1. Сутність охорони природи

ОСНОВОПОЛОЖНІ ПОНЯТТЯ

ОХОРОНА ПРИРОДИ — система заходів із збереження, раціонального (сталого, збалансованого) використання і відновлення природних ресурсів Землі.

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДИ – комплексна діяльність, що спрямована на захист природного середовища від забруднення, посиленої експлуатації й іншого шкідливого впливу людини.

АКЦЕНТИ ОХОРОНИ ПРИРОДИ

Головний – зосередження на підтриманні основних екопроцесів і структур екосистем у рівноважному стані, включаючи збереження біорізноманіття, природних ландшафтів та інших природних комплексів. Додатковий – збереження природних ресурсів та енергозбереження, які розглядаються як важливі атрибути для захисту світу природи. В Україні охороні, збереженню, відновленню і регулюванню використання підлягають: ПЗФ, земля, надра, водні ресурси, ліси, полезахисні й водоохоронні лісосмуги, зелені насадження, типові краєвиди, курортні місцевості, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря та інші природні багатства, які залучені або не залучені до господарського обороту. ЕКОПОЛІТИКА - Конференція ООН в Ріо-де-Жанейро: Порядок денний на ХХІ століття, Концепція сталого розвитку, - періодичні спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН, - періодичні всесвітні саміти на найвищому рівні, - конвенції: Рамсарська, Боннська, Бернська, Ріо-де-Жанейрівська, Паризька та інші.

АСПЕКТИ ОХОРОНИ ПРИРОДИ 1. Природно-заповідний. Класичний, пов’язаний із формуванням мережі природно-заповідного фонду. 2. Екологічний. Суть його випливає з необхідності збереження зв’язків біотичного й абіотичного середовищ. Пов’язаний із станом забруднення, небезпечного для всього органічного світу, насамперед людини. 3. Еволюційно-генетичний. Суть його полягає в тому, що глобальні екозміни ведуть до збіднення генофонду і ценофонду, зменшення еволюційного потенціалу через зниження рівня адаптації. Біосфера втрачає еволюційну та генетичну пластичність. 4. Соціальний. Зводиться до того, що глобальні зміни екоситуації, їх негативні наслідки викликають соціальний ефект. 5. Економічний. Завдання – обґрунтування економічних основ збалансованого використання, збереження, відтворення природних ресурсів. 6. Правовий. Без досконалого екоправа галузь охорони природи розвиватися не може. 7. Політичний. Охорона природи – це важлива політична проблема. 8. Освітньо-виховний. Розуміння актуальності і значення різних питань охорони довкілля залежатиме від загальної усвідомленості суспільства та рівня його природоохоронної культури.

ПРАВОВА СУТНІСТЬ

Міжнародне право Хартія охорони природи Порядок денний на ХХІ століття Конвенція про всесвітню спадщину, Севільська стратегія, Європейська ландшафтна конвенція, Карпатська конвенція Національне право України законодавче забезпечення Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Програма "Заповідники", Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на період 2000-2015 роки», Законі України «Про екологічну мережу України» нормативне забезпечення Положення про територію (об’єкт) природно-заповідного фонду, Охоронне зобов’язання.

8

ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОХОРОНИ ПРИРОДИ

ПРАВОВА СУТНІСТЬ

ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ Й ТАКСОНОМІЧНОЇ ОХОРОНИ ПРИРОДИ Міжнародне право Рамсарська конвенція, Бернська конвенція, Конвенція про біорізноманіття: Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття

ТАКСОНОМІЧНОЇ ОХОРОНИ ПРИРОДИ Міжнародне право Боннська конвенція, Вашингтонська конвенція, Національне право України законодавче забезпечення Закон України “Про рослинний світ”, Закон України “Про тваринний світ”, Закон України “Про Червону книгу України” нормативне забезпечення Положення про Зелену книгу України.

9

УПРАВЛІНСЬКА СУТНІСТЬ

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ Верховна Рада України вироблення основних засад державної політики в галузі збереження, відтворення та використання ПЗФ Президент України і Кабінет Міністрів України - реалізація державної політики через відповідні органи виконавчої влади, відомства та установи, природоохоронну роботу яких координує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища України Міністерство екології та природних ресурсів України -спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері організації, охорони та використання ПЗФ в особі Департаменту заповідної справи Мінприроди України

ВІДОМЧЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ Мінприроди України (45 одиниць), МОН України (2 одиниці), Держагентство лісових ресурсів України (11 одиниць), Управління справами Секретаріату Президента України (5 одиниць), НАН України (5 одиниць), НААН України (2 одиниці)

АДМІНІСТРАТИВНЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ установами ПЗФ здійснюють спеціальні адміністрації.

10

УПРАВЛІНСЬКА СУТНІСТЬ

ГРОМАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ здійснюється об’єднаннями громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі ОНПС. Вони мають право на участь в управлінні природоохоронними територіями шляхом:

◊ унесення пропозицій для організації нових територій, забезпечення їхньої охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та компонентів; ◊ сприяння державним органам у їхній діяльності у цій сфері; ◊ участі за встановленим порядком у проведенні екоекспертизи об’єктів, які негативно впливають чи можуть так вплинути на стан природоохоронних територій; ◊ участі в екоконтролі за додержанням режиму природоохоронних територій; ◊ здійснення відповідно до законодавства України інших заходів, передбачених їх статутами.

11

СУЧАСНА СТРУКТУРА ОХОРОНИ ПРИРОДИ Сучасна охорона природного середовища є інтегрованою системою наукових, правових, економічних, соціальних, організаційних та інших видів діяльності, направленої на збереження навколишнього природного середовища та його компонентів. Її структура надзвичайно складна, але основними функціональними розділами є: - розвиток природно-заповідної справи (класичний і базовий), - облік та кадастр природних ресурсів, - дотримання правил екобезпеки природокористування, - екологічний моніторинг, - екологічний контроль.

За об’єктами збереження загальна охорона природи поділяється на охорону: - земельних ресурсів, - водних ресурсів, - атмосфери, - біорізноманіття.

12

2. ІСТОРІЯ ОХОРОНИ ПРИРОДИ

ДОКНЯЗІВСЬКИЙ ПЕРІОД Цей період тривав від початку зародження природоохоронної сфери первинних людських суспільств до Х століття. Первинне поняття лісу виникло із його величності, святості та божества. Ліс, як об’єкт боготворіння, вважався охоронним з часу зародження первісних релігій майже в усіх народів світу. Заповідні ліси були у всі часи та у всіх народів. Так, наприклад, в естонців на цей час було 800 священних гаїв, а у Стародавній Індії такі гаї займали шість відсотків території країни. Київські племена стали присвячувати богам унікальні лісові ділянки на берегах Дніпра, через що ці об’єкти набували сакрального значення. У лісі люди відчували зближення своєї душі з богом. Священними могли бути й окремі величні дерева. У священних дібровах найстаріші дерева обгороджували. Характерною ознакою цього періоду було святе ставлення язичників до лісу та боготворіння окремих видів дерев як символів. Особливою святістю вважалися гаї з дуплистими деревами. До них дозволялося входити лише жерцям-охоронцям, а про їх вирубування і в помислах не могло бути. «Священні гаї» були однією із первісних форм заповідання лісів. Багато лісових тварин і рослин в дохристиянський період вважалися пристанищем різних духів та богів, з якими були пов’язані численні забобони, повір’я тощо.

14

КНЯЗІВСЬКИЙ ПЕРІОД Цей період виділяється з Х по ХVІ століття. Характерною його особливістю було ігнорування язичницьких мотивів і перехід на перші правові засади охорони лісів за утилітарними принципами. На тоді лісистість України в її сучасних межах становила 40 відсотків. Первісні правові паростки збереження особливо цінних лісів можна знайти у Суддівнику візантійського імператора Костянтина. У зводі законів «Руська правда» княжої держави в Києві містилося чимало регламентацій, які стосувалися часу та терміну полювання на тих чи інших хутрових звірів. Тут також була означена заборона виловлювати деякі види риб під час нересту, містилося й чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел. У цьому документі було передбачено ще також i деякі покарання, переважно грошові, за порушення вимог «Руської правди». Наприклад, за знищення журавля i вбивство людини нерідко накладали однакову кару. Велику увагу заповіданню надавав Ярослав Мудрий та інші князі. У статті 73 збірника законів «Руська правда» наголошувалося, що за зрубаний віковий дуб накладався штраф 12 гривень, а в іншому законі цього князя «Про церковні суди і земські справи» було визначено, що за спалений чужий ліс чи зрубані чужі дерева призначалися важкі тілесні покарання.

15

КНЯЗІВСЬКИЙ ПЕРІОД

На західноукраїнські землі поширювалися природоохоронні укази польських, литовських та угорських королів. Надалі основні хронологічні події охорони лісів були такими: • 1347 рік – польський статут Вислицький передбачав покарання за рубку дубів та інших дерев на чужих землях; • 1423-1432 роки – польський король Владислав Ягелло видав указ про охорону цінних видів лісових рослин, у тому числі тиса ягідного, і покарання винних у підпалі лісу. Це був перший лісоохоронний декрет у Карпатах; • 1529 рік – у Статуті Великого Литовського князівства, який розробив князь Сигізмунд на основі «Руської правди» та західноєвропейських законів, три статті були присвячені забороні вирубування дерев у чужих пущах, а також встановленню плати за зрубане чи понівечене бортне дерево або хмільники; тут подано і перший законодавчий акт про охорону вод, згідно з яким накладався штраф на будь-кого, хто отруїть озеро чи річку, заборонялося розорювати цілину чи вирубувати кущі у водозахисній смузі, де мешкали бобри; • 1557 рік – у Великому Литовському князівстві був прийнятий Устав про волоки, згідно з яким з лісу дозволялося брати лише «лежачі дерева».

16

ЦАРСЬКИЙ ПЕРІОД Цей період виділяється з ХVІІ століття по 1917 рік. Характерною його особливістю було збереження лісів, як сировинних ресурсів, в інтересах царів, двору та з метою кораблебудування та обороноздатності держави. ХVІІ століття У козацько-гетьманські часи українське лісоохоронне право живилося із звичаїв народу, його повсякденних традицій, правничих основ княжої та литовсько-руської доби; магдебурзького права; законотворчих ініціатив національної козацької держави, які втілювалися, насамперед, у гетьманських універсалах. Через своєрідне становище тогочасної України на національне законодавство нашаровувались практично повністю (в дечому тільки в окремих компонентах) правничі напрацювання сусідніх Польщі, Литви, Pociї, Австрії та iнших країн. Майже всі природоохоронні статті Литовських статутів перейшли в документ, який називався «Право, по якому судиться малоросійський народ». Він очевидно був прийнятий у вигляді гетьманського указу. Велику увагу охороні природи приділяли запорізькі козаки. • У перших царських указах трапляються такі поняття як „заповідні дерева”, за вирубування яких карали дуже суворо. Наприклад за зрубаний дуб позбавляли життя. З іншого боку за правління імператриці Катерини ІІ фабрики та заводи повинні були п’яту частину своїх лісів виділяти для „заказных рощ” на потреби будівництва кораблів. 17

ЦАРСЬКИЙ ПЕРІОД

ХVІІ століття У другій половині ХVІІ століття з’явилися своєрідні заповідні об’єкти, так звані «засічні ліси». Царська влада здебільшого охороняла такі засічні ліси на основі Пушкарського наказу. Зокрема, цар Олексій Михайлович видав кілька постанов щодо охорони засічних лісів. Хронологія основних лісоохоронних подій у ХVІІ столітті була такою: • 1656 рік – гетьман Богдан Хмельницький забороняє робити шкоду в лісах Максаківського монастиря; • 1721 рік – гетьман Іван Скоропадський припиняє спустошення Єлінської пущі Троїцько-Іллінського монастиря під Черніговим; • 1727 рік – гетьман Данило Апостол направляє місцевому полковнику універсал про необхідність припинення вирубки лісів поблизу Гадяча; • 1760 рік – кошовий отаман Олексій Білицький просить гетьмана Кирила Розумовського заборонити козакам Лівобережної України вирубувати ліси на кордонах Запорізької Січі; • 1761 рік – гетьман Кирило Розумовський намагається заборонити рубки лісу для потреб ґуралень; • 1764 рік – Запорізький кіш забороняє вирубування дерев в межах Монастирського острова на Дніпрі;

18

ЦАРСЬКИЙ ПЕРІОД ХVІІІ століття На початку століття в центральній Україні місцеві суди користувалися не лише Статутом Великого Литовського князівства, але й Магдебурзьким, Саксонським і Холмським правом, яке забороняло рубати чи підпалювати дерева на чужій землі, пущі, саду та інших землях. Хронологія основних лісоохоронних у цьому столітті подій була такою: • 1701 рік – цар Петро І для збереження первісності природи водойм видав перший лісоохоронний указ, яким заборонялося розчищати ліси на відстані 30 верст від русел рік; • 1703 рік – цар Петро І взяв під державну охорону ліси по обидва боки від великих рік у радіусі 50 верст, від малих рік – 20 верст, особливо небезпечно було вирубувати такі породи, як дуб, в’язи, ясен, модрину, сосну з метою збереження їх для будівництва кораблів; • 1705 рік – цар Петро І заборонив спалювати степ, щоб не зашкодити навколишньому лісу; • 1712 рік – цар Петро І заборонив рубку лісу в 10 верстах від берегів річок Новгородського, Староруського, Луцького та Городецького повітів. • 1722 рік – цар Петро І з метою збереження корабельних лісів почав закривати навіть деякі заводи, заборонив робити дубові і соснові домовини, в малолісних районах не можна було навіть заготовляти дрова.

19

ЦАРСЬКИЙ ПЕРІОД

ХVІІІ століття • 1723 рік – цар Петро І заборонив прогін худоби без пастиря по лісових дорогах. За його законом всі заводські ліси були розділені на 25-30 лісосік, з яких дозволялося вирубувати протягом року лише одну; в такий спосіб він зберігав високоцінні ліси виключно для військових цілей, в той же час не шкодуючи їх вирубування; • 1764-1766 роки – цариця Катерина ІІ видала спеціальні інструкції про збереження лісів Малоросії, особливо в Слобідській Україні, для території якої вже тоді був характерний низький ступінь лісистості; • 1782 рік – цариця Катерина ІІ своїм указом відмінила державний нагляд за приватними лісами; на теренах Західної України почав діяти другий австро-угорський лісовий універсал; • 1784 рік – в постанові польського Суду Коронного «Ординація головної» з’явилася лісоохоронна стаття про недопущення спустошення лісів; • 1788 рік – лісоохоронна стаття про недопущення спустошення лісів знову була повторена в декреті Станіслава Августа; в Україні вона проіснувала до ХІХ століття.

20

ЦАРСЬКИЙ ПЕРІОД ХІХ століття • У цьому столітті основними віхами лісоохоронної справи були такі: • 1802 рік – на зміну дворян-вальдмейстерів прийшли платні сторожі лісу з колишніх солдатів і матросів; • 1807 рік – досить вичерпну характеристику природоохоронних засад дає синтетичне «Зібрання українських прав». На теренах Західної України почав діяти третій австро-угорський лісовий універсал; • 1857 рік – початок переходу на сімейну систему охорони лісів; • 1869 рік – спеціальним указом відмінена повинність селян охороняти державні ліси; • 1882 рік – імператор підписав указ про посилення відповідальності за самовільну рубку лісу; за перше порушення штрафували подвійною ціною, за друге – потрійною або тримісячною в’язницею; • 1887 рік – Галицький сейм прийняв розпорядження про охорону гірських лісів, яке передбачало формування загону тимчасових лісових інспекторів; • 1888 рік – царем Олександром ІІІ підписаний закон «Про утримання приватних та громадських лісів», завдяки якому створені державні лісництва та лісоохоронні комітети, без санкції яких ніхто не мав права рубати дерева; ліси були розділені на три групи.

21

ЦАРСЬКИЙ ПЕРІОД

ХХ століття • 1903 рік – Галицький сейм затвердив два нові лісові закони, які стосувалися лісорозведення в захисних лісах та регулювання дій поліції в галузі охорони лісів і вод; • 1911 рік – за ініціативою Петербурзького лісового товариства був скликаний Всеросійський лісоохоронний з’їзд для розроблення нового лісоохоронного закону; його розробили, але так і не затвердили; • 1913 рік –у сучасному розумінні приpoдooxopoнний pyx започатковувався в Україні ще до Пepшoї cвiтoвoї війни, коли почали виникати різноманітні організації та товариства i прийматися деякі укази та постанови окремих департаментів та міністерств, які регламентували використання тих чи інших природних ресурсів; • 1914 рік – Перша світова війна та соціальні потрясіння в Російській iмпepiї істотно загальмували природоохоронну роботу в Україні, завдавши довкіллю чимало збитків та руйнації; • 1917 рік – за наполяганнями лісівників Тимчасовий Уряд Росії затвердив «Тимчасові правила охорони лісів від рубок».

22

РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД Період проіснував з 1917 по 1991 рік. Мабуть найголовнішою ознакою того часу було повсюдне і масштабне просякнення «тоталітарної ідеології» в сферу охорони природи. Довоєнний час Хронологія основних лісоохоронних подій в УРСР була такою: • 1918 рік – у січні в Міністерстві землеробства УНР створено спеціальний відділ охорони пам’яток природи, а також кoмісію iз вчених та діячів охорони природи, підписано «Основний закон про ліси»; рішенням гетьмана П. Скоропадського та Ради Міністрів відновлюються в Україні лісоохоронні комітети; Уряд УНР прийняв постанову «Про охорону та використання лісів»; • 1919 рік – керівники нового українського уряду – Директорії – В. Винниченко та С. Петлюра підписали закон про ліси, згідно з яким усі ліси проголошені власністю республіки; у цей час охорона лісів була пріоритетним напрямом лісового господарства; на Західній Україні діяв польський декрет про організацію охорони лісів, Міністерство освіти та віросповідання Польщі прийняло рішення про охорону рідкісних видів флори і фауни, зокрема сосни кедрової європейської; • 1920 рік – уряд УРСР прийняв закон про ліси, а також встановив заборону на вирубування плодових дерев;

23

РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД Довоєнний час • 1922 рік – введено Карний кодекс УРСР, 99 стаття якого була присвячена охороні лісів, у ній зазначалося, що порушники каратимуться позбавленням волі, виправними роботами або штрафом з конфіскацією незаконно добутого; • 1924 рік – в Україні введено преміювання осіб, які виявлять порушників лісового законодавства; • 1927 рік – на Західній Україні почало діяти розпорядження Президента Польщі про охорону лісів, які не знаходяться у державній власності; • 1928 рік – Польща заборонила вирубку «карликової сосни» (сосна гірська) на полонинах Карпат; • 1933 рік – на І Всесоюзному з’їзді охорони природи, який відбувся в Москві, представник Наркомлісу СРСР заявив, що ліси повинні служити, в першу чергу, цілям індустріалізації країни; після цього розпочалися масові вирубування лісів, дозволялося випасання худоби у лісах; • 1934 рік – на основі союзної постанови був прийнятий декрет про розпуск Всеукраїнського союзу мисливців та риболовів; • 1935 рік – у Львові створили Товариство охорони лісів; • 1936 рік – уряд СРСР дозволив Наркомлісу повсюдне вирубування лісів, навіть у водоохоронних зонах;

24

РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД Післявоєнний час • 1946 рік – затверджено Положення про державну лісову охорону; • 1948 рік – у колгоспних лісах степових областей заборонили суцільні рубки, акцентувалася увага на охороні захисних лісосмуг; • 1949 рік – приймається урядова постанова «Про охорону природи на території Української РСР», відповідно до якої заборонялося вирубувати старі дерева та проводити промислові рубки; приймається декрет «Про заходи з раціонального використання та збереження дубових насаджень»; • 1950 рік – прийнято Постанову РНК СРСР «Положення про державну Лісову охорону СРСР»; • 1956 рік – Рада Міністрів УРСР прийняла першу серйозну постанову «Про заходи щодо відновлення лісонасаджень в Карпатських горах», якою заборонялося вирубувати ліси на схилах, крутизною більше 350, однак на практиці цього не дотримувалися; • 1957 рік – Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про заходи щодо поліпшення використання лісових ресурсів і відновлення лісів в Українській РСР», згідно з якою заборонялося замінювати букові ліси іншими; • 1960 рік – Верховна Рада прийняла закон «Про охорону природи УРСР», яким заборонялося вирубувати ліс вище розрахункової лісосіки;

25

РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД Післявоєнний час • 1962 рік – затверджено Положення про державних контролерів з охорони земель та захисних лісонасаджень, прийнято декрет з охорони лісосмуг; • 1964 рік – у зв’язку з буреломом Верховна Рада УРСР прийняла закон щодо заборони рубок понад обсяги розрахункової лісосіки, проте на практиці ці законодавчі вимоги майже не виконувалися; • 1965 рік – президія ЦК КПУ схвалила, а Рада Міністрів УРСР прийняла довгоочікувану постанову «Про заходи щодо збереження та посилення захисних властивостей гірських лісів у Карпатах»; • 1966 рік – створено Міністерство лісового господарства УРСР, що безперечно, позитивно вплинуло на стан охорони лісів; • 1967 рік – створено Державний комітет охорони природи УРСР; • 1973 рік – спільним рішенням ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР прийнята постанова «Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів», • 1982 рік – прийнята постанова ЦК КПРС та Ради Miнicтpiв СРСР «Про посилення охорони природи та поліпшення використання природних ресурсів», в якій наголошується на необхідності визначення наукових основ раціонального використання природних ресурсів та охорони природи, переходу до якісно нових технологічних процесів;

26

УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРІОД Він виділяється з 1991 року по сьогодні. Головними хронологічними подіями цього періоду були: • 1991 рік – початок десятиріччя знаменувався новою незалежною природоохоронною політикою; вже цього року прийнято Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”; • 1992 рік – прийнята Постанова КМУ «Про відповідальність за шкоду, заподіяну лісу та природним об’єктам рослинного світу»; • 1994 рік – Верховною Радою України схвалено Лісовий кодекс України; • 2000 рік – прийняно Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону»; • 2001 рік – з початком нового тисячоліття настала й нова історична епоха в охороні природи – це початок відновлення втраченої екорівноваги ландшафтів через формування екомережі, основним каркасом якої є лісовий покрив; • 2004 рік – видано Указ Президента України «Про заходи щодо посилення державного контролю у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів»; • 2007 рік – прийнято Постанову КМУ «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» .

27

3. СУТНІСТЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

ВИДИ БІОРІЗНОМАНІТТЯ Термін „біорізноманіття” почав ширше використовуватись із 1972 року, коли відбулася Стокгольмська конференція ООН, на якій екологи зуміли довести політичним діячам різних країн, що за будь-якої діяльності людини охорона біорізноманіття повинна залишатись пріоритетною. І лише через 20 років, в 1992 році під час Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро була прийнята Конвенція про біорізноманіття, яку підписали більше 180 країн світу, в тому числі й Україна. Біорізноманіття – це все кількісне і якісне багатство форм життя видів рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів та інших царств з їх наборами генів та складних екосистем, що утворюють разом живу природу. Звідси біорізноманіття потрібно розглядати на трьох рівнях: видовому (у тому числі генетичному та популяційному), біоценотичному та екосистемному рівнях. Видове різноманіття – всі види на Землі від бактерій та найпростіших до царства багатоклітинних рослин, тварин та грибів. Генетичне різноманіття визначають як числом генів у популяціях. Генетична варіабельність дає змогу видам краще пристосовуватись до змін навколишнього середовища. Раритетні види мають меншу генетичну різноманітність і тому існує більша загроза їх зникнення.

29

ВИДИ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

Біоценотичне різноманіття – це вся сукупність угруповань особин різних видів, які знаходяться на конкретній території та взаємодіють між собою. Деякі види в середині біоценозу можуть відігравати важливу роль для збереження інших видів у певному угрупованні. Такі види називають ключовими або консортивними. Тому їх захист повинен бути пріоритетним для природоохоронних дій, бо після їх зникнення загине і багато інших супутніх видів. Виявлення ключового виду є дуже важливим у біосозології. Тому для збереження вибраного виду потрібно з’ясувати його зв’язки в біоценозі із ключовим видом.

Екосистемне різноманіття – це біоценотичне різноманіття з усією сукупністю абіотичних умов його місцезнаходження на певній природній території. У цьому аспекті ключову роль мають виконувати умови помешкання організмів. Наприклад, найглибші частини річки можуть бути єдиним місцем схову для риб та інших видів у період засухи, коли рівень води дуже сильно спадає. Ці ж ділянки також можуть бути на цей час єдиним місцем для водопою наземних видів тварин.

30

РАРИТЕТНІСТЬ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

Зниклим або вимерлим вважається вид, який повністю зник чи вимер і більше ніде в цілому світі не залишилось його жодної особини, наприклад червеїдка Бахмана, або ж вид, який є під контролем людини та знаходиться лише в штучних умовах існування, наприклад дерево Франкліна. Суттєві темпи зникнення видів проявляються в Австралії, Північній та Південній Америці.

На межі зникнення вважаються види, які вже не трапляються на всій площі своїх ареалів, але ще є в деяких інших місцевостях. Звідси виникає питання, як довго такі види можуть існувати? Якщо їх ізолювати, то вони ще зможуть проіснувати й сторіччя. Без поновлення ці види вважаються потенційно зниклими, навіть якщо формально вони ще не вимерли. Якщо порушити 50 % природних місцезнаходжень зникне близько 10 % ендемічних видів. При порушенні 90 % місцезнаходжень – 50 %, при 99 % – 75 %. Наблизилися до межі вимирання афаліна чорноморська, дельфін сірий, ведмідь чорний, їжак даурський, кабарга сахалінська, тушканчик карликовий тощо, всього понад 30 видів ссавців, 14 – рептилій, 17 – птахів.

31

РАРИТЕТНІСТЬ БІОРІЗНОМАНІТТЯ Визнаним у світі є статус загрожуваних видів. Це види, популяції котрих у силу різних, часто важко ідентифікованих причин, мають тенденцію до тривалого послідовного зниження своєї чисельності. Іншою ознакою, за якою вид може бути визнаний загрожуваним, є ізольованість популяцій одна від одної і суттєве подрібнення їх чисельності, що може призвести до припинення генетичного обміну між ними. Малочисельність не є синонімом рідкісності. Навіть досить звичайні види в деякі сезони чи роки можуть стати малочисельними. Рідкісними є види, котрі в основному, зберігаючи первісний ареал, через різні причини суттєво знизили свою чисельність. Рідкісним вид може бути у межах всього ареалу свого розповсюдження і в певних його частинах. Ендемічні види – це види, які в природному стані трапляються лише на певній визначеній території і мають обмежену площу розселення. Ендемічними ареалами називають ті ареали, які покривають обмежену територію земної кулі. Площа виявлення їх різноманітна. Це територія континенту або гірської системи, басейну річки або ділянки розміром у декілька сотень квадратних метрів. Буває, що вид, рід або й більша таксономічна група є досить численною, але поширена лише в межах якогось регіону.

32

РАРИТЕТНІСТЬ БІОРІЗНОМАНІТТЯ За походженням ендеміки бувають палеоендеміки та неоендеміки.

Палеоендеміки – це види, які в минулому були дуже поширені, а потім під впливом фізико-географічних факторів значно скоротили свій ареал. Тому нерідко їх називають реліктовими або консервативними. Палеоендеміки є залишками у цілому вимерлих груп тварин чи рослин, наприклад, секвоядендрон велетенський, мадагаскарські лемури тощо.

Неоендеміки – види, які виникли в недалекому геологічному минулому і відособились від материнських форм за низкою ознак. Тому їх нерідко називають мікроендеміками. Вони молоді за віком, прогресуючі, розширюють свій ареал, еволюціонують в сучасний період.

Види, котрі існують на певній території з минулих геологічних епох, які тоді були дуже поширені, а потім під впливом кліматичних та інших факторів вимерли на значній площі, називаються реліктами, а їх ареали реліктовими. Більшість реліктових видів характеризуються ізольованістю у філогенетичній системі.

33

РАРИТЕТНІСТЬ БІОРІЗНОМАНІТТЯ Релікти диференціюються за геологічним часом, з якого вони походять – мезозойські, палеогенові, льодовикові (гляціальні). Не менш важливим є місце походження – середземноморські, балканські, бореальні релікти. Розрізняють також і зональні причини походження реліктів, зокрема степові, монтанні, субліторальні тощо. Крім цих, релікти бувають кліматичними, топографічними та едафічними. Також релікти бувають консервативними та адаптивними. Перші, незважаючи на певну, деколи значну, зміну довкілля, практично не змінились морфологічно, а останні потерпіли певні зміни (зміни розмірів, фізіології). Розрізняють також релікти географічні (диз'юнктивні) та еволюційні. До еволюційних реліктів відноситься латимерія, гаттерія, комодоський варан, гінкго, гігантська секвойя та інші. Реліктовими можуть бути цілі біоценози, наприклад формації тису ягідного. За спостереженнями екологів не всі види мають однакову ймовірність вимирання. Так, наприклад, види, які трапляються в одному або кількох місцях географічно обмежених областей, за діяльності людини на всьому їхньому ареалі підлягають зникненню. Ці види відносяться до видів з вузькими ареалами, наприклад, види риб, які існували лише в єдиному озері, або ж в басейні однієї річки.

34

БІОРІЗНОМАНІТТЯ ОКЕАНІЧНИХ ОСТРОВІВ

Острови

Загальна кількість всіх видів

у тому числі

загальна кількість ендеміків

% ендеміків

загальна кількість зникаючих видів

% зникаю чих видів

Соломонові острови 2780 30 1 43 2 Великобританія 1500 16 1 28 2 Шрі-Ланка 3000 890 30 436 15 Ямайка 2746 923 33 371 14 Філіппіни 8000 3500 44 371 5 Куба 6004 3229 54 811 14 Фіджі 1307 760 58 72 6 Мадагаскар 9000 6500 72 189 2 Нова Зеландія 2160 1942 90 236 11 Австралія 15000 14074 94 1596 11

35

ПРИРОДООХОРОННЕ ЗНАЧЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

36

Історія Земної кулі за останні три мільярди років вважається історією становлення біорізноманіття, яке забезпечує: - функціонування, підтримку рівноважного стану біосфери, - ресурси для багатьох галузей економіки, - освітні, виховні, пізнавальні, рекреаційні та оздоровчі запити населення, - існування банку генофонду, ценофонду та екофонду національного і світового значення. На думку відповідної комісії МСОП з виживання видів, нині охорони потребують близько 20 тисяч видів вищих рослин, а за даними Всесвітнього центру моніторингу збереження біорізноманіття загроза вимирання нависла над 60 тисячами видів рослин і п’ятьма тисячами видів тваринного світу відповідно до оцінки Червоної книги МСОП.

КАТЕГОРІЇ ФІТОГЕНОФОНДУ

Об’єктами Міжнародної програми збереження рослин є такі категорії фіторізноманіття: • види й таксони, що перебувають під загрозою зникнення в регіоні, країні або в усьому світі; • види й таксони, які представляють економічну цінність для регіону (харчові й лікарські), а також рослини природної флори, що використовуються у місцевій промисловості, сільському господарстві й ремеслах; • види й таксони, що є місцевими екотипами, необхідними для особливих випадків реінтродукції, відновлення місць перебування й інших цілей; • основні види й підвиди місцевої флори, які можуть бути використані в просвітительських та освітніх програмах, а також для одержання грантів і додаткових фінансових засобів; • види й таксони, що представляють особливий інтерес для науки, наприклад, ендемічні й реліктові види.

ПРИНЦИПИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗООГЕНОФОНДУ

• збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі; • недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин; • збереження цілісності природних угруповань диких тварин; • додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об’єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого їх використання, а також відтворення; • раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин; • платність за спеціальне використання об’єктів тваринного світу; • регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров’я населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській та іншій діяльності; • урахування висновків екологічної експертизи щодо об’єктів господарської та іншої діяльності, які можуть негативно впливати на стан тваринного світу.

Генетичне біорізноманіття – сукупність генофондів видів. Видове біорізноманіття – сукупність видів організмів певної території. Екосистемне біорізноманіття – сукупність екосистем певної території.

Зберігаючи біорізноманіття, надають увагу трьом основним рівням

генетичному

видовому

екосистемному

ГЕНОФОНД УКРАЇНИ Природні умови України сприяли формуванню на її території багатої флори і фауни

Флора України нараховує: 4523 види судинних рослин, близько 800 видів мохоподібних, біля 1000 видів лишайникоутворюючих грибів, понад чотири тисячі видів водоростей, близько 15 тисяч видів грибів і слизовиків. Найбагатшою та оригінальною флорою відзначаються Крим, Карпати, Кременецькі гори.

Фауна України нараховує: 44 800 видів тварин, з них: ссавців — 694 види, птахів — 344, рептилій — 20, земноводних — 17, риб – понад 200.

42

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Охорона природи в аграрному секторі.

2. Охорона природи в лісовому господарстві.

3. Охорона природи в садово-парковому господарстві.

4. Охорона природи в мисливському господарстві.

5. Основні прогалинами сучасної охорони природи.

Дякую за увагу!

1. МІЖНАРОДНІ КОНВЕНЦІЇ

КОНВЕНЦІЯ ПРО ВСЕСВІТНЮ СПАДЩИНУ культурна спадщина монументальні витвори культури твори архітектури, монументальної скульптури та монументального малярства, елементи чи структури археологічного походження, написи, печери, сукупності елементів, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі сукупності окремих чи поєднаних між собою споруд, які за своєю архітектурою, єдністю або через органічний зв’язок з ландшафтом мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; місця твори людини або спільні творіння людини та природи, а також археологічні і включно навколишні місця, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології; природна спадщина монументальні витвори природи символізують фізичні та біотичні утворення чи сукупності таких утворень, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору естетики чи науки; геологічні, фізіографічні чи окремі утвори природи чітко визначені ареали розповсюдження видів тварин і рослин, які опинилися під загрозою зникнення і мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору науки, природної краси чи збереження. 5

Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини

Закарпатська область Рахівський і Тячівський райони