30.Визначте різноманітність тематики віршів Марійки Підгірянки

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Тернистим був шлях Марії Омелянівни Домбровської, цієї подвижниці народної освіти і невтомної громадської діячки у колишній Галичині. Скільки роботи перероблено нею, скільки сили та енергії віддано дітям, для яких вона була щирим другом і порадницею, а її вірші вони могли зустріти у читальних у букварях. Щирі мелодійні вірші Марійки Підгорянки допомагали дітям запам’ятати букви, засвоїти арифметичні дії, пояснювати різноманітні явища природи.Літературний псевдонім Марійка Підгірянка – в знак любові та пошани дорідного прикарпатського краю. Чиста, мов кришталь, народна мова, простота, ядерність вислову, щирість — отеє головні прикмети поезій Підгірянки. З пісень її віє свіжість, запах пільних квіток, шум і туга наших смерекових лісів. В її піснях — навіть патріотичних — не стрічаємо пустих банальних фраз, декламації, пафосу. Вона не силкується свої почування, свої думки прикрашувати блискучими, золотистими павлячими перами, не шукає за добірними словами, поетичними картинами, не гонить за ефектами, не кокетує з ніякими «напрямками» — вона співає лише те, що лежить їй на серці, що тиснеться до її уст, вона попросту — талант і то талант щирий, чистий, мов золото, талант, хапаючий своїм ліризмом за серце, мов поранкова весняна молитва жайворонка. Творчість нашої поетеси з гір Карпатських - то справжня материнська енциклопедія, на якій виховувалися і виховуються цілі покоління.У свій час Максим Рильський писав: "Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса".

Справді, як кажуть у народі, що гірська земля хліба не родить, а загартовує справжні людські таланти. Бо тільки через ніжне родинно-шкільне виховання виростає справжній патріот своєї нації.

І справді, поезія нашої землячки Марійки Підгірянки - як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу дітям і дорослим.

Добре якось сказав відомий поет Дмитро Павличко, що слово поетеси Марійки Підгірянки серед чесних людей не пропаде ніколи.

31. Проаналізуйте оповідання ю. Збанацького для дітей молодшого шкільного віку про партизанський рух в Україні у дні Великої Вітчизняної війни.

Селянський син Юрій Збанацький в роки війни був активним учасником партизанського руху, здобув звання Героя Радянського Союзу; після війни — створив свої літературні твори, які завжди мали свого читача і ніколи не залежувалися на полицях книгарень. У художній прозі знайшов відображення його життєвий досвід воїна та письменника, який неможливо було отримати інакше, ніж пережити все самому.

Долею йому судилося стати тією людиною, якій довелося створити та очолити партизанський загін, що діяв на Остерщині в роки найстрашнішої в історії людства війни.

Мешканці цього придеснянського краю не сиділи склавши руки, пасивно чекаючи свого визволення, — вони зробили чимало героїчних справ, наближаючи перемогу над ненависним ворогом, який ставив під сумнів саме існування слов'янських народів.

Невеличкий спочатку загін перетворився з часом на могутнє партизанське з'єднання імені Миколи Щорса, яке зробило важливий внесок у звільнення столиці України від німецьких загарбників. Його командир — колись звичайний сільський учитель — Юрій Збанацький у повоєнні роки став відомим українським письменником. Відійшовши у вічність 25 квітня 1994 року, Юрій Збанацький залишив нині сущим поколінням свої літературні твори, в яких віддзеркалилась частка його душі та неповторне життя воїна та письменника.

«Їхав козак за Дунай...»

Син Чернігівщини — краю озер, річок, зелених лісів, — він зростав на берегах неповторної річки, яку всесвітньо відомий український кінорежисер і письменник Олександр Довженко назвав «зачарованою Десною». З раннього дитинства малий Юрко був закоханий у стриману рідну поліську природу, що дарувала людям хліб у полях, гриби в лісах, рибу в озерах, затінок у літню спеку та, зрештою, і саме диво життя.

Його козацьке прізвище донині, хоч і не дуже часто, але зустрічається в містах і селах українського Полісся. Юрій Збанацький знав про своє козацьке коріння, але не мав жодного уявлення, звідкіля взялося його прізвище. Він знав що після знищення Запорозької Січі п'ять тисяч козаків втекли за Дунай, заснувавши там в межах Османської імперії нову Січ.

Проживши чимало часу на чужині, козаки все ж згодом повернулися додому в Україну. Час від часу і сьогодні з'являються додаткові відомості про ці події далекої минувшини. Цікава інформація з цього приводу викладена в статті під назвою «Скільки було Запорозьких Січей» сучасного дніпропетровського історика Володимира Селезньова, в якій йдеться про таке: «Наприкінці 1785 року значна частина задунайських запорожців перейшла з Сейменської Січі на ріку Тиса в тогочасній австрійській провінції Банат, між містами Цента і Панчова (сучасна Сербія та Чорногорія). За домовленістю з австрійським урядом Військо Запоріжське зберігало свій устрій і звичаї та повинно було нести службу на австрійському кордоні, за що козаки отримували від імператора жалування нарівні з австрійським військом. На Тисі козаки прожили майже двадцять років і покинули австрійські землі у 1804-1805 роках (про Банатську Січ нагадують козацькі прізвища Банацький, Збанацький). Потім основна маса запорожців повернулася до Семен».

Ця Січ знаходилася на території сучасної Болгарії. А остаточно частина козаків повернулася в Україну, переважно в Чернігівську губернію, після закінчення російсько-турецької війни, яка відбувалась у 1828-1829 роках, приєднавшись до російської армії. Отож, слухаючи пісню, в якій співалося: «Їхав козак за Дунай, сказав дівчині прощай...», Юрій Збанацький і не підозрював, що вона дуже тісно пов'язана з історією його власного роду.