6.5. Учень як суб’єкт навчально-виховного процесу птнз

Суб'єктом навчального процесу у ПТНЗ є не тільки викладач, але й учень. Він є тим самим об'єктом і суб'єктом педагогічного пізнання, заради якого створюється процес навчання. У процесі пізнання у свідомості учня здійснюється складний процес віддзеркалення реальної професійної дійсності за допомогою різноманітних науково обґрунтованих методів навчання.

Успішність взаємодії педагога та учня значною мірою залежить від багатьох чинників, як об’єктивних, так і суб’єктивних, про що піде мова далі.

Відносини педагога та учня завжди в історії світової освіти визнавались як найглибинніші у процесі передачі та засвоєння культурно-історичного досвіду. Педагог пробуджує особистість у своєму учневі, сприяє його успішній соціалізації. Психологічний механізм, через який педагог взаємодіє зі своїм учнем, отримав назву педагогічного впливу. Вплив не передбачає ніякого насильства над індивідуальністю людини, він є співпрацею двох рівноправних суб’єктів освітнього процесу. Вплив здійснюється як взаєморозкриття особистостей педагога та учня, в якому обидва щирі і суб’єктивно цінні один для одного, проте спрямовує цей процес педагог.

Педагогічна взаємодія педагога та учня завжди є тривалою в часі, оскільки шлях пізнання особистістю, що формується, навколишнього світу є довгим. Також не є одномоментним процес формування особистості учня, що потребує постійної та кропіткої роботи педагога. Здійснюваний педагогом вплив є дуже тонким за способом здійснення та глибоким за змістом, оскільки передбачає не тільки формування знань і вмінь, але й розвиток особистісних якостей, становлення світогляду та морально-етичних характеристик учня і т.ін.

Викладені вище загальні положення щодо характеру взаємодії педагога та учня як суб’єктів педагогічного процесу набувають певної специфіки у професійно-технічній освіті, зокрема вона стосується особистості учня ПТНЗ та особливостей його професійної підготовки.

Мета професійно-технічної освіти – підготовка випускників до успішної професійної діяльності на ринку праці, їх самореалізація в суспільстві та здатність адаптуватися в умовах постійних технічних і технологічних реорганізацій на виробництві.

Складовими професійної підготовки учнів у ПТНЗ є професійно-теоретична (теоретичне навчання) та професійно-практична (виробниче навчання) підготовка. Професійно-теоретична підготовка передбачає вивчення спеціальних предметів, що є основним джерелом навчальної інформації для оволодіння певною професією. Професійно-практична підготовка включає: виробниче навчання, виробничу та переддипломну (передвипускну) практику, що здійснюються у навчальних майстернях ПТНЗ чи безпосередньо на виробництві або в установах сфери послуг.

Наприкінці терміну підготовки проводиться кваліфікаційна атестація, метою якої є підтвердження (оцінювання) відповідності досягнутого рівня професійних знань та вмінь учня ПТНЗ вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики, що відтворюють соціальний запит на кваліфікованого робітника.

Отже, одним з найважливіших завдань професійно-технічної освіти є формування в учнів певного рівня професіоналізму в конкретній галузі. Н. Кузьміна визначає професіоналізм як наявність у фахівця знань, умінь і навичок, що дозволяють йому здійснювати свою діяльність на рівні сучасних вимог науки і техніки. Він виражається в умінні форму­лювати завдання, застосовувати методологію і методи спеціальних наук для вирішення професійних завдань. Крім того, в сучасних мінливих та нестабільних економічних умовах у процесі навчання в учня ПТНЗ мають бути сформовані такі якості, як професійна творчість та професійна мобільність.

Професійна творчість – це застосування нових нестандартних способів вирішення професійних завдань, аналізу професійних ситуацій, прийняття професійних рішень.

Результатами професійної творчості можуть бути:

- нове розуміння предмета праці (нові ідеї, закони, концепції, принци­пи, парадигми);

- новий підхід до способів професійних дій (нові моделі, нові техноло­гії, правила;

- орієнтація на одержання принципово нових результатів і т.ін.

Професійна творчість включає:

- інтелектуально-творчу ініціативу (почуття новизни);

- інтелектуальні здібності і спрагу пізнання;

- широту і глибину знань;

- чуттєвість до протиріч, проблем;

- схильність до творчого пошуку.

Професійна мобільність. Сучасному фахівцеві необхідно бути гото­вим до того, що наявної освіти буде не досить, тому необхідно продовжу­вати вчитися протягом усього життя, можливо, змінювати сферу діяльнос­ті. Це прямо пов'язано з наявністю у людини професійної мобільності.

Професійна мобільність – це інтегративна характеристика особи­стості, що виявляється у:

- здатності успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати види діяльності в одній сфері, тобто наявність базисних кваліфікацій, необхідних для роботи скрізь і за будь-якою спеціальністю або спеці­алізацією;

- умінні ефективно використовувати систему узагальнених професій­них знань, досвіді їхнього самостійного одержання;

- готовності до оперативного добору й реалізації оптимальних способів виконання завдань у професійній діяльності, спираючись на передові світові тенденції;

- прагненні до кар'єрного росту, самовдосконалення.

Сходження людини до професіоналізму називають професіоналізаці­єю, її визначають як неперервний процес становлення особистості фахівця і професіонала, що починається з моменту вибору професії, триває протя­гом усього професійного життя людини і завершується, коли людина при­пиняє свою фахову діяльність. Результатами професіоналізації вважають становлення професіонала, розвиток нових фахових важливих якостей, пе­рехід людини на наступний рівень професіоналізму і т.ін.

Становлення особистості професіонала відбувається в контексті за­гальних тенденцій вікового розвитку. У соціально-психологічній харак­теристиці юнацтва важливо врахувати, що ця пора розвитку людини співвідноситься з формуванням відносної економічної самостійності, віддаленням від рідного дому й утворенням власної родини. Юнацький вік –центральний період становлення характеру й інтелекту, період інтенсивної й активної соціалізації людини, що також повинно бути вра­ховано в проблематиці і прийомах організації професійного виховання.

Професійно-особистісний розвиток є динамічним процесом, що залежить від таких чинників:

- зовнішніх умов, оскільки в період професійної підготовки змінюють­ся вимоги до професії, мотиви її вибору, професійний менталітет, ду­ховні цінності, операційно-технічна сфера (наприклад, у зв'язку з по­явою нових технологій);

- внутрішніх умов: змінюються уявлення людини про професії, крите­рії її оцінки і способи самореалізації в ній.

Виникнення позитивного ставлення до професії означає утворен­ня у свідомості учня системи «людина-професія». Ідеальна модель відповідності між особисті­стю і професією (працею) повинна містити збіг реального змісту діяльності та її особистісного змісту. Звичайно, існує можливість формування системи професійних мотивів і підвищення рівня професійної спрямова­ності, якою має скористатися інженер-педагог у процесі професійного виховання учнів.

У професійній освіті надзвичайно актуальні проблеми професійної мотивації, яка являє собою систему й ієрархію мотивів, що визначають позитивне або негативне ставлення до обраної професії (Н. Подимов):

1. Мотиви розуміння призначення професії. Вони визначають інте­рес до професії: уявлення про мету професійної діяльності; мотиви, що спонукають займатися нею; емоційне ставлення до виду діяльності; захопленість і задоволеність нею.

2. Мотиви професійної діяльності – виражають потреби особисто­сті, що актуалізуються під час взаємодії з професією (мотиви самороз­криття й самоствердження, матеріальні потреби, особливості характеру, звичок і т.ін.). Цей вид мотивів пов'язаний з такими особистісними яко­стями (фізична, розумова напруга), необхідними для ефективного вико­нання професійної діяльності; ретельність, старанність у роботі; наполегливість, рішучість, заповзятість і т.ін.

3. Мотиви професійного спілкування відбивають прагнення люди­ни ствердитися у професійному співтоваристві (гордість за колектив, солідарність у діяльності, прагнення до спільної мети). У процесі професійного спілкування людина не лише здобуває не­обхідні навички й уміння, але й опановує досвід творчої діяльності.

4. Мотиви прояву особистості в професії виражають особливості самосвідомості особистості в умовах взаємодії з професією (перекона­ність у власній придатності, у достатньому творчому потенціалі, у тому, що обрана професія є покликанням і т.ін.).

Таким чином, на етапі формування мотивації першорядного зна­чення набуває актуалізація в учнів, студентів професійних інтересів, які безпосередньо пов'язані з пізнавальними. Для цього здійснюється ком­плекс заходів:

- включення в навчально-виховний процес спеціальних курсів: «Людина – професія», «Професійна діяльність і кар'єра»;

- використання методів активного навчання в процесі професійної підготовки;

- створення предметних гуртків, факультативів, участь у роботі Малої академії наук;

- проведення екскурсій на виробництво, зустріч з випускниками навчальної установи, з професіоналами;

- постійне інформування про сферу фахової діяльності і про можливості підвищити свій професійно-освітній рівень, свою кваліфікацію, розширити профіль підготовки;

- розвиток важливих якостей особистості і процесів самопізнання (саморегуляція, самоконтроль, самоаналіз).

У процесі професійної підготовки учнів важливе місце займає формування професійно важливих якостей (ПВЯ), які розуміють як індивідуальні якості суб'єкта праці, що впливають на ефективність професійної діяльності і успішність її засвоєння. Звичайно, для кожної професії вони є специфічними, проте можна виділити й низку загальних ПВЯ, формуванню яких слід приділити увагу педагогам, наприклад:

- емоційна стійкість – здатність зберегти оптимальні показники ді­яльності під час впливу емоційних факторів, тісно пов'язана з такими психічними властивостями, як ступінь тривожності (почуття невизначеного по­боювання, тривожного очікування, неясного занепокоєння, прихованої загро­зи) та емоційності (здатність до сильних переживань);

- відпо­відальність, котра характеризує спрямованість особистості і впливає на процес і результати професійної діяльності через ставлення до своїх фахових обов'язків;

- професійна ерудиція – запас сучасних знань, які фахівець гнучко за­стосовує при вирішенні професійних завдань;

- професійне цілепокладання – потреба у плануванні своєї роботи, го­товність до зміни завдань залежно від професійної ситуації;

- професійна інтуїція – швидке прийняття рішень з урахуванням пе­редбачення подальшого розвитку ситуації без розгорнутого усвідом­леного аналізу;

- професійна імпровізація – присутність несподіваного у рішенні і його миттєве втілення, процес створення й застосування при їхньому мінімальному розриві, що є могутнім засобом розвитку творчості фахівця.

Інші особистісні якості є більш специфічними й важливими для конкретних видів професійної діяльності.

Важливим психологічним ресурсом майбутнього фахівця є професійні здібно­сті – індивідуально-психологічні властивості особистості, що відріз­няють її від інших. Від них залежить успішність набуття знань, умінь і навичок, ефективність здійснення професійної діяльності. До профе­сійних відносять такі здібності: аналітичні, прогностичні, організаторсь­кі, порівнювально-оцінні, комунікативні, академічні (здатність до легкого засвоєння нової інформації, гнучкість і глибина мислення) та ін.

Поряд із професійними здібностями важливою сферою професійно-особистісного розвитку фахівця виступає професійна самосвідомість – комплекс уявлень людини про себе як про професіонала, що вклю­чає:

- норми і правила професійної діяльності;

- професійно важливі якості особистості;

- професійну поведінку;

- рівень сформованості позитивної Я-концепції (рівень ціннісних оріє­нтацій і об'єктивну самооцінку).

Для формування професійної самосвідомості необхідно розвивати професійну самостійність, розумову діяльність і пізнавальні інтереси, комунікативні уміння й навички.

Результатом професійного виховання учнів є професійне само­визначення як основа самоствердження людини в суспільстві, одне з го­ловних життєвих рішень, від якого залежить успіх професійної діяльно­сті, особистісний розвиток, задоволення потреб.