7. Поняття та склад земель історико-культурного призначення

В Україні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам’яток.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спад­щини» об’єкти культурної спадщини поділяються на нерухомі об’єкти культурної спадщини та пов’язані з ними рухомі предме­ти. До нерухомих об’єктів культурної спадщини Закон відносить ті об’єкти культурної спадщини, які не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, науко­вого чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Перелік земель історико-культурного призначення, тобто зе­мель, на яких розташовані об’єкти культурної спадщини, визна­чений у ЗК України саме шляхом позначення об’єктів культурної спадщини, які розташовані на відповідних земельних ділянках. Так, статтею 53 Кодексу визначено, що до земель історико-куль­турного призначення належать землі, на яких розташовані: 1) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіа­льні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, моги­ли, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями; 2) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зоб­раження, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріп­лень, виробництв, каналів, шляхів; 3) архітектурні ансамблі і ком­плекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавньо­го планування і забудови міст та інших населених пунктів, спору­ди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

до земель історико-культурного призначення нале­жать земельні ділянки, на яких розташовані занесені до Дер­жавного реєстру нерухомих пам’яток України об’єкти культур­ної спадщини, а також земельні ділянки, на яких встановлені зони охорони об’єктів культурної спадщини та охоронювані ар­хеологічні території.

Цільове призначення земель історико-культурного при­значення полягає в їх використанні для забезпечення збережен­ня предмета охорони об’єктів культурної спадщини, яким є ха­рактерна властивість кожного з таких об’єктів, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої той чи інший об’єкт культурної спадщини й визнається пам’яткою.

Законодавство про землі історико-культурного призначен­ня. Статус та правовий режим земель історико-культурного призначення визначається ЗК України та Законом України від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини».

Порядок віднесення земельних ділянок до земель історико-культурного призначення. Основною кваліфікуючою ознакою земель історико-культурного призначення є наявність на них об'єктів культурної спадщини. Тому віднесення земельних діля­нок інших категорій земель до земель історико-культурного призначення може здійснюватися за умови виявлення на них об’єктів, які відповідають вимогам, встановленим законодав­ством України до об’єктів культурної спадщини. Порядок вияв­лення об'єктів культурної спадщини визначає центральний ор­ган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (стаття 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Занесення об’єкта культурної спадщини до Реєстру та вне­сення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам’ят­ки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам’ятки національного значення – постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; б) пам’ятки місцевого зна­чення – рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Україн­ського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.