История лекции

Тема Україна у II половині XVII століття. Причини та хронологічні рамки Руїни.

Політичний розвиток українських земель.

Причини та хронологічні рамки Руїни Руїна - 30-літній період історії України, який охоплює 1657-1687 роки з

смерті Б. Хмельницького по початок гетьманування Івана Мазепи.

Сучасна історична думка розглядає період руїни як невід'ємну частину української національної революції XVII століття. В деякій літературі можна зустріти інші хронологічні рамки Руїни наприклад 1663-1687 pp. Даний період історики пов'язують з розколом України на Правобережжя та Лівобережжя, але якщо взяти до уваги причини поразки революції, то вони проявились і мали місце зразу ж по смерті Б. Хмельницького.

По-перше, відсутність досвіду державного будівництва в еліти, яка очолила боротьбу. Події 1648-1654 років не вирішили проблем, які стояли перед початком війни.

По-друге, переважання особистих станових інтересів політичної еліти, боротьба за владу та за матеріальне становище.

По-третє, не сформованість державної ідеї, що зумовило політику автономізму, що поставило під сумнів соборність держави.

По-четверте, ліквідація монархічної форми правління встановленої Хмельницьким і заміна її республікансько-олігархічною моделлю, що ставило під сумнів централізацію влади. На мою думку, Україну могла врятувати на той час тільки сильна монархічна централізована влада,

По-п'яте, орієнтація старшинської правлячої еліти на різні країни та наявність зовнішнього фактора – агресії Речі Посполитої та Росії. Жодна держава, в геополітичному становищі не могла гарантувати Україні незалежності.

Політичний розвиток українських земель II половини XVII століття.

Після смерті Б. Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря І Виговського. Ю Хмельницький, обраний ще за життя батька був відправлений навчатись до Києва в академію.

Іван Виговський проводив суто антиросійську політику:

> 1657р. – союз з Швецією та Кримом. Розпочав переговори з Польщею; 6 вересня 1658 року у м. Гадяч Виговський уплав з представниками

польського уряду Договір, що в історичній літературі отримав назву Гадяцького трактату. Це договір передбачав:

>повернення України в межі кордонів Речі Посполитої у складі Київського, Брацлавського, Чернігівського воєводств, які мали скласти „Велике князівство руське". ВКР мало входити до майбутнього союзу як „рівна серед рівних";

>законодавча влада мала належати зборам депутатів від всієї України;

>виконавча влада - гетьману, обраного по життєво і затвердженого королем;

>князівство мало мати свій суд, уряд, скарб монетну систему, 30 тис. війська;

>корні війська не мали права стояти на території Князівства;

51

>українська шляхта урівнювалась в правах з польською шляхтою;

>обіцялись поступки в релігійних питаннях та скасування унії.

Гадяцька угода викликає захоплення у істориків своїми потенційними наслідками для України, Польщі та Росії, проте вона залишилась не виконаною. Основною проблемою була проблема посилення зв'язків українського народу з російським, а також релігійна проблема. Російський цар (православний) був для українського народу меншим злом ніж польська корона.

29 червня 1658 року спільні польсько-українські війська завдали поразки російським військам під Конотопом, Але народ не сприйняв звістку про те, що Виговський віддає Україну полякам. В жовтні 1659 року Виговський відмовляється віл гетьманства.

В1659 році гетьманом України знов було обрано Ю. Хмельницького, який підписав з царським урядом нові Переяславські статті, що істотно обмежували Березневі статті 1654 року:

> розташування російських військових залог не лише в м. Києві, але й в інших великих містах України;

> заборонялось козакам вести війни і вступати в зовнішні зносини з іншими державами;

> не дозволялось без дозволу царя обирати гетьмана.

Отже, Ю. Хмельницький пішов на смертельні поступки Москві щодо української незалежності. Москві це дало змогу ще сильніше вхопитись в Україну.

У 1660 році між Росією та Польщею вибухнула нова війна, російські війська знов опинились в критичній ситуації під Чудновом на Волині. Ю. Хмельницький з старшиною відмовився надавати допомогу російським військам і погодився повернутись до складу речі Посполитої.

На Україні знову виникла ситуація розколу, але на цей раз, досить серйозна Хмельницький та Правобережжя залишилось вірним Польщі, Лівобережжя виступило проти гетьмана, обравши своїм гетьманом Я. Семка і залишилось вірним Росії.

В1660 році Ю. Хмельницький укладає з представниками польського уряду у м. Слободище угоду яка ввійшла в історію під назвою Слободищенський трактат, за яким Україна поверталась під владу Польщі, але без пункту „Велике князівство Руське".

У січні 1663 року Ю. Хмельницький зрікається гетьманства і йде в монастир. Щодо оцінки діяльності гетьманства Ю. Хмельницького в істориків не має одностайної думки. Більшість його сприймає як неспроможного до управління, слабовільного і безхарактерного. Але слід мати на увазі, що гетьманом він став у 17ти річному віці, і звичайно, молодий гетьман не міг протистояти старшинській еліті,

вякій, крім того не було одностайності щодо зовнішньої та внутрішньої політики. До цих аргументів також слід додати і розкол самого українського народу.

Процес руйнування української держави і всього українського суспільства в пому розпочався ще за життя Б. Хмельницького, і в більшості не без допомоги Росії, яка систематично маніпулювала українською елітою та українськими національними інтересами.

У 1663 році влада на Правобережжі перейшла до наступника Ю. Хмельницького П. Тетері. Павло Тетеря був прибічником пропольської орієнтації,

52

захопивши Лівобережжя Тетеря пропонував полякам наступ на Москву, який провалився. У подальшому а Україні почались скрутні часи. Було ув'язнено Ю. Хмельницького, польський магнат Стефан Чернецький наказав розкопати могилу Б. Хмельницького і розкидати його останки. Поведінка поляків та П. Тетері викликали загальну ненависть серед українців.

Серед козацької старшини виділився новий політичний діяч - черкаський полковник П. Дорошенко, усунувши двох претендентів Василя Дрозденка та Стефана Опару у 1666 році він стає гетьманом. Першочерговою метою перед собою Дорошенко ставив об'єднання Лівота Правобережжя. За порадою свого друга митрополита Йосипа Тукальського П. Дорошено проводить ряд реформ:

*врегульовує скликання Генеральної Ради;

*організовує 20-ти тисячне наймане військо.

Після Андрусівського перемир'я 1667 року, яким було офіційно закріплено поділ України дві частини П. Дорошенко відкидає пропольську орієнтацію і намагається реалізувати давній план Б. Хмельницького - звернутись про допомогу до Османської Імперії. Восени 1667 року спільні сипи Туреччини та українців нападають на Галичину і змусили Яна Казимира надати автономію Україні П. Дорошенка.

У 1668 році Дорошенко захоплює Лівобережжя скидає І. Брюховецького і об'єднує дві частини України під своєю владою. Проте спілка з „бусурманами" підриває авторитет гетьмана серед народу. У1673 році Дорошенко зрікається гетьманства на користь І Самойловича - гетьмана Лівобережжя.

Гетьманом Правобережжя турки обирають знову Ю. Хмельницького, але, як і в перше гетьманування для Юрія закінчується трагічно у 1681 році турки страчують Юрія.

В цей час на Лівобережжі також відбувались певні події. На відміну від Правобережжя Лівобережжя менше страждало від зовнішньої агресії, проте, як виявились внутрішня боротьба за владу тут набула більш руйнівного характеру як на Правобережжі. В червні 1663 року після знаменитої „Чорної Ради" гетьманом лівобережжя козаки обирають І. Брюховецького. Сходженню Брюховецького на „престол" допомогли його передвиборчі обіцянки: „боронити чернь від старшинського свавілля", проте ставши гетьманом він основну увагу сконцентрував на особистому збагаченні. У взаємовідносинах з Росією Брюховецький повністю схвалив Переяславський договір 1659 року, укладений Ю. Хмельницьким. До цього Давалось зобов'язання Брюховецького утримувати власним коштом України російську військову залогу. У 1665 році він здійснив подорож до Москви де отримав титул московського боярина, у відповідь на це Брюховецький підписав так званні „Московські статті":

*підтвердження козацьких вольностей та привілеїв;

*посилення адміністративної та фінансової залежності від Москви;

*гетьман мав обиратись за указом російського царя;

*додатково вводились царські війська на територію України;

*забезпечення царських військо повинно було здійснюватись за рахунок місцевого населення;

*Київську митрополію було підпорядковано московському патріарху.

53

Так політика дорого коштувала Брюховецькому. У1668 році розлючений натовп вибирає Брюховецького.

По смерті Брюховецького Дорошенко призначив наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного. Після падіння Дорошенка Многогрішний визнав зверхність Москви. У1666 році у Глухові козацька старшина підтвердила обрання Д. Многогрішного гетьманом в схвалила „Глухівські статті”:

*збереження влади царських воєвод, але податки мала збирати козацька старшина;

*гетьману було заборонено вступати в зносини з іншими державами;

*встановлено 30 тисячний козацький реєстр;

*обмежувався перехід селян в козацтво;

*було виведено частину царських військ з міст України.

Але Многогрішному не вдалось повністю відновити автономію України. Для гетьмана фатальним стало непорозуміння з козацькою старшиною. Старшина написала донос царю, що Многогрішний веде таємні переговори з Дорошенком. У 1673 році цар видає наказ заарештувати многогрішного та заслати до Сибіру.

Таким чином можна зробити цілком логічний висновок про те, що руїна в Україні мала не тільки зовнішнє геополітичне походження. Не менш руйнівною була і нестабільність української політичної еліти та жадоба влади. Про це свідчить сам процес обрання наступника Многогрішного І. Самойловича.

Козацька старшина побоюючись сильної гетьманської влади вимагала від царя обмежити прерогативи гетьмана, Москва цього, в свою чергу лише чекала, тому коли постала потреба в обранні нового гетьмана поставила ряд умов:

*заборонялось судити та карати козацьку старшину;

*гетьману заборонялось вступати в зовнішні зносини;

*гетьман зобов'язувався розпустити загони найманців.

У своїй зовнішній політиці Самойлович намагався поширити свою владу на всю територію України. Він встановив контроль над запорожцями, у 1676 році здійснив спільний похід з російськими військами на Правобережжя, після складання Дорошенком гетьманської булави Самойлович оголосив себе гетьманом обох берегів Дніпра.

На перший погляд гетьманування Самойловича було досить успішним, але на цей раз знову рокову роль відіграли і зовнішній і внутрішній фактори у 1686 році Росія та Польща підписали Вічний Мир за яким Київ та землі Війська Запорозького переходили під зверхність царя, Правобережжя та Східна Галичина залишались під зверхністю Польщі. В свою чергу козацька старшина пише чергову кляузу на свого гетьмана цареві і, в 1687 році Самойловича скидають і засилають до Сибіру. Як бачимо відношення Росії до українських гетьманів, яскраво свідчить про статус та відношення Росії до української державності та права українського народу на самостійність.

Культурне життя періоду руїни.

Попре вище названі лихоліття яких завдала війна та Руїна в культурному відношенні Україна продовжувала розвиватись.

54

Як писав у 1655 році Павел Алехський мандруючи Україною по дорозі до Москви "Навіть селяни в Україні вміли читати й писати..., а сільські священики вважали своїм обов'язком навчати сиріт не дозволяючи їм тинятись вулицями як бродяги".

Сільські громади наймали вчителів - вихованців братських шкіл. Випускники Академій наймались до заможних людей репетиторами.

Вищу освіту навіть в період Руїни давала Києво-Могилянська академія та її філія у Вінниці, була сформована 12 річна програма навчання. Продовжувалась практика посилання молоді за кордон здобувати освіту.

Викладачі Київської академії складали основу, кісток української наукової еліти. "Синопсис" І. Гізельякий розповідав історію України та Росії. Значного поширення набувала полемічна література започаткована ще в XVI ст.

Вцей час починає ставати на ноги світська література "Літопис Самовидця" ймовірно написаний козацьким старшиною Романом Ракушкою – Романовським в цьому творі увага зосереджується по діям 1648 -1657 років.

На Україні кінця XVII століття діяло 13 друкарень з них 9 українських, З польських, 1 єврейська в Києві, Новгород-Сіверському, Чернігові.

В1679 друкарня Новгород-Сіверська випустила понад 1000 примірників підручників для початкових шкіл.

Спочатку повстання 1648 року розгорталось на користь православної церкви. Хмельницький неодноразово підкреслював, що першочерговим завданням повстання є захист православ'я. Церква отримала в подарунок від гетьманів 17 % орних земель України.

За перших гетьманів українці митрополити користувались майже повною свободою дій, але поступово з розвитком подій Руїни авторитет церкви сильно упав за рахунок боротьби Польщі та Росії за юрисдикцію української церкви.

З розділом України на дві частини була й розділена українська православна Церква.

Церква Правобереж продовжувала зазнавати утисків від польського уряду, Церква ж Правобережжя остаточно перейшла під юрисдикцію московської патріархії.

55

Соціально-економічне а політичне становище України

в 1 половині XVIII століття

Гетьманування І.Мазепи. Полтавська Катастрофа. Пилип Орлик - гетьман у вигнанні.

І Малоросійська колегія Павло Полуботок. Правління гетьманського уряду (1734 -1750 pp.)

Гетьманування І.Мазепи. Полтавська Катастрофа.

Вирішальний етап в стосунках між Гетьманщиною та Московщиною настав за гетьманування Івана Мазепи, одного з найвидатніших і найсуперечливіших діячів історії України. Народився в 1639 році. Подорожував країнами західної Європи. Виконував роль посланця Польщі в козацькій Україні. 1659 вступив на службу до Петра Дорошенка, потрапляючи в полон переходить на службу до І.Самойловича. Встановлює контакти з царськими урядовцями. У 1687 році коли змістили Самойловича І.Мазепу обирають гетьманом підтриманого російськими вельможами.

І.Мазепа перебував на посаді гетьмана найдовше 21 рік. Протягом свого правління продовжує традиційну політику:

–зміцнення козацької старшини та особисте збагачення;

–займається меценатською діяльністю, будує по українських землях цілу низку православних церков, як згодом назвали мазепинськими або козацькими.

Коли на російський трон зійшов Петро І Мазепа знову застосував свій дар причаровувати можновладців. Він давав активну допомогу царю в численнихвійськових походах кульмінацією яких було здобуття Азова 1696 році, Мазева давав царю поради у польських справах. Згодом ці відносини переросли в сильну особисту дружбу. Козацькі полковники з сарказмом зауважували, що "цар скоріше не повірить ангелові ніж Мазепі". Царські урядники зауважували, що не було гетьмана кориснішого і вигіднішого ніж Мазепа. Завдяки близьким стосункам з Петром І Івану Мазепі вдалося знову об єднати Правота Лівобережну Україну. Скориставшись повстанням, що вибухнуло на правобережжі у 1702 р. на чолі з СеменомПолієм, Захаром Іскрою.

Проте на початку XVIII століття стосунки І.Мазепи та Петра стали напруженими. Справа в тому, що у 1760 році вибухнула Північна війна Росії та Швеції за володіння узбережжям Балтійського моря. Визнавши на початку війни ряду поразок |Петро І вирішив модернізувати не тільки армію і флоту але й посилити централізаторську політику. Пильніше контролювались всі сфери життя, таким чином під загрозу потрапляла й автономія Гетьманщини гарантована у 1654 році.

Під час війни Петро І висунув перед українцями принизливі вимоги: * повинні були воювати за інтереси царя;

* для узгодження дій Петро І поставив на чолі козацьких полків російських офіцерів, що підривало моральний дух козаків.

Навіть гетьман став відчувати загрозу коли пішли чутки про те, що його хочуть замінити на чужоземного генерала чи вельможу.

Невдоволення змусило Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський зник Карла XII Станіслав Пещинський став погрожувати нападом на Україну Мазепа попросив допомогу у Петра І на що цар відмовив. Фактично цар порушив

56

зобов'язання 1654 року. Мазепа теж не думав зберігати вірність цареві. 28 жовтня, коли Карл XII в 1708 році пішов на Москву й завернув на Україну Мазепа перейшов бік шведів, з них пішли близько з тис. козаків і частина старшини.

Петро І страшно помстився за зраду Мазепи, російські війська страчували й заарештовували кожного запідозреного в симпатіях Мазепи.

За наказом Петра І старшина, що не пішла за Мазепою обрала II листопада 708 року І.Скоропадського. Протягом осені, зими і весни 1708 -1709 pp. військові сили суперників маневрували прагнути знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитись підтримкою українського населення.

Нарешті 28 червня 1709 року відбулася полтавська битва. Переможцями у цій битві вийшов Петро І. Росія здобула вихід до Балтійського моря. Для українців ця битва поклала кінець намаганням відокремитись від Росії. І.Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут біля міста Бендери 21 вересня 1709 року Мазепа помирає.

2. Пилип Орлик - гетьман у вигнанні.

По смерті І.Мазепи в еміграції залишились найближчі його прибічники: генеральний писар П.Орлик.

генеральний обозний І.Ломиковський. генеральний осавул Г.Герцик. генеральний бунчужний Ф.Мирович. прилуцький полковник П.Горленко. племінник І.Мазепи А.Лобнаровський.

кілька тисяч козаків під командуванням К.Гордієнка.

5 квітня 1710 в м. Бендерах генеральна старшина обрала гетьманом генерального писаря А.Орлика одночасно 5 квітня 1710 року в Бендерах була прийнята Конституція П.Орлика" або повна назва якої "Пакти й конституції законів та зольностей Війська запорозького. Головними ідеями якої були:

*ідея незалежності України від Росії та Польщі.

*Ідея демократичного устрою гетьманська влада обмежувалась генеральною радою без рішення якої гетьман не мав права приймати рішення.

Конституція проголошувала:

*Вільну і незалежну Україну.

*Гетьманську владу обмежену даною конституцією. Утверджено єдину православну віру.

*Всі питання зовнішньої та внутрішньої політики повинна вирішувати генеральна Рада, яка б збиралася на Різдво, Спаса, Покрови.

*Гетьман не мав права привласнювати маєтності.

*Мали бути скасовані державні економічні монополії.

Цей документ став не тільки видатною пам'яткою правової думки. 6 березня 1710 року цей документ був затверджений Карпом XII. Але слід сказати, щ, конституція П.Опришків не була здійсненою, вона так і залишилась видатною пам'яткою української правової думки. Вона деякий час функціонувала з доповненнями за гетьмана І.Скоропадського, але не відображала того задатку який був складений П.Орликом.

57

3. І Малоросійська колегія Павло Полуботок.

Після Полтавської катастрофи та невдалого гетьманування гетьмана Івана Скоропадського (1708 -1722) Україна стала ще більш залеєною в політичному сенс: від Росії.

Відразу після обрання Скоропадського цар Петро І відрядив до гетьмана свого намісника Ізмайлова та два російські полки давши їм таємні вказівки заарештувати гетьмана і старшину якщо їхні дії викличуть підозру.

Резиденцію гетьмана перенесли з Батурина до Глухова, ближче до російського Кордону. Головнокомандуючого козацького війська було поставлено росіянина. На посади управляючих територіями полків призначали чужинців росіян. Вперше росіяни (а насамперед фаворит Меншиков) дістали право здійснювати нагляд за видавничою справою та отримувати маєтності на території України.

Але найбільшого удару по автономії України завдало введення в 1722 році І Малоросійської колегії – урядового органу Москви, що складалась з шести російських урядовців, що постійно перебували на території України на чолі з Степаном Рельяміновим.

Петро І мотивував це тим, що в Гетьманщині багато негаразд та утисків, Разом з тим управління Україною передавалось з колегії закордонних справ до сенату.

3 липня 1722 року не витерпівши старий гетьман помирає.

Обрати нового гетьмана цар не дозволяє, а наказує управління гетьманщиною полковнику Павлу Полуботку (1722-1724 pp.) таким чином гетьманом України стає наказний гетьман якого призначив російський цар.

Павло Полуботок весь час вимагає від Петра І дозволити самостійно обрати гетьмана. Коли Петро І вів війну в Ірані Полуботок добився щоб Сенат віддав розпорядження малоросійській колегії, що вона узгоджувала свої дії з гетьманською адміністрацією. Він реорганізовує суди на засадах колегіальності, призначає інспекторів для нагляду за виконанням його наказів.

Петро І викликає Полуботка в Санкт-Петербург для пояснень, але не судилось гетьману повернутись на Україну в 1725 році гетьман помирає, а через кілька місяців помирає Петро І.

Отже, можемо зробити висновок, що Росія все більше і більше виконуючи централізаторську політику обмежувала залишки автономії України. Зі смертю Полуботка малоросійська колегія дістала повну свободу дій в Гетьманщині. В 1722 році вона впроваджує пряме оподаткування. В 1724 р. підвищуються податки на 600% порівняно з попередніми та данне підвищення обернулось поразкою для Рельямінова оскільки воно поширювалось на росіян, що мали маєтки на Україні, проти нього виступив О.Меншиков.

Разом з тим наближалась, перша російсько-турецька війна і російський УОЯД не хотів псувати відносини з українцями тому 1727 р. І Малоросійська колегія була скасована.

1 жовтня 1727 році на генеральній раді в Глухові під наглядом таємного радника Наумова за наказом Петра II було обрано нового гетьмана і 3 річного миргородського полковника Дмитра Апостола (1727-1734 pp.)

58

–гетьманщина знову з відома Сенату передавалась до віддання колегії закордонних справ.

12 березня 1728 р. Апостол поїхав до Москви на Коронацію Петра II де були передані цареві "Пункти статейние" 23 серпня Апостол через колегію закордонних справ одержав "Решительные пункти" Петра II. Як бачимо "Решительные пункти" на відміну від попередніх документів вже були не договором, а одноосібним наказом царя на прохання гетьмана які проголошували:

* формальне поновлення автономії України; * обрання гетьмана дозволено але за згоди царя;

* генеральний суд мав складатись з трьох представників старшини і трьох великоросів;

* скарбом теж завідували один українець, другий - росіянин; * мито передавалось до царської казни; * гетьман не має права зносин з чужоземними державами;

* при гетьмані мав перебувати постійно царський радник - міністр - резидент без якого гетьман не мав права вирішувати жодної справи.

Розуміючи неможливість відновити якісь політичні прерогативи Апостол зосередив свою діяльність на поліпшені соціально-економічного становища в Україні:

–реформа системи судочинства;

–заснування скарбниці та ревізії земель гетьманщини;

–зменшення кількості росіян в своїй адміністрації;

–повернення в 1734 році під владу Росії запорожців, що у 1708 року жили на території Кримських татар.

Але в 1734 році Д.Апостол помирає.

Правління гетьманського уряду (1734-1750 pp.)

Зі зміною царів в Санкт-Петербурзі змінювалась і їхня політика щодо України, По смерті Д. Апостола Анна Іванівна запровадила II Малоросійську колегію, яка отримала назву "Гетьманський уряд". Складалась вона з трьох росіян і трьох українців на чолі з князем Шаховським.

На Україну приходять нові часи, названі в честь фаворита Анни Іванівни Ернеста Бірона. В російсько-турецькій війні 1735-1739 р. Лівобережна Україна слугувала плацдармом військових дій. Втрати українців в цій війні сягнули 35гищо становило велику цифру для населення 1,5 млн. чоловік. Крім того війна завдала відчутного удару по українській економіці.

До 1740 року, як писали російські офіцери Україна перебувала в період занепаду.

Свавілля на територію України поширювала таємна канцелярія, страх і підозра на Лівобережжі стали буденним явищем.

Таким чином можемо зробити висновок, що в І половині утискування автономії України сягнуло свого апогею. Фактично гетьманщина доживала останні дні.

59

Україна у II половині XVIII століття.

1.Соціально-економічне становище українських земель II половини XVIII ст.

2.Кирило Розумовський. Ліквідація запорізької Січі Катериною II.

3.Гайдамацькі та опришківські рухи в Україні.

4.Поділи Речі Посполитої та їх значення для України.

5.Культура України II половини XVIII ст.

1.Соціально - економічне становище українських земель

IIполовини XVIII ст.

Векономічному житті Гетьманщини провідне місце займало сільське господарство та торгівля, промисловість залишалось слаборозвиненою галуззю

економіки.

Але сільське господарство потерпіло ряд змін:

Найперша зміна і найважливіша це розширення географії с/г на південь та з розширенням посівних площ не відчувалось збільшення врожаїв, що було зумовлене застарілістю реманенту та методів господарювання.

Розвиток сільського господарства тормозило кріпацтво українського типу, а саме на відміну від кріпаків Росії, які могли сплачувати оброк грошима українські феодали вимагали від селян відробляти панщину.

Наприкінці XVIII ст. було впроваджено нові культури такі як кукурудза, картопля.

Особливого поширення набуло будівництво промислових об'єктів пов'язаних

зсільським господарством – будівництво млинів. На 1782 рік на Лівобережжі налічувалось 3300 млинів водяних 12 тис. вітряних. Проте найприбутковішим залишалось виробництво пшеничної горілки, яка займала половину всіх прибутків феодалів.

Зберігали свою популярність і традиційні с/г промисли (бджільництво, рибальстві: та ін.).

Порівняно з Росією промисловість на Україні розвивалась повільніше, з одного боку тормозили розвиток широкі сільськогосподарські можливості з іншого імперська політика Росії. Проте мануфактурне виробництво, а саме в дрібних його формах набуло широкого розповсюдження.

Існували склодувні мануфактури на яких працювало 10-15 робітників. Мануфактурним виробником займались монастирі виготовляючи папір. Велика кількість ремісничих майстерень було в містах та селах з менш

родючішою землею.

На відміну від мануфактур західної Європи українські мануфактури здебільшого виникали на селі де жили дворяни - підприємці,

Слідуючою особливістю промислового розвитку України і Росії була провідна роль уряду в розвитку мануфактур (заснування текстильних та інших фабрик).

Помітно розвивалась їх торгівля на Україні. Торгівля і с/г виробництво були взаємозалежними. Існували великі торгівельні ярмарки (Ніжин, Ромнах, Києві, Полтаві, Переяславі, Харкові та в інших містах).

60