История лекции

Повоєнний час починається з сумнозвісного Сталінського тосту :j: великий російський народ". Це свідчало про прагнення Й.Сталіна сполучити комуністичну ідеологію з ідеєю винятковості місті росіян у світовій історії.

Нові ідеології засади сталінського режиму мали особливо негативні насліди для українців. У 1950 році Сталін, беручи участь у дискусії з мовознавства висунув тезу, що російська, українська і білоруська нації є результатом розгалуження "Єдиної давньоруської народності".

Наприкінці 1940-х років у СРСР виникло таке явище яке отримало назву "Ждановщина" за змістом його головного офіційного теоретика А.Жданова. Суті її полягала в широкому наступі в сфері ідеології, культури, науки літератури з метою встановлення жорстокого контролю над духовним розвитком радянського суспільства.

Сталінське керівництво розгорнуло боротьбу проти "формалізму, космополітизму, низькопоклонства перед Заходом", проти "буржуазного- націоналізму". За період з 1945-1951 рр., було прийнято 12 постанов. Почались гоніння на А.Ахматову і М.Зощенка. Для зміцнення ідеологічного напрямку в Україну було направлено П. Кагановича. Ним була фактично підготовлена розстрільна справа на А.Малишко, П.Панч, М.Рильського. Але ініціатива Кагановича виявилась невчасною і його було відкликано до Москви.

Наступним етапом стала боротьба з "низькопоклонством перед заходом”. Компанія мала на місті посилення культурної ідеології радянського суспільства, посилити антисемітські настрої, процес русифікації, відновлення образу "внутрішнього ворога". Як наслідок радянська культура була відірвана від світової культури.

Сталінський режим на початок 50-х років за допомогою "жданівщини” остаточно ліквідував патріотичне піднесення років війни, паростки відродження української культури.

Питання для самоперевірки

1.Проаналізуйте умови та труднощі відбудовчого процесу в Україні.

2.Чим, на вашу думку, викликана активність України на міжнародній арені після ІІ світової війни?

3.Дайте характеристику суспільно-політичного життя в Україні 1945-1953 pp.

4.Які причини посилення сталінського режиму ви можете виділити в період після II-ї світової війни ?

141

Україна в умовах "десталінізації"

1.Внутрішньополітичне становище України періоду "десталінізації".

2.Політичний розвиток України періоду "десталінізації.

3.Економічний розвиток УРСР. Реформи в промисловості та їх наслідки

4.Розвиток сільського господарства періоду хрущовської відлиги. Хрущовські експерименти в сільському господарстві.

5.Зародження дисидентського руху. Основні форми діяльності дисидентів.

6.Робітничий та страйковий рух.

7.Культура України 50-60 pp.

8.Відлига". Реабілітаційний процес.

1. Боротьба за владу у вищому керівництві СРСР. Прихід до влади М.С. Хрущова.

Внутрішньополітичне становище СРСР визначала гостра внутрішньополітична боротьба в керівництві ЦК КПРС (нова назва з 1952 p.). Криза виникла через те, що хоча й формальна верховна влада в СРСР находилась в руках ЦК КПPC й ВР СРСР, але фактично вся повнота влади була в руках Сталіна на найближчого його оточення, На початок 1953 року висунулось два реальних лідери на владу в СРСР Л.П. Берія (керівник органів держбезпеки) та М.С.Хрущов (перший секретар ЦК КПРС). Президія ЦК КПРС після смерті Сталіна.

Прийняли рішення про колективне керівництво. Але історично КПРС не могла існувати без лідера.

Берія рішив усунути Хрущова від влади за допомогою змови. Але, отримавши компрометуючі матеріали на Берію, Хрущов, за допомогою Т. Строкача та своїх прибічників на липневому пленумі ЦК КПРС довів вину Берії проти радянського ладу.

У 1955 році М.С.Хрущов досягнув ще однієї перемоги, усунувши від влади І. Малюнкова - голови Ради Міністрів СРСР, якого замінив М.Булганіним.

Хрущов та його прибічники здобули перемогу над угрупуванням Берії під гаслами демократизації внутрішньополітичного життя та боротьби з зловживання владою, але їхні обіцянки носили половинчатий характер оскільки вони самі були представниками тоталітарної системи і були причетні до злочинів. Так чи інакше але з приходом до влади Хрущова прослідковувалось:

–припинення репресій;

–почалась реабілітація репресованих у 30-ті роки;

–були розширені права союзних республік в економічному та політичному

житті.

В лютому 1956 року відбувся XX з'їзд КПРС. Цьому з'їздові М.С.Хрущов надавав дуже великого значення. Справа в тому, що з’їзд відбувся раніше на 8 місяців від статутного терміну. Саме з'їзд КПРС Хрущов використав для закріплення свого владного становища. Після виборів Президії ЦК КПРС на останньому засіданні Хрущов оголосив, що делегати повинні зібратись на закрите засідання. Саме на цьому засіданні він оголосив промову "Про культ особи Сталіна та його наслідки". Текст цієї доповіді вперше з'явився в пресі тільки в 1989 році, хоча за кордоном він з'явився 4.06.1956 р.

142

Після XX з'їзду КПРС процес десталінізації прискорився:

–у 1956 році були створені спеціальні комісії з реабілітації незаконно репресованих. Були переглянуті справи 5451 тис. чоловік, з них 2689 було виправдано, були виправлено 65534 члени ОУН (які не скоїли злочинів);

–на початку 60-х років було ліквідовано ГУЛАГ;

–демократизувалась робота партійних організацій. Був прийнятий новий статут КПРС, в якому передбачалось відновлення не менше 1/4 членів ЦК та його президії, обрання керівників партійних органів лише на три терміни;

–почалась демократизація культури;

–було обмежено контроль центрального керівництва за економікою союзних республік. Республіки отримали право: формування бюджету, адміністративних шляхів, матеріально-технічне постачання. В республіках створювались регіональні ради народного господарства.

В роки десталінізації зміцнили позиції України як впливової республіки СРСР. Саме Україні Хрущов був зобов'язаний приходом до влади. Слід сказати що з 10 членів Президії ЦК КПРС 5 були Українською номенклатурою.

До середини 60-х років опір десталінізації наростав. Але водночас виникли передумови усунення Хрущова від влади:

–партійно-державну еліту не влаштовувало хитке положення в якому вона опинилась в результаті демократизації суспільства;

–реформування економіки здійснювалось часто необдумано на основі вольових персональних рішень;

–половинчатість демократичних процесів;

–низьке матеріальне становище населення.

У жовтні 1964 року президія ЦК КПРС офіційно порушила питання про недовіру М. Хрущова. 14 жовтня 1964 року пленум ЦК КПРС звільнив М.С.Хрущова від обов’язків Першого Секретаря ЦК КПРС.

Почався новий період історії СРСР та УРСР - період застою і поглиблення кризи тоталітарної системи.

2. Політичний розвиток України періоду "десталінізації".

За період правління М.С. Хрущова у партійному керівництві республіки відбувалися неодноразові зміни. Вони були викликані: прагненням М.С. Хрущова усунути від влади противників Хрущова, розширенням повноважень союзних республік, зміною ролі УРСР в системі СРСР.

За період з 1953 по 1964 pp., змінилось декілька перших секретарів ЦК КПУ. 1953-1957рр., Кириченко О.І. У період його правління відбувається "українізація " КПУ, здійснюється компанія по реабілітації репресованих, ставиться питання про чистоту української мови, про розвиток національної науки. Його відданість Хрущову була помічена, і після усунення Маленкова, Кагановича та Молотова, Кириченка було викликано до Москви, де він зайняв посаду секретаря

ЦК КПРС.

1957-1963 pp. Підгорний М.В. вихованець сталінської школи партійній кадрів.

143

1963-1972 рр. Шелест П. Ю. Своєю кар'єрою зобов'язаний М.С. Хрущову та О.І Підгорному. За роки його правління УРСР займає одне з провідних місць в системі СРСР. Шелест став особливо відомим тісля виходу його книжки "Україна наша Радянська", в якій обґрунтував та висловив бачення економічної самостійності республіки та її економічний потенціал. Ця книга стала одним з приводів обвинувачення автора у потуранні націоналізму. У 1972 році викликаний до Москви, де займав посаду Секретаря Московського комітету КПРС.

У період хрущовського правління було здійснено рід заходів направлених на розширення прав союзних республік, у тому числі й УРСР.

1.Українці стали частіше висуватись на керівні посади в республіці та в цілому в СРСР.

2.Розширились функції і підвищилась відповідальність КПУ.

3.Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені. Так, якщо в 1953 році республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 році Україна входила до 29. Зросли обсяги зовнішньої торгівлі.

4.В наслідок реформи правління економікою в 1957 році під контроль Ради Міністрів УРСР перейшло 97 % підприємств, проти 37 % в 1953 році.

5.Розширились права республіки у формуванні свого бюджету, питання матеріально-технічного постачання, збут продукції, будівництва використання капіталовкладень.

6.До підпорядкування республіки передавались питання адміністративнотериторіального устрою.

7.До компетенції ВР УРСР відносилось право прийняття кримінального, цивільного, основ законодавства про суди та судоустрій.

2.Економічний розвиток УРСР. Реформи Хрущова та їх наслідки.

Наприкінці 50-х років - в першій половині 60-х в Україні та в цілому в СРСР

було досягнуто цілий ряд успіху в розвитку базових галузей народного господарства та військово-промислового комплексу.

Основними досягненнями цього періоду можна вважати:

–зростання темпів росту економіки;

–будівництво нових заводів на Півдні України (трансформаторний завод у Запоріжжі, Автозавод в Кременчуці та ін.);

–реконструйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості;

–зміцнення паливно-енергетичної бази. Побудовано Дніпровський каскад гідроелектростанцій;

–будівництво найбільшого в світі ракетозбирального комплексу;

–будівництво теплоелектростанцій як додаткових енергоносіїв.

–збільшення кількості шахт та розробка нових родовищ - розширено випуск товарів широкого споживання;

–реалізовано ряд космічних програм.

Темпи промислового зростання були настільки явними, що в 1961 році на XXII з'їзді КПРС було прийнято Програму побудови комунізму до 1980 року.

Ці досягнення в багато чому були наслідком нової економічної політики нового партійного керівництва. У 1957 році були замінені галузеві міністерства на

144

територіальні органи управління (раднаргоспи). До 1960 року в Україні діяло II раднаргоспи, що керували 2,8 тис підприємств. Союзним республікам таким чином надавалось більше самостійності в управлінні економікою.

У1962 році було створено Державне управління, по впровадженню нової

техніки.

Безперечним досягненням М.С.Хрущова була соціальна політика, р у 11-й половині 50-х - на початку 60-х років було вирішено багато соціальні питань:

– зменшення тривалості робочого дня в перед вихідні дні;

– збільшення відпустки по пологах з 77 до 112 днів;

– скасовано закон, що забороняв працівника звільнятись за власним бажанням;

– встановлено 6-ти годинний робочій день для підлітків 16-18 pоків;

– скасовано плату за навчання в старших класах та у вищих учбових закладах;

– прийнято закон про державні пенсії для робітників та службовців;

– прийнято закон про підвищення заробітної плати;

– прийнято рішення про запровадження щомісячної заробітної плати в колгоспах,

– 1957 році прийнято постанову про розвиток житлового будівництва в

СРСР;

– у 1959 році введено державне пенсійне забезпечення колгоспникам.

– у 1962 році селяни нарешті отримали паспорти.

Таким чином у ІІ-й половині 50-х років в СРСР та УРСР помітним було економічне зростання промисловості. Та реформи не зруйнували її плановоадміністративну систему керівництва. Це в свою чергу порушувало невідповідність результатів з дійсною справою на місцях.

Так, Ради народного господарства не мали абсолютної самостійності; виділення великих коштів на ВПК, що уповільнювало розвиток цивільної промисловості; кризове становище сільського господарства та ін.

3.Розвиток сільського господарства. Наслідки Хрущовських експериментів.

Усередині 50-х років сільське населення зрівнялось по чисельності з міським. Забезпечення населення с/г продукцією, стало можливим лише за рахунок збільшення сільськогосподарського виробництва. Таке збільшення можливе лише двома основними шляхами.

1-й - Інтенсифікація с/г тобто впровадження нових технологій обробітку землі, елітних сортів рослин, зберігаючи технологій; ІІ-й - екстенсивний – збільшення посівних площ при збереженні того ж самого технічного і технологічного рівня.

Керівництво СРСР обрало другий екстенсивний метод. У1954 році почал0> освоєння цілинних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтаю, Південного Уралу. Найбільше ресурсів було затрачено на освоєння Казахстану. Участь в ocвоєнні Казахстану орали й переселенці з України (близько 80 тис чол, які організували 53 колгоспи). У 1956 році цілинні землі дали рекордний врожай. Він склав половину заготовленого державою хліба.

145

Ус/г почався підйом, збір зерна зріс на 20%, цукрового буряка у 2 рази, виробництво м’яса у 3 рази, молока - у 2 рази.

У1958 році підйом змінився різким спадом:

–сільське господарство без ринкової економіки не мало внутрішніх стимулів до розвитку (конкуренція, отримання прибутку та ін.);

–на початку 60-х років припинилось виділення великих коштів на розвиток с/г:

–реформування МТС (1957 р. МТС розформовувались і колгоспи могли викупити с/г техніку в МТС). Це стало не під силу колгоспам;

–у 1960 році різко підвищились ціни на промислову продукцію. Ціни на с/г продукцію залишились замороженими;

–у 1959 році розпочалась чергова ІІ-га компанія укрупнення колгоспів, це призвело до занепаду малих сіл та хуторів;

–у 1955 році були зменшені присадибні ділянки майже у 2 рази;

–зниження врожаїв на цілинних землях через ерозію фунтів через неправильне використання землі.

–"кукурудзяна компанія" М.С. Хрущова.

Кризове становище в с/г збільшила посуха 1963 року СРСР змушений був закупити в зв'язку з неврожаєм зерно за кордоном. Країна фактично попала в залежність від імпорту хліба. У ІІ-й половині 50-х років керівництво здійснило ряд заходів:

–надання колгоспам більшої господарської самостійності через реформування МТС.

Це призвело до розорення дрібних колгоспів. Необхідність ремонту техніки лягло важким тягарем на бюджети колгоспів через високі ціни на промислову продукцію;

–укрупнення колгоспів породило проблему забезпечення житлом переселенців та їх працевлаштуванням.

Наприкінці 1963 року Хрущов усвідомивши безперспективність своїх спроб забезпечити стійке зростання с/г виробництва зробив крутий поворот до інтенсифікації і демократизації системи управління але ліміт часу М.С, Хрущова.

Відведений йому історією час був вичерпаний. У жовтні 1964 року Хрущов був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів.

4. Зародження дисидентського руху в Україні. Основні форми діяльності дисидентів.

Національно-визвольний рух в після воєнні роки не припинився. Він набував різних форм. У Зах. Україні до 1952 року точилась збройна боротьба ОУН У ПА, по всій Україні як і в інших республіках поширилось переконання, після, такої війни люди народи заслуговують кращого життя та справедливого і демократичного ладу. Тому після війни ідеологічний тиск на населення посилився.

У 1947 році готувалась широкомасштабна акція боротьби проти "націоналізму, ініціатором якої був Л. Каганович (першій секретар ЦК КПУ). Акція не доведена тільки тому, що у 1947 році Кагановича замінив на посаді Хрущов .

Після смерті Й.В. Сталіна з початком процесу десталінізацїі активізувався рух політично свідомої інтелігенції "шестидесятники". Де покоління молодих

146

письменників, які виросли в умовах відродження демократичних засад суспільства, в умовах критики культу особи Сталіна та лібералізації суспільного життя. Основними цілями дисидентів були:

–домогтися конституційними методами виходу України із складу створення незалежної української держави;

–за допомогою мирних форм боротьби сприяти осмисленню радянськими громадянами трагедії тоталітаризму в CPCР;

–сприяння формування демократичного мислення радянської людини. Дисидентський рух був загальносоюзним явищем. В одних регіонах як, в

Росії, дисидентський рух носив правозахисну окрасу, в Україні країнах Прибалтики дисидентський рух носив національну окрасу. В Україні в 1953-1960 pp. були створені такі організації дисидентів як Об'єднане Партія звільнення України – 1963 р. Український робітничо-селянський союз - 1959 p., Український національний комітет -1960 p., Український національний Фронт -1960 р.

Організації дисидентів проводили діяльність спрямовану на:

–критику радянської системи; вимагали припинення політики русифікації; пропагування ідеї незалежності; випуск само видавничих газет, журналів та ін. Значною подією в історії дисидентського руху була стаття І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація у 1965 році».

Діяльність дисидентів владою була кваліфікована як незаконна та злочинна. Саме з 1965 року розпочинаються судові процеси над представниками дисидентів. | 4 вересня 1965 року під час презентації в м. Києві, фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків", ряд громадських діячів України І. Дзюба, В.Стус, В.

Чорновіл, Антонов, Ю Бадзьо виступили з протестом проти арештів. Крім протестів дисиденти займались:

–розповсюдженням самвидаву - від руки написані статті брошури, кореспонденції, які розповсюджувались нелегально. За роки існування було видано три самовидавчих журнали перший - 1965 - автор І. Дзюба. ІІ-й -1970-1971 pp. у Львові видавався журнал "Український вісник".

Створення гуртків, груп, організацій. У 1976 році дисиденти України Українську Гельсінську Групу, яка мала сприяти виконанню рішень Гельсінської наради по дотриманню прав людини в СРСР. До УГС входили М. Руденко - голова, Григоренко - генерал-майор, О. Тихий - письменник, І. Кандиба, В.Стус та ін. УГС займалась правозахисною та просвітницькою діяльністю. Режим суворо реагував на діяльність УГС.

Незважаючи на легальність групи до 1980 року всі 41 член групи були заарештовані на різні терміни ув'язнення:

–організація зборів, мітингів, маніфестацій. Так 2 травня 1971 року була організована акція святкування Дня пам’яті великого Кобзаря.

Акція була розігнана правоохоронними органами. Режим для боротьби з проявами дисидентська використовував всі законні та незаконні методи, при КДВ СРСР було створено спеціальний 6-й відділ по боротьбі з інакомислячими. До кримінального кодексу України було внесено зміни до ст. 62, де дисидентство прирівнювалось з державною зрадою і каралось позбавленням волі на строк від 10

147

до 15 років. З 1972 року для боротьби з інакомислячими починають використовувати психіатричні лікарні (П. Григоренко).

Ряд наукових та громадських діячів позбавлялись роботи та переслідувались КДБ (В. Чорновіл, І. Брайчевський та ін.).

До 1980 року дисидентський рух з розгромом УГС зазнав поразки, але не припинився вже в 1988 році українські дисиденти створили Український Союз, який продовжив боротьбу за демократію та суверенітет.

5.Робітничий та страйковий рух.

Урусі опору також брали активну участь робітники та службовці, дія яких виявлялась у різноманітних формах: страйки; організаційний опір; бунти.

У1953 році у м. Христинівка, на Донеччині, вибухнуло повстання будівельників, які споруджували комсомольські шахти. Вони рішуче виступили проти дії міліції щодо свого товариша, що призвели до смерті останнього.

Виступи робітників були переважно не координованими. У той саме час подібний випадок мав місце у м. Прилуки Чернігівської області. Тут робітники взяли участь у страйковому виступі у зв'язку з вбивством їхнього товариша в місцевому відділі міліції. Вони висловили різку критику на адресу місцевих органів влади з приводу порушення конституційних прав та свобод людини і свавілля. Перелякана місцева та обласна влада намагались заспокоїти розгніваних людей; фактично всі вимоги страйкарів було виконано.

Убагатьох регіонах України робітники виступали проти махінацій керівників підприємств під час нарахування заробітної плати. У1963 році в Кривому Розі відбувся страйк проти підвищення цін на продукти харчування. Того ж року робітничі заворушення відбулись у Горлівці, Одесі, Львові. Виступи відбивали невдоволення політикою тоталітарної держави, сильним пресом експлуатації, невідповідність дій урядових інстанцій положенням Конституції СРСР. Але загалом, слід відмітити, що в цей час робітничий рух носив стихійний неорганізований характер.

6.Культура України 50-х -60-х pp.

Говорячи про українську культуру даного періоду слід виділити такі умови розвитку:

–культурна афера в повоєнні роки окрім окремих галузей фінансувалась за залишковим принципом. Тобто держава на культуру грошей фактично не виділяла. Так, наприклад, поширення набув "метод народної будови", започаткований в с. Верхівня Житомирської обл., де руками односельців було повністю відбудовано шкільне приміщення.

–зросла кількість вечірніх шкіл, особливо в містах, а також занять - дві зміни, що говорило про те, що шкільна мережа не задовольняла потреби населення навіть у повоєнні роки;

–заідеологізованість навчально-виховного процесу в школах, вузах;

–розширилась мережа науково-дослідницьких установ. Харківський НДІ радіофізики та електроніки, Львівські інститути машинознавства та автоматики та ін.

148

Вченні України взяли активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника землі в жовтні 1957 р.

У1945 році інституту електрозварювання було присвоєно ім'я Є. Патона. У 1953 році було створено єдиний у світі єдино зварний міст через р. Дніпро довжиною 1,5 км.

Розвиток науки співпав з черговою хвилею репресій в науці. 1947-1948 p.p. - боротьба з генетиками, лисенківщина.

В літературі проводилась значна робота літературних досліджень. Так у 1949 році було видано 20-ти томне зібрання творів І.Я. Франка, видано ще зібрання творів І. Котляревського. Поширення в літературі воєнної тематики. Ю. Яновський «Жива вода», О.Гончар "Прапороносці", Я. Тичина "Похорон друга", Н. Рибак "Так сходило сонце" та ін.

Повернення, з евакуації театрів. У 1944 році було повністю завершено реевакуацію театрів. Разом з тим в УРСР було створено 18 театрів.

Розвиток культури співпав з такими негативними процесами, як русифікаторська політика КПРС та посилення ідеологічного тиску. Саме з 1946 року посилюється контроль партійного апарату над літературою з діячів культури вимагають саме класового підходу і принципу партійності.

Починається переслідування багатьох видатних українських письменників: О. Вишня був підданий критиці за відступ від радянської ідеології, редколегія журналу "Дніпро" Ю.Яновський, М. Рильський була звинувачена у націоналізмі, у націоналізмі також суло звинувачено В.Сосюру за вірш "Любіть Україну", розгорнулась боротьба з космополітами. З 1948 році почались гоніння на представників єврейської культури ти науки. У 1950 році було ліквідовано кабінет єврейської історії при АН СPCP.

УІІ-й половині 50 -х років, з початком процесу десталінізації помітилась лібералізація культурного життя. Політична відлига призвела до нової хвилі українізації, знову було поставлено питання про розширення вживання української мови. Перший секретар П.Я. Шелест неодноразово висловлювався на захист фінської мови.

Для періоду "відлиги" було характерним відновлення історичної справедливості. М. Т. Рильський активно працював над відновленням літературної спадщини О. Олеся, М. Вороного та інш. З таборів повертались та поновлювались в Спілці письменників І. Хоткевич, А.Костенко, М. Гаско, О. Ковінський та ін.

«Відлига» породила і таке явище суспільно-культурного життя, як шестидесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних і стала ядром опозиційного руху. До молодих письменників-шестидесятників відносились: В. Стус, І. Дзюба, В. Симоненко, Л. Костенко та ін.

Саме в середовищі культури зародились перші паростки ідеї незалежності збереглись кращі традиції національно-визвольного руху.

149

7. Суспільне життя періоду "відлиги"

«Відлига» - період історії СРСР, який охоплює 1953-1964 років тобто період знаходження при владі М.С. Хрущова. Він характеризувався ліквідацією таких проявів сталінського режиму як масові репресії, тотальний контроль, спробою проведення реформ радянської системи.

Основним змістом відлиги є десталінізація - система заходів по усуненню найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Основними складовими десталінізації були:

–ліквідація системи масових репресій, ГУЛАГУ;

–зміна системи судочинства;

–десталінізація управління.

Особливу увагу в період «Відлиги» приділено було процесу реабілітації незаконно репресованих.

Процес реабілітації розпочався відразу по смерті Й.Сталіна і здобув найбільшого поширення після XX з»їзду ЦК КПРС (лютий 1956 р.) Процес реабілітації можна поділити на три етапи:

Перший етап (1953-1956 pp.) проголошення амністій. Амністія 1953 р стосувалась осіб засуджених за господарські, військові, посадові злочини на строк до 15 років.

Характерною рисою цього періоду було проведення правоохоронної системи у відповідності з принципами законності.

Амністія 1955 р. - стосувалась осіб, що співпрацювали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів. Також проголошувалась амністія для вояків УПА, які складуть зброю. До 1957 р. було звільнено понад 65 534 бійці. Проте, ця амністія не передбачала повної реабілітації. За період 1953 по 1956 pp. було реабілітовано лише 8000 чоловік.

Восени 1953 року було ліквідовано військові трибунали МВС та особливу нараду МВС. У 1954 р. було сформовано Комітет державної безпеки СРСР (КДБ) і УРСР. Нові органи були зобов'язані переглянути заведені на громадян політичні справи. У 1954 р. було створено Комісію Президії ЦК КПРС із розслідування злочинів Й.Сталіна. У цьому ж році було ліквідовано систему ГУЛАГУ.

Другий етап (1956-1959 p.p.). Реабілітаційний процес став масовим. Було створено 90 спеціальних комісій по перегляду справ. Початку реабілітації підлягали діячі КПУ - Скрипник, Ю.Коцюбинський, С. Костор, В.Затонський та ін. У липні 1956 р. у пресі з’явився матеріал про реабілітацію драматурга М.Куліша та режисера Л.Курбаса. Загалом до листопада 1959 р, державні комісії КДБ і прокуратури переглянули 4 млн. 263 тис справ з 5 млн. 684 чоловік. Кількість було реабілітовано 2 млн. 684 тис, що становило 88%. Загалом за 1956-1963 p.p. було повністю реабілітовано 250 тис. чоловік. З 1962 року комісії по реабілітації поступово припинили свою роботу.

Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН, УПА, жертви політичних репресій 1934 р., а також репресовані за «український буржуазний націоналізм». Держава не визнала себе виною у депортації селян під час колективізації 30-х років та депортації кримських татар.

150