2. Поняття про геосозологію

ЗМІСТ ГЕОСОЗОЛОГІЇ За останнє півстоліття екологія стала теоретичною основою розвитку науки про охорону природи. М. Р . Реймерс найповніше обґрунтував значення екології як фундаментальної основи для знань з охорони природного середовища біосфери. Уявлення про охорону біосфери як системи практичних заходів трансформувалося в пограничну інтегральну наукову дисципліну − геосозологію, що займає певне місце в системі природознавчих та суспільних наук. Вона, як наукова дисципліна, має свою мету, методи, об’єкт і предмет досліджень. Нині геосозологія користується переважно методами споріднених з нею наук природничого циклу – екології, біогеоценології, біогеографії, ландшафтознавства та інших. Водночас паралельно виробляється і власний методологічний механізм. У практиці геосозологічних досліджень вже застосовуються методи моделювання антропогенного впливу на екосистеми і математизації антропогенних процесів, методи вивчення і прогнозування глобальних антропогенних змін середовища, методи стеження за станом навколишнього природного середовища. Об’єктами геосозології є біотичні системи та екосистеми різного рівня від генетичного до біосферного, які охороняються чи потребують охорони. Предметом геосозології є вивчення законів збереження органічного й неорганічного світу для виживання людської цивілізації.

ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ НАУК ПРО ОХОРОНУ ПРИРОДИ

С. М. Стойко дає таке визначення геосозології: геосозологія – це система наукових дисциплін, що аналізують і досліджують взаємодію суспільства і природи, вивчають причини і наслідки антропогенного й стихійного впливу на екосистеми біосфери та розробляють конструктивні заходи їх збереження і способи регулювання з метою забезпечення сприятливих екоумов для біогенезу і нормального функціонування біосфери.

М. Ф. Реймерс дає таке визначення сепортології (англійське “support” − підтримка, допомога): сепортологія – це комплексна екологічна наука, яка досліджує закономірності та способи підтримання екологічної рівноваги і стабільності в умовах антропогенних перетворень на природних територіях, що особливо охороняються.

СТРУКТУРА ГЕОСОЗОЛОГІЇ

У структурі геосозології С. М. Стойко виділив кілька самостійних природоохоронних дисциплін: екосозологію, фітосозологію, зоосозологію, гідросозологію, педосозологію, созологію надр, аеросозологію, созологію ландшафтів, заповідну геосозологію, економічну созологію, правову геосозологію, соціальну геосозологію та космосозологію. Кожна з цих дисциплін має свій предмет досліджень і власні науково-теоретичні основи розвитку. Екосозологія поділяється на загальну (глобальну) та спеціальну (охорона міст, промислових комплексів тощо). Заповідна геосозологія – наукова дисципліна про заповідну природу. Її об’єктами є виділені, запроектовані та зарезервовані для заповідання природні території та їх мережі, території та об’єкти природно-заповідного фонду та їх мережі, охоронні зони, екомережі та її територіальні елементи, біорізноманіття вищезазначених природоохоронних територій. Предметом заповідної геосозології є вивчення, виділення, резервування, проектування та функціонування територій і об’єктів природно-заповідного фонду , їх мережі та екомережі.

13

Синфітосозологія

Аутфітосозологія

ГЕОСОЗОЛОГІЯ

Теоретичні основи Прикладні основи

суспільніекологічні

аерологічні

гідрологічні

геологічні

пе дологічні

ландшафтні

правові

економічні

соціальні

технологічні

біологічні

ЗООСОЗОЛОГІЯ МІКОСОЗОЛОГІЯ ФІТОСОЗОЛОГІЯ

СТРУКТУРА ГЕОСОЗОЛОГІЇ

3. БІОСОЗОЛОГІЯ ЯК ОКРЕМА НАУКА

ЗМІСТ БІОСОЗОЛОГІЇ

Біосозологія (синоніми – біологія охорони природи, консервативна біологія, охорона біорізноманітності, природоохоронна біологія) виникла як нова наукова дисципліна в зв’язку із ініціативою біологів все більше приділяти уваги проблемам збереження флори, грибів та фауни, які знаходиться на межі зникнення через глобальний антропогенний тиск. Вона є комплексною і об’єднує знання із різних галузей, які направлені на збереження біорізноманіття, тому включає в себе елементи таксономії, генетики, екології дикої природи, ландшафтної біоекології та популяційної біології. Біосозологія - наука про охорону біорізноманіття - за об’єктами збереження поділяється на: фітосозологію, зоосозологію та мікосозологію, - за рівнями збереження живого на: аутбіосозологію (видова охорона), дембіосозологію (популяційна охорона) та синбіосозологію (охорона біоценозів). Основним завданням біосозології є розробка підходів для поліпшення охорони та забезпечення довготривалого збереження всіх біологічних видів та їх угруповань.

ЗМІСТ БІОСОЗОЛОГІЇ

Об’єктами біосозології є біологічні види живої природи, їх популяції та біоценотичні сукупності в середовищах існування, які охороняються або потребують охорони. Предметом біосозології є дослідження проблем збереження біорізноманіття, стеження та прогнозування його динаміки, вироблення созотехнічних рекомендацій для всіх рівнів організації живого. До методів досліджень біосозології належать: а) загальні: польові, експериментальні; б) спеціальні: геоботанічні, екохімічні, екофізіологічні, зоологічні; в) структурні дослідження чисельності: облік (окомірний, інструментальний, абсолютний, відносний); трапляння (на виборку у відсотках); густоти (на одиницю площі); домінування, покриття, біомаси; г) математичні методи моделювання. Біосозологія користується трьома механізмами щодо розв’язання кризи біорізноманіття: 1) вивчення та опис різноманіття всієї живої природи, 2) виявлення та оцінювання впливів діяльності людини на види, популяції, угруповання та екосистеми, 3) розроблення практичних міждисциплінарних підходів щодо захисту та поновлення біорізноманіття.

СТАНОВЛЕННЯ ФІТОСОЗОЛОГІЇ

1973 рік – С. М. Стойко увів термін «фітосозологія» як розділ геосозології. 1976 рік – В. І. Чопик увів поняття аутфітосозології та синфітосозології. 1997 рік – Ю. Р . Шеляг-Сосонко і С. Ю. Попович розробили предмет та структуру созологічної фітосферології. 1998 рік – Б. В. Заверуха і В. В. Новосад для збереження різноманітності фітобіоти на системному флорокомплексному рівні виділили в рамках фітосозології флоросозологію. 2002 рік – С. Ю. Попович створив панекоцентричну концепцію у синфітосозології і опублікува монографію «Синфітосозологія лісів України». 2007 рік – С. Ю. Попович вперше увів до навчального посібника «Природнозаповідна справа» розділ «геосозологія».

Отже, існують підстави вважати, що фітосозологія й надалі розвиватиметься і сприятиме збереженню фітогенофонду й фітоценофонду як відновного природного ресурсу, який має багатогранне економічне, екологічне та соціальне значення.

ЗАВДАННЯ І ПРИНЦИПИ ФІТОСОЗОЛОГІЇ

Завдання фітосозології полягають у збереженні флористичного і фітоценотичного різноманіття та природних умов їх формування. При обґрунтуванні наукових засад охорони флористичного різноманіття треба мати на увазі, що еволюція органічного світу супроводжується спонтанним відмиранням непристосованих до мінливих природних умов видів та виникненням нових, які займають їхні еконіші. Виходячи із цього положення, фітосозологія має ґрунтуватися на таких принципах: • панфітосозологічний — збереження всього видового і внутрішньовидового різноманіття рослинного світу; • пангенетичний — збереження всіх генотипів і фенотипів видів рослин; • панекологічний — збереження різноманіття природних екосистем як натуральної основи спонтанного процесу флорогенезу та філоценогенезу; • коеволюційний — підтримання коеволюційного процесу між рослинним і тваринним світами та мікобіотою; • інтегральний созологічний — інтегральна оцінка біосферного, економічного, екологічного, соціального та логістичного значення флористичного і фітоценотичного різноманіття.

РІВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІТОСОЗОЛОГІЇ

СТРУКТУРА ФІТОСОЗОЛОГІЇ С. Ю. Попович вважає, що за об’єктами дослідження фітосозологія поділяється на аутфітосозологію і флоросозологію, синфітосозологію і геоботанічну созологію (созогеоботаніку в системі науки про рослинність).

Виходячи із законів континуальності рослинного покриву, флоросозологію і геоботанiчну созологію пов’язує спільна проблема охорони генетично близьких флори i рослинності. Якщо виникають спільні завдання цих наукових напрямів щодо збереження флористичної та фiтоценотичної рiзноманiтностi на основі районування земної поверхні в межах великих ботаніко-географiчних регіонів, чи навіть континентів, у такому разі можна говорити про синтез комплексного напряму науки − фiтогеографiчну созологію, яка є головним науковим фундаментом фiтосферосозологiї як теоретичної основи бiосферосозологiї.

За останні десятиріччя особливого розвитку набув спеціальний розділ фітосозології – синфітосозологія, тобто вчення про охорону фітоценозів. У результаті аналізу було встановлено, що сукупність окремих фітоценозів складає фітоценофонд, вчення про який розкриває сутність механізму збереження фітоценотичної різноманітності в процесі філценогенезу в різних екоумовах.

СТРУКТУРА ФІТОСОЗОЛОГІЇ

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ФІТОСОЗОЛОГІЇ

Отже, фітосозологія покликана досліджувати причини й наслідки антропогенного впливу на фітогенофонд і фітоценофонд, їхні біотопи і габітати, обґрунтовувати наукові засади та практичні заходи збереження флористичного, фітоценотичного й екосистемного/ландшафтного різноманіття з метою підтримання флорогенезу та філоценогенезу в природних умовах.

Терміни: Фітогенофонд – це сукупність видів, підвидів, різновидів рослин, їхніх генотипів і фенотипів, які виникли у процесі еволюції.

Фітоценофонд – це сукупність ценопопуляцій і фітоценозів, що сформувалися протягом філоценогенезу різних типів рослинності.

ГОЛОВНІ ЗАСОБИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

ex situ – збереження шляхом вирощування і утримання організмів поза природним середовищем, здебільшого в умовах незахищеного ґрунту штучно створених природоохоронних (ПЗФ) та інших об’єктів з подальшою можливою репатріацією. У системі збереження ex situ, крім умов незахищеного ґрунту, в штучних об’єктах ПЗФ все частіше застосовують ще й такі біотехнологічні засоби: - in vivo – шляхом вирощування й утримання організмів переважно рослин в умовах захищеного ґрунту з подальшою адаптацією до умов незахищеного ґрунту; - in vitro – шляхом вирощування організмів переважно рослин з їх тканин із застосуванням сучасних біотехнологічних методів і подальшим репатріюванням чи іншим поширенням. in situ – збереження біорізноманіття в корінних умовах природоохоронних територій. Головними трьома взаємопов’язаними напрямам збереження біорізноманіття є: 1) резервування природних територій для наступного заповідання; 2) створення мережі територій та об’єктів ПЗФ; 3) формування екомережі різних природно-територіальних рівнів.

23

МЕТОДОЛОГІЯ АУТФІТОСОЗОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ

Метод созологічної оцінки фітогенофонду має враховувати такі показники: - здатність видів до генеративного й вегетативного розмноження; - щільність популяцій і характер їхньої ізольованості; - можливість обміну генетичними ресурсами (генетичною інформацією) між ізольованими популяціями; - конкурентна спроможність у фітоценозах щодо інших видів; - стійкість популяцій до несприятливих біотичних та абіотичних чинників.

Методики: для інтегральної оцінки раритетних видів встановлені аутфітосозологічний, а для раритетних фітоценозів — синфітосозологічний індекси.

У фітосозологічних дослідженнях використовуються також методичні підходи ботаніки, фітоценології, екології, фітогеографії та інших наук, які досліджують природні екосистеми.