24. Аналіз ліричних творів та казок павла тичини для дітей

Вірші Павла Григоровича Тичини часто порівнюють з музикою. Вони її справді звучать, як музика. Уважно прислухайся і почуєш шум гаїв, жебоніння струмка, подих вітерцю...

Краса природи

Любіте землю, трави — і все життя.

Вітайте нив злотисті лави!

Любіте храм Краси і Слави, природи співчуття.

П. Тичина

Образи природи — це тема більшості віршів Павла Тичини, адже природа для поета завжди була чимось незмірно більшим, ніж простий фон подій, який він змальовує, ніж звичайний пейзаж. Саме до природи, наче до близького друга, він іде зі своїми радощами й сумом. Серед лугів і гаїв, спостерігаючи, як вженуть вітри, мов,буйні тури», як «тополі арфи гнуть», він, за його власним визначенням, ставив у душі світлий парус, бо відчував «в серці сум».

Відкриваємо його збірку « Сонячні кларнети ». Скільки світла, тепла, життя й наснаги в кожному її рядку! У кожному вірші, що так відрізняються один від одного. Де тільки у юного поета знаходилось стільки сили, щоб душею і словом осягти величне безсмертя природи! Лише великим людям довіряє природа свої секрети, розкриває свої таємниці. Для Павла Тичини — тонкого лірика, творця незрівнянних за своєю красою і задушевністю поезій — вона стала другом, бо він щиро розумів її, як живу:

Твої коси від смутку, від суму

Вкрила прозолоть, ой ще й кривава.

Певно, й серце твоє взолотила печаль,

Що така ти ласкава.

Як музика, звучать його вірші. І кожен вірш — нова пісня, така несхожа на попередню. Нові не тільки слова, але й мелодія.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,

Як музика.

Коли читаєш ці рядки, то вражає їхня надзвичайна образність. Здається, бачиш перед собою зелений гай, білокорі стрункі берези й сумну, задумливу вербу, що низько схилилась над грайливими золотими хвилями, які збуджують у чистому пахучому повітрі ледь чутну мелодію. І хочеться самому заспівати, укласти у цю пісню всю душу й подарувати її рідній землі.

Так, вірші «Гаї шумлять», «Закучерявилися хмари», «Квітчастий луг», «Там тополі у полі...» можуть бути яскравими прикладами паралелізму. Ми бачимо, як природа ніби вторить душевному стану поета, стає поетично-одухотвореною, «співпереживаючи» з людиною. Цей ніжний ліризм, психологічне олюднення природи в поєднанні з яскравістю предметних деталей, із свіжим і гострим відчуттям матеріального світу досі надає віршам збірки неповторної принадності.

“Курінь” Павла Тичини приваблює дітей незвичайним ритмом, несподіваними “героями”, оригінальним баченням непримітного комашиного світу. Лагідне тичининське “воно” на адресу дрібної комашні викликає ніжність та співчуття в ставленні не лише до братів наших молодших, але й до всього довкілля.

Тривожні рядки:

Так і в вас там війни?

Так і в вас бої?

Любії, любії,

любії мої!..

— знаходять щирий відгук у дитячих душах: яка ж вона беззахисна, яка тендітна й водночас яка прекрасна наша земля! Школярі усвідомлюють, що навіть маленьким добрим вчинком (“потушу я свою лампу і вже більш не засвічу”) вони сприятимуть покращенню життя на планеті. Ось такий планетарний масштаб і разом з тим глибоко національний дух (екзотичні комахи ближчають завдяки зворотам типу “о моє хороше”, “може, борщ ти любиш”, “крилля голубе”) налаштовують дитину на життя в гармонії зі світом — і близьким, і далеким.

“Івасик-Телесик” навчає дітей не тільки орієнтуватися в загальнолюдських цінностях, розрізняти добро і зло та знаходити вихід зі скрутних життєвих ситуацій, але й шанувати батьків, а отже — давні традиції, принципи споконвічної народної етики, моралі. Своєю близькістю до фольклору та гармонійним поетичним ритмом твір Павла Тичини водночас є ніби місточком між минулим і сучасним, впливаючи як на свідомість дитини, так і на пласти індивідуального й колективного позасвідомого. Таким чином, проникаючи в глибини дитячої психіки, казка природним шляхом (а “природне можна виховувати тільки на ґрунті природи” , прищеплює почуття національної належності та патріотизму.