История лекции

впливового Сенату. Спонукувані такими привабливими перспективами, провівши кілька таємних зустрічей з королівськими урядовцями, католицькими єпископами та папським нунцієм, чотири православних єпископи погодилися у червні 1595 р. укласти між своєю церквою та Римом унію. За умов гарантії збереження традиційної православної літургії та обрядів, а також таких звичаїв, як право священиків брати шлюб, вони приймали верховний авторитет Риму в усіх справах віри та догми. Наприкінці 1595 р. Терлецький і Потій поїхали до Риму де папа Клемент VIII проголосив офіційне визнання унії.

Коли розійшлася звістка про унію, православна громада вибухнула від обурення. Найвидатніший її представник князь Острозький був розлючений не самок: унією, а тим, в який спосіб її укладено, У широко розповсюдженому відкритому листі він оголосив чотирьох єпископів «вовками в овечій шкурі», які зрадили свою паству, й закликав віруючих до протесту. Надіславши офіційну скаргу королю, яку було проігноровано, Острозький вступив у антикатолицьку спілку з протестантами, погрожуючи підняти збройне повстання. Водночас по всіх українських та білоруських землях православна знать збирала свої місцеві ради (сеймики), на яких гнівно засуджувала унію. Перелякані такими подіями, ініціатори всієї справи єпископи Балабан і Копистенський зреклися своїх колег та оголосили про свою формальну опозицію унії.

Щоб розв'язати конфлікт, у 1596 р. в м. Бересті (Бресті) був скликаний церковний собор. Ніколи не бачили Україна і Білорусія таких величезних зборів духовенства. Противників унії представляли два вищезгаданих єпископи, православні ієрархи з-за кордону, десятки виборних представників знаті, понад 200 священиків та численні миряни. Водночас у таборі її прибічників була жменька католицьких сановників, королівських урядовців і четверо православних єпископів, із самого початку стало очевидним, що сторони не можуть знайти спільної мови. Зрозумівши, що переговори не мали ніякого сенсу, прибічники унії публічно підтвердили свої наміри укласти її.

Незважаючи на протести та погрози, православній стороні не вдалося змусити їх відступити або домогтися того, щоб король позбавив їх посад, Так українське суспільство розкололося навпіл: з одного боку – православні магнати, більшість духовенства та народні маси, в той час як з іншого – колишні ієрархи, підтримувані королем та купкою прибічників. Унаслідок цього виникла ситуація, коли існувала церковна ієрархія без віруючих і віруючі без своїх ієрархів. Те, що почалося як спроба об'єднати християнські церкви, закінчилося їхнім подальшим роздрібненням, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна та уніатська або греко-католицька, як її згодом стали називати.

Соціально-економічний розвиток України в складі Речі Посполитої після Люблінської Унії.

Наслідки Люблінської Унії для України були не тільки політичними. Вона також відіграла великий вплив на соціально-економічну систему.

Річ Посполита остаточно ліквідувала залишки автономного устрою та залишки князівської системи. Усі українські землі було поділено на 6 воєводств.

41

Протягом XVI - XVII століття на цих землях почало інтенсивно зростати велике землеволодіння магнатів, шляхти, церкви. В Галичині знаходились володіння Потоцьких, Собецьких, Даниловичів та ін. На Волині, наприклад 250 магнатських родив володіло 3/4 всіх селянських господарств. Наймогутнішим на Волині був князь Острозький, якому належало 59 міст та 857 сіл та 111 фільварків.

Після люблінської унії, яка відкрила польським феодалам широкі можливості для придбання земель на Подніпров'ї, Брацлавщині та ін. Великими землевласниками також були католицька церква та уніатська церква.

Поступово селянський оброк було замінено панщиною. Зміцнення великого землеволодіння призвело до посилення кріпацтва. Правове становище українського селянства визначалось польським державним законодавством, яке передавало землю польській шляхті в необмежену власність. Литовський статут 1588 року не дозволяв селянам приймати участь в роботі будь яких органів влади чи місцевого самоврядування. Селянин, який проживав на землі феодала більше 10 років ставав кріпаком. У1505 році польський сейм заборонив селянам покидати пана без його згоди. Коли в Західній Європі кріпацтво відмирало в Східній та Польщі воно відроджувалось.

Наприкінці XVI століття завершився процес формування шляхетського стану. На початку століття польська шляхта підкорила собі місцеві сейми а невдовзі загальний сейм Речі Посполитої, якому належала вища законодавча влада в країні.

Після люблінської унії Україна остаточно перетворюється на сировинний придаток Польщі.

42

Визвольна війна українського народу 1648-1657 pp.

1.Причини, характер та рушійні сили визвольної війни 1648-1657 pp.

2.Характеристика основних подій та періодизація визвольної війни.

2.1.Внутрішня та зовнішня політика Б. Хмельницького.

3.Переяславська угода 1654 року. Історія укладання та її наслідки.

4.Військові дії 1654-1657 pp.

Історіографія визвольної війни

Історіографію даної проблеми можна розділити на дореволюційну, радянську та сучасну. В дореволюційній історіографії найближче до даної проблеми підійшов М.С. Грушевський в „Історії України-Руси", „...український народ становив єдину козацько-селянську масу, який виступив проти польського та російського шовінізму". О. Соловйов та В. Ключевський – заперечували права українського народу на самостійну державу, союз України з Росією зводили до приєднання споконвічних руських земель. О. Субтельний, В. Антонович, М. Костомаров розглядали визвольну війну як національно-визвольну боротьбу.

Останнім часом в історіографії побутує думка про визвольну війну як національну революцію українського народу XVII століття.

Причини характер та рушійні сили національної революції XVII століття.

Щодо визвольної війни українського народу, то на середину XVII століття склався цілий комплекс політичних, економічних соціальних та релігійних причин:

–серед політичних:

*безправність українських земель у складі Речі Посполитої;

*Річ Посполита дотримувалась проімперської політики, яка ґрунтувалась на трьох принципах: „від моря до моря і вогнем і мечем", тобто поширення католицтва на споконвічні польські території. Територія від Балтійського до Чорного моря вважається польськими шовіністами як польська територія;

*принцип „передмур'я". Річ Посполита вважала себе фоpпocтoм християнства від варварського антихристиянського світу;

*принцип „сарматизму". Польська аристократія намагалась вивести своє коріння з скіфо-сарматської еліти.

–Релігійні причини:

*закриття православних церков та передача їх костьолам;

*дискримінація православних у містах;

*перешкоди українській політичній еліті в обійманні посад.

–Соціально-економічні причини:

*суперечність між моделями економічного розвитку: кріпацькою Польщею та фермерською Україною;

*наявність жорсткого економічного та соціального взиску з України. Об'єктами утиску ставали не тільки селяни, але й дрібна шляхта.

З вище названих причин можна легко визначити характер визвольної війни українського народу – національно-визвольний, антифеодальний, боротьба за українську національну державу.

43

Передумовами великого повстання було:

*наявність козацтва - політичного народу, яке б могло стати майбутньою опорою повстання та його основною рушійною силою;

*велику роль у тогочасному українському суспільстві відігравав релігійний

фактор;

*українці мали досвід селянських повстань 1591-1638 pp.;

*факт існування Запорізької Січі як козацької республіки.

Періодизація та характеристика основних подій визвольної війни українського народу 1648-1657 pp.

22 квітня 1648 року Запорізька Січ обрала гетьманом Б Хмельницького, Питання, чому саме Хмельницький очолює повстання українського народу досі турбує істориків. Чому саме 50-ти річний гетьман став провідником повстання? Відповідей можна почути безліч, але існує незаперечний факт, що саме в біографічній історії цього видатного історичного діяча криється як не причина то передумова, або навіть поштовх до боротьби та подальшої поведінки Б. Хмельницького.

Після битви під Цецорою у 1620 році турків з поляками Б. Хмельницький попадає в полон. Після двох років полону Хмельницький намагається уникати участі в будь-яких військових діях. У1638 році Богдан отримує посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 року вирушає в складі посольства до короля Польщі Владислава VI. Біографію Хмельницького круто повернула одна подія. У 1646 році, коли Хмельницького не було вдома (хутір Суботів), польський шляхтич Даніель Чаплинський зажадав маєтку Хмельницького, напав на Суботів, убив молодшого сина, і викрав жінку, з якою хотів одружитись Б. Хмельницький, Після численних скарг та судових позовів Богдан втікає до Запорозької Січі і досить скоро стає гетьманом, а згодом, очолює повстання.

Загалом історики виділяють IV періоди визвольної війни українського народу

1648-1657 pp.:

*1648-1649 pp., перемоги під Жовтими водами, Корсунем, Пилявцями та Львовом. Зборівський мирний договір;

*1650-1653 – позиційна війна. Білоцерківський договір;

*1654-1655 – допомога Росії. Андрусівське перемир'я;

*1655-1657рр. – спільні дії українців та шведської армії.

Група сучасних українських істориків на чолі з В. Смолієм вважає, що за своїми масштабами, змістом, формами, характером та метою боротьби визвольна війна українського народу становила собою Українську національну революцію. В. Смолій та В. Степанков, вважають події 1648-1676 pp. ланками одного процесу. На їх погляд, революція почалась у 1648 році і тривала до ліквідації державницьких інституцій України 1667 р.

Відповідно вище наведеного вони пропонують таку періодизацію подій:

1-й період – лютий 1648р. – червень 1652 р. – найбільший розмах національно-визвольного руху. Створення української національної держави;

ІІ-й період – червень – 1652р. – 1657р. – погіршення геополітичної ситуації пошук союзників в боротьбі проти Речі Посполитої. Спостерігається тенденція до

44

встановлення монархічної форми правління в Україні в особі спадкового гетьманату;

ІІІ-й період - вересень 1657 – червень 1663р. – громадянська війна та розкол гетьманату;

IV-й період – липень 1663р. - червень 1668р. – характеризується зовнішньополітичною кризою для України;

V-й період – липень 1668р. – вересень 1676р. – посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України. Ліквідація державних інститутів та ліквідація гетьманства.

1-й період

У1648 році 6 травня під Жовтими водами Хмельницький розбив передове польське військо вислане польським гетьманом Потоцьким. Майже всі реєстрові козаки перешли на бік Б. Хмельницького. 16 травня 1648 року були розгромлені польські війська під Корсунем а двох гетьманів Потоцького та Калиновського було взято у полон та вислано до Криму.

УПольщі, тим часом помер король Владислав. Виборчий процес в Польщі послабив державу, крім того слід відмітити широкий розмах селянського руху в цей період. Сам Хмельницький не чекав такого резонансу в Україні. Очевидно він поки що не бажав повного розриву з Польщею і також чекав на вибори. Про це свідчить факт затримки Хмельницького в Білій Церкві.! тільки під тиском народних мас вирушив далі на Волинь, 13 вересня 1648 року він розбив нове польське військо під Пилявцями. В середині жовтня повернув на Замостя. Фактично шлях на Польщу був відкритий. Хмельницький одним походом міг захопити Варшаву Проте не зробив цього і на початку листопада повернув на Київ.

Поведінку Хмельницького можна пояснити з трьох точок зору:

* Хмельницький намагався пристосувати політичну систему Польщі під потреби України (О Субтельний);

* Хмельницький не був готовий до створення української національної держави (М. Грушевський);

* Хмельницький намагався досягти миру з Польщею (Крип'якевич).

Так чи інакше ми можемо стверджувати тільки одне. На першому етапі війни Хмельницький не чекав великого розмаху народного руху, який набрав ознак антифеодального та антикріпосницького. Будучи великими землевласниками козацька старшина не могла дозволити розгортанню народної анти польської, антифеодальної війни.

Влітку 1649 року розпочалась нова військова компанія. В наступ пішли поляки. Під Збаражем в оточення попали гетьман Вишневецький і сам король Ян Казимир. Тут вперше стається подія, яка в корені змінить зовнішній курс Хмельницького: кримський Хан зраджує Б. Хмельницького і змушує його піти на перемир'я.

8 серпня 1649 року було укладено Зборівський договір:

* влада гетьмана поширювалась на три воєводства Київське, Брацлавське та Чернігівське;

* посади в органах самоуправління передавались православній шляхті;

45

*було заборонено вводити польські війська на територію названих трьох воєводств;

*козацький реєстр було доведено до 40 тис.

Але самі народні маси сприйняли мир вороже. Зборівський договір підірвав авторитет Б. Хмельницького. Сама козацька старшина боялась розмаху народного руху. Визвольний рух значно звузив після Зборівського договору його соціальну базу.

Внутрішня та зовнішня політика Б. Хмельницького. ІІ-й період.

Другий період схоплює 1650-1653 pp. Вже з кінця 1650 року Польща активної готувалась до чергового походу на Україну. У червні 1651 року польське військо вступило на Україну. Вирішальний бій відбувся під Берестечком де Б. Хмельницький зазнав значної поразки. Його знову зрадив Кримський Хан, який захопивши Богдана в заручники, фактично залишив козацьке військо без керівництва. Литовське військо під командуванням Радзівіла розбило козацьке військо під начальством Небаби і зайняло Київ.

18 вересня 1651 року Хмельницький змушений укласти з Польщею новий Білоцерківський договір:

*територія козацьких вольностей обмежувалась одним київським воєводством;

*вдвоє скорочувався козацький реєстр;

*на колишні території повертались землевласники.

В цей період припадає велика хвиля колонізації українцями території слобідської України. Виникає ряд нових селищ: Охтирка, Харків, Суми, Острогозьк.

Хмельницький знову проводить активну зовнішню політику. Він одружує свого сина Тимора на донці молдавського господаря, шукає зв'язків з угорським кролем Юрієм Ракоці. Але основний розрахунок Хмельницького був на Москву.

Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію, що розмістилася під Батогом, на кордоні Поділля з Молдавією, і 1 травня Розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили усіх полонених поляків. Коли розлетілася звістка про перемогу, знову спалахнули повстання проти польської шляхти, й козацькі війська зайняли більшу частину території, яку вони контролювали до поразки під Берестечком. Але тепер ставало очевидним, що роки страшного кровопролиття та руйнації починають даватися взнаки. Ні поляки, ні українці вже не мали такого бойового запалу, військові дії точилися мляво, а обидві сторони були, як виснажені боксери, що обійнялися, не в змозі завдати вирішального Удару.

Ще з початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім'я спільної для них православної Ефи прийти на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно обережно Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити воліли почекати, доки козаки й полями не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Проте у 1653 p., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який вирішив, що «заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під

46

свою високу руку». Приймаючи це рішення, московити також сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти Оттоманської імперії та взагалі розширити свої впливи.

Переяславська угода 1654 року. Історія укладання та її наслідки.

В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорозького в Переяславі, біля Києва. 18 січня 1654 р. Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під зверхність царя. Того ж дня було скликано людей на міський майдан, де у своєму виступі гетьман наголосив на потребі України у верховному володарі, назвав чотирьох потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя – й заявив, що найкращим для цього є православний цар. Задоволений тим, що вибір упав на православного правителя, натовп схвально відгукнувся на промову гетьмане. Тоді Бутурлін, Хмельницький та присутня там козацька старшина ввійшли до міської церкви, щоб скріпити це рішення спільною присягою.

Та несподіваний випадок завів справу у глухий кут. За прийнятою в Польщі традицією1 Хмельницький сподівався, що присягатимуть, обидві сторони, – українці заприсягнуть на вірність цареві, а той пообіцяє боронити їх від поляків та шанувати їхні права й привілеї. Але Бутурлін відмовився присягати від імені свого монарха, кажучи, що на відміну від польського короля цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. Роздратований відмовою Бутурліна, Хмельницький гордо вийшов із церкви, погрозивши взагалі скасувати угоду. Проте Бутурлін уперто стояв на своєму. Нарешті, побоюючись втратити підтримку царя через, здавалося б, простісіньку формальність, Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві.

Незабаром після того по 117 містах України було розіслано царських урядників, перед якими 127 тис. люду заприсягли на вірність цареві Олексію Михайловичу та його наступникам. Сповнений драматизму інцидент у переяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традицій, з якими обидві сторони підійшли до укладення угоди. Та попри всі ці розбіжності підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Раніше ізольована й відстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення на велику державу. А доля України стала в усьому – доброму й лихому – невід'ємно пов'язаною з долею Росії.

Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка угоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди.

На думку російського історика права Василя Сергєєвича (пом. 1910), угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд.

47

Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (пом. 1919} доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією».

Такі історики, як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д.

Інший український історик – Вячеслав Липинський – пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною.

Останнє тлумачення Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У1954 р. під час пишних святкувань 300-річчя українсько-російського союзу в СРСР було оголошено (щоправда, не вченими, а Комуністичною партією Радянського Союзу), що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до возз'єднання і що возз'єднання цих двох народів було основною метою повстання 1648 р. За офіційною радянською теорією, велич Хмельницького полягає в його розумінні, що «порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом». Щоправда, в середині 1960-х років принаймні один радянський учений – Михайло Брайчевський – піддав Цей погляд сумніву (що мало катастрофічні наслідки для його кар'єри), однак для всіх радянських учених підтримка партійної інтерпретації угоди лишалася обов'язковою.

Військові дії 1654-1657 pp.

Одним із перших наслідків Переяславської угоди стала радикальна зміна політичних. союзів у регіоні. У відповідь на договір Хмельницького з царем поляки й татари об'єднали сили, почавши новий етап війни. Навесні 1654 р. московське військо, підтримане 20 тис, козаків на чолі з Василем Золотаренком, вступило до Білорусії, відбивши у поляків значну частину території. Пізніше, восени, бої перемістилися у Південно-Західну Україну. Не зв'язані тепер ніякими зобов'язаннями перед українцями, татари нещадно спустошували край. Докладний опис цього лиха подається в рапорті одного польського командира: «За моїми підрахунками, число самих лише мертвих немовлят, знайдених на дорогах та у замку, сягнуло 10 тисяч ; наказав поховати їх у полі, і в одній могилі було більше 270 тіл. Усім немовлятам за віком було менше року, бо старших погнали у неволю. Групи вцілілих селян блукають оплакуючи своє горе».

Під час воєнних дій стався випадок, що характеризує всю гостроту конфлікту. В жовтні 1654 р. переважаючі сили поляків узяли в облогу козацьку фортецю Бушу, винищили більшу частину залоги й от-от мали оволодіти замком. Уtifмить удова вбитого козацького ватажка Завісного підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Унаслідок жорстоких боїв на Правобережжі сплюндрованими й фактично безлюдними лежали ті недавно колонізовані землі, що досяглизначногорозвитку. Нещастята розрухаохопили й Польщу.

48

Влітку 1655 p., скориставшись війною, яку вели поляки на півдні та сході, шведи напали з півночі, окупувавши велику частину Польщі, Захоплена шведами, росіянами та українцями Річ Посполита от-от мала розвалитися. Польські історики часто називають цей період Потопом. Зате для Хмельницького вступ до конфлікту шведів був наче як Божий перст, що надавав йому нові дипломатичні та військові можливості.

Незабаром шведські та українські дипломати вже обговорювали проведенню спільних походів проти поляків, а шведи пообіцяли допомогти Хмельницькому у створенні Київського князівства. У1656 р, відчуваючи неминуче падіння Речі Посполитої, інший сусід – Георгі Ракоці Семигородський – також звернувся до гетьмана. Разом вони вчинили спільний похід на Польщу з метою її поділу. Спираючись на таку могутню підтримку, Хмельницький зайняв безкомпромісну позицію щодо поляків, наполягаючи на тому, щоб під його владу перейшли всі українські землі, включаючи Галичину та Волинь.

Проте поряд із новими можливостями шведи створювали для гетьмана й ускладнення. Прагнучи звести давні рахунки, вони розпочали війну з Московією. Хмельницький опинився у делікатній ситуації, коли його сюзерен воює з його ж новим союзником. Напруження у стосунках між українцями і московитами стало вириватися назовні. Розміщення у Києві та інших українських містах московських залог, а також втручання царських чиновників у фінансові справи українців викликали занепокоєння козаків. Ворожнеча між союзниками також виникла у щойно завойованій Білорусії, де населення нерідко воліло мати козацьку систему правління, а не московську, й присягало на вірність гетьманові, а не цареві. Змагання однієї Русі (українців) із другою (московитами) за владу над третьою (білорусами) трохи не спричинилося до відкритої війни, і перш ніж московитам удалося витіснити козаків із цього краю, минув деякий час.

Найбільшу лють української старшини викликало укладення у Вільнюсі в 1656 р миру між московським царем і поляками без усякої на те згоди українців; більше того, спеціально послану українську делегацію навіть не допустили до переговорів. Побоюючись, що московити принесуть у жертву українські інтереси, гетьман і козацькі полковники відкрито звинуватили царя у зраді й порушенні Переяславської угоди.

У роздратованому листі до царя Хмельницький порівнював поведінку московітів з поведінкою шведів: «Шведи – люди честі: пообіцявши дружбу і союз, вони дотримуються слова. Проте цар, уклавши перемир'я з поляками і маючи намір повернути нас в їхні руки, вчинив з нами безсердечно». Слідом за цим розчаруванням прийшли інші. Об'єднаний українсько-семигородський похід на Польщу закінчився катастрофічним провалом, а незадоволене козацтво вчинило заколот, звинувативши у поразці гетьмана. 4 вересня 1657 p., уражений звісткою про поразку, тяжко хворий Хмельницький помирає в Чигирині.

Культура України XV - XVI століття.

У XV - XVI ст. як і за часів Київської Русі православ'я залишалось синонімом культури. А за часів Польсько - Литовської доби його роль зростала: відсутність власної держави; важке економічне становище; полонізація українства;

49

тісні стосунки з католицтвом та культурою країн Західної Європи. Культурне відродження; економічний розвиток міст.

Після невдалого покатоличення Річ Посполита вдалась до впровадження ідей єзуїтів – (церковної єдності або уній православної та католицької церков під звичністю папи римського Берестейська унія 1596 роки).

Таким чином українська культура XV-XVI ст. набула, за потребами свого часу високого громадського змісту і патріотичного спрямування.

Визначальний вплив на спрямованість української культури справили ідеї гуманізму і Реформації. Ці ідеї проникли на Україну через УКР інтелігенцію, що навчалась за кордоном в польських та західноєвропейських університетах.

Незважаючи на свою ослабленість, православ'я змогла прийняти виклик польського католицизму. Невелика група УКР магнатів, що залишалась вірною православ'ю, заснували у своїх володіннях православні школи, друкарні. У 1568 р. Г. Ходкевич надав притулок І.Федорову.

У 1578 Костянтин Острозький засновує у своєму маєтку друкарню, якою керував І.Федоров. 1581р. з'являється Острозька Біблія. 1580 p. K Острозький засновує академію, але по його смерті внучка Острозького у 1608 році передає академію єзуїтам. Але українські магнати не були єдиними поборниками УКР культури і православ'я. В листах з'являються братства, як осередки УКР науки, віти, друкарства, загалом братства - об'єднання громадського православного населення в містах. На виникнення братств великий вплив справили ідеї просвітництва. Найдавніше відоме Львівське братство, що виникло 1439 році. На початку XVI ст. виникає, Рогатинське, Острозьке, Галицьке, Кам’янець-Подільське, Київське, Шаргородське, Вінницьке. За соціальним складом братства були найрозширенішими, вони об'єднували: ремісників, купців, духовенство, шляхту та багато інших представників українського суспільства і хоча за чисельність це були невеликі організації та діяльність їх була досить вагомою для української культури.

До основних напрямків діяльності можна віднести:

–поширення освіти. Львівське братство заснувало власну школу викладачами

вякі були переважно українці. Школи братств мали власний статут. На початку XVII століття братські школи існували по всій Україні;

–видавнича справа.

Та незважаючи на досить поширену мережу братство так і залишилось розрізненими осередками освіти, книгодрукарства на Україні.

В літературі на Україні XVI століття переважала полемічна література спричинена Берестейською унією 1596 року.

1598 р. Марціан Бронський (псевдонім Христофор Філарет) "Апокрисис".

– підтверджувалась законність унії 1596 року. Доповідь Бронському дав Іпатій Потії 1599 р. "Анти апокрипсис".

Видатним полемістом того часу був і І.Дашнивецький – оборонець православної церкви "Послання єпископам – відступникам від православ'я", висміювання греко-католиків; проти закріпачення селян; повернення до давньої православної віри. Світогляд полемістів був аналогічний реформаційному світогляду але особливість його полягала в тому, що він виник на національному ґрунті.

50