3. Поняття і основні принципи земельного права

Принципи права виводяться як його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значи­містю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права.

Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворен­ня основоположних засад у земельному законодавстві, пронизу­ють його систему і вдосконалюються разом з їх розвитком. Вихо­дячи з цього, принципи земельного права можна класифікувати на конституційні принципи, загально-правові принципи, спе­ціальні принципи.

Конституційні принципи притаманні всім галузям права.

Цей принцип означає, що: а) Конституція України має найвищу юридичну силу; б) закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; в) норми Конституції України є нормами прямої дії; г) можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; ґ) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України); д) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність; е) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є обов’язком держави; є) у Конституції України закріплено, що земля є об’єктом пра­ва власності Українського народу (стаття 13) та основним національ­ним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, що кожний громадянин має право користуватися землею як при­родним об’єктом відповідно до закону, що право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до зако­ну (статті 13, 14 Конституції України).

Будучи відтвореними у статті 5 ЗК України, в інших норматив­но-правових актах про землю, конституційні принципи транс­формуються в загально-правові. До загально-правових нале­жать такі принципи земельного права: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису природного ресурсу й основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) пріоритет екологічної безпеки.

Система спеціальних принципів земельного права структур­но побудована за схемою системи земельного права. Ряд спеціальних принципів земельного права є пріоритетними, які займають більш високе становище порівняно з рештою прин­ципів («ієрархія принципів»). Виходячи з ієрархії спеціальних принципів, можна зробити таку наукову класифікацію спеціаль­них принципів земельного права:

1. Пріоритет екологічного благополуччя навколишнього се­редовища в процесі використання земель. Цей принцип прояв­ляється в такому: а) завданням земельного законодавства є регулювання зе­мельних відносин з метою створення умов для раціонального ви­користання й охорони земель, збереження та відтворення родю­чості ґрунтів, поліпшення природного середовища; б) система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища; в) розроблення прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів є основним призначенням землеустрою. Одним із найбільш важливих завдань землеустрою є складання його схем, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земельних ресурсів, обґрунтування і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; г) встановлення нормативів гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті, а також екологічних і санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, впровадження нових технологій; ґ) встановлення державних заходів щодо економічного стиму­лювання раціонального використання та охорони земель, спря­мованих на підвищення заінтересованості власників і земле­користувачів, зокрема орендарів, у збереженні та відтворенні родючості ґрунтів, на захист від негативних наслідків вироб­ничої діяльності; д) встановлення юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства, зокрема за псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами; за відхилення від умов розміщення проектування будівництва і введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; за невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель тощо.

2. Пріоритет інтересів Українського народу як суб'єкта права власності на землю закладено у статтях 13, 14 Конституції України. Цей принцип є не тільки конституційним і загальнопра­вовим, а й спеціальним принципом земельного права як такий, що стосується основних конкретних засад права власності на землю і права землекористування в Україні. У ЗК України закріплено, що право на одержання у власність земельних діля­нок мають громадяни України. Це правило поширюється і на землю, яка може належати громадянам на праві спільної влас­ності. Іноземні громадяни, іноземні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні об’єднання й організації з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприєм­ства, що повністю належать іноземним інвесторам, можуть бути суб'єктами права власності, постійного чи тимчасового користу­вання відповідно до договору. Іноземні громадяни та іноземні юридичні особи не можуть бути суб'єктами права власності лише на землі сільськогосподарського призначення.

3. Цільове і раціональне використання земель. Земельне за­конодавство України визначає не лише право власності на землю і право землекористування, не лише категорії земель, але й за­безпечує принцип цільового і раціонального їх використання. Питанням використання земель у ЗК України відведено спе­ціальну главу 4, яка охоплює чотири статті. В них закладені такі основні положення: а) з метою цільового і раціонального використання всі землі в Україні розподілені на дев’ять категорій, зокрема землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України); б) переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення за правилами, встановленими ЗК України. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках – органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; в) для кожної категорії земель встановлено спеціальний пра­вовий режим, спеціальне цільове призначення. З цією метою землі кожної з категорій розподіляються на угіддя, ділянки тощо.

4. Державний контроль за використанням та охороною земель як принцип випливає зі статтею 14 Конституції України: земля перебу­ває під особливою охороною держави. Він передбачає ряд орга­нізаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення консти­туційних прав громадян і юридичних осіб на землю, на використан­ня та охорону земель з метою забезпечення додержання всіма державними і громадськими органами, а також підприємствами, установами організаціями і громадянами вимог земельного законо­давства з питань ефективного використання та охорони земель.

5. Нормативне встановлення правового режиму земель від­повідних категорій як принцип, спрямований на правове забез­печення раціонального та ефективного використання всіх зе­мель України, виходить з того, що землі – це найцінніше на­дбання Українського народу, які перебувають під особливою охороною держави. З цією метою ЗК України (стаття 19) усі землі України відповідно до їх цільового призначення поділяються на землі:

1. сільськогосподарського призначення;

2. житлової та громадської забудови;

3. природно-заповідного та іншого природоохоронного;

4. оздоров­чого;

5. рекреаційного;

6. історико-культурного призначення;

7. лісогосподарського призначення;

8. водного фонду;

9. промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

6. Пріоритетність земель сільськогосподарського призна­чення порівняно з іншими землями. Землі сільськогосподар­ського призначення є основним засобом виробництва у сільсько­му господарстві. Вони виділені в окрему категорію земель, для яких встановлено особливий правовий режим, спрямований на організаційно-правове забезпечення їх раціонального та ефективного використання, збереження та охорону.

Принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення пе­редбачає таке: а) землі, придатні для потреб сільського господарства повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських цілей, передаватися у власність чи в користування лише для ведення сільського господарства чи лісового господарства, зокрема для виробництва сільськогосподарської продукції, лісівництва, для ведення особистого селянського господарства, садівництва та огородництва; б) для інших цілей надаються землі несільськогосподарського призначення, які не придатні для ведення сільського господарства або сільськогосподарські угіддя гіршої якості; в) визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру; г) встановлення особливого порядку вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування. Вилучення таких земель для державних та громадських потреб допускається, як виняток, за рішенням органів виконав­чої влади, органів місцевого самоврядування під контролем спеціальних органів державної влади та громадськості; ґ) недопустимість вилучення особливо цінних продуктивних земель; д) законодавчого встановлення обов'язку власників земель­них ділянок і землекористувачів забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання. ЗК України передбачено, що право користування землею при­пиняється за рішенням суду в разі використання її не за цільо­вим призначенням.

7. Реальність і гарантування прав суб’єктів права на землю. Реальні права власності громадян та юридичних осіб України на землю, право власності на земельні ділянки і користування зе­мельними ділянками іноземних фізичних і юридичних осіб про­голошені Конституцією України і земельним законодавством України, за винятком земель сільськогосподарського призна­чення щодо іноземних громадян і юридичних осіб. Але важливо не тільки проголосити, а й забезпечити їх гарантування і реальне здійснення.

Гарантії земельних та інших прав громадян України закріп­лені у Конституції України. Згідно з Конституцією України пра­ва і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямо­ваність діяльності держави, гарантується право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і грома­дянина безпосередньо, право власності на землю. Право приват­ної власності є непорушним, а тому ніхто не може бути проти­правно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності, зокрема й на землю, може бути застосоване як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попе­реднього і повного відшкодування їх вартості.