Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект філософія / Опорні конспекти з філософії.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.05.2020
Размер:
516.61 Кб
Скачать
  1. Стихійне та закономірне в історії.

Суспільство є особливий феномен, що розвивається за своїми законами. Ознаки соціальних законів:

- це закони людської діяльності, поза людською діяльністю немає і бути не може соціальної закономірності.

- це закони не лише матеріальної, а й духовної діяльності людей.

- у розвитку суспільства діють як динамічні, так і статистичні закономірності.

- соціальні закони носять історичний характер.

Соціальний організм надзвичайно динамічний і тендітний. Його закони дають змогу охопити лише загальну лінію розвитку. А це робить маловірогідним одержання точних термінів певної події.

В історії діють люди, що наділені волею, свідомістю, пристрастями, тому розвиток суспільства постає як єдність двох тенденцій - свідомості і стихійності. Основними ознаками свідомого використання суспільних законів є: адекватне відображення цих законів; планування суспільного розвитку і передбачення його результатів; збіг поставлених цілей і реальних результатів діяльності.

Ознаками стихійності суспільних процесів можна вважати: незнання об'єктивних законів; хаотичність дій суб'єктів соціального розвитку; непередбачуваність та вірогіднісність наслідків людської діяльності;

Часто випадковість стає формою прояву історичної необхідності, формою реалізації закономірності. Вона може бути способом перетворення можливості на дійсність. Необхідність у суспільстві, як правило, діє у вигляді стихійної сили, що прокладає собі шлях через безмежну кількість випадковостей. Вона виявляє себе лише як кінцевий результат діяльності.

Випадковість з'являється в точці перетину подій та процесів, кожна з яких має необхідний характер. У конкретному суспільному житті будь-яка подія в один і той же час, але в різних відношеннях є і необхідною, і випадковою.

Виникнення синергетики та поширення її принципів на людську історію привело до встановлення глибинної єдності і взаємопроникнення необхідності і випадковості. Необхідність реалізує себе між точками біфуркації. Саме тут відбувається «вибір» соціальною системою варіантів свого подальшого розвитку. Уявлення про «лінійну» підпорядкованість суспільного розвитку об'єктивним законам, що нібито діють автоматично, змінюються вірогіднісністю соціальної динаміки.

Закономірності соціальної динаміки за своєю суттю є законами людської свободи. Людина як суб'єкт діяльності має обрати одну з багатьох альтернативних можливостей свого майбуття. У цьому виборі і свобода, і відповідальність людини. Людина не є вільною у виборі об'єктивних умов своєї діяльності, проте вона має певну свободу у виборі цілей та засобів досягнення обраних цілей

Розвиток суспільства носить закономірний синергетичний характер. Людина може пізнати закономірності суспільного розвитку і діяти відповідно до них.

3. Проблема прогресу та періодизації суспільного розвитку.

Під прогресом розуміють такий напрямок розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого,від менш складного до більш складного.

Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури та інших параметрів об'єкта, що розглядається. Ідею суспільного прогресу як прогресу розуму і науки відстоював французький мислитель Жаи Кондорсе (1743-1794). Історія людства у К. Маркса та Ф. Енгельса постає - історією суспільно-економічних формацій.

Сучасні мислителі виходять з визнання цілої системи факторів, що обумовлюють суспільний прогрес: ефективність виробництва; організація соціального управління; стан сфери побуту; рівень споживання матеріальних і духовних благ; розвиток науки і культури; освіта і виховання є постійним нарощуванням цих вершин.

В світовій суспільній думці щодо прогресу у цілому і прогресу духовних надбань людства існували й існують так звані релятивістські концепції - виходить із твердження про те, що кожний народ мас свою неповторну історію, не можна говорити про більш, чи меньш прогресивні, більш високі чи менш високі культури - Вільгельм Дільшей, Броніслав Маліновський, Клод Леві Стросс. Інший підхід говорить про кризу цивілізації, про загрозу, що нависла над світом у XX ст. у зв'язку зі зростанням техніко-технологічної о потенціалу суспільства - І' Р. Арон.

Якщо ми визнаємо прогрес суспільного розвитку, то постає питання про його критерії. Універсальним критерієм суспільного прогресу є загальне становище людини в соціальній системі, діапазон її зага­льнокультурного розвитку, рівень матеріальної, соціально-політичної і духовної свободи.

З питанням суспільного прогресу тісно пов'язана проблема періодизації суспільного розвитку. Одним з перших дослідників цієї проблеми був італійський філософ Джамбатіста Віко (1660-1744). В його трактаті „Засади нової науки про загальну природу нації"" проаналізовано життєдіяльність соціальних систем у їхньому розвитку від племінного побуту до Нового часу.

Французький філософ Огюст Конт (1789-1857) запропонував закон трьох стадій історичного розвитку: „теологічне мислення", пояснення усього людського буття дією надприродних сил; „метафізичне мислення", тобто пояснення буття посиланням на деяку абстрактну сутність; „позитивний" етап - відмова від абстрактного знання і орієнтація на використання знання конкретного.

У марксизмі періодизація історії суспільного розвитку проводиться через категорію суспільно-економічної формації. К. Маркс виділив три основні формації: докласову. класовоантагоністичну та комуністичну. Але більшість послідовників К. Маркса виділяють п’ять формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

Микола Данилевський (1822-1885) розглядав рух людського суспільства як низку співіснуючих соціальних організмів, їх він називав культурно-історичними типами, а на етапі зрілості - цивілізаціями. У праці „Росія і Європа" М. Данилевський виділив такі культурно-історичні типи: єгипетський, китайський, ассирійсько-вавілонський, індійський, єврейський, грецький, римський, аравійський, германо романській. мексиканський, перуанський. За Данилевським, цивілізація - це певний період розкриття тих унікальних задатків, що зумовлюють своєрідність духовного світу народів. Це своєрідний пік розвитку культури.

Освальд Шиенглер (1880 - 1936) тлумачив цивілізацію не як злет, а як омертвіння відповідної історичної культури. Філософ нараховував вісім таких цивілізацій. До них належать: китайська, вавілонська, єгипетська, антична, арабська, західна, культура Майя та російська.

Англійський історик і філософ Арнольд Тойнбі (1889-1975) у 12-томному „Дослідженні історії" налічує понад тридцять цивілізацій. Із них донині збереглося лише шість: західна, візантійсько-ортодоксальна, російська, арабська, індійська і далекосхідна (китайська японо-корейська).

В теоріях, які визначають основою розвитку суспільства виробничу діяльність людини. критерієм для виділення його етапів вважається відмінність у технологічних способах виробництва. У технологічних концепціях XX ст. (Д. Бєлл, Р. Арон) основою періодизації суспільного розвитку визначається технологія виробництва Деніел Белл ділить історію на:

- доіндустріальна;

- індустріальна, яка ототожнюється з капіталізмом;

- постіндустріальна, яка знаменує стрибок до нових технологій, становлення нових соціальних відносин на базі інтелектуалізації, комп'ютеризації, ресурсозбереженні.

Що стосується назви сучасного суспільства, то одні вчені визначають його як і Д. Бслл постіндустріальним. Другі - інформаційним - Тоффлер , треті - суспільством управлінців.

Отже, з точки зору цивілізаційного підходу, як нелінійного, історичний прогрес полягає в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення збагатила своїм досвідом найважливіші цінності загальнолюдського характеру.