5. Екозбалансований розвиток.

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

- об'єкти і явища природного середовища, які використовуються (можуть бути використані) для задоволення матеріальних та інших потреб суспільства, сприяють підтриманню умов існування людства і підвищенню його життєвого рівня.

практично невичерпні (енергія сонця, припливів і відливів, внутрішньоземне тепло, атмосферне повітря, вода)

поновлювані (грунтові, біотичні)

невідновлювані (корисні копалини, простір проживання, енергія річок).

ПОНЯТТЯ ПРО СТАЛИЙ РОЗВИТОК Вчення В. І. Вернадського справедливо вважають предтечею багатьох сучасних концепцій, спрямованих на гармонізацію взаємовідносин людини і природи, у тому числі й сталого розвитку. Головною і першою вагомою причиною виникнення концепції сталого розвитку було значне погіршення стану довкілля на планеті. Іншою причиною появи цієї концепції було погіршення економічних і соціальних умов у багатьох країнах світу, зростання чисельності населення, яке проживає в умовах злиднів. Сталий (екозбалансований) розвиток – це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Сталий розвиток для суспільства означає поліпшення якості життя людей. Економічні, соціальні та природоохоронні заходи повинні бути ув’язані між собою для досягнення екозбалансованого розвитку. Сталий розвиток неможливий без гармонійного поєднання загальнонаціональних та регіональних інтересів. На регіональному рівні сталий розвиток передбачає розроблення соціально-економічних та екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів.

ПРАВОВЕ СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ 1972 рік – закладені міждержавні основи стійкого розвитку на Стокгольмській конференції ООН “Довкілля людини”. 1983 рік – створена Міжнародна комісія з довкілля та розвитку. 1987 рік – Міжнародна комісія з довкілля та розвитку представила для Генеральної Асамблеї ООН доповідь “Наше спільне майбутнє”, в якій сформульовано принципи сталого розвитку як основну стратегію взаємодії природи й суспільства. 1992 рік – в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН були остаточно схвалені 27 принципів сталого розвитку, а також прийнятий “Порядок денний на ХХІ століття”, який складається з чотирьох розділів та 40 глав. Другий розділ є “екологічним”, містить 14 глав і відображає глобальні екопроблеми планети: знищення лісів, виснаження ґрунтів, розширення пустель. У “Порядку денному на ХХІ століття” зазначено “Людство здатне зробити розвиток сталим – забезпечити, щоби він задовільняв потреби сучасного, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовільняти свої потреби”.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА НАПРЯМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

принцип “задоволення потреб” – найбільшу увагу потрібно надавати задоволенню потреб найбідніших країн світу; принцип “встановлення обмежень” – на стан технологій та розвиток людства мають накладатися обмеження задля збереження довкілля, потрібно враховувати також обмеження у спроможності біосфери ліквідувати наслідки негативної діяльності людства. Необхідним є забезпечення балансу між зростаючими потребами населення й інтересами охорони природи.

Сталий розвиток для суспільства означає покращання якості життя людей з таких основних напрямів: - соціальне та економічне забезпечення; - екологічно сприятливе середовище для життя; - підвищення безпеки життя; - покращання стану здоров’я.

30

ОРІЄНТИРИ ЕКОЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ ► створення цілісної системи законодавства; ► соціальна справедливість – встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного та соціального благополуччя, подолання бідності; ► економічне процвітання – забезпечення можливостей, гарантій громадян, якості життя, функціонування ефективної економіки і раціонального споживання, введення дієвого економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності; ► забезпечення високоякісного стану довкілля – створення умов усім громадянам для проживання у природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відтворення біорізноманіття; ► раціональне ресурсокористування – створення системи гарантій розумного використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів та збереження ресурсів для майбутніх поколінь; ► демографічна стабільність – формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорона материнства і дитинства; ► міжнародне співробітництво – активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою досягнення загальнопланетарної стабільності та злагоди.

31

РЕАЛІЗАЦІЯ МЕТИ ЕКОЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

Реалізація мети екозбалансованого розвитку забезпечується через:

► раціональність територіальної організації природокористування відповідно до місцевих природних умов і природно-ресурсного потенціалу території;

► паритетність використання природних ресурсів для теперішнього і майбутніх поколінь;

► переорієнтація і збалансування міжгалузевої і внутрішньогалузевої структур господарського комплексу відповідно до нових соціальних і економічних умов;

► реформування суспільно-політичної системи й адекватних інституційних перетворень, що покликані забезпечити соціальну стабільність держави.

ЕКОЗБАЛАНСОВАНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ — система екобезпечного та оптимального використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий (раціональний, екозбалансований) розвиток, гармонізацію взаємодії людського суспільства і природного середовища. Стале або невиснажливе управління лісами – це таке управління і використання, яке на науково обґрунтованих засадах здатне забезпечувати формування та функціонування механізму підтримки стабільного розвитку екосистем лісу та ландшафту в цілому, його біорізноманіття, продуктивності, здатності до самовідновлення, функціонування, спроможності виконання, як у даний час, так і в майбутньому, екологічних, економічних, соціальних та інших функцій на всіх рівнях.

ПРИНЦИПИ ЕКОЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

 «Нульовий рівень» споживання природних ресурсів.

 Відповідності рівнів антропогенного навантаження можливостям природноресурсного потенціалу йому протидіяти.

 Збереження просторової цілісності природних екосистем у процесі їх господарського використання.

 Збереження природно обумовленого кругообігу речовин в екосистемах антропогенного середовища.

 Погодження виробничого і природного ритмів функціонування відповідних систем.

 Пріоритетність екологічного імперативу на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування.

УМОВИ ЕКОЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

 політична система повинна забезпечити участь широкого кола громадськостіта політичних кіл у прийнятті природоохоронних рішень;

 економічна система та система ефективного виробництва мають забезпечити розширене екодоцільне виробництво, технічний прогрес, а також орієнтування на збереження екоресурсної бази;

 соціальна система має бути здатною забезпечити зняття напружень у природному середовищі, що виникають за умов негармонійного економічного розвитку;

 технологічна система могла би стимулювати постійний пошук нових рішень для збереження довкілля;

 міжнародна система має сприяти стабільності торгівельних та фінансових зв’язків між країнами у галузі охорони природи.

35

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ Щороку Мінприроди України звітується перед державою, народом та головними міжнародними екологічними організаціями про стан довкілля на території країни у вигляді доповідей різного характеру. Серед них найголовнішою є Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища – це зібрання відомостей про зміни у стані довкілля, які відбулися за один календарний рік. У першій національній доповіді (1992 рік) наведені систематизовані офіційні дані про якість природного середовища і тенденції його зміни за останні 10 років. Структура Національної доповіді з кожним роком вдосконалюється. Вона готується відповідно до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” (стаття 25). Перша Національна доповідь про збереження біорізноманіття була підготовлена у 1997 році відповідно до рішень другої Конференції про охорону біорізноманіття (Джакарта, 1995 рік) і присвячена стану виконання Україною зобов’язань, які випливають з статті 6 Конвенції про біорізноманіття в частині вжиття загальних заходів щодо збереження і невиснажливого використання біорізноманіття. В Україні координацію досліджень з біосферних проблем здійснюють наукова рада Національної академії наук України та Національний комітет України з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”.

36

1. Традиційне природокористування.

2. Екоконтроль лісових ресурсів.

3. Міжнародна співпраця у газузі екомоніторингу.

4. Моніторинг біорізноманіття.

5. Моніторинг лісів.

6. Інвентаризація біорізноманіття.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Дякую за увагу

1. ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА” Сутність закону • Основне значення цього акту полягає в тому, що він на новому, значно вищому рівні заклав комплексний підхід до збереження довкілля в Україні, визначивши основні правові засоби, суб’єкти правовідносин і об’єкти охорони, повноваження відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськості, екологічні права та обов’язки людини. Він визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

• Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

5

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА” Принципи охорони природи під час ведення лісового господарства ● пріоритетність вимог екобезпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання лісових ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

● запобіжний характер заходів щодо охорони природного середовища;

● екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень щодо охорони довкілля, використання та відтворення відновлюваних лісових природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

● збереження просторової та видової різноманітності й цілісності лісових природних об’єктів і комплексів;

● обов’язковість екологічної експертизи;

● гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан довкілля, формування у населення екологічного світогляду;

6

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Принципи охорони природи під час ведення лісового господарства ● науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

● безкоштовність загального та плата за спеціальне використання природних ресурсів для лісогосподарської діяльності;

● стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

● вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної деградації територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку.

7

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО РОСЛИННИЙ СВІТ”

Його завданням є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. Під час здійснення діяльності, яка впливає на стан охорони, використання та відтворення рослинного світу, необхідно дотримуватися таких основних вимог: ● збереження природної просторової, видової, популяційної та фітоценотичної різноманітності об’єктів рослинного світу; ● збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань; ● науково обґрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних ресурсів; ● здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу господарської діяльності на рослинний світ; ● охорони об’єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб; ● здійснення заходів щодо відтворення об’єктів рослинного світу; ● регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з врахуванням інтересів охорони здоров’я населення.

8

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ТВАРИННИЙ СВІТ” Закон регулює відносини в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі (лісах), у неволі чи у напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Закон визначає, що використання об’єктів тваринного світу може здійснюватися на підставі права власності та права користування ними. Виділяється загальне і спеціальне використання тваринного світу, види використання, основні засади порядку їх здійснення. Для спеціального використання ресурсів тваринного світу запроваджена дозвільна система, яка передбачає нормування такого використання з наданням відповідних дозволів та ліцензій. Основними заходами, спрямованими на збереження, відтворення і раціональне використання об’єктів тваринного світу, є: встановлення відповідних правил і норм, певних обмежень, охорона середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, створення ПЗТ, особливе регулювання щодо рідкісних видів, організація належних наукових досліджень, освітньої та виховної роботи, системи контролю та державного управління.

9

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ЧЕРВОНУ КНИГУ УКРАЇНИ” До Червоної книги України заносяться види тварин, рослин і грибів, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони і знаходяться під загрозою зникнення. У законі наголошується на особливому значенні створення в межах територій, де трапляються раритетні види, заповідних та інших об’єктів, що особливо охороняються. Визначена необхідність встановлення вищої, ніж за загальних умов, кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності за знищення чи пошкодження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України. Види тварин і рослин, занесені до Червоного списку МСОП і Європейського Червоного списку, які трапляються на території України, заносяться до Червоної книги України або одержують інший особливий статус відповідно до законодавства України про охорону тваринного і рослинного світу. Для наукового забезпечення ведення Червоної книги України, відповідного контролю та координації діяльності державних органів та громадських організацій створена Національна комісія. Ведення Червоної книги України покладено на Мінприроди України. 10