4. Права та обов’язки власників земельних ділянок

ЗК України земельні відносини визначаються як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження зем­лею. Суб’єктами земельних відносин визнані громадяни, юри­дичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (стаття 2).

Суб’єкти земельних правовідносин розрізняються за обсягом прав та обов'язків. Так, органи державної влади та органи місце­вого самоврядування виступають, з одного боку, як суб’єкти пра­ва власності (державної і комунальної), а з другого боку, вони наділені повноваженнями у галузі земельних відносин, що вихо­дять за межі правомочностей власника, а також такими, що сто­суються регулювання загальних земельних відносин, визначен­ня державної політики в галузі використання та охорони земель, іншими повноваженнями, характерними для органів державної влади та органів місцевого самоврядування в інших сферах суспільного життя, і такими, що поширюються на всіх громадян, підприємства та організації незалежно від форми власності, на якій вони засновані.

З огляду на це розглядається загальний обсяг прав та обов’язків власників земельних ділянок і землекористувачів і обсяг спеціальних прав та обов’язків. Обсяг загальних прав та обов’язків визначається щодо власників і землекористувачів зе­мельних ділянок всіх категорій земель, а обсяг спеціальних прав та обов'язків – щодо власників і землекористувачів земельних ділянок земель сільськогосподарського призначення.

5. Набуття та припинення права власності на землю

Статтею 116 ЗК України визначені такі підстави набуття пра­ва власності на землю:

1) громадяни та юридичні особи набувають право приватної власності на земельну ділянку із земель державної і комуналь­ної власності – на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів прива­тизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначе­них ЗК України. Безоплатне передання земельних ділянок у приватну власність громадян проводиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств та організацій;

в) одержання земельних ділянок безоплатно у приватну власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, про­водиться один раз з кожного виду використання.

Безоплатна приватизація земельних ділянок громадянами здійснюється у порядку, встановленому статті 118 ЗК України.

Підставою набуття права власності на земельну ділянку є набувальна давність. Громадяни, які добросовісно, відкрито і без­перервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір такої ділянки встановлюється у межах, визначених стаття 121 ЗК України.

Підставами набуття права приватної власності громадян на земельні ділянки можуть бути договори купівлі-продажу, дару­вання, міни, успадкування, інші цивільно-правові угоди.

Припинення права власності на земельну ділянку чи її части­ну тягне за собою припинення земельних правовідносин. Згідно зі стаття 140 ЗК України право приватної власності на земельну ділянку припиняється у разі:

1. добровільної відмови від права на земельну ділянку;

2. смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

3. відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

4. відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необ­хідності та для суспільних потреб;

5. звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу креди­тора;

6. конфіскації за рішенням суду;

7. невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк, у випадках, ви­значених ЗК України.

Теми для самостійного вивчення:

1. Особливості формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав.