4.3. Загальні закономірності і принципи процесу навчання

У такій складній, великій динамічній системі, якою є педагогічний процес, виявляються численні різноманітні зв'язки й залежності.

Відносини й залежності, що об'єктивно існують між різними педагогічними явищами, систематично повторюються та мають стійкий, необхідний і суттєвий характер, визначаються як закономірності педагогічного процесу.

Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є:

1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).

2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежать від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і способів педагогічного впливу.

3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обґрунтованості й характеру коректуючих впливів на вихованців.

4. Закономірність стимулювання. Результативність педагогічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної діяльності; доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних та ін.) стимуляторів.

5. Закономірність єдності чуттєвого сприймання, логічного осмислення і практики в педагогічному процесі. Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого.

6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності. Ефективність педагогічного процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців.

7. Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільно зумовленою загальною метою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу.

8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Величина всіх наступних змін зумовлюється величиною попередніх.

9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кінцевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємозв'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу є наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу.

Закономірності педагогічного процесу знаходять свій конкретний вираз в основних положеннях, що визначають його загальну організацію, зміст, форми і методи, тобто в принципах.

У сучасній науці принципи – це основні, вихідні положення певної науки, теорії, концепції, галузі практики, основні правила поведінки, дії.

Принципи процесу навчання, таким чином, відображають основні вимоги до організації педагогічної діяльності, указують її напрям, а зрештою допомагають творчо підійти до побудови педагогічного процесу. Це нормативні вихідні положення, на які слід спиратися педагогам у процесі навчання учнів.

У професійній освіті діють дві групи принципів навчання: загальнодидактичні і специфічні, характерні тільки для професійного навчання.

Загальнодидактичні принципи можуть бути реалізовані у всіх типах освітніх закладів, хоча їхня реалізація в умовах ПТНЗ має деякі особливості, пов’язані з характером професійної підготовки.

Характеристика основних загальнодидактичних принципів навчання

1. Принципи науковості і доступності навчання.

Принцип науковості потребує введення до змісту навчання науково достовірних знань, що відповідають сучасному стану науки, техніки, технології, а також рівню розвитку й можливостям учнів. Відбір змісту навчання має ґрунтуватися на всіх принципах і закономірностях дидактики, бо логіка науки й логіка вивчення відповідного спеціального предмета не тотожні: в них не збігаються ні цілі, ні засоби, ні шляхи реалізації.

Доступність навчання передбачає, що складність змісту освіти має зростати поступово, відповідно до пізнавальних можливостей учнів. Діалектична суперечність між принципами науковості й доступності розв'язується так: навчальний матеріал будується з урахуванням сучасного рівня науки, але при цьому він не може бути ні надто легким, ні надто важким (навіть у вищих професійних училищах і коледжах, де навчання здійснюється на високому рівні складності). Зміст навчання треба формувати таким чином, щоб створити умови для постійного успішного подолання труднощів учнями.

2. Принцип наочності навчання.

Мета застосування полягає в розвитку науково-технічного мислення. В училищах застосовують різні види наочності, у тому числі натуральну (природну), об'ємну, символічну, графічну, звукову тощо.

До засобів наочності належать практично всі об'єкти та знаряддя праці: машини, верстати, апарати, вимірювальні прилади, інструменти, матеріали. Широко застосовують площинні та об'ємні зображення предметів і явищ, спеціально створені з метою навчання, а також виробничі і природні об'єкти у натуральному або штучному вигляді. Специфічний для виробничого навчання вид наочності – реальна або навчальна техніко-технологічна документація (креслення, картки, таблиці, графіки, схеми тощо). Схематичне, умовне зображення передає у явищі лише найголовніше, у певній логічній обробці з використанням умовної символіки.

Окрему групу засобів наочності становлять численні технічні засоби навчання (навчальні і науково-популярні кіно- й відеофільми, навчальне телебачення та ін.).

3. Принцип свідомості і творчої активності учнів.

Застосування принципу потребує створення умов для виявлення вихованцями пізнавальної самостійності і творчої активності в процесі засвоєння знань та застосування їх на практиці.

Самостійна пізнавальна діяльність учнів може бути репродуктивною (виконавчою) або пошуковою (творчою). При цьому самостійна діяльність здійснюється під керівництвом майстра, що певною мірою впливає на неї. Активність учнів у навчанні тісно пов'язана з їх самостійністю. Обидві ці якості притаманні навчальній діяльності, проте вони виявляються різною мірою. Так, при усному викладі знань майстром (лекції, пояснення, інструктажі) учні виявляють лише мнемонічну активність, тобто намагаються тільки запам'ятати, щоб потім відтворити почуте. Щоб підвищити активність, треба навчати їх не тільки слухати, але й осмислювати матеріал, фіксуючи його у вигляді плану, тез чи конспекту, виділяти головне у змісті, відображаючи його в схемах, алгоритмах дій, опорних конспектах тощо.

Найвищу пізнавальну самостійність і активність учні виявляють у процесі проблемного навчання, коли вони самостійно формулюють проблеми, визначають гіпотези, планують і відшукують способи розв'язання проблем, а знайшовши їх, – аналізують результати. Вершина творчості – створення нового продукту діяльності: раціоналізаторська пропозиція, винахід і т. ін.

Формуванню вмінь і навичок самостійної активної діяльності учнів сприяє використання ділових дидактичних ігор, у ході яких відбувається передача учням таких функцій майстра, як проведення самої гри, облік і контроль її результатів тощо.

4. Принцип систематичності і послідовності в навчанні.

Відбиває логіку змісту навчального предмета. Систематичність означає, що засвоєння учнями певної множини фактів, понять, суджень проводиться відповідно до логічного зв’язку і раціональної наступності. Принцип систематичності спирається на важливу характеристику розуму – системність мислення. Систематичність і послідовність проявляються у встановленні доцільних міжпредметних зв’язків, зв'язків між теоретичним і виробничим навчанням, а також між окремими темами й розділами кожного навчального предмету.

Одним із давніх підходів до реалізації принципу систематичності є виконання відомого протягом століть правила навчання – від простого до складного, від невідомого до відомого. Принцип систематичності і послідовності активно втілюється у межах різноманітних форм планування, тематичного і поурочного.

5. Принцип урахування індивідуальних особливостей учнів.

Принцип передбачає необхідність індивідуального підходу до кожного учня, урахування його здібностей, рівня попередньої підготовки, індивідуального темпу навчання тощо.

Відомо, що важливе завдання ПТНЗ – виховання в учнів звички працювати в колективі, підпорядковуючи свої дії його інтересам. Однак при цьому не можна ігнорувати індивідуальних особливостей учнів, рис характеру тощо. Ідеї демократизації нашої освіти, її численних форм і напрямів означають, зокрема, необхідність приділяти більше уваги розвитку особистостей, індивідуальностей. Одна зі значних проблем, що постають перед майстром виробничого навчання у навчально-виховному процесі в ПТНЗ, полягає саме у здійсненні індивідуального підходу до учнів. Ідеться про те, щоб подолати суперечності між колективною навчальною роботою на уроках (у тому числі й на уроках виробничого навчання) та індивідуальним характером формування нових знань і вмінь, творчого мислення залежно від розумового і фізичного розвитку учнів, попередньої підготовки, інтересу до навчання, багатьох інших відмінностей. Завдання полягає у такій організації навчальної діяльності учнів на уроках виробничого навчання, за якої значною мірою враховуються індивідуальні особливості учня. На першому етапі навчання в ПТНЗ майстер повинен отримати належну інформацію про індивідуальні риси учнів не тільки шляхом вивчення документів, педагогічних спостережень, зустрічей з батьками, але й через цілеспрямоване вивчення кожного зі своїх вихованців. Відомий учений-педагог Ю. К. Бабанський рекомендував з цією метою періодично проводити педагогічні консиліуми, під час яких викладачі профтехучилищ і майстри виробничого навчання обмінюються думками про рівень здібностей учнів, їх попередню підготовку, риси характеру, які впливають на результативність навчання. Таким чином створюється своєрідний банк даних, на основі якого можна скласти певний набір прийомів індивідуалізації виробничого навчання, формування професійних умінь. Ряд таких прийомів, наприклад, використовується під час вступного інструктажу до теми або конкретної роботи. Серед них – виклад навчального матеріалу за частинами, повторний показ складних трудових прийомів з орієнтацією на слабких учнів.

Кілька поширених у практиці виробничого навчання прийомів ґрунтуються на розробці і впровадженні таких завдань для самостійного вивчення навчального матеріалу, які диференційовані за ступенем складності. Це, наприклад, самостійний аналіз учнями різних видів техніко-технологічної документації – креслень, монтажних та принципових електрорадіосхем, інструкцій і технологічних карт. Майстер пропонує сильним учням складніші завдання, вдається до варіювання контрольних запитань за їх змістом і кількістю, орієнтованих на слабких, середніх і сильних учнів. Звичайно, зміст і методика, організаційні форми виробничого навчання повинні бути такими, щоб задовольнити вимоги програми навчання (програми-мінімум).

Поточний інструктаж за самою природою більше, ніж інші види інструктажу, призначений для реалізації індивідуального підходу до учнів. Переходячи від одного учнівського робочого місця до іншого, майстер кожного разу опиняється фактично сам на сам з учнем, інакше кажучи, складається класична модель індивідуалізації навчання – ситуація своєрідного репетитора. Ефективним засобом індивідуалізації вважають різні варіанти письмового інструктування, зокрема інструкційні картки, тексти яких розкривають правила використання виробничих операцій і прийомів, і технологічні картки, які містять вказівки про порядок і способи виконання завдань комплексного характеру. Замість звернення до майстра учні самостійно знаходять відповіді на запитання, які виникають у них при вивченні певних пунктів письмової інструкції. Учням з низьким рівнем підготовки й успішності майстер повинен приділити найбільше уваги.

6. Принцип зв’язку теорії з практикою, науки з виробництвом.

Суть цього принципу досить повно розкрито у підручниках і посібниках з педагогіки та окремих методик для загальноосвітньої школи (переважно на прикладах з математики, фізики, трудового навчання, біології, хімії, географії). Щодо профтехучилищ, то зміст даного дидактичного принципу теж не викликає сумнівів. Широким можливостям реалізації цього принципу у профтехучилищах порівняно із загальноосвітньою школою можна навіть віддати перевагу.

Принцип зв’язку теорії з практикою позначається фактично на всіх компонентах навчально-виховної системи. Відповідно до виробничого навчання цей принцип слід уточнити як принцип взаємозв’язку теоретичного і виробничого навчання.

Одним з важливих напрямів реалізації принципу зв’язку теорії з практикою є складання завдань виробничого характеру для підручників із загальноосвітніх та спеціальних дисциплін. Змісту і методиці проведення лабораторно-практичних робіт надають такого характеру, щоб вони надійно поєднували теоретичні відомості з практикою. Під час інструктування (передусім, вступного) майстер виробничого навчання повинен наголосити: робота технічних пристроїв, вузлів машин і апаратів, технологічні процеси ґрунтуються на теоретичних положеннях, і це означає, по суті, застосування цих положень на практиці.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

Даний принцип визначає умови для глибокого осмислення фактів, узагальнень, способів дій, міцного засвоєння основних понять, законів, теорій, формування умінь і навичок на практиці.

Трапляється, що на І курсі в деяких учнів ПТНЗ слабка чи й зовсім відсутня мотивація учіння і позитивного ставлення до процесу засвоєння знань та набуття вмінь унаслідок втрати віри в свої навчальні можливості ще в школі. Для стимулювання інтересу учнів до учіння доцільно проводити пізнавальні і дидактичні ігри, дискусії, створювати ситуації емоційно-моральних переживань, опори на життєвий та навчальний досвід учнів, пізнавальної новизни тощо. З перших днів навчання для таких учнів слід створити атмосферу психологічного комфорту в оцінці їхніх знань.

Важливими способами досягнення міцності знань є виділення головного в матеріалі, концентрація на ньому основної уваги учнів; його осмислення, розкриття змісту явищ; вивчення, запам'ятовування головного як у вигляді схем, формул, так і в розгорнутому вигляді; повторення, узагальнення і систематизація знань.

У забезпеченні свідомості та міцності знань і умінь учнів винятково важливе значення має індивідуальне навчання, яке посідає провідне місце в організації роботи під час поточного інструктування і в підготовці учнів з аварійне небезпечних професій (водіння автомашин та іншої техніки, праця на швидкісних верстатах, лініях тощо). Проте не слід абсолютизувати індивідуалізацію на уроках. Адже навіть у, здавалось би, ідеальних умовах поточного інструктажу викладач може протягом 45 хвилин заняття приділити одному учневі не більш як півхвилини. Небагато часу може відвести викладач і на індивідуальне навчання в умовах імітування типових аварій та ін. Добрий навчальний ефект дає лише поєднання індивідуального підходу з активною участю учня в груповій, зокрема бригадній, діяльності.

Характеристика принципів професійного навчання

Крім загальнопедагогічних принципів ефективність і успішність освітнього процесу в ПТНЗ пов’язана з дотриманням інженерно-педагогічними працівниками системи профтехосвіти специфічних принципів навчання, характерних тільки для професійних навчальних закладів. Це наступні принципи:

1. Принцип професійної спрямованості загальноосвітніх і загальнотехнічних дисциплін.

Його реалізація пов’язана з узгодженням цілей навчання, змістом загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, а також їх навчальних програм усіма викладачами, що навчають учнів одній професії. Об’єднання інженерно-педагогічних працівників за професійною, а не за предметною ознакою дозволить під час вивчення усіх дисциплін показати значущість її для учня в майбутній професійній діяльності.

2. Принцип технологічної послідовності у вивченні навчального матеріалу.

Цей принцип навчання поширюється на такі дисципліни як «Виробниче навчання» і «Спецтехнологія» і передбачає таку послідовність вивчення учнями виробничих операцій, що властива типовим технологічним процесам на виробництві.

3. Принцип моделювання професійної діяльності в навчальному процесі.

Під моделюванням професійної діяльності в навчальному процесі розуміють виявлення і відпрацьовування типових професійних задач, добираючи відповідні форми й методи навчання. Завдання моделювання полягає у встановленні відповідності між вимогами, пропонованими до підготовки, і фактичним обсягом професійних знань і вмінь. Моделювання діяльності робітника припускає опис еталонних вимог до нього:

- функцій, виконуваних на робочих місцях;

- завдань, що повинен уміти вирішувати робітник;

- загальнопрофесійних, загальнотехнологічних і спеціальних знань, умінь і навичок, що необхідні для вирішення поставлених завдань.

4. Принцип професійної мобільності.

Він передбачає такий добір змісту освіти і організацію навчального процесу, які були б спрямовані на розвиток в учня здатності швидко освоювати технічні засоби, технологічні процеси і нові спеціальності, формування потреби до підвищення своєї освіти і кваліфікації. Мобільність, творчий характер праці залежать від широти кругозору, осмислення й вирішення практичних проблем, бачення й розуміння перспектив розвитку виробництва. Мета навчання полягає в тому, щоб учень не тільки опанував професійними уміннями, але й розвив свій інтелект. Зміст професійного навчання повинен швидко удосконалюватися й адаптуватися при появі інновацій у техніці, технології, організації праці.

5. Принцип модульності професійного навчання.

Сутність модульного навчання полягає в тому, що учень самостійно може працювати за запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, що включає інформаційну частину і методичний посібник щодо досягнення поставлених дидактичних цілей.

Програми мають варіативний характер, зміст модулів постійно обновляється з урахуванням соціального замовлення.

Реалізація принципу модульності забезпечує інтеграцію усіх видів діяльності учнів, пошук шляхів досягнення цілей, орієнтацію учня на перспективу підвищення рівня професійної підготовки за навчальними модулями.

Дотримання системи перерахованих вище принципів навчання дозволить інженерам-педагогам досягти поставлених дидактичних, виховних і розвивальних цілей професійної освіти.