4. Наукові категорії цінних лісів

ШКАЛИ ОЦІНКИ ЦІННИХ ЛІСІВ

Перший і найбiльш вдалий пiдбiр критерiїв цiнностей лiсу для його збереження розробили Л. П. Рисiн та Л. I. Савельєва (1980). Вони запропонували шість критеріїв і визначили, що охоронi пiдлягають: 1) дiлянки малопорушених корiнних або умовно корiнних лiсiв, якi є типовими або унiкальними (наприклад, для України та її окремих регiонiв), а також похiднi лiси, якi розвиваються тривалий час без втручання людини; 2) дiлянки старих похiдних лiсiв, якi в результатi послiдовної системи лiсогосподарських заходiв мають особливо високу продуктивнiсть, довговiчнiсть, стiйкiсть, а також лiси, якi найповніше вiдповiдають тому чи подібному цiльовому призначенню (водоохороннi, ґрунтозахиснi та iнші); 3) унiкальнi лiси, iснування яких пов’язане з екологiчною своєрiднiстю середовища (крейдянi бори) або давнiстю територiї (релiктовi лiси); 4) залишки лiсiв, які збереглися в регiонах iнтенсивної господарської дiяльностi у лiсостеповiй зонi, i байрачнi лiси у степовiй зонi, а також лiси, едифiкатори яких знаходяться на межi своїх ареалiв; 5) лiсовi дiлянки, що є сховищами популяцiй видiв рослин і тварин, якi охороняються; 6) лiсовi урочища, якi вiдзначаються винятковою красою ландшафту, або мають бальнеологiчне чи рекреацiйне значення. 28

ШКАЛИ ОЦІНКИ ЦІННИХ ЛІСІВ С. Ю. Попович і П. М. Устименко в 1994 році розробили таку систему якiсних оцiнок особливо цінних лісових комплексів, відповідно до якої охороні пiдлягають лiсовi дiлянки: тi, які мають наукову ботанічну цiннiсть з: а) флорогенетичних позицiй: • 1) релiктовi лiсовi фiтоценози, • 2) лiсовi фiтоценози, сформованi ендемiчними елементами; б) ботанiко-географiчних позицій: • 1) дiлянки зональних корiнних лiсових фiтоценозiв (VIII класу вiку i вище), • 2) дiлянки лiсових фiтоценозiв на межi клiматичних, едафiчних, географiчних ценотичних i висотних меж поширення, • 3) дiлянки азональних лiсiв; в) фiтоценотичних позицiй: • 1) лiсовi фітоценози, які занесенi до Зеленої книги України, • 2) лiсовi угруповання, котрі мають популяцiї видiв рослин, занесених до Червоної книги України, • 3) дiлянки лiсу, якi екотопічно або консортивно пов’язанi з рiдкiсними або зникаючими видами тварин, • 4) дiлянки лiсу з унікальним рiдкiсним або своєрiдним поєднанням компонентів фітоценозів чи екосистем; 29

ШКАЛИ ОЦІНКИ ЦІННИХ ЛІСІВ тi, що мають екологiчну цiннiсть: • 1) лiсовi дiлянки в екстремальних екоумовах, якi виконують особливi функцiї − ґрунтозахисну, водорегулюючу, протилавинну тощо, • 2) лiсовi дiлянки, якi зберiгають найсприятливiші екологiчнi умови для розвитку генофонду флори i фауни (в першу чергу зникаючих видiв), • 3) лiсовi дiлянки як еталони для екологiчного монiторингу; тi, що мають прикладну цiннiсть: • 1) еталонні ділянки лiсу, що мають цiнний породний склад, складну структуру деревостанів, високу продуктивнiсть, генетичні якості, • 2) ділянки лісу, якi є притулком для особливо цiнних ягiдних, лiкарських видів рослин тощо, • 3) дiлянки лісу з плюсовими деревами, деревами цiнних або рiдкiсних екоформ, • 4) високопродуктивнi лiсовi дiлянки, цiннi у генетико-селекцiйному вiдношеннi, • 5) дiлянки лiсу оздоровчого призначення, • 6) дiлянки лiсу, якi сприяють збагаченню генофонду окультурених ландшафтiв, • 7) дiлянки лiсу загальноосвiтнього, пiзнавального або меморiального значення. 30

31

1. Історія досліджень особливо цінних лісових комплексів.

2. Міжнародні правові документи щодо особливо цінних лісових комплексів.

3. Виділення особливо захисних лісових ділянок.

4. Нормативи визначення площ особливо захисних лісових ділянок.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Дякую за

1. ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ

НАУКОВА СУТНІСТЬ ЕКОМЕНЕДЖМЕНТУ Ряд провідних екологів світу вважають за необхідне виділяти спеціальний напрям досліджень – це управління функціонуванням екосистем або менеджмент екосистем як сукупність засобів для досягнення мети. Особливе значення має менеджмент охоронних екосистем, який повинен враховувати специфіку категорій земель. У цьому контексті фахівці розрізняють в основному два види менеджменту − це менеджмент біотичних компонентів екосистем (біотопічний) та менеджмент природоохоронної території (ландшафтний). Р . М. Пайл (1983) вважає, що важливими завданнями є: • підтримання сукцесійних стадій; • вилучення чи послаблення дії чужорідних видів рослин і тварин; • попередження впливу або відновлення екосистем після припинення дії легального і нелегального антропогенних факторів; • боротьба з наслідками кліматичних та гідрологічних змін; • усунення або послаблення несумісних з охороною природи впливів; • боротьба зі хворобами та інвазіями, які небезпечні для малих резерватів; • боротьба із наслідками минулих змін на дослідній території; • протидія подальшому вимиранню видів біорізноманіття. Він застерігав, що «до тих пір, доки ми не будемо мати достатніх знань для того, щоб впевнено управляти всіма ресурсами, необхідно поєднувати три фактори: здоровий глузд, інтуїцію та науково обґрунтовані дії». 5

ЗМІСТ ПЛАНУ МЕНЕДЖМЕНТУ БІОТОПУ

На основі міжнародного досвіду Г. В. Парчук розробив типову структуру плану менеджменту біотопу . Завданнями є: розвиток політики та законодавства щодо охорони виду (біотопу), природокористування і проведення досліджень. Базова інформація: місце виду в таксономічній системі (класифікації біотопів); цикл та особливості сезонного розвитку виду (біотопу); поширення виду (біотопу) в минулому та нині, дані щодо чисельності виду; характеристика загроз існуванню виду (біотопу); стан вивченості виду (біотопу). Орієнтовні дії: запровадження плану моніторингу за станом збереження; зменшення негативних впливів (запобігання браконьєрству, регулювання процесів природокористування; зменшення дії інших негативних чинників); штучне розведення, розселення та реінтродукція; робота з природокористувачами, відвідувачами та місцевим населенням; освітні заходи (бесіди, лекції, гуртки, виступи у пресі, на телебаченні тощо). Картографічні матеріали поширення видів, біотопів, місць дії негативних чинників та запланованих заходів. У заключній частині наводяться використані літературні джерела та документи. План менеджменту затверджується керівником організації, яка відповідає за охорону території, де поширений вид (біотоп), популяціями котрого необхідно управляти. 6

ЗМІСТ ПЛАНУ МЕНЕДЖМЕНТУ БІОТОПУ

• 1) відомості про розташування і приналежність об’єкта, його природне середовище, культурно-історичні умови;

• 2) оцінку об’єкта, включаючи його природність, типовість, вразливість, культурну, соціально-економічну та інші цінності;

• 3) довготермінові фактори, що впливають на досягнення мети (природні, антропогенні, законодавчі, економічні, соціальні тощо), а також оперативні фактори загального, екологічного, соціального, наукового, освітнього характеру;

• 4) робочий план із заходами загального екологічного, соціальноекономічного, наукового, освітнього та іншого характеру.

7

ЗМІСТ ПЛАНУ МЕНЕДЖМЕНТУ БІОТОПУ

У загальному план менеджменту також передбачає: ► попередні визначення головних рис екосистем; ► з’ясування проблем, пов’язаних з експлуатацією ресурсів; ► розробку альтернативних заходів використання ресурсів без погіршення функціональної ролі екосистем.

У плані менеджменту головними діями щодо збереження видів та їх угруповань є: ► план моніторингу за станом збереження та заходи щодо зменшення негативних чинників (запобігання браконьєрству, особливо у періоди найбільшої активності браконьєрів, регулювання інтенсивності природокористування, зменшення дії інших негативних чинників); ► штучне розведення, розселення та реінтродукція; ► робота з природокористувачами, відвідувачами та місцевим населенням; освітні заходи (бесіди, лекції, гуртки, виступи у пресі та на телебаченні тощо).

8

СХЕМА ОПИСУ БІОРІЗНОМАНІТТЯ ПЛАНУ МЕНЕДЖМЕНТУ БІОТОПУ

рослинний світ 1) історія ботанічних досліджень, 2) місце об’єкта у флористичному районуванні, 3) загальна характеристика флори (можна анотований список або конспект), 4) детальна характеристика репрезентативних флористичних комплексів, 5) детальна характеристика репрезентативних популяцій, 6) місце об’єкта у геоботанічному районуванні, 7) загальна характеристика рослинності, 8) співвідношення типів рослинності, 9) детальна характеристика репрезентативних ценозів, 10) продромус синтаксонів за вітчизняною класифікацією.

тваринний світ 1) історія зоологічних досліджень, 2) місце об’єкта у зоогеографічному районуванні, 3) загальна характеристика фауни, детальна характеристика репрезентативних фауністичних комплексів, 4) детальна характеристика репрезентативних популяцій, 5) видовий склад фауни (за можливістю анотований список видів). 9

ПРИРОДООХОРОННА СУТНІСТЬ ПЛАНУ МЕНЕДЖМЕНТУ БІОТОПУ

Природоохоронна сутність критеріїв сталого управління лісами у частині біосозологічної цінності біорізноманіття має засновуватися на:

► аутфітосозологічній оцінці раритетного складу флори; ► списку видів рослин і тварин, занесених до ЧС МСОП і ЄЧС; ► списку видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України; ► списку видів рослин і тварин Бернської та інших міжнародних конвенцій; ► синфітосозологічній оцінці раритетного складу ценофонду; ► списку рослинних асоціацій, занесених до Зеленої книги України; ► характеристиці особливо цінних лісових комплексів; ► характеристиці об’єктів, що мають наукову цінність з флорогенетичних, ботаніко-географічних та ценотичних позицій; ► характеристиці об’єктів, що мають екологічну цінність; ► характеристиці біотичних об’єктів, що мають еколого-освітнє та історико-культурне значення.

10

2. РЕЖИМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ

НАУКОВІ ОСНОВИ РЕЖИМІВ ЗБЕРЕЖЕННЯ

ПОГЛЯДИ ВЧЕНИХ Ю. А. Iсаков (1975) був одним iз перших, хто на наукових геоcозологiчних принципах запропонував способи збереження охоронних екосистем. Є. М. Лавренко, А. М. Семенова-Тяньшанська, В. С. Ткаченко публікують праці про режими збереження степових фiтоценозiв, у яких вказують на доцiльнiсть управлiння екосистемами через негативний вплив режиму абсолютної заповідності на стабiльнiсть і динаміку бiорiзноманiття, про необхiднi засоби iмiтацiї дiї природних факторiв. С. Ю. Попович та П. М. Устименко (2002) для рідкісних фітоценозів України вперше в повному обсязі запропонували різні види режимів збереження. На основі цієї наукової розробки колективом авторів-лісівників (2003) були підготовлені «Методичні рекомендації щодо режиму збереження лісових екосистем на територіях природно-заповідного фонду України різних категорій», які затверджені спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України і Державного комітету лісового господарства України. Цей документ установлює єдині вимоги щодо диференційованого режиму збереження цінних природних комплексів, рідкісних, реліктових, ендемічних лісових екосистем, визначає основи природоохоронних заходів, збереження, ефективного використання та відтворення лісових ресурсів. 12

СИСТЕМА РЕЖИМІВ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАПОВІДНИХ ЕКОСИСТЕМ

13

ВИДИ РЕЖИМІВ ЗБЕРЕЖЕННЯ

ФОРМИ ОХОРОНИПАСИВНА АКТИВНА

непрямого збереження

регульованої заповідності

абс олютної запові дност і

відтворення використання

репатріації

заказний

3. ОБЛІК ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ

КАДАСТР РОСЛИННОГО СВІТУ

До основних груп вихідних матеріалів належать літературні джерела (лише наукові видання), гербарні відомості, матеріали лісовпорядкування та землевпорядкування, інвентаризації, оцінки і первинного обліку рослинних ресурсів та актів натурного обстеження для оцінки природних рослинних ресурсів. Мета кадастру здебільшого визначена статтею 38 Закону України “Про рослинний світ”, в якій сказано “Державній облік і кадастр рослинного світу ведеться з метою обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання, а також для здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в рослинному світі і забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також власників або користувачів (у тому числі орендарів) земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу, відомостями про стан рослинного світу”. До першочергових завдань належать: інвентаризація флори, рослинності та рослинних ресурсів, створення електронної версії кадастру, прив’язаної до ГІС з можливістю генералізації інформації на регіональному та загальнодержавному рівнях. 15

КАДАСТР РОСЛИННОГО СВІТУ

Ю. Р . Шеляг-Сосонко, Д. В. Дубина і В. М. Мінарченко у 2003 році запропонували такі основні принципи структурної організації Державного кадастру рослинного світу України:

► пріоритетності, який передбачає відбір об’єктів з позиції раритетності, унікальності, загрози існуванню, потреб консервації та реставрації, вимог типовості або індикативності тощо;

► рівневої неперервності, що передбачає комплексне вивчення біорізноманіття на всіх рівнях його організації;

► єдності, що передбачає облік і моніторинг біорізноманіття за єдиними методами з урахуванням факторів впливу;

► територіальний, який передбачає облік біорізноманіття з застосуванням територіально-адміністративного підходу з можливістю генералізації інформації на заданому рівні.

16

КАДАСТР РОСЛИННОГО СВІТУ Порядок ведення кадастру встановлює Кабінет Міністрів України. І – затвердження складу експертної ради; ІІ – набір і затвердження відповідних виконань; ІІІ – підбір та затвердження вихідних матеріалів; IV – узагальнення даних про різноманітність видів та їх угруповань; V – підготовка та зведення обласного кадастру; VI – підготовка загальнодержавного кадастру; VII – організація переобліку кадастру рослинного світу. Етапи підготовки Перший рекогносцирувальний етап підготовки представляє аналіз вихідних матеріалів, результатом якого є: підготовка переліку видів, сировину яких використовують; проведення аналізу використання рослинних ресурсів у регіоні; розробка термінів та обсягів виконання робіт з оцінки рослинних ресурсів; погодження фіторесурсних робіт з основними землекористувачами. Другим етапом є проведення польових робіт оцінки рослинних ресурсів з визначенням площі масиву, урожайність сировинних видів та створення польових картосхем локалізації масивів. Третім етапом аналіз та зведення результатів рекогносцирувальних та польових досліджень і створення регіонального реєстру рослинних ресурсів з визначенням обсягів експлуатації запасу та меж допустимого використання виду на визначених масивах з підготовкою картосхем розміщень масивів. 17

КАДАСТР РОСЛИННОГО СВІТУ

Ведення державного обліку і кадастру рослинного світу передбачає виконання таких завдань:

1) визначення конкретних територій (акваторій), де досліджуватимуться об’єкти; 2) опрацювання службових матеріалів та літературних джерел, що містять інформацію про флору, мікоту, рослинність та рослинні ресурси визначеної території; 3) облік різноманіття об’єктів рослинного світу, визначення їх основних характеристик безпосередньо у природному середовищі; 4) заповнення картки первинного обліку, обробку матеріалів обліку об’єктів рослинного світу, отриманих під час експедицій, визначення їх якісних та кількісних характеристик, в тому числі обсягів допустимого використання сировинних видів, характеристики їх представленості в регіонах, встановлення детермінуючих чинників, які загрожують їх існуванню в умовах трансформованого середовища тощо; 5) заповнення електронної бази даних кадастру, узагальнення отриманої інформації та видання матеріалів державного обліку і кадастру рослинного світу.

18

КАДАСТР РОСЛИННОГО СВІТУ

Пріоритетні для кадастру судинні рослини ► види рослин, котрі занесені до ЄЧС, ЧС МСОП та додатків до підписаних Україною міжнародних конвенцій, а також Червоної книги України; ► види рослин, котрі потребують охорони на місцевому рівні і не включені до ЧС вищих рівнів; ► види, що становлять інтерес з наукової (погранично-ареальні види, ендеміки, релікти), історичної та культурної точок зору; ► види-індикатори умов середовища та рослинних угруповань; ► інвазійні та інвазійно-експансивні види. Сюди треба віднести також ергазіофіти – види, що виходять з культури і заселяють природні ценози. Особливу увагу треба надавати карантинним бур’янам, що офіційно занесені до Переліку карантинних організмів України; ► найважливіші бур’яни сільськогосподарських культур; ► рослини, які небезпечні для життя і здоров’я людини: отруйні, алергенні та інші; ► цінні ресурсні види, які використовуються зараз, або в перспективі. До цієї групи належать лікарські, медоносні, харчові, технічні, декоративні рослини, дикі родичі культурних рослин.

19

КАДАСТР ТВАРИННОГО СВІТУ Державний кадастр тваринного світу – систематизована сукупність відомостей про географічне поширення видів (груп) тварин, їх чисельність і стан, характеристики середовища їх перебування і сучасного господарського використання, а також інших даних, необхідних для забезпечення охорони і раціонального використання тваринного світу. Ведення Державного кадастру тваринного світу України передбачає: ► визначення конкретних територій (акваторій), де будуть проводитись кадастрові роботи; ► проведення експедиційних робіт (спостереження і вивчення чисельності, стану та інших характеристик тваринного світу безпосередньо у природному середовищі); ► аналіз даних, одержаних під час проведення експедиційних робіт, а також даних, що містяться у матеріалах державного лісовпорядкування, впорядкування мисливських угідь, державному лісовому, водному та земельному кадастрах, державній та відомчій статистичній звітності про стан тваринного світу, чисельність і обсяги господарського використання диких тварин; ► опрацювання, аналіз і узагальнення отриманої інформації, її підготовка до розгляду в Мінприроди України і видання Державного кадастру тваринного світу України. 20

ЛІСОВИЙ КАДАСТР Ліси, їх екосистеми та біорізноманіття підлягають обліку у різних системах державних кадастрів: природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу, земельного тощо.

Лісовим кодексом України визначено, що лісовий кадастр – систематизоване зведення відомостей про ліси, містить відомості про кількісний і якісний стан лісів, поділ їх на групи і категорії захищеності, використання тощо.

Державний лісовий кадастр України включає: • 1) облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; • 2) поділ лісів на категорії залежно від основних функцій, які вони виконують; • 3) грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); • 4) інші показники.

Державний лісовий кадастр України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів.

21

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР Державний земельний кадастр України – єдина державна система земельнокадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, у тому числі й лісових, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Він є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Основним завданням ведення державного земельного кадастру України є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. Державний земельний кадастр України включає: • а) дані реєстрації права власності; • б) права користування землею та договорів на оренду землі; • в) облік кількості та якості земель, бонітування ґрунтів; • г) зонування територій населених пунктів; • д) економічну та грошову оцінку земель. 22

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР Інформаційна система кадастру включає відомості про: - правовий режим земель, - державну реєстрацію земельних ділянок, - кадастрове зонування та зйомку, - бонітування ґрунтів, - економічну та грошову оцінку земель, - облік кількості та якості земель, - дані про проведення топографо-геодезичних, картографічних робіт, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, - організацію розробки і сиcтематичного оновлення матеріалів кадастрової оцінки земель, необхідних для встановлення земельного податку або орендної плати за землю та інших цілей.

Ведення кадастру забезпечується реєстрацією землеволодінь і землекористувань, обліком кількості і якості земель та оцінкою земель. Для його ведення застосовують систему автоматизованого збору, збереження та обробки земельно-кадастрової інформації, здійснюваної за допомогою комп’ютерної мережі на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу.

23

4. ГУМАНІСТИКА ОХОРОНИ ЛІСІВ

ПРИРОДООХОРОННА КУЛЬТУРА Гуманність – це обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особистості на соціальні об’єкти, яка представлена у свідомості і реалізується у спілкуванні та діяльності, актах співучасті, допомозі, сприянні тощо. Одним із найважливіших і дієвих засобів збереження природної спадщини, насамперед лісової, є формування екологічно гуманного світогляду у суспільстві від народження людини до її глибокої старості, передусім через культурне ставлення до всього живого. Екокультура формує спільний вектор: думання та мислення – з одного боку, життя та діяння – з іншого. У багатьох випадках дотримуватися вимог екокультури примушує закон, суворий до руйнівників та забруднювачів природи, тобто усвідомлення для людини приходить через заборону, табу, покарання. Очевидно, що потрібні різні шляхи “екологізації” людського мислення та діяльності. Загальним же набутком має стати мудре та гуманне природокористування. Екокультура, крім світоглядних і технологічних зрушень, стає ще й могутнім чинником усталення процвітаючих суспільств. Це характерно для багатьох країн, зокрема для Японії або ж Швеції, які зуміли інтегрувати традиційні екокультурні цінності в постіндустріальне суспільство, або ж Сингапуру, Німеччини чи США, де екокультура формувалася через суворе дотримання природоохоронного законодавства. 25

ПРИРОДООХОРОННА ТЕОЛОГІЯ Біблія “Не збирайте собі скарбів на землі, яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душі своїй “завадить”. “І немає у людини переваги перед скотиною”. “Якщо довгий час будеш тримати в облозі місто, ... то не завдавай шкоди деревам його, від яких можна харчуватися і не опустошай околиць; бо дерево на полі не людина, щоб могло втекти від тебе в укріплення”. “Якщо попадеться тобі пташине гніздо, ... і мати сидить на пташенятах чи яйцях, то не бери матері разом із дітьми: матір відпусти, а дітей візьми собі, щоб тобі було добре, і щоб продовжились дні твої”. “Шість років засівай землю твою і збирай плоди її, а у сьомий залишай її у спокої, щоб харчувались злидні із твого народу, а залишками після них харчувалися тварини польові”. Коран «Через свого пророка Мухамеда Аллах закликав: “Не влаштовуйте розладів на землі після влаштування її”. Сам пророк, 14 століть тому заповідав: “Не забруднюйте стоячих вод і водоймищ”. Будда “Як мати кидає все, щоб врятувати єдиного сина, так буддист завжди повинен виказувати безмежну любов і ставлення до всіх живих істот”. 26

ПРИРОДООХОРОННА ДЕНДРОЕТНОЛОГІЯ День лісу 1874 рік – у США у Перший день лісу було посаджено більше 12 мільйонів дубів. 1898 рік – за ініціативою Південноросійського товариства акліматизації у Харкові було проведено свято садіння дерев. 1902 рік – свято відмічалося уже в 40 містах Росії, але на початку Першої світової війни ці традиції практично зникли. 1924 рік – День лісу відроджений у СРСР . Нині в Україні святкується щорічно. Дерева Дуб. Святим деревом його вважали слов’яни, литовці, чуваші, мордва. У греків це було дерево Зевса. Слов’яни вважали, що досі збереглися дуби, які “росли ще до створення світу, коли не було ні землі...”. Береза. Улюблене дерево росіян – це береза. З цього приводу серед киргизів ходить таке повір’я: “де виросте береза – туди неодмінно прийдуть росіяни”. Береза в українців – це беззахисна дівчина, символ життя. Незліченно багато пісень в Україні складено про калину, вербу, тополю. Як говорить народна мудрість «без верби і калини нема України». У кавказьких народів шанувався тис, платан східний. Ялина вважалася священною у німців, кипарис – у греків; сосна – у фрігійців. Алтайці шанували кедри. 27

ПРИРОДООХОРОННА ЕТИКА Сутність понять Екологічна етика (енвайронментальна, природоохоронна) – сукупність принципів людської думки і поведінки, зорієнтованих на благо цілісної системи “людина-природа”, включаючи сюди тварин, рослин і екосистеми. Екологічний світогляд – система поглядів, знань і досвіду ціннісних відношень, які дозволяють максимально враховувати, в першу чергу, нематеріальну внутрішню цінність природи та екологічних процесів. Екологічна етика включає стан любові, поваги, захоплення, зобов’язання, самопожертви, сумління, обов’язку, а також усвідомлення внутрішньої цінності природи та її життєвих прав. Вона базується на трьох джерелах: релігії, філософії та екології (Борейко, 1999, 2000, 2001, 2003). Добровільно прийнята відповідальність на основі екоетики є ефективнішим способом охорони природи, ніж економічні важелі, екоосвіта чи право. Етика не відповідає на питання “що робити?”, а лише визначає “добре це чи погано”. Тому окремо є етика доцільного та ідеального. У своїх відносинах з природою ми повинні прагнути етики ідеального, хоча реальність заставляє думати про доцільне. У цьому аспекті екоосвіта може допомогти подолати невігластво. Але, проти байдужості вона не ефективна. Тільки етика зможе допомогти людям стати моральними. Екоетика відображає існування екосумління. Завданням екоетики є створення внутрішніх, моральних бар’єрів у суспільстві, тобто внутрішніх “табу” щодо вчинків проти природи. 28

ПРИРОДООХОРОННА ЕТИКА

Історія Засновниками екоетики є американський еколог і природоохоронець О. Леопольд та німецький лікар і філософ А. Швейцер. Класична праця О. Леопольда “Календар піщаного графства”, в якій подано свої погляди на екологію, екологічну етику (етика землі) і природоохоронну естетику. Етика благоговіння перед життям (універсальна етика) розроблена А. Швейцером. Великий поштовх у розвитку екоетики дали екотеологія, а також екотрадиції різних народів, зокрема американських індійців (екологічна етнографія). На розвиток екоетики за кордоном великий вплив мав рух на захист тварин. ХІХ століття 1802 рік – у Франції була визначена премія за роботу, присвячену вивченню жорстокої поведінки з тваринами. 1822 рік – був прийнятий перший закон у Європі про притягнення до відповідальності за завдання мук тваринам. 1824 рік – утворено перше в світі товариство захисту тварин. 1865 рік – виникнення екоетики в царській Росії, коли було організовано Російське товариство захисту тварин, заснованого на любові до живого. 1892 рік – у світі існувало уже 780 товариств захисту тварин, із них 244 – в Англії, 191 – Німеччині, 105 – США. 29

ПРИРОДООХОРОННА ЕТИКА ХХ століття 1908 рік – на Всеросійському акліматизаційному з’їзді професор Московського університету О. Г. Кожевніков вперше поставив питання “про право дикої природи на існування”. Так зародився етико-естетичний підхід, який у 30-х роках минулого століття майже завмер. 70-ті роки – на Заході екоетика вперше вагомо заявила про себе, коли її стали викладати у філософських курсах вищих навчальних закладів. Піонером тут вважається університет штату Вісконсін (США), де екоетика викладається з 1971 року. З цього часу екоетика стала самостійною дисципліною. 1989 рік – вперше в Україні у Львові була проведена конференція “Моральні та естетичні питання охорони природи”, на якій були розроблені норми екоетики. 1991 рік – на біологічному факультеті Московського державного університету почав викладатися курс біоетики. 1998 рік – вже було близько 6000 громадських організацій із захисту тварин, розпочалися три основні міжнародні кампанії – антихутрова, антикосметична, а також рух з покращання умов утримання домашніх тварин. 1999 рік – в Україні активну роботу з екоетики розпочав Київський еколого-культурний центр, який випускає популярну літературу з цієї проблеми, зокрема з видає “Гуманітарний екологічний журнал”, проводить семінари та конференції. 30

ПРИРОДООХОРОННА ЕТИКА

ХХІ століття 2001 рік – у Санкт-Петербурзькому технічному університеті екоетику почали викладати як окремий розділ у рамках курсу загальної екології. 2006 рік – вперше на державному рівні у сфері біоетики був прийнятий Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження», який спрямований на захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства.

Відповідно до нього поводження з тваринами ґрунтується на таких принципах: • жорстоке поводження з тваринами є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині;

• забезпечення умов життя тварин, які відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям;

• заборона жорстоких методів умертвіння тварин;

• відповідальність за жорстоке поводження з тваринами;

• утримання і поводження з домашніми тваринами без мети заподіяння шкоди як оточуючим, так і самій тварині. 31

ПРИРОДООХОРОННА ЕТИКА

Різновиди екоетики Всі різновиди екоетики практично можна віднести до трьох основних типів: біоцентричного, екоцентричного та слабкого антропоцентричного (етика екологічної доброчинності – зберігати природу необхідно для тощо, щоб розширити людські можливості й допомогти людям стати кращими). Американський екофілософ і географ Л. Гребер увела поняття етики дикої природи, яке охоплює біоцентричні й екоцентричні ідеї. Це радикальний напрям екоетики має вагому релігійну основу. Він покликаний зберегти якомога більшу кількість ділянок дикої природи як святого простору.

В обсязі розуміння біоцентричного типу, на думку В. Є. Борейка (2001), найвагомішими різновидами екоетики є: «етика благоговіння перед життям», яка опирається на високоморальні принципи; А. Швейцер наголошував, що етичною та моральною людина може вважати себе лише тоді, коли вона стане поважати будь-яке життя і приходити на допомогу будь-якому життю, що знаходиться в небезпеці;

32

ПРИРОДООХОРОННА ЕТИКА Різновиди екоетики «глибинна екологія» (термін увів норвезький філософ Ерне Нейс у 1972 році) спирається на вісім етичних принципів: 1) процвітання і благо людської й нелюдської форм життя цінне само по собі, життя біорізноманіття не повинно залежати від користі для людини; 2) множина і різноманітність форм біотичного життя цінне само по собі; 3) люди не мають права зменшувати багатство і різноманітність біотичного життя, за винятком випадків задоволення життєвих потреб для себе; 4) процвітання людського життя і культур пов’язане з істотним зменшенням людської популяції; 5) нинішнє втручання людини у природу надмірне і ситуація швидко погіршується; 6) екологічна політика повинна бути змінена в галузі економічних, технологічних та ідеологічних пріоритетів; 7) ідеологічною переміною повинна бути висока оцінка якості життя; «права тварин» – передбачає визволення тварин від жорстокого страждання та експлуатації; «біоетика» – це етичні проблеми щодо людини, а саме застосування методів генетичної інженерії, клонування, трансплантації, біотехнологій, лишають життя його універсальності, унікальності та святості. 33

ПРИРОДООХОРОННА ЕТИКА Принципи втілення на природно-заповідних територіях самоцінності дикої природи – природні заповідники утворюються з єдиною ціллю для виживання дикої природи, а не для виживання людства; абсолютної заповідності – реалізація права дикої природи на існування в умовах максимальної свободи, що сприяє її еволюції; благоговіння перед життям – на природно-заповідній території будь-яке життя святе, має особливий статус, знаходиться під охороною, де панує дух благоговіння перед життям, а існування як виду, так і окремих істот є благо; не може бути економічної вигоди від заповідного, бо противне є аморальним; обмеження особистої свободи заради природи, бо свобода є умовою існування дикої природи, втрата свободи обмежує здатність природи до саморозвитку; треба відмовитися від нав’язування волі людини дикій природі, вимагає поваги автономії дикої природи, визначати її саморозвиток; етичності наукових і екопросвітніх методів – заради збереження дикої природи методи наукових досліджень повинні бути етично контрольовані; не нашкодь – якщо заплановане втручання людини у заповідну природу не дає позитивних результатів, важко прогнозується чи не має шансів на успіх, буде справедливим не втручатися і дозволити природі самій регулювати проблеми, що виникли. 34

ПРИРОДООХОРОННИЙ ТУРИЗМ Головна мета екостежок – це виховання екологічно-грамотної поведінки людини в природному середовищі й поширення знань про природу та людину як невід’ємних частин довкілля. Основними завданнями екостежок є: • ознайомлення відвідувачів з об’єктами живої та неживої природи; • розробка та проведення у відповідних пунктах екостежки теоретичних та практичних занять, конкретно природоохоронної роботи; • пропаганда природоохоронних заходів, інформування про види рослин, пам’ятки природи, культури, що трапляються на заданому маршруті. Типи екостежок спеціалізовані, комплексні, туристичні Серед них найпоширенішими є спеціалізовані екостежки, до яких належать: наукові, що виділяються за типовими і унікальними об’єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців-ботаніків, зоологів, географів, археологів, істориків та інших фахівців; навчальні – виділяються для проведення навчальних занять для дошкільних закладів, закладаються на території навчальних закладів і призначені для формування екологічного світогляду та екоосвіти школярів, студентів, розширюючи знання з природничих дисциплін; рекреаційні – виділяються на типових природних об’єктах, що мають високий рекреаційний потенціал; 35

ПРИРОДООХОРОННИЙ ТУРИЗМ Типи екостежок лікувально-оздоровчі – виділяються на об’єктах природи, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення, наприклад поблизу санаторіїв, цей тип стежок може використовуватися для ознайомлення людей з умовами зростання та біологічними особливостями лікарських рослин; освітньо-ресурсні – виділяються на типових об’єктах природи, що мають високий еталонний природно-ресурсний потенціал, який використовується для підвищення рівня екологічної освіти користувачів природи. Створення екостежок проходить кілька етапів: вибір місця, розробка маршруту, обладнання стежки інвентарем та здійснення контролю за станом стежки та природних об’єктів на ній. Під час вибору місця виділяється ділянка за рекреаційно-естетичним та інформаційним критеріями (незвичайні для певної місцевості скелі, мальовничі озера, дерева-велетні, ландшафти виняткової краси тощо). Під час розробки маршруту уточнюють топографічні, фізико-географічні та ботанічні умови, визначаються місця зупинок, складається комплексний опис екостежки для екскурсоводів та керівників. Останній включає стислу характеристику всього маршруту з переліком природних перешкод, що трапляються на шляху, а також детальну розповідь про типові і особливі явища і об’єкти, з якими варто ознайомити відвідувачів. 36

ПРИРОДООХОРОННИЙ ТУРИЗМ

Визначення

Закон України «Про туризм» визначає туризм як “тимчасовий виїзд людини з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних чи професійноділових цілях без заняття діяльністю, яка оплачується”. Всі мають право подорожувати з метою задоволення різних потреб, але, безумовно, повинні дотримуватись певних моральних та юридичних норм і правил.

За аналогією з глибинною екологією високогуманний екотуризм можна назвати «глибинним», тобто – це культурне відвідування людьми об’єктів природної і природно-культурної спадщини, яка знаходиться поза місцями їх постійного проживання з метою отримання натхнення і піднесення на подальші життєві поступки і загального морально-духовного розвитку, а також потребує високогуманного поважного ставлення і глибокого усвідомлення важливості збереження та відновлення цього середовища, його глибокого чуттєво-образного розуміння.

37

ПРИРОДООХОРОННИЙ ТУРИЗМ Принципи глибинного екотуризму • Об’єктом екотуризму є виключно природне середовище або традиційне природокористування корінних етносів. • Форми і механізм проникнення екотуристів у природне середовище виділяються також на засадах гуманізму, неетичні форми (пікнік, дискотека тощо) сюди не відносять. • Вихідною позицією під час вибору моральних установок і загальних правил поведінки є сутнісна (змістовна) характеристика об’єкта спадщини. • Екотуризм може мати комерційну і соціальну спрямованість; бути організованим і самодіяльним; поширюватися на всі верстви населення, незалежно від статі, віку, релігійних переконань, рівня збереженості традиційної культури, професійнокваліфікаційних ознак, соціального статусу.

Основні напрями розвитку глибинного екотуризму • Розроблення фундаментальної теоретико-методологічної бази екотуризму. • Оцінка і моніторинг гуманності туристичного використання природної спадщини. • Популяризація екотуризму серед працівників, турагенств, краєзнавчих, освітянських організацій і широких верств населення. • Впровадження ідеї екотуризму в наукові та навчальні сфери, перш за все, туризмології, краєзнавства, рекреалогії, гуманітарної екології, екологічних – освіти, просвіти, етики, естетики, політики. • Акцентування уваги на ностальгічній складовій екотуризму, тобто подорожах людей до об’єктів природної спадщини землі своїх предків, історичної батьківщини. 38

КОДЕКС ПОВЕДІНКИ В ЛІСІ Відповідно до Лісового кодексу України (1994 рік) кожен громадянин нашої держави має право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника у лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квітки, ягоди, горіхи, гриби. Однак, під час перебування у лісі треба дотримуватися таких настанов: • відпочивайте у спеціально відведених місцях – зонах відпочинку, що дасть змогу у разі виникнення пожежі швидко виявити та загасити її; • розкладайте багаття в спеціально обладнаних для цього місцях та обов’язково обкопайте його; • обмежуйте відвідування лісу в пожежонебезпечний період; • ставити автомобілі необхідно на спеціально обладнаних стоянках; • збирати гриби необхідно так, щоб не пошкодити грибницю; їх не збирати, якщо людина не розрізняє отруйні від їстівних; • під час збирання лісових квіток та лікарських трав не можна зривати раритетні види рослин, виривати рослину з коренем чи цибулиною; • під час збирання ягід не можна ламати гілля чи пошкоджувати кірку деревних рослин; • стихійна заготівля соків деревних рослин законодавчо заборонена, займатися нею мають право лише постійні лісокористувачі та особи, котрі мають відповідну підготовку і дозвіл; 39

КОДЕКС ПОВЕДІНКИ В ЛІСІ

• не можна пошкоджувати кірку на деревах, вирізуючи на них різні написи; • суворо заборонені самовільні порубки дерев; • полювати на диких звірів та птахів дозволяється лише у спеціально відведених місцях у зазначені періоди, маючи усі необхідні дозволи; • заборонено встановлення капканів чи інших звіроловних пристосувань; • не можна чіпати чи знищувати гнізда чи малечу диких птахів і тварин; • не можна голосно кричати чи слухати музику у лісі; • суворо заборонено створення стихійних звалищ сміття, місць захоронення отрутохімікатів чи радіоактивних відходів у лісових насадженнях.

Громадяни України повинні пам’ятати, що відповідно до статті 66 Конституції України кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі і культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Крім того, не треба забувати, що за порушення природоохоронного законодавства настає, залежно від величини завданої шкоди, адміністративна, матеріальна чи кримінальна відповідальність. Ніколи не забувайте про це! 40

41

1. Ріо-1992: Порядок денний на ХХІ століття.

2. Стале або невиснажливе управління лісами.

3. Екологічне виховання.

4. Природоохоронні рухи й акції.

5. Екополітика та екологістика.

6. Прокладання екостежок.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Дякую за увагу

1. ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

5

ЗЕМЛІ ПРИРОДООХОРОННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища” особливій охороні підлягають природні території та об’єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають: 1) території та об’єкти ПЗФ, 2) курортні території, 3) лікувально-оздоровчі території, 4) рекреаційні території, 5) водозахисні території, 6) полезахисні території, 7) інші типи територій та об’єктів (ЧКУ, ЗКУ), що визначаються законодавством України. До інших типів територій та об’єктів особливої охорони, що визначаються законодавством України, також належать ландшафтні парки, лісопарки, дендрарії та інші території садово-паркового господарства.

НАПРЯМИ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

Охорона земельних ресурсів лісів включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із лісогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення лісових ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення в лісах. Охорона ґрунтів може здійснюватися, на думку колективу ґрунтознавців на чолі із М. К. Шикулою (2001), за такими основними напрямами: протиерозійна лісомеліорація (противодна ерозія, лісомеліорація, заяруження земель, протидія селям, противітрова ерозія, протидія засоленню, висушуванню, протиіригаційна ерозія) лісова рекультивація земель (технічна й біологічна), боротьба із забрудненням ґрунтового покриву (від агрохімікатів, промислових, органічних відходів, зрошувальних вод, мастильних речовин, радіонуклідів), профілактика втрати структури ґрунту (хімічна меліорація, зменшення переущільнення), земельний кадастр лісових ґрунтів, моніторинг лісових ґрунтів. 6

МЕТОДИ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

На думку В. П. Кучерявого, охорона ґрунтів може здійснюватися різноманітними методами, зокрема: залісненням перелогів, залісненням еродованих земель, раціональним використанням агротехніки, відмовою від монокультур.

До земель природоохоронного призначення належать землі природнозаповідного фонду, на яких забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель.

7

2. ОХОРОНА ВОДНИХ РЕСУРСІВ

НАПРЯМИ ОХОРОНИ ВОДОЙМ

9

Охорона водних ресурсів у лісовому фонді полягає, передусім, в збереженні вод від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити стан збереження лісів, спричинити зменшення рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод тощо.

Основними напрямами охорони водних ресурсів у лісах повинні стати: ► охорона та користування водними об’єктами, віднесеними до природнозаповідного фонду; ► заборона скидання у водні об’єкти відходів і сміття; ► заборона введення в дію лісопромислових підприємств, споруд та інших об’єктів, що впливають на стан вод; ► охорона вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастил, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин, зменшення обсягів забруднень, що потрапляють у ліси;

НАПРЯМИ ОХОРОНИ ВОДОЙМ

10

► охорона водних об’єктів в лісах, віднесених до категорії лікувальних,

► запобігання руйнуванню берегів водойм та охорона лісових земель у прибережній смузі,

► запобігання забрудненню вод добривами та хімічними засобами захисту лісу;

► збереження та відтворення біорізноманіття лісових, лісо-лучних і лісоболотних природних ландшафтів та місць існування видів біорізноманіття, збалансоване використання та відтворення прісноводних біоресурсів лісових річок і озер.

3. ОХОРОНА АТМОСФЕРИ

НАПРЯМИ ОХОРОНИ АТМОСФЕРИ

► регулювання викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами; ► обмеження, тимчасова заборона або припинення викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних та біотичних факторів на нього; ► регулювання рівнів шкідливого впливу фізичних та біотичних факторів за відсутності нормативів; ► заходи щодо охорони при аварійних ситуаціях і несприятливих метеорологічних умовах; ► регулювання діяльності, що впливає на погоду та клімат; ► заходи щодо відвернення і зменшення забруднення автотранспортними та іншими пересувними засобами і установками шкідливого впливу їх фізичних факторів; ► виконання вимог при застосуванні засобів захисту лісу і рослин, мінеральних добрив та інших препаратів; ► виконання вимог під час добування корисних копалин та проведення вибухових робіт; ► виконання вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами; ► відвернення і зниження шуму в лісах.

12

4. ОХОРОНА ЛАНДШАФТНОГО РІЗНОМАНІТТЯ

ПРАВОВЕ ПОЛЕ ОХОРОНИ ЛАНДШАФТІВ

Зародки правового механізму охорони ландшафтів вперше були започатковані в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971; Париж, 1982, 1987) та Конвенції про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ в Європі (Берн, 1979), а також в Конвенції про біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992) в частині збереження на рівні екосистем. У 1995 році спеціальна увага щодо необхідності збереження ландшафтного різноманіття була привернута розробкою з ініціативи Ради Європи основоположного у цій сфері документу − Пан'європейської стратегії збереження біотичного та ландшафтного різноманіття. Тобто, цей документ ухвалено на ІІІ конференції міністрів довкілля країн Європи “Довкілля для Європи”. У 2000 році була прийнята Європейська ландшафтна конвенція у Флоренції. • Більшість міжнародних договорів з питань збереження ландшафтного різноманіття є багатосторонніми, укладаються від імені України і ратифікуються Верховною Радою України. Україна приєдналася до цих конвенцій та інших міжнародно-правових документів. Нині наша держава є учасницею виконання близько 50-х документів з цієї проблеми.

14

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛАНДШАФТІВ Територія України простяглася із заходу на схід на 1316 км, а з півночі на південь її протяжність складає 893 км. Наша країна має площу 603,7 тис км². Основним напрямом в охороні ландшафтного різноманіття є формування географічної мережі природно-заповідного фонду. О. М. Маринич (2001) відмічає, що в межах України визначено близько 220 видів ландшафтів, які за природними зонами розподіляються так: зона мішаних лісів – 31 вид; зона широколистяних лісів – 16 видів; лісостепова зона – 48 видів; степова зона – 68 видів; Українські Карпати – 21 вид; Гірський Крим – 11 видів. З них охороняються: На Українському Поліссі – вісім видів ландшафтів – це типові моренно-зандрові та алювіально-зандрові рівнини. У лісостеповій зоні – сім видів ландшафтів – це рідкісні розчленовані лесові височини і рівнини, а також денудаційно хвилясті рівнини. У степовій зоні – 16 видів ландшафтів – це сильнорозчленовані схили лесових височин і височинні лесові та піщано-лесові рівнини, заплави, приморські ландшафти лиманно-морських солончакових рівнин, черепашково-піщані пересипи, коси і острови. В Українських Карпатах – 10 видів ландшафтів. У Гірському Криму – шість видів ландшафтів. У цілому охороною забезпечено майже 50 % всіх видів ландшафтів України. 15