2007 Р. Додані до списку юнеско (розширено 2011 р.)

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації Чернівці Збудована 1864–1882 рр. 2011 р. додана до списку ЮНЕСКО

КОНВЕНЦІЯ ПРО ВСЕСВІТНЮ СПАДЩИНУ

ПРИРОДНА СПАДЩИНА

«ПРАЛІСИ» У межах Карпатського біосферного заповідника охороняються букові та смереково-ялицеві праліси. Тут охороняються екосистеми в межах вертикальних висот 180-2061 метрів від передгірних до альпійських, причому ліси займають близько 90 % всієї території. В існуючих горизонтальних межах заповідника охороняються, зокрема у Чорногірському масиві – корінні смерекові ліси, УгольськоШироколужанському – букові праліси, Мармароському – буково-ялицевосмерекові та смерекові праліси, Кузійському – буково-дубові, ялицево-дубові ліси на верхній межі поширення, Свидовецькому – мішані ясенево-букові, буково-яворові, смереково-букові та буково-ялицеві праліси. На Юліївській горі та Чорній горі ростуть різновікові листяні ліси за участю дуба скельного, трапляються ділянки лісостепового характеру з фрагментами понтичних елементів флори.

7

8

РАМСАРСЬКА КОНВЕНЦІЯ

Рамсарська конвенція (1971) прийнята для збереження водно-болотних угідь (ВБУ) Європи, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів.

• Критерії віднесення об’єктів до мережі: - типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, - цінність угіддя для збереження біорізноманіття регіону, - наявність ендемічних, рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, - місце регулярного перебування понад 20 тисяч водних птахів, - важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо.

• Сучасна мережа: - у міжнародному переліку вже близько 900 ВБУ загальною площею 68 млн га, - в Україні мережа сформована 33 ВБУ загальною площею близько 4,5 млн га.

На нині 160 країн ратифікували конвенцію.

“РАМСАРИ” УКРАЇНИ 1975 рік: 1. Дунайські плавні, 2. Сиваш, 3. Ягорлицька затока, 4. Каркінітська і Тендрівська затоки. 1995 рік: 1. Озеро Кугурлуй (ОО, 6500 га); 2. Озеро Картал (ОО, 500 га); 3. Кілійське гирло (ОО, Дунайський БсЗ, 32800 га); 4. Озеро Сасик (ОО, 21000 га); 5. Система озер Шагани-Алібей-Бурнас (ОО, 19000 га); 6. Межиріччя Дністра-Турунчука (ОО, 7600 га); 7. Північна частина Дністровського лиману (ОО, 20000 га); 8. Тилігульський лиман (МО і ОО, Тилігульський РЛП, 26000 га); 9. Дельта Дніпра (ХО, Нижньодніпровський НПП, 26000 га); 10. Тендрівська затока (ХО, Чорноморський БсЗ, 38000 га); 11. Джарилгацька і Каркінітська затоки (АРК і ХО, Кримський ПЗ, НПП “Джарилгач”, 87000 га); 12. Центральний Сиваш (АРК і ХО, АзовоСиваський НПП, 80000 га); 13. Східний Сиваш (АРК і ХО, АзовоСиваський НПП, 165000 га); 14. Ягорлицька затока (ХО і МО, Чорноморський БсЗ, 34000 га); 15. Молочний лиман (ЗО, 22400 га); 16. Коса і затока Обитічна (ЗО, 2000 га); 17. Гирло ріки Берди, коса і затока Бердянська (ЗО, 1800 га); 18. Затока і коса Білосарайська (ДО, НПП «Меотида», 2000 га); 19. Затока і коса Крива (ДО, НПП «Меотида», 1400 га); 20. Шацькі озера (ВО, Шацький НПП, 32850 га); 21. Заплава ріки Прип’яті (ВО і РО, НПП «Прип’ять-Стохід», 12000 га); 22. Заплава ріки Стоходу (ВО, НПП «Прип’ять-Стохід», 10000 га). 9

10

“РАМСАРИ” УКРАЇНИ 2004 рік

1. Бакотська затока (ХмО, НПП «Подільські Товтри», 1590 га); 2. Великий Чапельський під (ХО, БсЗ «Асканія-Нова», 2359 га); 3. Аквально-скельний комплекс Карадагу (АРК, Карадазький ПЗ, 224 га); 4. Заплава Десни (ЧО, Деснянсько-Старогутський НПП, 4270 га); 5. Поліські болота (ЖО, Поліський ПЗ, 2145 га); 6. Дніпровсько-Орільська заплава (ДнО, Дніпровсько-Орільський ПЗ, 2560 га); 7. Озеро Синевир (ЗО, НПП «Синевир», 29 га); 8. Аквально-прибережний комплекс мису Опук (АРК, Опукський ПЗ, 775 га); 9. Торф’яно-болотний масив Переброди (РО, Рівненський ПЗ, 12718 га); 10. Пониззя ріки Смотрич (ХмО, НПП «Подільські Товтри», 1480 га); 11. Аквально-скельний комплекс мису Казантип (АРК, Казантипський ПЗ, 251 га).

11

БОННСЬКА КОНВЕНЦІЯ

Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни, започаткована у Стокгольмі в 1972 році. Однак, вона була остаточно прийнята в Бонні (Німеччина) у 1979 році, але набрала чинності лише в 1983 році, в Україні чинна з 1999 року. Боннська конвенція визначає перелік мігруючих видів тварин, які знаходяться під загрозою зникнення. Щодо них держави мають вживати заходи, які сприяють виживанню цих видів. Ліси є сприятливим середовищем для міграції видів дикої фауни. Серед передбачених даним документом заходів є такі: – заповідання територій, у тому числі й лісових, – проведення, де це можливо, лісовідновних заходів, – попередження або ж мінімізація негативного впливу будь-якої діяльності на умови життя мігруючих видів. Забороняється вилучення тварин із природного середовища.

12

БЕРНСЬКА КОНВЕНЦІЯ Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, Швейцарія, 1979 рік) Верховною Радою України ратифікована 29 жовтня 1996 року. Договірні сторони взяли на себе зобов’язання включати заходи з охорони природи до національних природоохоронних планів та пріоритетів державного розвитку. Основними завданнями країн учасників у галузі охорони природи є: ● встановлення мінімального рівня захисту для всіх видів дикої флори і фауни; ● посилення охорони загрожуваних видів; ● вжиття заходів щодо збереження ареалів видів дикої флори і фауни, особливо тих, що знаходяться під загрозою зникнення; ● сприяння міжнародному співробітництву у галузі охорони природи. Бернська конвенція включає 24 статті та чотири додатки. Перші два додатки є переліком загрожуваних видів, у третій додаток включені види, використання яких регулюється, у четвертому – перераховані заборонені засоби добування птахів, ссавців та риб. Важливими документами, котрі видаються в рамках Бернської конвенції, є рекомендації, директиви та ініціативи постійного комітету. Так, рекомендація №10 від 09 грудня 1988 року присвячена охороні бурого ведмедя, а №17 від 08 грудня 1989 року – збереженню вовка в Європі. Ліси розглядаються конвенцією як основні природні райони мешкання раритетного біорізноманіття. Конвенція наводить перелік лісових видів біорізноманіття та основних типів лісів.

13

КОНВЕНЦІЯ ПРО БІОРІЗНОМАНІТТЯ

Конвенція була прийнята в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у 1992 році. Для сучасного стану біосфери біорізноманіття в цілому і, особливо, лісів планети має глобальне екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, виховне, культурне, рекреаційне і естетичне значення, зокрема для підтримання еволюції та збереження життя загалом, що є справою для всього людства. На форумі було прийнято також Декларацію з навколишнього середовища і розвитку (Rіо-92), План дій на XXI століття (Аgendа-21), Рамкову конвенцію про зміни клімату, для виконання якої ліси біосфери мають першочергове значення. У ході цієї конференції Конвенцію про біорізноманіття підписали 153 країни світу та європейське співтовариство. Україна підписала її 11 червня 1992 року. Власне на втілення європейською спільнотою ідеї сталого суспільного розвитку через оздоровлення природного довкілля та на виконання Конвенції про біорізноманіття важливим фактором подальшого розгортання діяльності, спрямованої на збереження біорізноманіття в Європі, стала розробка з ініціативи Ради Європи та прийняття Міністерською конференцією з навколишнього середовища Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, Болгарія, 1995 рік).

14

ЄВРОПЕЙСЬКА ЛАНДШАФТНА КОНВЕНЦІЯ

Європейська ландшафтна конвенція прийнята в Флоренції в 2000 році. Об’єкти • Охороняються напівприродні ландшафти з визначними культурними, архітектурними, археологічними та іншими гуманними цінностями. • Ця мережа є найрозгалуженішою, оскільки її території забезпечують екозбалансоване ведення господарства, природокористування та природовідтворення. Визначення "охорона ландшафту" означає діяльність щодо збереження та підтримання важливих або характерних рис ландшафту, яка керується його спадковою цінністю, зумовленою його природною конфігурацією та/або діяльністю людей; "регулювання ландшафту" означає діяльність, з точки зору сталого розвитку, спрямовану на забезпечення постійного догляду за ландшафтом з метою спрямування та узгодження змін, спричинених соціальними, економічними та екологічними процесами; "планування ландшафту" означає чітко визначену, спрямовану на перспективу діяльність з поліпшення, відновлення або створення ландшафтів.

15

КАРПАТСЬКА КОНВЕНЦІЯ

Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат було прийнято 22 травня 2003 року у Києві на 5-ій конференції міністрів довкілля Європи. Верховна Рада України ратифікувала Карпатську Конвенцію 7 квітня 2004 року. Основною метою Конвенції є проведення сторонами всебічної політики та співпраці для охорони та сталого розвитку Карпат для поліпшення якості життя, зміцнення місцевих економік та громад, збереження природних цінностей та культурної спадщини. Карпатська конвенція складається з вступної частини та 23 статей, які описують її цілі й завдання, основні сфери запланованої діяльності: земельні ресурси, біологічне та ландшафтне різноманіття, планування територій, водні ресурси, сільське та лісове господарство, транспорт та інфраструктура, туризм, промисловість та енергетика, культурна спадщина та традиції, екологічна обізнаність та участь громадськості в реалізації Конвенції.

Основні пріоритетні напрями Плану заходів на місцевому рівні: – організація заходів з відтворення видів риб родини лососевих в гірських регіонах Буковини; – вирощування рідкісних і цінних рослин для відтворення біорізноманіття Карпат в Чернівецькій області;

16

КАРПАТСЬКА КОНВЕНЦІЯ Основні пріоритетні напрями Плану заходів на місцевому рівні: – проведення експериментальних досліджень у похідних лісах Карпатського біосферного заповідника з метою розробки основ вибіркової системи ведення рубок; – створення Карпатської мережі природно-заповідного фонду в рамках формування національної екомережі України; – забезпечення інтегрованого управління земельними ресурсами Карпатського регіону у Львівській і Чернівецькій областях; – впровадження інтегрованого управління водними ресурсами та річковими басейнами в Івано-Франківській області; – створення регіональної гідрохімічної лабораторії; – розробка заходів з управління гірським лісовим господарством в Чернівецькій, Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях; – обладнання екологічно-туристичних стежок з метою включення до туристичної мережі Польщі та Словаччини; – участь представників наукових установ у розробці оцінки ризиків, впливу на навколишнє природне середовище, моніторингу стану довкілля у Карпатському регіоні; – реконструкція “Музею природи” та експозиції Музею екології гір та історії природокористування.