КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

КАФЕДРА ТЕОРІЇ, ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

ЛАТИШЕВА ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО»

Напрям підготовки 6.080101 –

«Геодезія, картографія та землеустрій»

КРЕМЕНЧУК – 2015

УДК 349.41

ББК 67.3

Рекомендовано до друку кафедрою теорії, історії держави та права

(Протокол № 1 від 31 серпня 2015 року)

Рецензенти:

Шаповал В.Д. – доцент, кандидат юридичних наук, завідувач кафедри теорії, історії держави та права Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського;

Скрипник В.Л. – кандидат юридичних наук, доцент кафедри галузевих юридичних наук Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського.

Укладач:

Латишева В.В.

Земельне право: конспект лекцій / В. В. Латишева. – Кременчук, 2015. – 129 с.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….	4
Змістовний модуль 1. Основи земельного права…………………………	5
Лекція 1. Основи земельного права……………………………………….......	5
Лекція 2. Правове забезпечення земельної реформи в України…………….	20
Лекція 3. Право власності на землю…………………………………………..	25
Лекція 4. Право землекористування…………………………………………..	34
Лекція 5. Правові засади угод щодо земельних ділянок…………………….	43
Лекція 6. Обмеження та обтяження прав на землю………………………….	55
Змістовний модуль 2. Земельний кодекс України як головні ланка земельного законодавства …………………………………………………..	64
Лекція 7. Правове регулювання управління в галузі використання та охорони земель…………………………………………………………………	64
Лекція 8. Правове регулювання використання земель у межах населених пунктів…………………………………………………………..........................	74
Лекція 9. Правовий режим використання земель за категоріями……….......	83
Лекція 10. Формування та державне регулювання ринків землі……………	100
Лекція 11. Правова охорона земель…………………………………………...	110

ВСТУП

Важливою і невід’ємною складовою частиною під час здобуття спеціальності інженера-землевпорядника є вивчення земельного права України. Особливого значення оволодіння знаннями з цієї дисципліни набуває в су­часний період, коли йде активне становлення землеволодінь і землекористувань різних форм власності та форм господарювання; коли вирішуються питання щодо правомірності надання чи вилучення земельних ділянок та захисту прав земле­власників і землекористувачів, а також коли в державі робиться наголос на еко­логічному землекористуванні.

Мета – формування системи знань у сфері правового регулювання відносин з ефективного використання та охорони земель, земельних ділянок, що належать суб’єктам земельних правовідносин на різних юридичних титулах, управління у галузі використання та охорони земель, регулювання плати за землю тощо.

Завдання – формування у студентів практичних навичок щодо самостійного розв’язання проблем, пов’язаних з реалізацією норм земельного законодавства, оскільки підготовка кваліфікованого фахівця передбачає опанування ним певних правових знань, як обов’язкову умову подальшої успішної професійної діяльності.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен:

знати: положення Конституції України, Земельного кодексу України, Законів України «Про державний земельний кадастр», «Про землеустрій», «Про оренду землі», та підзаконних актів, які спрямовані на регулювання правовідносин щодо ефективного використання та охорони земель, відповідальності за порушення земельного законодавства, правового режиму окремих категорій земель тощо;

уміти: відрізняти земельні правовідносини від інших відносин, що виникають у суспільному житті, давати визначення основних категорій земельного права; набути навичок застосування теоретичних знання і приписів нормативно-правових актів земельного законодавства у практичній діяльності.

Змістовний модуль 1. Основи земельного права Лекція 1. Основи земельного права

1. Поняття і предмет земельного права

2. Методи регулювання в земельному праві

3. Поняття і основні принципи земельного права

4. Система земельного права

5. Місце земельного права в системі права

1. Поняття і предмет земельного права

Згідно зі статтею 4 Зе­мельного кодексу України (далі – ЗК України) завданнями зе­мельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використан­ня та охорони земель.

Земельні правовідносини мають свою історію.

В попередні історичні періоди земля як об'єкт права належала до речового права, земельні відносини регулювалися нормами цивільного (приватного) права, а щодо казенних земель – нормами публіч­ного права. До предмета цивільного права належали власне зе­мельні ділянки, а також земельні ділянки разом із побудованими на них будинками, будівлями і спорудами. Такі будівлі з земель­ними ділянками називалися нерухомістю і розглядалися як єдиний об'єкт суспільних відносин, їх правового регулювання.

Після Жовтневої революції 1917 р. декретом «Про землю», прийнятим Другим Всеросійським з’їздом рад 26 жовтня (8 ли­стопада) 1917 р., всю землю – державну, поміщицьку, удільну, кабінетську, монастирську, церковну, посесійну, громадську і всі інші великі приватні землеволодіння – було перетворено у все­народне добро: націоналізовано, конфісковано і передано в роз­порядження волосних земельних комітетів і повітових рад се­лянських депутатів. Згідно зі ст.. 5 декрету землі рядових селян і рядових козаків не конфісковувалися, а передавалися їм у кори­стування. Категорично заборонялася купівля-продаж землі, здавання в заставу, дарування тощо. Цей декрет було запрова­джено в УРСР відповідно до постанови Першого Всеукраїн­ського з’їзду рад. Декретом РНК РСФСР «Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах» від 20 серпня 1918 р. було скасовано приватну власність на всі без винятку зе­мельні ділянки як збудовані, так і не збудовані, як ті, що належа­ли приватним особам і промисловим підприємствам, так і ті, що належали відомствам і установам у межах міських поселень (ст.1).

З того часу на всій території СРСР, зокрема і в УРСР, всі землі були вилучені з торгового обігу, земельні відносини перестали бути предметом цивільного права і були віднесені до предмета земельного права як самостійної галузі права.

Після проголошення незалежності 30 січня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про форми власності на землю», яким в Україні було визнано приватну, колективну і державну форми власності на землю. 13 березня 1992 р. було прийнято ЗК України в новій редакції, який підтвердив всі три форми власності на землю.

З дня прийняття Закону України «Про форми власності на землю», ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р. і внесення 5 травня 1993 р. поправок до Закону України «Про власність» зе­мельні відносини, що складаються в частині приватної і колективної власності на землю, стали предметом цивільного права України. Відповідні правові норми щодо регулювання земельних відносин передбачені в новому Цивільному кодексі України 2003 р.

Різне економічне, екологічне, географічне і соціальне призна­чення землі як об’єкта земельних відносин виділяє землю серед усіх інших об’єктів матеріального світу і вимагає від людей і від держави особливого ставлення до неї. Якщо розглядати землю з цих позицій, то вона є надбанням всього людства. У статті 13 Кон­ституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського на­роду. Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Незва­жаючи на те, що земля належить усьому Українському народу, Конституція допускає право приватної власності на землю і га­рантує це право. Питання права власності на землю досить ґрун­товно врегульовані ЗК України, прийнятим 25 жовтня 2001 р. та введеним у дію з 1 січня 2002 р.

Ряд земельних відносин мають такі особливості і таку спе­цифіку, завдяки яким їх регулювання здійснюється нормами зе­мельного права.

Так, земельним законодавством визначається склад земель України, віднесення їх до категорії відповідно до цільового при­значення і порядок переведення з однієї категорії до іншої; ви­значаються функції і компетенція органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у питаннях розпорядження землею і регулювання земельних відносин, виникнення, припинення і пе­реходу прав на землю; права та обов’язки власників земельних ділянок і землекористувачів; порядок та умови використання зе­мель сільськогосподарського та іншого призначення; організація раціонального використання та охорони земель; встановлюється порядок та умови ведення державного земельного кадастру і землеустрою, вирішення земельних спорів і відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, втрат сільсько­господарського виробництва.

Це означає, що

Предметом земельного права є суспільні зе­мельні відносини, які обумовлені особливими специфічними вла­стивостями землі як об’єкта суспільних відносин у тій частині, в якій вони регулюються нормами земельного права.

Земельне право – це сукупність зе­мельно-правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин в Україні, які стосуються права власності на землю, ви­користання земельних ділянок за цільовим призначенням, зок­рема для виробництва сільськогосподарської продукції з додер­жанням екологічних правил, встановлення правового режиму земельних ділянок з урахуванням категорії земель, до якої вони належать, створення умов для раціонального використання та охорони земель, збереження її природних властивостей, захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, держави та Україн­ського народу.