1. Вміти давати відповіді на питання:

Передумови формування давньоіндійської філософії.

Основні теми та проблеми давньоіндійської філософії.

Передумови формування давньокитайської філософії.

Основні теми давньокитайської філософії.

Мілетська школа, її проблематика.

Геракліт, Парменід. Проблематика їх творчості.

Античний атомізм.

Внесок Сократа у розвиток філософського мислення. Сократ та софісти.

Основна проблематика єліністичної філософії.

2. Вміти аналізувати:

Основні проблеми давньогрецької філософії та їх трансформація в сучасній філософії . Порівняти вчення Платона та Аристотеля про реальність.

3. Підготувати доповіді:

Конфуціанство.

Даосизм.

Внесок Сократа у розвиток філософського мислення. Сократ та софісти.

Вчення Платона про ідії.

Філософія Аристотеля.

Література:

Основна:

1. Історія філософії. Підручник (за ред. В.І.Ярошовця). – К., 2002.

2. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

3. Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.

4. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.

5. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (автор П.Ю.Саух). – К., 2003.

6. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

8. Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.

Додаткова:

1. Богомолов А.С. Античная философия.- М.,1986.

2. Васильев А.С. Проблемы генезиса китайской мысли М.,1986.

3. Древнеиндийская философия. Начальный период. – М., 1989.

4. История философии в кратком изложении. – М.,1991.

Тема. Філософія Середньовіччя та Відродження.

Основні поняття: патристика, теоцентризм, схоластика, містика, універсалії, антропоцентризм, натурфілософія, пантеїзм, гуманізм, геліоцентризм.

План:

1. Схоластика як метод пізнання у філософії Середньовіччя.

2. Патристика як першооснова середньовічного мислення.

3. Характерні риси філософії Відродження.

Єпоха Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії IV - V ст. н.е., до відкриття Америки XV - XVI ст. Особливістю е підпорядкованість філософського мислення релігійній системі християнства.

1. Патристика як першооснова середньовічного мислення

На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики (П - IV ст."апологія" - захист). У зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї: розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, , співвідношення віри і знання.

Рання патристика поділилась на два напрями в питанні про співвідношення віри та знання. Юстин Мученик (бл. 100 - 165), Климент Олександрійський (150-215), Ориген (185 - 254) - вважали, що грецькі філософи прямували шляхом істини, але не могли досягнути її, тому що вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більш істинне. Тертуліана (160 - 220) наполягав на відкиданні античної мудрості. Божественна мудрість та віра живуть у простих душах тому, що вони не підлягають розумному осмисленню та обгрунтуванню, а потребують відданості, любові, щирого почуття до Бога.

У перші століття існування християнства інтенсивніше розвивалася східна (грецька) патристика: Василь Великий (329—379), Григорій Богослов (330—389), Григорій Ниський (335—394). «Великі каппадокійці» проводили ідею, що у світі присутня божественна енергія, яка й утримує його у стані буття, людина е найвищим Божим створінням, то вона постає своєрідним провідником та зосередженням цієї енергії. Діонісій Ареопагіт - «Ареопагітики». Тут проведено думку про ієрархічну будову світу, в якій кожен вид буття має свою міру причетності до божественного світла; про шляхи богопізнання: катафатичний шлях - вивчення форм буття задля сприйняття величі божественної мудрості, та апофатичний - відкидання усього, що пізнане, як несумісного з абсолютністю творця.

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав представник західної патристики Аврелій Августин - Авґустин Блаженний (354- 430 Особливо уважно розглядає Авґустин усе те, що пов'язане з людиною, висуваючи в людині на перший план людську свідомість. Августин також уперше почав трактувати історію в аспекті її цільового спрямування; зокрема історію філософії він розглядав як єдиний спрямований рух до істини християнського об'явлення.