4. Землі природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного призначення

Площа земель природно-заповідного фонду та іншого приро­доохоронного призначення становить 2 757,4 гектара, або 4,57% території України. Разом із тим, частка земель природно-запо­відного фонду більшості країн Європи становить від 10 до 25 %.

Згідно з главою 7 ЗК України землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення виділені в ок­рему категорію земель. Однією з основних ознак кожної кате­горії земель є наявність особливого правового режиму, який встановлений законодавством України. Основним завданням правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншо­го природоохоронного призначення є забезпечення їх консервативної охорони, яка здійснюється шляхом встановлення відповідного режиму заповідності.

Цією главою також встановлено, що землі природно-заповід­ного фонду та іншого природоохоронного призначення поділя­ються на дві підкатегорії, а саме: землі природно-заповідного фонду та землі іншого природоохоронного призначення. Перелік земель природно-заповідного фонду та їх правові ознаки чітко визначені в законі. Що стосується земель іншого природоохорон­ного призначення, то згідно зі статтею 46 ЗК України до них належать земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.

Поняття та склад земель природно-заповідного фонду.

Зем­лями природно-заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особ­ливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекре­аційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 ЗК України).

Порядок надання таким природним комплексам та об'єктам статусу об’єктів природно-заповідного фонду встановлений Законом України «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р. Згідно зі статтею 3 цього Закону об’єкти природно-заповідного фонду України поділяються на природні території й об’єкти та штучно створені об’єкти. До природних територій та об’єктів належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, за­казники, пам’ятки природи і заповідні урочища. Групу штучно створених об’єктів природно-заповідного фонду утворюють ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садовопаркового мистецтва. Отже, землі природно-заповідного фонду складаються з земельних ділянок, на яких розташовані зазначені вище об'єкти.

Об’єкти природно-заповідного фонду мають різний заповід­ний режим, що зумовило встановлення законодавством України відповідного режиму охорони і використання також земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти.

До основних законодавчих актів, які регулюють зазначені суспільні відносини, належать ЗК України, Закон України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» від 19 червня 2003 р., Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р., Закон України «Про екологічну мережу» від 24 червня 2004 р. тощо.

Право власності на землі природно-заповідного фонду. Особ­ливість правового регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду полягає у домінуванні у їх власнісному статусі права державної власності. Хоча згідно зі ст. 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Так, згідно з п. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної влас­ності, які не можуть передаватися у приватну власність, нале­жать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, що ма­ють особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.