяли київському великому князеві втручатись в місцеві справи.

Тісні зв'язки з Угорщиною та Польщею, звідки галицькі бояри отримували допомогу, а також зразок панування аристократії.

Волинь.

Більшість волинської знаті отримували землі за службу князеві, і, тому були більш залежнішими від галичан. Місцеві правителі часто призначались та знімались великим князем. Незначна віддаленість Волині давала змогу великому князеві втручатись у місцеві справи. Ці особливості зумовили подальшу політичну систему Галицько-Волинського князівства. Після їх об'єднання у 1203 році князем Романом було встановлено своєрідний стереотип правління – активний і діяльний. Активний галицький князь, пасивний – волинський князь. Такий тип правління давав можливість уникати подальшим міжусобним конфліктам

Політичний розвиток Галицько-Волинського князівства

Першими відомими галицькими князями були правнуки Ярослава – Ростиславовичі: Володар і Василько, які одержали від Всеволода два галицьких міста Перемишль і Теребовль. Найближчим сусідом Ярославовичів був ВолодимирВолинський князь Давид Ігоревим (Внук Ярослава Мудрого), який прагнув захопити Теребовльське князівство.

21

Після з'їзду в Любечі 1097 році Давид захопив Василька і осліпив його, віроломно захопив місто Теребовль, за що на Вітачевському з'їзді 1100 році був позбавлений Володимир-Волинського князівства.

По смерті Ярославовичів в галицьких землях утвердився син Володара Володимирко (1145-1152), якому, використовуючи всі засоби вдалось заволодіти всім князівством. Крім того Володимиркові вдавалось не тільки тримати в покорі галицьких бояр, але й захищати їх від зазіхань польських та угорських феодалів.

Наступник Володимирка Ярослав (1152-1187), який дістав прізвисько Осмомисл розширив кордони князівства аж до гирла р. Дністер. В зовнішніх стосунках Ярослав був досить впливовою особою, за що отримав похвалу від автора „Слова о полку Ігоревім". З піднесенням Галичини процвітали і галицькі бояри. За Ярослава вони настільки ствердились, що змусили князя, який перебував в апогеї своєї могутності зректись своєї дружини Анастасії І спалити її на вогнищі. Тобто авторитет галицьких бояр був настільки сильним, що вони навіть втручались в особисте життя князя.

По смерті Ярослава почався хаос, його син Володимир, останній з династії Ростиславовичів. Бояри повстали проти нього. Володимир втік до Угорського короля, який обіцяв йому повернути престол, але завоювавши Галичину угорський король оголосив її своєю власністю. Володимирові не залишалось нічого іншого як помиритись з боярами та вигнати мадяр.. На цьому епізоді династія Ростиславовичів втрачає свої позиції. На арену виходить інший відомий князь Роман Мстиславович.

1168 році Роман був запрошений до Новгорода, щоб захистити місто від агресивної Суздалі. Після смерті свого батька Мстислава - Волинського князя у 1173 році Роман повертається до Волині.

У1188 році галицькі бояри запрошують Романа на князювання. Лише у 1199 році Романові вдається об'єднати два князівства під своєю владою. На карті Європи з'явилась нова держава Галицько-Волинське князівство.

Увнутрішній політиці Роман зосередив увагу на зміцненні князівської влади і розширені кордонів князівства, що й привело його до смерті. У 1205 році він попадає в засідку і гине.

По смерті Романа знов розпочались чвари. Галицькі бояри прогнали двох малолітніх синів Романа Данила і Василька з князівства. Майже 20 років галицьковолинська земля знаходилась в стані хаосу до взросління Данила і Василька.

У1221 році Данило стверджується у Волині. 1238 році він повертає собі Галичину, наступного 1239 року він здобуває Київ, і, лише у 1245 році він остаточно підкоряє собі Галичину. Таки чином Данилові знадобилось майже 40 років, щоб повернути батьківську вотчину.

Якщо князеві Роману вдалось об'єднати дві землі, то його синові Данилу вдалось зробити ці землі наймогутнішою державою Європи.

У1264 році Данило помирає.

По смерті Данила і Василька в Галицько-Волинському князівстві не сталось якихось суттєвих змін, Галицько-Волинською землею правили Лев (1264-1301) та Володимир (1270-1289). По смерті Лева в Галичині та Волині княжив Юрій. Далі сини Юрія Андрій та Лев. У 20 роки XVI століття Андрій та Юрій загинули в боротьбі з литовським князем Гедиміном. Коли у 1323 році помирає останній князь

22

місцевої династії галицькі бояри обрали на стіл кузена польського короля Болеслава Мазовецького. Попри своє польське походження Болеслав (Юрій II) продовжував політику своїх попередників. Але такий курс привів до сутички з боярами, які ожили після репресій князя Данила і почали знову втручатись в державні справи. У 1340 році його отруїли за нібито намагання впровадити на Галичині католицтво.

Після смерті Болеслава Галицько-Волинське князівство стає вразливою мішенню іноземних держав Угорщини та Польщі.

Зовнішня політика Галицько-Волинської держави.

Починаючи з князя Ярослава Осмомисла Галицько-Волинське князівство проводило активну зовнішню політику. Ярослав підтримував дружні стосунки з Угорським та Німецьким королями. Слід також сказати, що чужоземні держави також намагались підтримувати та поглиблювати відносини з князівством.

Велику славу князеві Роману принесли саме його успіхи в зовнішній політиці, У1203 р. об'єднавши Галичину та Волинь він завдає поразки Суздальському князівству і оволодіває Києвом. Роман також провів ряд успішних походів на половців, разом з тим, він значно заглибився у польські та литовські землі.

Особливої уваги заслуговує зовнішня політика сина князя Романа – Данила. За часів Данила найсерйознішою проблемою князівства були монголо-татари.

Після перемоги під Ярославом Данило отримує наказ з'явитись до ханського двору, У1246 році він здійснює подорож до Золотої Орди. І хоч Данило визнав зверхність татар, але повернувся додому живим.

Вплив Золотої Орди на Галицько-Волинське князівство був настільки слабким, що Данило проводив досить незалежну зовнішню політику спрямовану, крім того на повалення монголо-татарського іга.

Данило встановив дружні стосунки з Угорщиною та Польщею, також Данило звертається до римського папи Інокентія IV з проханням організувати хрестовий похід проти „невірних", за що погодився передати князівство під юрисдикцію Риму. Існує також історичний факт, що папа послав Данилу королівську корону і в 1253 році Данило був коронований. І хоч організувати хрестовий похід проти татар Данилові не вдалось все ж сам факт зносин з західноєвропейськими державами є підтвердженням сили та впливовості князівства.

Авторитет Данила був настільки великим, що навіть польський король був змушений піти на поступки князівству в Мазовії. Була спроба також посадити свого сина Лева на Австрійський престол, використовуючи міжусобні війни останньої.

Нарешті, авторитет Галицько-Волинського підтверджує факт: 1303 році Юрій отримує дозвіл від Константинополя про заснування в Галичині окремої метрополії.

Отже: Після падіння Київської Русі, протягом майже 300 років на території України існувало досить могутнє за своєю політичною системою та за своїм міжнародним авторитетом князівство, яке з правом можна назвати правонаступником Київської Русі.

23

Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

Дохристиянський період розвитку культури Київської русі та Галицько-Волинського князівства

Літописання – 80-ті роки IX століття - „Літопис Аскольда";

та література – кінець X століття - Літопис про діяльність Володимира та його попередників;

–1037-1039 рр. написання у Софіївському соборі літопису „Найдавніший Київський звід";

–XI ст. - „Руська Правда", „Слово про закон і благодать" отця Іларіона

–1113р.- „Повчання дітям" Володимира Мономаха; вихід Київського Літописа;

–XII ст.. --„Слово о полку Ігоревім", „Киево-Пенчерський Патерик;

–XIII ст.. - Галицько-Волинський літопис.

24

Монголо-татарська навала на Київську Русь та її наслідки.

1.Монгольська держава перед походом на Русь.

2.Походи монгол-татар на Русь.

3.Політичний лад Золотої Орди.

4.Історіографія монголо-татарської навали.

Мон голо-татарська держава перед походом на Русь.

Відомості про монголів XII-XIII століття збереглись в основному у монгольських героїчних епосах. Частина монгольських сказань була зібрана в 1240 році за розпорядження монгольського хана Угдея (сина Чінгіс-Хана) під назвою „Сокровенне сказання про покоління монголів". Більше матеріалів дає „Збірник літописів" складений ученим Рашид-ад-Діном. Додатковими джерелами є описи перших європейських мандрівників, які в XIII столітті відвідали країну монголів (План Карпіні „Історія монголів") і руських („Подорож у східні країни").

Монголи в XII столітті займали велику територію від озера Кулун-Бугир до західних відрогів Алтайських гір. На Півночі вона сягала до озера Байкал та верхів’їв р. Єнісею і Іртиша; на Південь монголи жили по той бік пустелі Гоббі аж до Великої Китайської стіни.

Основна маса монголів жила в степах і займалась кочовим скотарством. Підсобним заняттям було полювання.

У XII столітті у монголів зберігалось багато рис родового ладу. Існувало багатоженство. Жінка, взята в рід вже не виходила з нього, а по смерті чоловіка переходила до його найближчого родича. У XII столітті родові відносини в монголів перебували в стадії розкладу, ознаками якого є зміна форм кочувань. Спершу рід кочував спільно і зупинявся разом, пізніше поступово виділялись більш заможніші скотарі, які передбачали кочувати аїлами - сім'ями. У міру того, як розпадались роди створювались об'єднання – орди, до складу якої входили частини різних родів. Очолювали такі об'єднання воєначальники з числа найвизначніших скотарів – батури, найони.

За соціальною структурою монгольське суспільство було розшароване за майновою ознакою та за військовою ієрархією. Так, найвищий щабель займали батури – воєначальники; на другому щабелі – тархани – звільнені від обов'язків; третій щабель – прості воїни „люди вільного стану"; прості виробники, які знаходились у підлеглому становищі – харагу.

Таки чином у монголів поступово складались феодальні відносини, які в науковій літературі отримали назву „кочовий феодалізм", який вирізняється тривалим збереженням родового ладу. Повною мірою феодальні відносини у монголів розвинуться тільки після того, шли поєднаються з землеробством. Тобто початок завоювання монголами землеробських народів стало початком їх кінця.

Центром, звідки почалось об'єднання монголів та інших близьких до них племен були долини рік Керулену та Онону. За сказанням монгольським майбутній творець монгольської імперії Темучин (Чінгісхан) народився у 1155 році.

25

Усоюзі з племенем керїтів (хан Торгул), Темучин розфомив своїх родових ворогів - татар. Частина монгольської знаті проголосила його ханом. Але у Темучина їв інший суперник - Джомуга (батир). У 1201 році другою групою нойонів було проголошено ханом Джомугу. Розгорілась запекла боротьба, яка закінчилась розгромом джомуги та його союзника Тогрула.

Темучин став єдиним володарем монголів і татар, як називали себе племена після об'єднання,

У1206 році з'їзд монголів курултай проголосив Темучина імператором. За китайським звичаєм він прийняв нове імператорське ім'я - Чінгіс-Хан. У1216 році ЧінгісХан завойовує Північний Китай. У1218 році починає завойовувати Середню Азію.

Походи монголо-татар на Русь

Утой час як Чінгіс-Хан громив Середню Азію окрема монгольська армія під командуванням Джебе і Судебе у 1223 році вдерлись в Крим і взяли місто Судак Сурож).

Половецький хан Котян звернувся про допомогу до свого тестя галицького князя Мстислава Мстиславовича Удалого і схилив до союзу найсильніших ПівденоРуських князів на чолі з київським князем Мстиславом Романовичем, у числі воїнів був і молодий князь Данило Романович.

Рішучий бій стався на р. Калці. Між руськими князями не було згоди. Поразка 5ула повна. Це була перша невдала зустріч русичів з монголо-татарами.

Внаслідок вдалих походів під владою Чінгіс-Хана утворилась обширна імперія, до складу якої входили Монголія, Північний Китай, Південний Сибір, Середня Азія, і Закавказзя.

Усі підкорені землі були поділені на тумени, начальниками яких призначались племені князі і правителі, якщо вони корились. Тумени перебували в становищі васалів Чінгіс-Хана. На зважаючи на таку структуру держави Чінгіс-Хан міцно тримав владу у своїх руках, опорою якої була дисциплінована гвардія.

Імперія Чінгіс-Хана була типовою варварською державою, яка зберегла риси військової демократії.

У1227 році Чінгіс-Хан (темучин) помирає. Влада переходить до його сина Угдея, який дістав Монголію і Північний Китай, другий Джогатай – Семиріччя, а старший син Джугі – західні землі від Іртиша до Уральських гір. По смерті Джугі його земля перейшла до його сина Бата (Батия).

На курултаї 1235 році було вирішено здійснити похід на Південний Схід Європи. І, в 1235 році похід розпочався. На чолі армії стояв Батий.

Батий рушив до середньої Волги і розгромив Камську Болгарію. У грудні 237 року татари обложили Рязань. Через 7 днів облоги місто було взяте. Далі, спаливши Москву, Батий рушив на Володимир. 7 лютого 1238 року Володимир було взято. Весною 1238 року монгольська армія пішла на Новгород, але не дійшла до нього через весняне бездоріжжя. 1239 року було розбито половецького хана Котяна, після чого татарська армія рушила на Волгу.

У1240 році Батий сам рушив на Київ і після десятиденної облоги здобув його. Після падіння Києва Батий рушив на Захід у Волинську та Галицьку землі, а звідти у Польщу, Угорщину, Чехію.

26

Політичний лад Золотої Орди

Врезультаті татарських завоювань утворилась нова велика держава - Золота Орда. До складу Золотої Орди входили території від Дністра на Заході, до Іртиша на Сході включаючи Крим, Кавказ і руські князівства.

Золота Орда була багатоетнічною за своїм складом, як і армія монголо-татар. Столицею було спочатку оголошено Сарай-Бату (палац Батия) а потім Сарай

Берке.

ВЗолотій Орді тривав розвиток феодальних відносин, причиною якого було завоювання держав з розвиненим феодальним ладом. Від Хана феодали отримували грамоти (імунітет), які звільняли їх від повинностей. Рядові феодали ставали васалами більш незалежніших і заможніших феодалів.

Релігією монголів спочатку був шамізм – віра в мертвих. З розвитком феодальних відносин державною релігією стає іслам в 1312 році за Хана Узбека.

Щодо руських князівств, то вони перебували у васальній залежності від Золотої Орди. Ця залежність виявлялась у тому, що князів затверджували на престолі хани, вручаючи їм ярлики. Руські князівства перебували під контролем призначених намісників (баскаків).

Наслідки монголо-татарської навали.

Навала татар на Русь супроводжувалась великим розоренням. Київ було перетворено на загальну руїну, купа кісток нагадувала про колишнє населення краю. Ураган, який прокотився руською землею надовго підірвав продуктивні сили та господарство і припинив її культурний розвиток. Найбільшого спустошення потерпіли руські міста.

Великого збитку зазнало ремесло. Деякі з ремесел так і вдалось відновити Після навали густо заселенні землі перетворились у дике поле на території Східної Європи.

Різні історики по різному оцінюють значення монголо-татарського завоювання. Наприклад школа євразійців - російські історики-емігранти у 20-30 роках XX століття говорили, що монголо-татари спричинили творення державності російського народу.

Деякі українські історики теж підтримують думку про те, що саме монголотатарське завоювання поклало початок утворення трьох народів. Але з впевненістю можна сказати, що монголо-татарське завоювання принесло перш за все культурне, економічне та політичне спустошення і, нарешті, поклало останню крапку на існування такої держави як Київська Русь.

27

Козацька доба української історії.

1.Причини виникнення козацтва.

2.Запорізька Січ.

3.Виникнення реєстрового козацтва.

4.Перші козацькі повстання.

Причини виникнення козацтва.

Історіографія виникнення козацтва.

Термін „козак" вперше зустрічається в початковій монгольській хроніці 1240 року і походить з тюркських мов „одинокий", „схильний до розбою, завоювання". Різні історики по різному оцінювали козаків та козацтва.

А.А. Скальковський вбачав в козацтві, передусім в запорозькому, своєрідний лицарсько-чернечий орден. В своїй „Істории Новой Сечи" наголошував, що на Запоріжжі існувала общинна власність та рівність.

М.І. Костомаров вбачав в козацтві вираз національного духу українського народу, втілення його винятковості і безкласовості.

Грушевський М.С. розділяє становлення козацтва на етапи. На першому етапі козацтво існувало як руйнівна сила і лише згодом стало втіленням української національної ідеї.

Російські історики Соловйов CM. та Кавелін К.Д. розглядали козацтво виключно як руйнівну силу.

Петровський М.Н., Голобуцький В.О. - козацтво виникло внаслідок розвитку антифеодальної боротьби селянства і міщанства на Україні, як форма протесту проти соціального, національного та релігійного гніту.

Отже: історіографія виділяє такі причини виникнення козацтва:

*Польща і Литва дедалі обмежували самоврядування українських земель аж до ліквідації їх автономії;

*посилення експансії католицизму Люблінська 1569 та Берестейська 1596 року Унії;

*„Литовський статут" 1529 року оформив юридично безправний стан селянства;

*„волочна поміра" 1557 року ліквідувала селянські громади, запроваджувала фільваркового господарства, вводила панщину.

Поступово на території України виникла така категорія населення як селянивтікачі, які заселяли простори Південно-Східних частин України.

Перші відомості про походи українських козаків датуються 80-ми роками XV століття. У1489 році в польських хроніках згадуються козаки, які допомагали полякам боротися з татарами.

Влітку козаки вирушили на Сіверський Донець, Оскіл, де займались промислом і спільно з Донськими козаками воювали з нагайською ордою. В 1494, 1496, 1498 роках козаки здійснили ряд походів на татар.

В російських джерелах пд. тією ж датою згадуються козаки, які на чолі з отаманом Богданом Голубцем і Жилою билися з татарами біля Таванської переправи на Дніпрі, У1521 похід козаків на Молдову; 1523 р. зруйнували Очаків; 1523-1524 рр. походи на Крим і друге руйнування Очакова.

28

Отже, ми бачимо, що поступово козаки ставали тією силою, з якою вимушені були миритись як Росія так і Польща так і Кримські татари. Крім того, на заселених козаками територіях поступово склалась соціальна організація.

Спочатку основну масу козаків складали селяни-втікачі, були серед них також міщани, позбавлені сану священики, бідна знать. І хоча козацьке суспільство було нерівним за своїм соціальним складом, та все ж в їх середовищі був відсутній примус. Також існував прошарок козацької голоти, яка перебувала на службі заможних козаків. За соціальною організацією козаки становили громаду, яка вирішувала питання внутрішнього значення.

Запорізька Січ

Дослідники пов'язують походження слова січ із засіками - укріпленнями з дерев. Великого значення надавали козаки місцю розташування січі. Найчастіше то був річковий острів . Можливо, за більш давніх часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ – своєрідна столиця запорозьких козаків.

Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3-10 метровим валом і ровом. Вал зміцнювався частоколом із баштами, в яких містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки – курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія, Трохи далі склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки.

Відомо 8 дніпрових січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким й слугувала опорною військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Одначе восени 1557 р. запорозька фортеця була зруйнована ордою кримського хана

Від 60-х років 16 ст. по 1593 pp. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка, 1593-1638 pp. – на острові Базавлук, 1638-1652 pp. – на Микитиному Розі, 1652-1709 pp. – на річці Чортомлик, 1709-1711 pp. – на річці Кам'янка, 17111734 pp. - в Олешках, 1734-1775 рр., – на річці Підпільна.

Розташована в недосяжності для урядової влади, Запорозька Січ навіть після смерті свого засновника продовжувала процвітати. Протягом XVI-XVIII ст. вона набуває ознак держави: вона контролює величезну територію степової України, має свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломати1- ні відносини з іншими країнами.

Запорізька Січ дуже відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав. Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова – фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими. Умовляючись визнати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала.

29

На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків – гетьмана чи отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Кожен курінь (це слово згодом стали вживати як назву військової одиниці, що жила в курені) обирав аналогічну групу вищих офіцерів, або старшину. В період військових походів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою.

Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького або Вольностями Війська Запорозького й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміуса в Надазов'ї на сході. На півночі її межа проходила по річках Орелі (на Лівобережжі) та верхів'ях Інгулу й Інгульця (на Правобережжі).

Взагалі запорожців налічувалося 5-6 тис, з яких 10%, змінючись, служили січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом. Січове господарство переважно спиралося на полювання, рибальство, бортництво, солеваріння в гирлі Дніпра, Замість феодального примусу, якій ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці, у ній утвердилися принципи найманої праці. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством .

Для Січі, що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям , важливу роль відігравала також торгівля. Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старшиною та рядовими козаками (черню) поступово виникли соціально – економічні відмінності та напруженість, які час від часу виливались у заворушення .

Основну частину козацького війська становила піхота, кіннота ж була нечисленною. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєній рушницею (мушкетом), пістолем, шаблею, ножем, списом, келепом; використовувалися також лук і стріли. Січовики славилися як добрі гармаші, влучні стрільці, вправні рубаки.

Січ мала свій флот з великих човнів – чайок. Основу чайки – цього, по суті, корабля (20 м. завдовжки, 3-4 м. завширшки, осадка 2,5 м, швидкість до 15 км на годину) – становило днище з липового дерева, на яке набивалися бортові дошки; він був оснащений однією-трьома щоглами з вітрилами, веслами, двома кермами і ніс на борту чотири-шість гармат. Число гребців досягало 20-30 чоловік, бойовий паж складався з 50-70 козаків, озброєних рушницями та мушкетами. Корогва для Орських походів була біла із зображенням Св. Михаїла або корабля на червоному полотнищі.

Перша звістка про похід козаків на чайках датована 1492 р. З початку 16 ст. козаки „з волості" та січовики вже постійно ходять морем на Крим і Туреччину. У 1510 р. розлютований хан наказав навіть „ замкнути" Дніпро залізним ланцюгом. У походи вирушали до 80, а в 20-х роках 17 ст. – понад 100-150 чайок. Наскочивши на турецькі галери, козаки сміливо нападали на них і дуже часто перемагали в бою

Не відмовляючись від походів проти Туреччини та Криму, з 80-90-х років XVI ст. запорожці почали брати активну участь у народних повстаннях на „волості", як правило, очолюючи їх.

Таким чином, на початок XVII ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду, запорожці, що жилі/ поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва,

30