3. Вчення в. І. Вернадського про біосферу та ноосферу

ВЧЕННЯ ПРО БІОСФЕРУ

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

• Розробив уявлення про біосферу як глобальну єдину систему Землі, де весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.

• Довів, що діяльність живих істот є головним фактором перетворення земної кори. Хімічний склад сучасної атмосфери і гідросфери зумовлений життєдіяльністю організмів. Велике значення мають організми також для формування літосфери – більшість порід, не лише осадових, а й гранітів пов’язані своїм походженням з біосферою.

• Стверджував, що вся жива речовина планети характеризується сумарною масою, хімічним складом та енергією, майже кожний елемент проходить через ланцюг живих організмів та цикл біогеохімічних перетворень.

«Якби на Землі не було життя, — писав учений, — обличчя її було б таким же незмінним і хімічно інертним, як нерухоме обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил». 21

ВЧЕННЯ ПРО БІОСФЕРУ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ • Розглядав біохімічну функцію біосфери як загальний прояв життя на Землі, жоден окремо взятий вид організмів не може виконати цю роль. Для забезпечення всього різноманіття форм біогенної міграції хімічних елементів необхідним був розвиток певного комплексу організмів (вся вода планети проходить цикл розщеплення в рослинних клітинах і відновлення в рослинних і тваринних організмах приблизно за 2 млн років).

• Дійшов висновку, що біосфера є стійкою, динамічною і водночас рівноважною екосистемою. Стійкість за час формування виявилася в сталості її загальної маси, маси живої речовини та енергії, зв’язаної з живою речовиною. Стійкість вчений пов’язував ще й з тим, що «функції життя в біосфері – біогеохімічні функції – незмінні протягом геологічного часу».

• Встановив, що «біосфера Землі сформувалася з самого початку як складна система, з великою кількістю видів організмів, кожен з яких виконував свою роль у загальній системі. Без цього біосфера взагалі не могла б існувати, тобто стійкість її існування була відразу започаткована її складністю».

22

ВЧЕННЯ ПРО БІОСФЕРУ

ОСНОВНИЙ ЗАКОН БІОСФЕРИ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

«Кількість живої речовини є планетною константою з часів архейської ери, тобто за весь геологічний час»

«у складі організованості біосфери в межах живої речовини відбувались лише перегрупування хімічних елементів, а не докорінні зміни їх складу й кількості»

23

ВЧЕННЯ ПРО НООСФЕРУ

Термін «ноосфера» (з грецького ноос – сфера розуму) запровадив видатний французький філософ і природознавець П. Тейяр де Шарден. Наповнив його змістом і розвинув В. І. Вернадський. У 1944 році вийшла його праця «Декілька слів про ноосферу», у якій стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто «сферою розуму», де панують закони мудрості й гармонії. Ноосфера – такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила.

Зміст концепції В. І. Вернадського - впливати на природу, змінювати біосферу треба особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки; - обов’язковою умовою діяльності людини має залишатися сприятливий стан біосфери, в іншому середовищі, якісно відмінному від цього, люди жити не зможуть; - біосфера має бути збережена на благо людей.

Сенс ноосфери — не стихійне руйнівне втручання в природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя людей.

24

ВЧЕННЯ ПРО НООСФЕРУ МІСЦЕ ЛЮДИНИ В БІОСФЕРІ - людина, як і все живе, є певна функція біосфери у певному її просторі та часі; - людина у всіх її проявах становить певну закономірну частину будови біосфери; - цивілізація “культурного людства”, оскільки воно є формою організації нової геологічної сили біосфери, не може перериватися і знищитися, та як це велике природне явище.

Закон ноосфери В. І. Вернадського І. Біосфера неминуче перетвориться в ноосферу, тобто сферу, де людський розум буде відігравати домінуючу роль в розвитку системи «людина – природа». Хаотичний саморозвиток взаємостосунків людства й природи буде замінений розумною стратегією. Управляти люди будуть не природою, а у першу чергу собою. ІІ. Через століття повторюються періоди, коли накладаються глобальні ідеї в одному або небагатьох поколіннях, або співпадають етапи творчості в одній чи кількох країнах багатьох обдарованих особистостей, розум яких створює силу, що змінює біосферу.

25

ВЧЕННЯ ПРО НООСФЕРУ

УМОВИ СТВОРЕННЯ НООСФЕРИ • людство має стати єдиним в економічному та інформаційному відношеннях; • людство повинне прийти до цілковитої рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри й інших відмінностей; • ноосфера не може бути створена до припинення війн між народами.

КОСМІЗМ ЖИТТЯ В. І. Вернадському вперше в історії людства належить всесвітньо відома теза: «життя на Землі – явище космічне»

«зародки життя заносяться з космосу на всі планети, які виникають у Всесвіті, а далі, за сприятливих умов, різні форми життя можуть еволюціонувати, урізноманітнюватись і вдосконалюватися залежно від конкретних умов даної планети, посилаючи в свою чергу зародки життя у космос на усі інші планети Всесвіту».

26

4. СТРУКТУРА БІОСФЕРИ

ВЕРТИКАЛЬНА СТРУКТУРА БІОСФЕРИ

МЕЖІ БІОСФЕРИ

29

ГОРИЗОНТАЛЬНА СТРУКТУРА БІОСФЕРИ

В основі горизонтальної структури є поняття зональності як закономірної зміни природної рослинності в наземному та водному середовищі, що пов’язано з нерівномірним розподілом сонячної енергії та сумарної вологи за географічною широтою. Це поняття покладено в основу закону географічної зональності ГригорєваБудико: зі зміною фізико-географічних поясів Землі аналогічні ландшафтні зони та їх деякі загальні властивості періодично повторюються. Закономірності горизонтальної зональності мають своє відображення в гірських системах та водному середовищі. В основу розподілу біогеоценозів на земній поверхні можуть бути покладені кліматичні зони земної кулі: екваторіальна, тропічна, сухих субтропіків, перехідна, помірна, арктична. Загалом у світовому океані розрізняють три зони: літоральну (прибережну), пелагічну (площа відкритого моря) й абіссальну (глибоководну). Виходячи із цього, біосферу поділяють на чотири великі простори: моря, лимани, прісноводні водойми та суша, елементарними одиницями яких є біогеоценози, які об’єднуються в біоми, а сукупність біомів складає біострому біосфери.

30

5. ОСНОВНІ ЕКОСИСТЕМИ БІОСФЕРИ

КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

КЛАСИФІКАЦЯ УІТТЕКЕРА (1976) ЕКОСИСТЕМИ • Найвищої продуктивності, в межах 2000-3000 г/кв. м на рік. До них належать екосистеми тропічних вологих лісів.

• Високої продуктивності, в межах 1000-2000 г/кв. м на рік. До них належать листяні ліси помірної зони та луки.

• Помірної продуктивності, в межах 250-1000 г/кв. м на рік. До них належать степи та чагарники.

• Низької продуктивності, менше 250 г/кв. м на рік. До них належать пустелі та напівпустелі.

32

КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ Наземні екосистеми Тундра (арктична, альпійська) Бореальні ліси (тайга) Листопадні ліси помірної зони Степи помірної зони Тропічне високотрав’я та савани Чапарель – райони з дощовою зимою та посушливим літом Пустеля (трав’яна і чагарникова) Напіввічнозелений тропічний ліс: вологий та сухий сезони Вічнозелений тропічний дощовий ліс Прісноводні екосистеми Стоячі води (озера, ставки) Проточні води (річки, потічки, джерела) Болота: заболочені ліси та луки Морські екосистеми Відкритий океан Води континентального шельфа (прибережні води) Райони апвеллинга (плодородні райони з продуктивним риболовством) Естуарії (прибережні бухти, проливи, заливи, лимани, дельти, солені марші).

33

КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ КЛАСИФІКАЦІЯ УДВАРДІ

• Вологі тропічні ліси; • Дощові ліси субтропіків та помірної зони; • Бореальні хвойно-листяні ліси або рідколісся; • Тропічні сухі або листопадні ліси (включаючи мусонні ліси); • Помірні субарктичні широколистяні ліси або рідколісся; • Вічнозелені твердолистяні ліси, рідколісся або чагарники; • Пустелі та напівпустелі (континентальні) з холодною зимою; • Тундрові угруповання та кам’янисті арктичні пустелі; • Жаркі пустелі та напівпустелі; • Тропічні трав’яні угруповання та савани; • Трав’яні угруповання помірної зони; • Мішані гірські та високогірні системи; • Водно-болотні угіддя; • Мангрові зарості; • Коралові рифи.

34

ЗВИЧАЙНОСОСНОВІ ЛІСИ

35

ЄВРОПЕЙСЬКОЯЛИНОВІ ЛІСИ

36

37

1. Концепція В. В. Докучаєва про ґрунтоутворення.

2. Місце біосфери в системі сфер Землі.

3. Жива речовина планети та її екотична роль.

4. Управління біосферою.

5. Характеристика основних екосистем біосфери.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Дякую за

РИКЛАДНА ЕКОЛОГІЯ”

Лектор: д. б. н., професор С. Ю. Попович

1

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Прикладна екологія: сутність і сучасні виклики.

2. Соціоекологія.

3. Агроекологія.

4. Техноекологія, ноогеніка, фітомеліорація, екодіагностика.

2

ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ основна література Бачинський Г. О. Основи соціоекології. – К., 1995. – 235с. Гирусов Э. В. Основы социальной экологии. – М.: МНЭПУ, 1998. – 260 с. Кучерявий В. П. Екологія. – Львів: Світ, 2000. – 500 с. Малофеев В. И. Социальная экология: Учеб. пособие. – М.: Издательскокниготорговый центр “Маркетинг”, 2002. – 260 с. М᾿якушко В. К., Мельничук Д. О., Вольвач Ф. В. та ін. Сільськогосподарська екологія. – К.: Урожай, 1992. – 264 с. Одум Ю. Экология. – М.: Мир, 1986. – Т. 1 – 328 с.; Т. ІІ – 376 с. Соціальна екологія. Навчальний посібник (за ред. Л.П. Царика). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 208 с. Степановских А. С. Прикладная экология: Учебник. – М., 2003. – 751 с. спеціальна література Бровдій В. М., Гаца О. О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки): Навчальний посібник – К.: НПУ, 2000. – 110 с. Генсірук С. А. Ліси України. – К.: Наукова думка, 1992. – 408 с. Спурр С. Г., Барнес Б. В. Лесная экология. – М.: Лес. пром-сть, 1984. – 357 с. довідкова література Барановський В. А. Екологічний атлас України. – К.: Географіка, 2000. – 41 с. Українська енциклопедія лісівництва. – Львів, 1999. – Т. 1. – 464 с. 3