- •Конспект лекцій
- •1. Філософія та світогляд, його типи
- •2. Структура філософського знання та його функції
- •1. Філософські системи давньої індії
- •2. Основні ідеї філософії давнього китаю
- •3. Специфіка античної філософії
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •Підготувати доповіді:
- •1. Патристика як першооснова середньовічного мислення
- •2. Схоластика як метод пізнання у філософії середньовіччя
- •3. Характерні риси філософії епохи відродження
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •Підготувати доповіді:
- •1. Розробка проблем наукової гносеології та методології у філософії нового часу
- •2. Соціально-філософські ідеї просвітництва.
- •3. Основні тенденції німецької класичної філософії
- •4. Розвиток і трансформація філософії марксизму
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •Підготувати доповіді:
- •1.Ірраціоналістичні напрямки філософії XIX ст,
- •2. Позитивістська філософія та етапи її розвитку
- •3. Екзистенційна філософія та її різновиди
- •4. Психологічні напрями сучасної філософії
- •5. Постмодернізм як виклик класичній філософії
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •1. Формування світоглядних ідей у докласичний період
- •2. Класичний період української філософії
- •3. Особливості розвитку української філософії у некласичний період
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •Підготувати доповіді:
- •1. Проблема буття і основні шляхи її вирішення у філософії
- •2. Філософське розуміння категорій “матерія”, “рух”, “простір”, “час”
- •3. Сучасна світоглядна і наукова картина світу (синергетика)
- •4. Принципи діалектичного осмислення буття.
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •1. Сутність пізнавальної діяльності людини
- •2. Проблема істини у філософії
- •3. Форми і методи наукового пізнання
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •Підготувати доповіді:
- •1. Проблема походження свідомості
- •2. Структура та функції свідомості
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •1. Філософські концепції суспільства
- •Стихійне та закономірне в історії.
- •3. Проблема прогресу та періодизації суспільного розвитку.
- •Соціальна структура суспільства.
- •5 Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість.
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •Національні релігії.
- •Вміти давати відповіді на питання:
- •Вміти аналізувати:
- •Підготувати доповіді:
2. Схоластика як метод пізнання у філософії середньовіччя
Основи середньовічного суспільства остаточно сформувалися у Європі в IX—X ст. У цей самий час формувалися і провідні напрями середньовічного філософування — схоластика і містика. Обидва вони були варіантами релігійної філософії, тому для них незаперечним був авторитет Святого Письма, а Бог поставав вихідним орієнтиром. Відмінність полягала в різному ставленні до можливостей людського розуму в питаннях богопізнання. Схоластика вважала, що, хоча з допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі, з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави. Останнє досягається лише вірою, але до названої межі приводить розум. Найпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні. Містики наполягали на тому, що у пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов та самозречення. І. С. Ериугена (810 - 877) у творі «Про розподіл природи» накреслив цілісну християнізовану картину світу, де існувала струнка система ієрархічних зв'язків, зумовлених дією єдиного божественного начала. Ериугена стверджував, що справжні знання збігаються з вірою, а філософія — з теологією. Анісельм Кентерберійський (1033-1109) увів в інтелектуальний обіг онтологічне доведення існування Бога: якщо Бог е суцільна досконалість, то він не може не існувати, адже його неіснування було б недоліком буття, а, отже, недосконалістю. У період зрілого середньовіччя (XII - XIII ст.) питання про знання і пізнання ще більше загострюється, у Європі спостерігається бурхливе зростання міст, виникають і розвиваються університети. Дискусій між "номіналізмом " і "реалізмом " - питання про природу загальних понять (універсалій). 'Реалісти вважали, що єдина справжня основа буття речей - це загальні ідеї божественного розуму, які постають взірцями при творенні світу; вони ж постають і як єдино справжня реальність. "Номіналісти " ж припускали, що загальні ідеї - лише імена, якими людина позначає спільне в різних речах, а реальністю слід вважати одиничні речі. Тому поза людським пізнанням загальних ідей не існує. "Реалісти" були більш ортодоксальними теологами, а деяких «номіналістів» Церква засудила. До «реалістів» належали Ансельм Кептерберійський, Бернар Юіервоський, до "номіналістів"- Росцелін та П'єр Абеляр.
У період зрілого Середньовіччя відбулися зміни в долі платонізму та арістотелізму. Коли на першому плані стояли питання про сутність Бога, ієрархію світобудови, платонізм досить органічно поєднувався з колом цих питань. У зрілому Середньовіччі наголос було перенесено на питання про будову та використання знань у теоретичному і практичному аспектах, на розширення меж пізнання, на класифікацію та структурування наук - для такої мети більше підходить спадщина Аристотеля.
Спираючись на аристотелізм, Тома Аквінський створив всеохоплюючу філософсько-теологічну концепцію, що ввібрала в себе майже всю проблематику теології і піднесла її на новий рівень розв'язання. Тома Аквінський культивував синтетичний стиль мислення, тобто він не відкидав уже існуючі позиції, а намагався чітко визначити їх місце в загальній панорамі розуміння певного питання. Прикладом може служити його вирішення питання про співвідношення ідей та речей. Ідеї можуть існувати «до речей» , "у речах " (як їх сутність та необхідність - позиція "концептуалістів "), "після речей " (як результат людського пізнання - позиція "номіналістів"). В питанні про божественну визначеність долі та свободу людської волі він стверджував, що у людські душі при створенні закладено потяг до добра, але не кожна людина здатна в реальних умовах життя витримати цей орієнтир. У такому разі Бог допомагає людині об'явленням, словом Святого Письма, прозріннями святих. Якщо й це не допомагає, Бог ускладнює шлях гріха і полегшує просування шляхом істини. За такого поєднання дій Бога з діями людини остання здатна активно впливати на свою долю, на результати свого життєвого шляху.
Йоган Дунс Скотт (1265 - 1308) у своїх творах на перший план у сутності Бога виводив не розум, а волю, оскільки вона здатна визначати себе не лише ідеально, а й реально. Тому теологія, за Скоттом, є наукою практичною (дає настанови для життя), а філософія - теоретичною.
У часи пізньої схоластики Вільям Оккам (1285 - 1349) наголошував на неможливості розумового осягнення суті Бога: головне тут - творіння, а це акт волі. Звідси випливає теза що знанню відкриті лише окремі речі. Міркування та обґрунтування не повинні надмірно віддалятися від речей - "бритва Оккама": не слід збільшувати сутностей без потреби.