История лекции

завершення утворення СРСР відбулось після прийняття Конституції СРСР у січні 1924 року на 1-му Всесоюзному з'їзді Рад Статус України в складі СРСР можна розрізнити як юридичний і як фактичний. Де-юре - УСРР була рівноправною республікою з правом виходу з СРСР. Уряд УСРР мав право керувати сільським господарством, юриспруденцією, освітою, охороною здоров'я та соціальним забезпеченням; союзний уряд керував продовольчими справами, робочою силою фінансовими питаннями та промисловістю, міжнародними відносинами, армії, флоту. Де-факто - УСРР не була суверенною республікою, не мала права виходу з CPСР, органи влади були підконтрольні керівництву СРСР.

2. Нова економічна політика більшовиків. 1921 -1929 pp. Наслідки НЕПу для України.

НЕП – нова економічна політика більшовиків введена в 1921 році зі

рішенням РКП/б/. Замінити політику "воєнного комунізму" новою економічною політикою запропонував В.І. Ленін. Його рішення опиралось на зовнішніх і внутрішніх причин:

-масові антибільшовицькі повстання на селі, що підривало владу. Одним : найбільших було повстання матросів військової бази.

"Кронштадт" на весні 1921 року під гаслами "Геть комуністів", "Ради без комуністів „Геть продрозверстку";

-нестача у більшовицького уряду коштів на відбудову промисловості;

-голод, що охопив центральні регіони Росії та центральні та Південно-Західні регіони України.

Ці та інші причини заставили більшовиків перейти від дер активного планування економіки до ринкового регулювання економіки. Суть нової економічної політики полягала:

– скасовувалась політика "воєнною комунізму", але держава зберігала за собою право на контроль над великою промисловістю, транспортом та зв'язком;

– вводився Натуральний податок замість продрозверстки, селяни мали право продавати на ринку с/г продукцію;

– відроджувались товарно-грошові відносини, а також підприємницька діяльність;

– частина підприємств передавалась колишнім власника, а також передавалась в оренду;

– припинилось насильницьке об’єднання селян у колгоспи, радгоспи, комуни;

– створювались умови для розвитку кооперації;

– проведення грошової реформи, у жовтні 1922 року були випущені перші забезпечені золотом банківські білети - червінці. До березня 1924 року грошова реформа була завершена.

– запровадження податків як джерела поповнення Державного бюджету;

– у 1923 році було відкрито перші ощадкаси.

Оскільки чіткої програми у більшовиків не було, введення НЕПу здійснювалось поетапно, в міру вироблення партією та урядом певних рішень. 15 березня 1921 року X з'їзд ККП/б/ прийняв постанову "Про заміну продрозверстки продподатком. РНК УССР прийняв декрет про норми та умови розміру

111

продподатку. Об'єм розверстки був знижений на 20%. 16 червня 1921 року уряд УСРР приступив до реалізації положень прийнятих на Всеросійській продовольчій нараді про відновлення грошового обігу” сприяння приватній торгівлі та початок грошової реформи.

9 серпня 1921 року РНК СРСР прийняв постанову про впровадження в оренду. Було здано 5200 підприємств приватним особам, кооперативам, артілям та ін. Націоналізовані підприємства були об'єднані в госпрозрахункові трести „ДОВУГІЛЛЯ", "ПІВДЕНСТАЛЬ"; відкриваються біржі. Станом на 1923 р. на території УСРР діяло 12 товарних бірж на яких відсувались операції з цінними паперами.

За час проведення НЕПу були досягнуті певні успіхи в розвитку економіки, багато галузей було відновлено і вийшли на рівень довоєнного виробництва (вугільна, металургійна, машинобудівна, харчова, легка та ін.). Були відновлені майже всі шахти Донбасу. У 1945 році Донбас дав 78% вугілля довоєнного рівня. На довоєнний рівень вийшло виробництво с/г продукції, у кооперацію було залучено майже 50% селянських господарств. Значно підвищився матеріальний добробут людей.

Нова економічна політика попри свої досягнення не була визнана керівництвом РКП/б/ як довгострокова програма дій. Вже в 1945 році керівництво прийняло рішення про курс на індустріалізацію та колективізацію.

Також слід відзначити, що НЕП за своєю сутністю суперечив основним завоюванням більшовицького перевороту та політичній системі диктатури пролетаріату.

3. Утвердження сталінського тоталітарного режиму. Особливості його прояву в Україні.

Кінець 20-х - початок 30-х років став періодом становлення в країнах Європи тоталітарних режимів, прикладами можуть послужити: Італія - Б. Муссоліні; Німеччина - А. Гітлер, та інші. СРСР не став винятком, згадаймо хоча б, наприклад, процес утворення Союзу РСР.

Для того, щоб контролювати величезну багатонаціональну державу у партійного керівництва виникла потреба у сильній державній владі. Така влада остаточно сформувалась наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. і отримала назву тоталітарної системи. Тоталітарна система - це форма державно-правового режиму за якої держава контролює всі сфери життя та діяльності суспільства в цілому та кожної людини.

З СРСР та УСРР тоталітарна система мала такі особливості:

1.Утвердження комуністичної ідеологи як єдиної в суспільстві й монополізація нею права на істину. Таку монополію забезпечувала жорстока цензура, боротьба з релігією, політична боротьба з інакомислячими та іншими політичними партіями. За період з 1924 по 1930 pp. були закриті всі громадські та суспільні організації. Демократія залишилась декларативною нормами Конституції СРСР.

2.Усунення з політичної арени всіх політичних партій та монополізація влади більшовицькою партією. На завершальному етапі громадянської війни в Україні

112

діяло три легальних політичних партій: КП/б/У; Українська партія соціалістів революціонерів /боротьбисти/; Українська комуністична партія, протягом 1924-1925 років всі ці партії, або само ліквідувались, або злились з КП/б/У. Більшовики використовували законні та незаконні засоби боротьби. 1923 року по країні прокотилась хвиля репресії проти політичної верхівки партій. Законодавче нерівня і спрямовуюча роль Комуністичної партії оформлялась у 1936-1937 рр. з прийняттям нової Конституції СРСР та УСРР.

3.Зрощення правлячої партії з державним апаратом. На державні пости в усіх галузях державного життя призначались лише комуністи для прикладу у 1934 році на всіх керівних посадах республіки 70% були в руках комуністів; у 1938 році на виборах до Верховної Ради було обрано 304 депутати, з яких 222 були комуністами.

4.Одержавлення суспільства.

5.Встановлення тотального контролю в економіці і зміцнення централізованого керівництва. Саме командна економіка стала своєрідний фундаментом тоталітаризму.

6.Формування репресивного апарату. Особливо активно це завдання вмішувалось на початку 30-х років. Одним з перших кроків до масового терору стала компанія боротьби з "шкідниками" і "саботажем" серед керівників промислових підприємств, які не виконували річного чи п’ятирічного плану. Після цього набрала розмаху і цілеспрямована боротьба проти української інтелігенції. Було сфабриковано цілий процес СВУ ("Союзу визволення України"), "Троцькістсько-національний блок" та ін.

Становлення тоталітарної системи супроводжувалось з іншим негативним явищем в суспільстві - формуванням культу особи однієї людини. У 1929 рік під час відзначення 50-ти річчя Сталіна його почали називати наймудрішим батьком всіх народів. Саме починаючи з цього року Україною та й всім СРСР перед ІІ-ю світовою війною прокотилось три хвилі репресій: І-а 1929-1931 рр.; ІІ-а -1932-1934 pp.: ІІІ-я - 1936-1938 pp. І хоча партійна еліта сприяла становленню диктатури однієї людини вона все ж намагалась усунути Сталіна від влади. Така спроба була здійснена у 1934 роді під час виборів в ЦК ВКП/б/. Сталін під час виборів отримав найменше голосів. Найбільше голосів отримав С.Кіров, але 1 грудня 1934 року С. Кірова було вбито. До 1937 року весь ЦК було вичищено від ворогів.

4. Перехід до директивного планування економіки. Форсована індустріалізація промисловості та суцільна колективізація

сільського господарства.

У грудні 1927 року XV з'їзд ВКП/б/ проголосив пріоритет державного планування над ринком. З жовтня 1918 року розпочалась 1-ша п'ятирічка.

На початку 30-х років у внутрішній політиці Відбувся різкий поворот, виявився насамперед у економіці - курс на прискорення індустріалізації . Курс на індустріалізацію передбачав перетворення СРСР на промислово розвинену країну.

Питання про кошти на приведенню індустріалізації було вирішено за рахунок селянства. Вже в 1927 році в селян спробували вилучити кошти на індустріалізацію. Було встановлено непомірно високі ціни на промислову ціни на хліб були знижені, це викликало в свою чергу нову хлібозаготівельну кризу. У 1929 році партійне

113

керівництво вирішило перейти знову до продрозверстки та остаточно довитись від НЕПу.

Для реалізації плану індустріалізації вся промисловість країни була виділена на три категорії:

–категорія "А" - машинобудівна, металургійна, авіаційна, хімічна; категорія була пріоритетною, на неї виділялись спеціальні державні дотації; категорія "В" – кам’яновугільна, залізорудна, нафтова, газова. Ці промисловості також вважались пріоритетними, але перед ними ставились помірні завдання; категорія "С" - легка, харчова. Для цих галузей держава майже не виділяла коштів, що призвело до їхнього відставання. Перший п’ятирічний план передбачає не виконувані завдання „сталінський стрибок в індустріалізацію" і хоча вона була виконана на 60%, все ж результати були вражаючими: 1932 р. стала до ладу перш черга "ДНІПРОВСЬКОЇ ГEC", споруджувались великі підприємства "Запоріжсталь", Харківський тракторний завод. Із цього підприємств, що будувались в СРСР було побудовано в Україні. За роки ІІ-ої п'ятирічки 1933-1937 з 4500 тис. підприємств 1000 було збудовано в Україні. За роки IV-ої п'ятирічки із 3000 тис. на Україні було збудовано 600 підприємств. Таким чином республіка стала однією з найрозвинутіших країн Європи

Достатньо навести такі факти: за рівнем розвитку промисловості Україна в передвоєнний період займала ІІ-ге місце в Европі: ІІ-ге місце за виплавкою чавуну і сталі; IV-те місце за видобутком вугілля, за виробництвом машин випередила такі країни як Франція та Італія.

Основними методами індустріалізації були:

–планування темпів індустріалізації;

–централізація управління економікою.

При вищих органах ЦК ВКП/б/ створювались Вищі Ради Народного Господарства на які було покладено повноваження контролю за виконанням державних планів:

– репресії проти противників індустріалізації та проти керівників підприємств, які не виконали рішень РНГ;

–створення грошових ресурсів за рахунок збільшення податків для селян; випуск облігацій примусового державного займу; економія на всіх соціальних сферах.

–основні завдання, які було поставлено перед індустріалізацією було в основному виконано;

–створено сучасну промисловість, яка повністю забезпечувала незалежність СРСР в імпорту, були створені підприємства гіганти "Запоріжсталь", "Азовсталь", „Криворіжсталь", "Дніпроалюміневий комбінат", "ХТЗ";

–промисловість України повністю була забезпечена електроенергією до ладу стали: найбільша з Європі гідроелектростанція "Дніпрогес", Зуєвська ГЕС, Штерівська ГЕС, Харківська, Київська та ін.;

–були повністю реконструйовані Луганський, Дніпропетровський, Дніпродзержинський та Макіївський металургійні заводи;

–побудовані нові шляхи сполучень.

Але поряд з тим індустріалізація мала свої недоліки:

114

–остаточно сформувалась директивно-планова економіка в якій не діяли закони ринку;

–відставали такі галузі промисловості як легка та харчова;

–не відбулось помітного зростання добробуту населення;

–нерівномірність будівництва промислових об'єктів, що призвело до економічного занепаду цілих регіонів-республіки:

–під час індустріалізації використовувалась дешева робоча сила селян, яких зганяли на будівництво в порядку трудової повинності.

Говорячи про сільське господарство то форсована індустріалізація і економічна політика більшовиків призвела до деградації села і сільської праці.

У 1928 році Сталін став ініціатором проведення суцільної колективізації сільського господарства. Колективізація сільського господарства здійснювалась в 6 етапів:

1-й 1928 р. Уряд УСРР прийняв рішення про проведення суцільної колективізації в стислі строки. Розпочалась підготовча організаційна робота.

ІІ-й 1929 р. листопадовий Пленум ЦК ВКП/б/ ухвалив, що колективізацію в Україні необхідно завершити восени 1931 - навесні 1932 pp. Початок опору селян колективізації.

Ш-й - січень-березень 1930 р. застосування насильницьких методів колективізації. У колгоспи було об'єднано 76% господарств.

IV-й - березень-грудень 1930 р. у березні 1930 року була прийнята постанова ЦК ВКП/б/ "Про заходи ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації". Й.В. Сталін виступив в газеті. "Правда" з критикою насильницьких методів колективізації, назвавши їх перегинами, до кінця 1930 року селянам не заважали покидати колгоспи.

V-й 1931 р. відновлення насильницьких методів було знищено 100 тис. куркульських господарств, початок акції "розкуркулення".

VI-й 1931-1933 p.p. завершення процесу колективізації. Як підсумок, можна виділити слідуюче:

–на початок 30-х років основною формою організації с/г стали колгоспи;

–були повністю знищені селянські господарства селян - одноосібників;

–тисячі громадян було переселено в райони Сибіру та Північного Казахстану

впорядку компанії розкуркулення;

–не було забезпечено законодавчої бази колгоспів. Селяни ставали кріпакам радянської влади: в них не було паспортів; їм заборонялось без дозволу органів державної влади виїжджати з села;

–найстрашнішим наслідком колективізації був голодомор 1931-1933 років, який охопив найхлібніші регіони УСРР та РСФСР.

5.Політика "українізації” та її наслідки, національний комунізм:

представники та ідеї

У квітні 1923 року VIІ з'їзд РКП/б/, засудивши місцевий націоналізм, проголосив політику коренізації. В національних республіках таким про це отримав назву Україна - "Українізація". Політика "Українізації" почалась з декрету РНК

115

УРСС від 27 липня 1923 року "Про заходи в справі українізації виховних і культурно-освітніх установ. Нова політика здійснювалась за такими напрямками:

–залучення українців до партії і надання їм ключових посад у партійному та державному апаратах;

–впровадження української мови в державне управління та партійну діяльність;

–заохочення розвитку української культура та науки.

До керівництва республікою прийшли нові люди. У 1923 р. головою РНК УСРР став В. Чубар, генеральним секретарем КП/б/У - Л. Каганович, наркомат освіти очолив видатний українській письменник М. Хвильовий, центром українізації став наркомат освіти, якому підлягали всі ділянки культури. У 1929 році в УСРР діяло 80% шкіл з українською мовою викладання; 2/3 технікумів; 30% ВУЗІВ, якщо у 1922 році в Україні нараховувалось 10 українських газет, то в 1939 - 373.

Однак вже в 1925 році частина партійного керівництва на чолі зі Сталіним прагне згорнути "українізацію", це штовхало відомих українців до опозиції, яка отримала історичну назву "національний комунізм", ідейними виразниками якого в 20-ті роки стали М. Хвильовий, О. Шумський, М. Волобуєв.

М. Хвильовий вважав, що для розвитку української культури необхідно звільнитись від російського впливу, орієнтуватись на європейські традиції. Він започаткував літературну дискусію, яка розгорілась у 1925-1929 pp. між ВАПЛІТЕ – М. Хвильовий та противниками українізації. Дискусія закінчилась критикою „хвмльовизму”.

О. Шумський у 1926 р. очолив наркомат освіти. Думський звинуватив Л. Кагановича у схильності до адміністрування, дискредитації українських більшовиків, у відповідь Каганович організував компанію проти Шумського, звинувативши його в національному ухилі. У 1927 році Шумського зняли з посади наркома освіти, протії чого виступив лідер КПЗУ К.Саврич (Максимович).

М. Волобуєв обстоював економічну самостійність України. Він доводив, що українська економіка може бути самостійною і інтегруватись в європейську, що Україна є колонією у складі СРСР, пізніше всі представники внаслідок терору та тиску партійного керівництва відмовились від своїх поглядів. І в результаті сули репресовані: але поряд з тим, це вказує на те, що серед національне свідомих більшовиків існували національно-свідомі українці, які не поділяли імперських позицій партійної верхівки.

6. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами.

Після першої світової війни з розпадом великих імперій Україна виявилась розірваною між чотирма державами. Східна Волинь та Східна Галичина - у складі Польщі; Північна Буковина - у складі Румунії; Закарпаття - у складі Чехословаччини,

У 1919 році Польща окупувала землі Західної Волині та Східної Галичини, на яких станом на 1931 р. проживало 8,5 млн. чоловік. В економічному становищі для Польщі ці землі стали ринком збуту та джерелами сировини. Так у 1921 році, робітники складали лише 9,5% населення. Польська влада намагалась повністю ополячити українське населення, територію Західної України називали "Східна

116

Малопольща", а в 1924 році 31 липня було видано закон, який проголосив державною мовою на цих землях польську мову. Першочерговим завданням польської влади було ліквідація українських шкіл, якщо у 1911 році на території окупованих Польщею земель нараховувалось 2418 шкіл та - 1926/27 pp. – 845. Особливого національного тиску з боку польської влади українське населення зазнало після приходу до влади польського націоналіста Ю. Пілсудського, який мріяв відродити "велику Польщу від моря до моря".

Такому стану речей призвела, головним чином, політика західноєвропейських держав. 14 березня рада послів Англії, Італії, Франції та Японії (1923 р.) визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною - це остаточно позбавило українців мрій про автономію.

Найгіршим становищем, навіть порівняно з Польщею, було становище українців, що населяли територію Північної Буковини і які знаходились під владою Румунії.

Відкрита колонізаторська політика Румунії призвела до повної деградації народного господарства цих земель. На Буковині за 1922-1929 pp. було закрито 85 промислових підприємств. Не кращим було становище в сільському господарстві. Внаслідок аграрної реформі було встановлено плату за оренду землі в розмірі 2000 лей в результаті 48 % селян були змушені відмовитись від землі.

Відкрита румунізація призвела до закриття всіх українських шкіл, що були у

краї.

В 30-х роках в Румунії прийшов до влади фашистський режим, шо призвело до масової еміграції українського населення в країни СІІІА та Канади. Порівняно краще жилось українцям в складі Чехословаччини. Згідно Тріанонського мирного договору, Закарпаття приєднувалось до Чехословаччини під назвою

"Підкарпатська Русь".

Стосовно національного питання Чехословацький уряд проводив помірковану політику. В краї постійно зростала чисельність українських шкіл. Тут діяли вільно різноманітні українські „суспільні організації": "Просвіта", "Асоціація українськіх вчителів", "Пласт" та ін.

У березні 1939 року Німеччина, порушивши Мюнхенський договір, окупувала всю територію Чехословаччини Одночасно Угорщина (союзник Німеччини) почали окупацію Закарпаття. Так, право надавали їй етапі мюнхенської угоди "задоволення територіальних претензій Угорщини до Чехословаччини.

Окупанти зустріли відчайдушний напір з боку утвореної у 1938 році воєнізованої організації "Карпатська Січ". Але сили були нерівними, і наприкінці березня 1939 року угорські війська контролювали всю територію Закарпаття.

7. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях, окупація Угорщиною Закарпаття. ОУН ,УВО: програма, тактика, діяльність.

Розчарування та безправ'я західноукраїнських земель домогтися національного визволення сприяло прояву нової ідеології - інтегрального націоналізму:

–нація - абсолютна цінність;

–вища мета українців є створення незалежної держави;

117

–вища мета може бути досягнута будь-яким способом;

–заради вищої мети мають об'єднатись всі класи та політичні партії, повинні припинитись всі політичні дискусії;

–соціально-економічний устрій держави - питання другорядне, швидше за все це буде держава аграрна, з розвинутою капіталістичною промисловістю. Інтегральний націоналізм став ідеологією двох політичних партій. Організації українських націоналістів та Радикальної націоналістичної організації.

На території західної України діяли три основних політичних партії: УНДО - Українське національно-демократичне об'єднання (легальне), утворене і 1925 році

ДЛевицьким. Була прибічником незалежності України, демократичних реформ, мирних засобів досягнення мети. КПЗУКомуністична партія Східної України (нелегальна), утворена у 1919-1923 роках В. Затонський. був прибічником соціалістичних реформ об’єднання із Східною Україною, засоби досягнення мети - революція. ОУН - організація українських націоналістів - (нелегальна) утворена в 1929 році Е Коновальцем, була прибічником незалежності України з багатоукладною економікою, засоби досягнення мети будь-які, включаючи терор.

УНДО уклала угоду з польським урядом, яка отримала назву "нормалізація". Відповідно цієї угоди УНДО припинила боротьбу за незалежність України. Багато членів УНДО стали активними депутатами польського сейму.

КПЗУ у 1923 роді під натиском Комінтерну (комуністична міжнародна організація створена у 1919 році за ініціативою В.І. Леніна) ввійшла до складу Комуністичної партії Польщі. У 1937 році КПЗУ виступила з критикою репресивної політики сталінського керівництва України. Члени КПЗУ були піддані репресіям згідно рішення КП/б/У. У 1938 роді Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ та КПП.

Найбільш дієвішою політичною силою, яка досить довгий час функціонувала на території Західної України, була Організація українських націоналістів.

У 1920 році невелика група офіцерів підпільно заснувала у Празі Українську військову організацію, що прагнула продовжувати боротьбу проти Польської окупації. Керівником організації було обрано Євгена Коновальця.

Спочатку ОУН являла собою військову організацію відповідною структурою командування.

Але із 1923 році становище УНО різко змінилось, коли Антанта визнала законність польської влади в Східній Галичині, що викликало сумнів багатьох

українців щодо доцільності продовження збройної боротьби. "і; с Криза, що охопила УБО заставила Є. Коновальця до переорганізації

організації. У Східній Галичині УВО починає вербувати гімназичну та університетську молодь, з метою створення розгалуженої мережі націоналістичних осередків. УВО встановила контакти з такими студентськими групами як "Українська націоналістична молодь "Прага", "Ліга українських націоналістів" – Побебрадах /Чехословаччина, "Союз української національної молоді" - Львів.

У 1922 році після кількох конференцій представники УВО та студентських груп зустрілись у Львові і заснували нову організацію – Організацію українських націоналістів - ОУН.

118

ОУН, як і УВО, була суто військовою організацією, вона дотримувалась військових засад керівництва, суворої дисципліни і проводила компанію Аполітичного терору проти польської влади. і

Найбільшим успіхом ОУН була її здатність завоювати широку підтримку молоді. Хоча визначити дійсну кількість членів ще і організації складно, але за попередніми підрахунками кількість її членів сягала 20 тис. осіб. Як УВО так і ОУН не вважали терор як самоціль, їхня тактика передбачала переконання суспільство І про можливість опору владі, і тримати українське суспільство в стані революційного бродіння, вони хотіли зробити щось на зразок перманентної революції, через терор та конфронтацію визвати національно-визвольний рух.

У 1934 році ОУН організувала вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, це викликало з боку польської влади широкомасштабну операцію на ліквідацію організації, були заарештовані провідні діячі ОУН С.Бендера., М. Лебедь, Але це було пів біди, діяльність ОУН викликала критику з боку своїх же українців. Діяльність організації засудив митрополит А.Шептицький. Після вбивства у 1938 році у Ротердамі Є. Коновальця організація розкололась на дві частини ОУН під проводом А. Мельника та ОУН під проводом С. Бендери.

8. "Радянсько-німецькі" відносини у 1939 р. назрівання II-ї світової війни

Радянсько-німецькі відносини перед другою світовою війною - це відносини двох тоталітарних систем і двох диктатур, які ділили світ на сфери впливу. Про що свідчать історичні події та історичні документальні факти.

23 серпня у Москві було укладено радянсько-німецький Пакт про ненапад. Документ було підписано з однієї сторони І. Ріббентропом /Німеччина/ - з іншої В. Молотовим (Голова РНК СРСР). До Пакту про ненапад додавався секретний протокол, в якому фактично дві держави вирішували долю Польщі і ділили Східну Європу на сфери впливу. Про факт існування секретного протоколу стало відомо керівникам всіх західних держав, але адекватної реакції він не отримав. Те, що наявність, секретного протоколу є загрозою ми знали всі, але не було прийнято відповідних мір безпеки. Це є одна з найголовніших причин другої світової війни - бездіяльність держав світу до збереження миру.

Пакт про ненапад з одного боку забезпечував Гітлеру повну свободу дій в Західній Європі та в Польщі, а з іншого, повну свободу дій Сталіну в Східній Європі. Після 1 вересня 1939 року починається відкрита інтервенція в Польщу, що ввійде в історію під назвою як дата початку ІІ-Ї світової війни.

Слід згадати також про ще один договір мін Німеччиною та Радянським Союзом 28 вересня 1939 року - договір про дружбу і кордони. Розглядаючи передісторію цього договору, ми можемо зробити висновок про його характер.

1 вересня, як ви знаєте Німеччина напала на Польщу. 3 вересня Англія і Франція оголосила війну Німеччині, однак уряди цих країн не поспішали прийти на допомогу Польщі. Уже 4 вересня 1939 року війська Німеччини дійшли до Варшави, восени, 8 вересня прорвались до Варшави. 15 вересня зайнявши Брест перетнули лінію Керзона.

16 вересня СРСР та Японія уклали угоду про припинення війни на далекому Сходi, це дало можливість Уряду СРСР 17 вересня прийняти рішення про виступ

119

Червоної Армії на радянсько-польському кордоні. О 2 годині ночі, Сталін, в присутності Молотова і Ворошилова, прийняв німецького посла Шуленбурга і запропонував довести до відома німецького уряду, що радянська армія перетне радянсько-польський кордон о 6 годині ранку, на всьому його протязі від Полоцька до Кам'янець-Подільського. Того ж самого дня о 7 годині ранку німецьке командування віддало наказ своїм військам зупинитись на лінії Соколе-Львів- Володимир-Волинський-Брест-Білосток.

20 вересня Гітлер дав згоду відвести частини вермахту за демаркаційну лінію. 22 вересня було опубліковане радянсько-німецьке комюніке про те, що між Німеччиною та СРСР було встановлено демаркаційну лінію. І, нарешті 28 вересня 1939 року у Москві було укладено договір про дружбу та кордони між Німеччиною та СРСР. До договору додавався секретний протокол, який, фактично остаточно вирішив долю Польщі.

Таким чином сфера державних інтересів СРСР та Німеччини була визначена на всьому протязі від Балтійського моря до Карпат. Для України наслідком радянсько-німецьких договорів стало приєднання Західноукраїнських земель, у вересні 1939 року (17 вересня) - Півні Буковини; у червні 1940 року— Бессарабії.

9. Голодомори 1921 -1923 pp. та 1931 -1933 рр. Причини та наслідки.

Причинами голоду 1921-1923 pp. який охопив Катеринославську, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Миколаївську та піддонні регіони Харківської губерній були:

–розорення селянських господарств в результаті соціалістичних реформ і радянської війни;

–пocyxa, що охопила ці регіони в 1920-1921 pp. а також Поволжя та Північний Кавказ. Навесні 1921 р. в цих районах загинули всі посіви і трави;

–злочинна бездіяльність керівництва УСРР та РССР. Голоду можна було уникнути перерозподіливши залишки продовольства з Лівобережної та Правобережної України на допомогу аплодуючим, скасувавши продрозверстку більш того, райони, де продовжувався голод, були оточені військами.;

–злочинне приховання голодом України факту голоду. Уряд України тільки в січні визнав факт масового голоду, було вжито слідуючих заходів:

–для частини населення була введена державна продовольча допомога;

–організовано збір пожертвувань на допомогу голодуючим;

–передчасне припинення допомоги голодуючим. Комісія ДОПОМОГИ була ліквідована у вересні 1922 року в той час, як голод на території України тривав. У 1922-1923 рр. по-українських землях прокотилась друга хвиля голоду, головною причиною повторення трагедії було інтенсивне вивезення хліба з республіки.

На сьогодні точних даних про розміри трагедія не має, але за підрахунками демографів у період 1921-1923 років голодом було охоплено 7-9 млн. Чоловік. Населення цих регіонів скоротилось в середньому на 700 тис. чол.

Голодомор 1932-1933 pp. - історична трагедія українського народу за аналізом даних, що стали відомі у 80-ті роки XX ст. від голодомору померло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати склади 5 млн. чоловік.

Головна причина голоду - аграрна політика ВКП/б/. У результаті суцільної колективізації відбулось різке падіння с/г виробництва У 1929 році радянське

120