4.5. Технологічні засади організації педагогічного процесу

Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє практичне застосування в педагогічній діяльності. Вони покликані допомогти педагогу спроектувати педагогічний процес, організувати співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу містить, отже, три головні етапи: підготовчий, основний і заключний.

На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі важливі завдання: цілепокладання, діагностика умов, прогнозування досягнень, проектування та планування розвитку процесу.

Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки мети) полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед системою освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогічного процесу в наявних конкретних умовах. Цілепокладання завжди «прив'язане» до конкретної системи здійснення педагогічного процесу – навчального закладу, групи учнів, уроку, виховної ситуації і т.ін. Згідно з поставленими цілями педагог добирає зміст навчального матеріалу, розробляє необхідні дидактичні засоби.

Правильно визначити завдання процесу неможливо без діагностики. Педагогічна діагностика (від гр. diagnostikos – «здатний розпізнавати») – це дослідницька процедура, спрямована на вияснення умов і обставин, в яких відбуватиметься педагогічний процес. Її головною метою є отримання чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджати досягненню накреслених результатів. Діагностика забезпечує усією необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу тощо. Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку.

Наступний крок етапу підготовки – прогнозування результатів педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до початку процесу оцінити його можливу результативність у даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід педагогічного процесу, не допустити небажаних наслідків.

Завершується цей етап скоректованим на основі результатів діагностики і прогнозування проектом організації процесу, який після остаточного опрацювання перетворюється на план. План, як і сам процес, завжди «прив'язаний» до конкретної системи. План – це документ, в якому точно визначено, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практиці застосовуються різні плани: перспективно-поурочний, зведено-тематичний, плани окремих виховних заходів, виховної роботи в групі, управління навчально-виховним процесом у школі та ін.

Основним етапом є етап здійснення педагогічного процесу. Він передбачає:

- постановку і роз'яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати;

- взаємодію педагогів і вихованців;

- використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу;

- створення сприятливих умов;

- стимулювання діяльності учнів;

- забезпечення зв'язку педагогічного процесу з іншими процесами.

Результативність педагогічного процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов'язані між собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають загальній меті.

Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок передбачає використання певних прийомів, способів, які у своїй сукупності утворюють метод навчання.

Метод навчання – спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності педагогів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання й розвитку в процесі навчання.

Складовим елементом методу навчання є прийом навчання.

Класифікують методи навчання з урахуванням дидактичного завдання, яке вони мають вирішувати. У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в залежності від того, які підходи і принципи покладено в основу їх розробки, наприклад:

а) за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні (розповідь, пояснення, бесіда, лекція), наочні (ілюстрування; демонстрація) та практичні (досліди; вправи; розв’язання задач, навчальна праця; лабораторні, практичні і дослідні роботи; твори, реферати учнів) (С. Петровський, Є. Голант);

б) за основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов);

в) за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).

Сучасний педагог-дослідник Ю. Бабанський виокремлює три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні);

б) стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання);

в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності (опитування, письмові роботи, тестування, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль).

Ця класифікація теж недосконала, оскільки в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

На уроках різних типів педагог використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи.

Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні під безпосереднім керівництвом педагога виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу з усією групою в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, показу тощо він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору групу, бачити роботу кожного учня, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання.

Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всієї групи завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконує вправу, розв'язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат, доповідь тощо. Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником, карткою і т.ін.

Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах однієї навчальної групи. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів «малої» групи. «Малі» групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є «малі» групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність. Контакти й обмін думками в «малій» групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду.

Засоби навчання – це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання.

До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби навчання (ТЗН), обладнання, верстати, навчальні кабінети, лабораторії, персональні комп’ютери, та ін. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди.

В педагогіці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Ми послуговуємося класифікацією польського дидакта В. Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії педагога й автоматизувати дії учня:

1) прості засоби:

а) словесні: підручники, навчальні посібники та ін.;

б) прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини та ін.;

2) складні засоби:

а) механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та ін.;

б) аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо;

в) аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео;

г) засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

На етапі здійснення педагогічного процесу важливе значення мають також зворотні зв'язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв'язки дозволяють педагогу своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування.

Завершальний етап організації педагогічного процесу – етап аналізу досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного процесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки, та способи їх усунення.