13. Договір спадкування земельної ділянки

ЗК України як одну з підстав набуття права власності на землю вказує спадкування. Відповідно до Цивільного кодексу України успадкування земельних ділянок може здійснюватися за законом та заповітом. Спадкування визначається в Цивільному кодексі України як перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1302 ЦК України спадковий договір – це такий договір, за яким одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Сторонами спадкового договору є відчужувач – подружжя, один із подружжя або інша особа, та набувач – фізична або юридична особа (ст. 1303 ЦК України).

Теми для самостійного вивчення:

1. Скласти проект договору оренди земельної ділянки.

Лекція 6. Обмеження та обтяження прав на землю

1. Земельний сервітуту як окремий різновид обтяжень прав на землю

2. Види земельних сервітутів

3. Підстави та порядок встановлення земельних сервітутів

4. Підстави та порядок припинення земельних сервітутів

5. Право добросусідства

1. Земельний сервітуту як окремий різновид обтяжень прав на землю

В об’єктивному розумінні право земельного сервітуту є су­купністю правових норм, які регулюють відносини щодо викори­стання земельної ділянки особою (особами), якій (яким) ця зе­мельна ділянка не належить на праві власності, праві постійного користування чи праві оренди. В суб’єктивному розумінні право земельного сервітуту є правом особи на користування або на володіння і користування чужою земельною ділянкою для задово­лення її потреб (інтересів), які не можуть бути задоволені іншим способом, крім встановлення на користь особи права земельного сервітуту.

Як правило, об’єктом права земельного сервітуту є конкретна земельна ділянка, щодо якої у суб’єкта права земельного сервітуту виникають певні права та обов’язки. Однак у ряді ви­падків об’єкт права земельного сервітуту не є попередньо вста­новленим і визначається в момент реалізації такого права (публічні земельні сервітути). Суб’єктами права земельного сервітуту є громадяни та юридичні особи.

2. Види земельних сервітутів

Земельні сервітути не є од­норідними. Залежно від характеру потреби особи у використанні чужої земельної ділянки та способу її задоволення земельні сервітути поділяються на приватні та публічні.

Сервітутні земельні відносини регулюються нормами Зе­мельного, Цивільного та Лісового кодексів України.

Приватні земельні сервітути

У системі приватних земельних сервітутів виділяються сусід­ські та особисті земельні сервітути, які розрізняються за метою виникнення та своїм правовим змістом. За метою виникнення до сусідських земельних сервітутів належать ті сервітути, завдан­ням яких є усунення чи зменшення недоліків однієї земельної ділянки за рахунок сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Отже, сусідський земельний сервітут може належати лише особі, яка є власником чи користувачем земельної ділянки з пев­ним недоліком, який усувається чи мінімізується за рахунок сусідньої (суміжної) земельної ділянки.

Особисті земельні сервітути переслідують мету надання кон­кретній особі, яка з тієї чи іншої причини не може набути права власності на земельну ділянку, максимального обсягу прав на таку земельну ділянку для її сільськогосподарського викори­стання чи забудови.

Сусідські земельні сервітути. Як відомо, кожна земельна ділянка має свої переваги і свої недоліки. Останні пов’язані, як правило, з відсутністю доступу з земельної ділянки до доріг та інших комунікацій, джерел водопостачання тощо. Недоліки розташування земельних ділянок можна компенсувати шляхом надання їх власникам або користувачам певних прав щодо сусідніх земельних ділянок. Отже, мета сусідського земельного сервітуту полягає у тому, щоб надати власникові (користувачеві) однієї земельної ділянки можливість обмеженого користування суміжною (сусідньою) земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.

Право сусідського земельного сервітуту – це інститут земельного права, нормами якого регулюються відносини щодо обмеженого користування власником (користувачем) однієї ділянки іншою – суміжною (сусідньою) земельною ділянкою для задоволення власних інтересів, які неможливо задовольнити шляхом використання власної ділянки через недоліки останньої.

Встановлення сусідського земельного сервітуту є обтяжен­ням обслуговуючої земельної ділянки. Об’єктивно встановлення сусідського земельного сервітуту призводить до зменшення кількості можливих варіантів використання обслуговуючої земельної ділянки її власником (користувачем). Разом із тим, встановлення такого сервітуту не повинно призводити до позбавлення власника обслуговуючої ділянки жодного з його правомочностей – володіння, користування чи розпорядження зем­лею. Суб’єкт права сусідського земельного сервітуту не набуває правомочностей щодо розпорядження чи володіння обслуговую­чою земельною ділянкою. В рамках сусідського земельного сервітуту власник (користувач) панівної земельної ділянки отримує лише правомочність на обмежене користування певною частиною обслуговуючої ділянки.

Залежно від терміну використання обслуговуючої ділянки власником (користувачем) панівної ділянки сусідські земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Особисті земельні сервітути. Особистими вважаються при­ватні земельні сервітути, які встановлені на користь конкретної особи – громадянина або юридичної особи. Юридична природа особистих земельних сервітутів полягає в тому, що особам, на ко­ристь яких встановлені такі сервітути, власник земельної ділян­ки передає права володіння та користування, які ця особа може відчужувати на підставі ряду цивільних правочинів без згоди власника. При цьому власник земельної ділянки, щодо якої вста­новлений особистий земельний сервітут, також може здійснюва­ти її відчуження. Однак, набувач права власності на таку ділян­ку не може здійснювати правомочності щодо володіння та кори­стування такою земельною ділянкою аж до припинення дії особистого земельного сервітуту. За законодавством України до особистих земельних сервітутів належать емфітевзис та суперфіцій.

Емфітевзис. Емфітевзис — це особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Отже, об’єктом емфітевзису мо­жуть бути лише земельні ділянки сільськогосподарського при­значення. Набути право емфітевзису можуть громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільсько­му господарстві чи займаються веденням товарного сільськогос­подарського виробництва, та юридичні особи України, в установ­чих документах яких передбачено ведення сільськогосподарсь­кого виробництва (стаття 130 ЗК України).

Суперфіцій. Суперфіцій – це особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для забудови. Оскільки забудова може здійснюватися на земельних ділянках різних категорій земель (промисловості, транспорту, житлової та громадської забудови тощо), об’єктом суперфіцію можуть бути земельні ділянки такого цільового призначення, на яких земельним законодавством дозволяється будівництво жит­лових будинків, господарських будівель та споруд. Отже, влас­ник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-куль­турних, житлових та інших споруд і будівель на умовах супер­фіцію.

Набуття та здійснення суперфіцію регулюється ЗК України (статтею 102^і та деякими іншими) і главою 34 ЦК України (стат­ті 413-417).