- •Змістовний модуль 1. Основи земельного права Лекція 1. Основи земельного права
- •1. Поняття і предмет земельного права
- •2. Методи регулювання в земельному праві
- •3. Поняття і основні принципи земельного права
- •4. Система земельного права
- •5. Місце земельного права в системі права
- •Лекція 3. Право власності на землю
- •1. Поняття та зміст права власності на землю
- •2. Суб’єкти права власності на землю
- •3. Форми власності на землю в Україні
- •4. Права та обов’язки власників земельних ділянок
- •5. Набуття та припинення права власності на землю
- •Лекція 4. Право землекористування
- •1. Поняття і зміст права землекористування
- •2. Суб’єкти та об’єкти права землекористування
- •3. Види права землекористування
- •4. Особливості права постійного землекористування
- •5. Набуття та припинення права землекористування
- •6. Права та обов’язки землекористувачів
- •Лекція 5. Правові засади угод щодо земельних ділянок
- •Цивільно-правовий договір (угода)
- •Договір купівлі-продажу земельної ділянки
- •Договір дарування земельної ділянки
- •Договір міни (бартеру) земельної ділянки
- •Договір застави землі (іпотека)
- •Договір довічного утримання (догляду)
- •Договір ренти земельної ділянки
- •Договір оренди землі
- •Договір концесії
- •Договір використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб
- •Договір використання земельної ділянки під забудову
- •Договір земельного сервітуту
- •Договір спадкування земельної ділянки
- •Лекція 6. Обмеження та обтяження прав на землю
- •Земельний сервітуту як окремий різновид обтяжень прав на землю
- •Види земельних сервітутів
- •Приватні земельні сервітути
- •Публічні земельні сервітути
- •Підстави та порядок встановлення земельних сервітутів
- •Підстави та порядок припинення земельних сервітутів
- •Право добросусідства
- •Глава 17 зк України містить приблизний перелік можливих негативних впливів на сусідні земельні ділянки, до яких належать:
- •Змістовий модуль 2. Земельний кодекс україни як головна ланка земельного законодавства Лекція 7. Правове регулювання управління в галузі використання та охорони земель
- •1. Поняття управління у галузі використання та охорони земель
- •2. Моніторинг земель
- •3. Планування використання та охорони земель
- •4. Встановлення цільового призначення земельних ділянок
- •5. Нормування та стандартизація у сфері використання й охорони земель
- •6. Землеустрій
- •7. Ведення державного земельного кадастру
- •8. Державна реєстрація прав на землю
- •Лекція 8. Правове регулювання використання земель у межах населених пунктів
- •Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів
- •Склад планувальної документації щодо використання земель у межах населених пунктів
- •Право на забудову
- •Особливості виникнення права на забудову земельної ділянки
- •Лекція 9. Правовий режим використання земель за категоріями
- •1. Землі сільськогосподарського призначення
- •2. Землі житлової та громадської забудови
- •3.Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення
- •4. Землі природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного призначення
- •5. Загальна характеристика земель оздоровчого призначення та їх правового режиму
- •6. Поняття та склад земель рекреаційного призначення
- •7. Поняття та склад земель історико-культурного призначення
- •8. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення
- •9. Поняття та склад земель водного фонду
- •1. Організаційно-правові передумови проведення земельних торгів
- •2. Класифікація типів земельних аукціонів
- •3. «Англійський аукціон» (відкритий аукціон з зростанням ціни)
- •4. «Голландський аукціон» (відкритий аукціон із зменшенням ціни)
- •5. Закритий аукціон першої ціни
- •6. Аукціон Вікрі (закритий аукціон другої ціни)
- •Лекція 11. Правова охорона земель
- •1. Поняття і зміст правової охорони земель
- •2. Суб’єкти й об’єкти правової охорони земель
- •3. Рекультивація земель
- •4. Консервація земель
- •5. Особливості правової охорони грунтів
- •6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання земель
- •5 Питання до заліку
2. Суб’єкти права власності на землю
Конституція України (стаття 13) встановлює, що суб'єктом права власності на землю є Український народ, який здійснює це право через органи державної влади (державна власність), та органи місцевого самоврядування (комунальна власність). Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю в Україні набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Суб’єктами права власності на землі господарського призначення є:
громадяни;
юридичні особи;
органи місцевого самоврядування та органи державної влади (стаття 2 ЗК України).
Суб’єктами управління землями, що належать до спільної власності територіальних громад населених пунктів, є районні та обласні ради Верховної Ради Автономної Республіки Крим (статті 8,10 ЗК України).
Громадяни України можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки за наявності у них цивільної правоздатності.
Юридична особа – це спеціальний абстрактний суб'єкт права власності, земельних, майнових і господарських відносин.
3. Форми власності на землю в Україні
У різних статтях Конституції України визначені такі форми власності на майно:
а) власність громадян;
б) власність юридичних осіб;
в) власність територіальних громад сіл, селищ та міст;
г) спільна власність територіальних громад;
ґ) власність держави;
д) спільна власність територіальних громад, повноваження роз поряджатися якими покладені на районні, обласні ради і Верхов ну Раду Автономної Республіки Крим.
З цих позицій слід розглядати і форми власності на землі (земельні угіддя і земельні ділянки), які виступають об'єктами права власності.
Право приватної власності на землю громадян.
В сучасних умовах право приватної власності громадян на земельні ділянки визначено ЗК України 2001р. Згідно з цим Кодексом громадяни України мають право відповідно до статті 81 ЗК України набувати право власності на земельну ділянку на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Земельним законодавством (стаття 121 ЗК України) встановлені норми безоплатного передання земельних ділянок громадянам у приватну власність. Із земель державної або комунальної власності вони мають право на безоплатне передання їм земельних ділянок у таких розмірах: а) для фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Право власності на землю юридичних осіб.
Суб’єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства. Перелік суб’єктів права колективної власності на землю був вичерпним і в сучасних умовах розширенню не підлягає.
Юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України, можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу або на підставі інших цивільно-правових угод; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за правилами та в порядку, встановленому для іноземних юридичних осіб. Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Право комунальної власності на землю. До комунальної власності належать землі, які передані у власність територіальних громад і не є об’єктами державної власності. У ЗК України (стаття 83) встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Згідно із ЗК України до переліку земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів; землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність; землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: передачі їм земель державної власності; примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; прийняття спадщини; придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; виникнення інших підстав, передбачених законом.
Право державної власності на землю.
У державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у приватну і комунальну власність.
Певною компетенцією щодо розпорядження державними землями наділено Кабінет Міністрів України. Згідно зі статтею 116 Конституції України він здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону. Конкретні функції і повноваження щодо управління і розпорядження землями, що відносяться до державної власності, визначені у законі про Кабінет Міністрів України, а також у статті 13 ЗК України. Як вищий орган виконавчої влади, Кабінет Міністрів України може делегувати частину своїх повноважень щодо управління державною власністю, зокрема і землями, відповідним центральним органам виконавчої влади – міністерствам і відомствам, місцевим державним адміністраціям, а також органам місцевого самоврядування.