5. Екологічні закони охорони природи

ПРИРОДООХОРОННІ ЗАКОНИ Закон «шагреневої шкіри» У процесі розвитку людства початковий природно-ресурсний потенціал безперервно виснажується, що потребує від нього науково-технічного вдосконалення природокористування. Закон неусуненості відходів і побічних впливів виробництва У будь-якому господарстві відходи цілком ліквідувати неможливо, вони можуть бути лише переведені з однієї фізико-хімічної форми в іншу або переміщені у просторі Закони охорони природи П. Ерліха 1. В охороні природи можливі лише успішна оборона або відступ. Наступ неможливий, бо знищені вид чи екосистема не відновляться ніколи. 2. Зростання населення й економічної системи та охорона природи принципово суперечать одне одному. 3. Брати до уваги під час прийняття рішень щодо використання Землі лише найближчі цілі. 4. Негайне благо Homo sapiens sapiens є смертельно небезпечним не лише для людей, а й для біосфери загалом. 5. Охорона природи має бути не тільки закликом (який мало хто чує), а й пріоритетом державної та міжнародної політики. 17

ПРАВИЛА І ПРИНЦИПИ ОХОРОНИ ПРИРОДИ

Правило економіко-екологічного сприйняття (Стайкос, 1970) Проблеми довкілля сприймаються в чотири етапи: 1) ні розмови, ні дії; 2) розмови, але бездіяльність; 3) розмови й початок діяльності; 4) припинення розмов, рішучі природоохоронні дії.

Принцип віддаленості події Явища, віддалені від нас у часі та просторі, психологічно здаються менш істотними, не надто важливими.

Принцип збалансованого природокористування Розвиток і розміщення об’єктів матеріального виробництва на певній території мають здійснюватися відповідно до її ековитривалості до техногенних навантажень.

18

6. ГРОМАДСЬКЕ ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОВКІЛЛЯ

• Згідно з конвенцією “Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” громадськість означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою.

• Проте, ефективніше участь громадськості у природоохоронній діяльності реалізується через діяльність добровільних об’єднань громадян або – громадські організації.

• Громадська організація – це легалізоване добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та свобод. • Громадські організації в своїй діяльності не передбачають одержання прибутків, тобто є неприбутковими. • Діють неурядові громадські організації на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності. • Громадські організації можуть мати місцевий, всеукраїнський та міжнародний статус, а також бути філією (відділенням, представництвом) міжнародних організацій, при цьому дотримуючись законодавчих актів України.

В Україні діє близько 400 екологічних громадських організацій.

• Форми участі громадськості в природоохоронній діяльності різнопланові, але мають одну мету – сприяти збереженню та відтворенню природного середовища, його різноманіття та забезпечення безпечних умов існування живої природи.

Важливою формою, через яку громадськість бере активну участь в охороні природи в Україні, є участь неурядових громадських організацій у розробці та впровадженні державними органами законодавчих актів у галузі охорони довкілля, в обговоренні проектів цих актів, а також в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції тих господарських o6'єктiв, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища. Із цих питань громадські організації можуть вносити відповідні пропозиції до державних і господарських органів, установ, організацій.

• Однією з важливих форм діяльності громадських організацій є проведення наукових досліджень на охоронюваних територіях спільно з науковцями-природоохоронцями. Такі дослідження можуть виконуватися громадськими організаціями як в рамках програми наукових досліджень пририродоохоронних установ, так і за власними науково-дослідними темами. В останньому випадку ці дослідження мають бути погоджені із спеціально уповноваженими органами управління у галузі охорони природи.

• Проведення масових заходів є необхідними для здійснення статутної діяльності екологічних неурядових громадських організацій. • Організація, проведення та участь неурядових громадських організацій в екокультурномасових і мистецьких заходах є ефективним шляхом залучення населення до охорони природних цінностей. • Невід’ємною є участь неурядових громадських організацій у міжнародному співробітництві. • Обмін досвідом, навчальні тренінги, поїздки, спільні акції, забезпечують підвищення рівня громадської діяльності в охороні природи.

• Важливим аспектом у роботі неурядових громадських організацій є розв’язання проблем їх фінансового та матеріального забезпечення. Частина коштів та матеріальних цінностей акумулюється за рахунок внесків, спонсорської допомоги, лотереї. При неурядових громадських організаціях можуть організовуватись госпрозрахункові підрозділи, які спрямовують свої прибутки на екодіяльність. В останній час популярними є кошти, що отримуються від грантодавців для виконання екопроектів. Грантодавцями виступають як закордонні донори, так і українські. Серед національних надавачів грантів, спрямованих на вирішення проблем охорони природи, виділяється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Важливою запорукою успіху екологічних громадських організацій є сприяння держави їх діяльності. Чинне законодавство України надає правове поле цьому сприянню, а організаційно воно забезпечується підтримкою неурядових організацій місцевими органами влади, створенням та діяльністю Громадської ради при центральному органі виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та громадських рад при обласних держуправліннях екоресурсів, функціонуванням громадських екологічних приймалень тощо.

29

1. Стан забруднення лісових земель України.

2. Стан забруднення водних ресурсів у лісах України.

3. Запобігання стихійним явищам у лісах України.

4. Вплив повітряного забруднення на ліси України.

5. Громадські міжнародні лісозахисні організації.

6. Громадські вітчизняні лісозахисні організації.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Дякую

1. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

СУТНІСТЬ ЕКОБЕЗПЕКИ

Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екообстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Для дотримання екобезпеки при проектуванні, розміщенні, будівництві, уведенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів необхідно дотримуватися певних екологічних вимог. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, нехтуючи екологічними вимогами.

Охорона навколишнього природного середовища здійснюється: • при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; • від неконтрольованого шкідливого біологічного впливу; • від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення; • від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

5

ДЕ В УКРАЇНІ БЕЗПЕЧНО ЖИТИ?

Найбільш безпечно • трикутник Золотоноша-Гребінка-Хорол-Глобино; • трикутник Бахмач-Талалаївка-Ічня; • райони Почаєва, Міжгір’я, Щорса, Городні, Корюківки, Семенівки, Чуднова; • на північ від Сватово; • на південь від Бобровиці; • між Полонним та Шепетівкою; Помірно-сприятливі умови • навколо Борисполя, Миронівки, Богуслава, Носовки, Яготина, Березані, Бершаді, Гайворона, Улянівки, Погребища, Тетієва, Жажкова, Надвірної, Яремчі, Косова, Вижниці, Сваляви, Волівця, Іршави, Дуюна, Острога, Корця, Судака, Феодосії; • біля витоків Тетеріва та Ірпіні; • на північний схід від Вовчанська, Зміїва, Ізюма, Старобільська; • північ мису Сарич; Задовільні умови • - всі інші території, у тому числі Київ, Волинь, Крим; Несприятливі умови • - Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області.

6

2. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

СУТНІСТЬ ТА ЗАВДАННЯ ЕКОЕКСПЕРТИЗИ Екологічна експертиза – це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, екологічно-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі, оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей. Метою екоекспертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також оцінка ступеня екобезпеки господарської діяльності та екологічної ситуації. Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екоризику і безпеки негативної діяльності; 2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екоекспертизи; 3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об’єктів екоекспертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей; 6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екоекспертизи.

8

ПРИНЦИПИ ЕКОЕКСПЕРТИЗИ

Основними принципами екологічної експертизи є:

• гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища;

• збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів для врахування громадської думки;

• наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

• екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи;

• державне регулювання;

• законність.

9

3. ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ

СУТНІСТЬ ЕКОКОНТРОЛЮ

Екологічний контроль – це діяльність відповідних суб'єктів, яка спрямована на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Екологічний контроль є важливим правовим засобом забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля. Окремі аспекти контрольної функції проявляються при здійсненні інших напрямів державного управління, наприклад екологічної експертизи, ліцензування, нормування тощо, однак в цих випадках вони здійснюються лише побіжно.

Об'єктами екологічного контролю є:  природне середовище, його стан і зміни;  діяльність щодо виконання обов'язкових планів і заходів, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;  дотримання законодавства, правил і нормативів у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

ВИДИ ЕКОКОНТРОЛЮ

Залежно від системи органів, які здійснюють екоконтроль, розрізняють такі його види: державний, відомчий, громадський, виробничий, самоврядний. • Відомчий контроль реалізується у рамках відповідних міністерств і комітетів, які здійснюють управління окремими природними об'єктами і поширюється на підпорядкованих їм суб'єктів. Так, функції контролю за дотриманням екологічних вимог при видобуванні корисних копалин, будівництві підземних споруд здійснюють органи Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.

• Виробничий контроль має на меті перевірку дотримання екологічних вимог на конкретному підприємстві. Для цього в межах підприємства створюються спеціальні підрозділи (природоохоронні відділи, лабораторії), які здійснюють постійне спостереження за впливом підприємства на довкілля.

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОКОНТРОЛЬ

Суб'єктами самоврядного екоконтролю виступають органи місцевого самоврядування. Екоконтроль передбачений Земельним кодексом України лише щодо земельних ресурсів та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Державний екологічний контроль здійснюють спеціально уповноважені державні органи. Він має надвідомчі функції; покликаний контролювати діяльність суб'єктів усіх форм господарювання; допускає можливість застосування до порушників заходів державного примусу.

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОКОНТРОЛЬ

Державний екологічний контроль здійснюється системою державної екологічної інспекції за:

- використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів, територіальних вод, континентального шельфа і виключної морської економічної зони, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, додержанням норм екобезпеки;

- додержанням установлення лімітів використання природних ресурсів, нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

- додержанням екологічних вимог у процесі зберігання, транспортування, використання, знешкодження та поховання хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів.

ГРОМАДСЬКИЙ ЕКОКОНТРОЛЬ Громадські екоінспектори мають право:  брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами природоохоронного законодавства;  проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок;  складати протоколи про адміністративні правопорушення і подавати їх відповідному органу Мінприроди України для притягнення винних до відповідальності;  перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу;  зупиняти транспортні засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів тощо. Їх основними завданнями є: ◊ безпосередня участь у справі поліпшення екоситуації; ◊ надання допомоги органам державного контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про ОНПС; ◊ попередження та виявлення порушень природоохоронного законодавства, ліквідація їх наслідків; ◊ екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації, підтримання тісних контактів з місцевим населенням.

МЕТОДИ ЕКОКОНТРОЛЮ У процесі здійснення екоконтролю застосовуються різноманітні методи: - спостереження за станом довкілля; - збір, аналіз та узагальнення інформації; - перевірка виконання екоправил і норм; - проведення екоекспертизи; - попередження і припинення екоправопорушень; - вжиття заходів для відшкодування екошкоди, притягнення винних осіб до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Одним з методів і важливих механізмів впливу на суб'єктів, які порушують екологічні вимоги, є можливість закриття, зупинення чи припинення роботи відповідних підприємств.

4. ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ

ЗАРОДЖЕННЯ ІДЕЇ ЕКОМОНІТОРИНГУ

Віхи становлення

1971 рік – виникла ідея глобального моніторингу довкілля і сам термін “моніторинг” появився у зв’язку з підготовкою та проведенням Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища, яка відбулася у 1972 році.

1973 рік – професор Роберт Менн виклав концепцію моніторингу.

1974 рік – концепція моніторингу була обговорена на першій Міжурядовій нараді з моніторингу в Найробі. Моніторингом він запропонував називати систему повторних спостережень одного чи більше елементів навколишнього природного середовища в просторі і часі, визначеними відповідно до підготовленої програми.

18

СУТНІСТЬ ЕКОМОНІТОРИНГУ

Визначення

• Екологічним моніторингом називається глобальна система спостережень, оцінки і прогнозу антропогенних змін стану навколишнього природного середовища.

• Екологічним моніторингом називаються регулярні спостереження за станом біосфери та її реакцією на антропогенний вплив на різних рівнях (локальному, регіональному, глобальному) екосистем, екорегіонів, цілих континентів, біосфери в цілому.

• Державний моніторинг навколишнього природного середовища – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

19

МЕТА І ЗАВДАННЯ ЕКОМОНІТОРИНГУ Метою екомоніторингу є система регулярних тривалих спостережень у просторі і часі, що дає інформацію про стан екосистем та його основної складової – біорізноманіття, у всіх його проявах для оцінки минулого, сьогодення і прогнозу в майбутньому змін його параметрів. Основна мета програми екомоніторингу – інформаційна. Тому природно мета програми моніторингу може бути спрямована на: 1) одержання інформації, пов’язаної з конкретною проблемою, 2) представлення інформації для різноманітних типів аудиторії та її поширення, 3) вживання заходів, безпосередньо спрямованих на поліпшення ситуації або тих, що мають на меті домогтися прийняття відповідних рішень.

Основним завданням екомоніторингу є спостереження за станом і за реакціями на різноманітні форми господарської діяльності конкретних екосистем, окремих компонентів екосистем (атмосфера, рослинність, тваринне і мікробне населення, ґрунти і таке інше), елементів (гази, види рослин і тварин, тверда, рідка, газоподібна фази ґрунту чи хімічні сполуки тощо) і процесів (гідротермічний режим, трансформація речовин і ерозії) з метою своєчасного попередження небажаних наслідків і оперативного використання позитивних з позиції людини природних і штучних змін стану оточуючого середовища. 20

ПРИНЦИПИ, ВИДИ І РІВНІ ЕКОМОНІТОРИНГУ Принципи • об’єктивності й достовірності, • систематичності, • багаторівневості, • узгодженості нормативного й методичного забезпечення, • узгодженості технічного й програмного забезпечення, • комплексності в оцінці екологічної інформації, • оперативності проходження інформації, • відкритості екологічної інформації для населення. Види Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг. Рівні Система державного моніторингу навколишнього природного середовища здійснюється на трьох рівнях: локальному (території окремих об’єктів, підприємств, міст, ділянок ландшафту), регіональному (у межах адміністративно-територіальних одиниць, в економічних і природних регіонах), національному. 21

СТРУКТУРА ЕКОМОНІТОРИНГУ

22

ПІДСИСТЕМИ ЕКОМОНІТОРИНГУ цільова – мета раціонального використання ресурсів і охорони довкілля: “моніторинг” забруднення середовища; “моніторинг” природних ресурсів; просторова – “глобальний моніторинг” – спрямований на спостереження за загальним станом атмосфери, природних вод і пов’язаних з ним станом екосистем; “регіональний моніторинг” – акцентує увагу на формах антропогенної дії в окремих регіонах; “локальний моніторинг” – фокусує увагу на спостереженні на конкретному забруднювачі екосистем; часова – тимчасовий, оперативний (для погоди); довгостроковий (кліматичний); компонентна – вказуються компоненти біосфери, які контролюються: фонового стану біосфери; стану наземних екосистем, повітря, океану, верхніх частин літосфери, глобальної оцінки деградації ґрунтів, рослинного покриву, живих морських ресурсів, здоров’я людей тощо; рівнева – вказуються рівні організації біосфери, які контролюються: біосфери; біоти екосистеми; організму; тканин організму; генетичний моніторинг; структурно-функціональна (поведінка екосистем) – моніторинг динаміки природних процесів (доза-ефект); причинна (походження і види забруднень) – моніторинг джерел забруднень; методична – вказуються методи, завдяки яким контролюється стан біосфери: космічний, заповідний, морський, хімічний моніторинг; політична – транскордонний моніторинг контролює перенос забруднень повітряними і водними шляхами через кордони держав. 23

ЕТАПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОМОНІТОРИНГУ

Перший етап повинен включати: інвентаризацію матеріалів про природні об’єкти. Інвентаризація дозволить виявити історію змін стану екосистем, окремих її компонентів і елементів, а також оточуючого середовища.

Другий етап включає вибір об’єктів спостережень. Цей етап реалізується на основі першого етапу – інвентаризації. Об’єкт спостереження моніторингу розуміється досить широко: це може бути басейн річки, окремої екосистеми, компоненти і елементи екосистем, процеси та їх окремі характеристики.

Третій етап – організація спостережень здійснюється у часі паралельно з другим і включає безпосередньо організацію спостережень за вибраними об’єктами моніторингу. Об’єктом безпосередніх спостережень в кінцевому результаті є окремі характеристики елементів і процесів. Сукупність спостережень повинна дати цілісне уявлення про реакцію екосистеми на зміни стану довкілля. Основна увага в організації спостережень служби моніторингу приділяється базовим чи індикаційним характеристикам, на основі яких можливо з одного боку, отримувати практично важливу інформацію про реакцію екосистеми на зміни довкілля, а з другого – послідовно розширювати обсяг спостережень і поглиблювати їх зміст. 24