3. Види права землекористування

На зміст права землекористування суттєво впливають стро­ки, на які надаються земельні ділянки. З урахуванням цього кри­терію раніше традиційно розрізнялося постійне та тимчасове землекористування. Чинне земельне законодавство не передба­чає тимчасового використання землі. Разом із тим, Перехідними положеннями ЗК України встановлено, що суб’єкти, які одержа­ли до введення в дію чинного ЗК України на певний строк, тобто в тимчасове користування, зберігають право на ці ділянки до закінчення строку.

Важливе місце серед видів права землекористування посідає використання земельних ділянок на умовах оренди – строкове платне володіння і користування землею на підставі договору. Орендне землекористування як спеціальний вид використання земельних ресурсів є достатньо розвинутим правовим інститу­том земельного права.

Певні особливості прав і обов’язків землекористувачів існу­ють при первинному і вторинному користуванні землею. Права первинного землекористувача походять безпосередньо від права власності на землю. Відповідно й обов’язки, що стосуються вико­ристання землі, цей суб'єкт несе тільки перед власником земельної ділянки. Вторинний же землекористувач отримує зе­мельну ділянку або її частину, яка раніше була надана первин­ному землекористувачу. Тому права вторинного землекористу­вача похідні і залежні як від права власності на землю, так і відповідних прав первинного землекористувача. Водночас вто­ринний землекористувач несе обов'язки щодо використання землі не тільки перед власником, а й перед первинним земле­користувачем. Прикладом співвідношення первинного і вторин­ного землекористування може виступати оренда земельної ділянки та її суборенда. Первинним землекористувачем тут є орендар, а вторинним – суборендар.

Чинне земельне законодавство регулює право концесійного землекористування, яке слід розглядати як самостійний вид викори­стання земель. Концесією земельної ділянки іноді обґрунтовано вва­жають сукупність правовідносин, змістом яких є надання вітчизня­ним або іноземним суб’єктам господарювання – концесіонерам державою або територіальною громадою – концесієдавцем на під­ставі договору виключного права на земельну ділянку для здійснен­ня концесійної діяльності з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку на платній та строковій основі, за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов’язань з реалізації суспіль­ного інтересу, раціонального використання та охорони землі.

Певна специфіка прав та обов’язків землекористувачів при­таманна загальному, відособленому та сумісному користуванню землею.

Характерною рисою загального землекористування є те, що його може здійснювати необмежене коло осіб, які не пов’язані між собою взаємними правами та обов’язками. Таке право здійснюється щодо використання вулиць, доріг, площ у населе­них пунктах, берегових смуг тощо. Об’єкти цього права не закріплюються за конкретними землекористувачами, а перебу­вають в управлінні відповідних органів чи юридичних осіб, які поряд з іншими суб'єктами користуються або можуть користу­ватися цією землею.

У тих випадках, коли земля закріплюється за однією особою, має місце відособлене землекористування. Ця категорія вжи­вається лише як протиставлення загальному чи сумісному зем­лекористуванню.

Право сумісного землекористування характеризується тим, що на відміну від загального коло сумісних користувачів чітко ви­значене, а самі вони відносно один одного мають певні права та обов’язки. Водночас права та обов’язки одного з них не є джере­лом прав та обов’язків іншого сумісного землекористувача, тобто вони рівноправні. Це право належить, наприклад, власникам різних об’єктів нерухомості, нерозривно пов’язаних із землею, зокрема, громадянам – співвласникам індивідуальних будівель, належних їм на праві спільної власності.