12. Розкажіть про Степана Руданського – одного з перших письменників поетів лірики в українській літературі байкаря автора співанок.

Степа́н Васи́льович Руда́нський (* 25 грудня 1833 (6 січня 1834), с. Хомутинці — † 3 травня 1873, Ялта) — популярний український поет, перекладач античної літератури. Автор класичних сатир на міжнаціональну та антиімперську тематику. Професійний лікар.Вірші Руданський почав писати ще в семінарії в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Т.Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва («Над колискою». «Не кидай мене»), заклик до праці на ниві рідної культури («Гей, бики!», «До дуба»), звертання до славного минулого свого народу (іст. поеми «Віщий Олег», «Мазепа», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Велямін», «Апостол» та ін.).Руданський, готуючи свої твори до видання, укладав їх у рукописні збірки. Цензура, а також урядові заборони утруднювали й гальмували їх друкування.Усі свої твори, включаючи й віршовані переклади, Руданський називав «співомовками». «Співомовки» це збірки гумористичних віршів, жартів, приказок і сміховинок про панів, попів, циган, москалів, поляків, жидів, німців, чортів і т. д., зачерпнутих здебільше з уст народу («Пан та Іван в дорозі», «Піп з кропилом», «Баба в церкві», «Циган з хроном», «Вареники», «Хоробрий лях», «Мошко-асесор», «Зайшов німець раз на баль», «Чорт» й ін.).Термін «Співомовки» закріпив за гуморесками Іван Франко. Гуморески Руданського являли собою нову різновидність гумористично-сатиричних віршованих творів, якої раніше в українській поезії не було і поява якої потребувала закріплення відповідним терміном. Крім веселих «співомовок», Руданський писав ліричні поезії («Повій, вітре, на Вкраїну», «Чорний колір», «Ой, чому ти не літаєш» та ін.), що відбивали не тільки особисте горе поета, але й страждання всього народу. Деякі з них стали народними піснями («Повій вітре, на Вкраїну»). Деякі вірші мають автобіографічний характер («Студент», 1858).До літературної спадщини Руданського, основна й найцінніша частина якої була надрукована лише по його смерті, належать і переклади («Слово о полку Ігоревім», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «Іліада», Верґілієва «Енеїда», частина «Демона» Лермонтова, «Сни» Гейне, поодинокі вірші Т.Ленартовича й Б.Радичевича), збірники народних пісень з власних записів («Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С. В. Р.», Кам'янець-Подільський, 1852; «Копа пісень», Ялта, 1862). За життя поета вони не були опубліковані, а після його смерті тривалий час перебували в приватних руках. Виявлені й вивчені фольклористами у часи СРСР, вони видані 1972 у Києві. Байки Руданського займають невелике місце у творчості поета. Сміхотворець звернувся до жанру байки в Петербурзі. Байки у Степана Руданського наближені до казок про тварин. Тому й філософія та мораль в цих творах поета наближена до народної. Як і в казках добро завжди перемагає зло, так і в байках Руданського. У творах зображується перемога розуму слабкого над дурістю сильного («Лев і Пролев»), засуджується хижацтво, підлабузництво («Ворона і лис»), за допомогою образів висміюється зарозумілість та дурість людей («Вовк, Собака і Кіт»), зображується побутово-сімейні ситуації («Старий вовк»). Степан Руданський у своїх байках не втрачає свого жартівливого влучного слова, доводячи своє звання «сміхотворця».