4.1. Сутність і функції педагогічного процесу як цілісної системи

У педагогіці провідним та найширшим поняттям є «педагогічний процес» (у низці джерел вживається синонім – «навчально-виховний процес»). Саме поняття «процес» походить від латинського слова processus, яке означає «походження», «просування вперед». У словнику іншомовних слів даються такі визначення процесу:

1) послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком;

2) сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

У педагогіці термін «педагогічний процес» почали використовувати на початку XX століття, хоча інтерес педагогів-дослідників до відповідного феномена виник значно раніше. Звернення до витоків появи педагогічної професії показує, що диференціація й інтеграція, які стихійно відбувалися в її межах, привели до певного розмежування процесів навчання й виховання: вчитель учить, а вихователь виховує. Але вже в середині XIX ст. у працях прогресивних педагогів усе частіше стали зустрічатися обґрунтовані аргументи на користь об'єктивної єдності навчання й виховання. Найвиразніше ця точка зору була виражена в педагогічних переконаннях І. Ф.  Гербарта, який відзначав, що навчання без етичної освіти є засіб без мети, а етична освіта без навчання є метою, позбавленою засобів. Більш глибоко ідея цілісності педагогічного процесу була виражена К. Д. Ушинським. Він розумів її як єдність адміністративного, навчального й виховного елементів шкільної діяльності.

Прогресивні ідеї К. Д. Ушинського знайшли своє віддзеркалення в працях його послідовників – Н. Ф. Бунакова, П. Ф Лесгафта, В. П. Вахтерова й інших.

Особливе місце серед дослідників педагогічного процесу займає відомий російський педагог Петро Федорович Каптерев (1849-1922 рр.) – автор численних праць з історії та теорії педагогіки, який уперше обґрунтував поняття «педагогічний процес». У книгах «Дидактичні нариси» (1895 р.) і «Педагогічний процес» (1905 р.) він наголосив на необхідності цілісності та єдності навчання й виховання. Наприклад, у роботі «Педагогічний процес» він так визначає це поняття: все, що відбувається в школі щодо навчання і виховання, тобто сукупна навчально-вихована діяльність, – це і є педагогічний процес. Загальноосвітній курс школи, за його задумом, покликаний забезпечити правильне співвідношення між освітою й вихованням з метою всебічного вдосконалення особистості громадянина.

Великий внесок у розвиток уявлень про цілісність педагогічного процесу вже в нових соціально-економічних і політичних умовах радянського часу зробили Н. К. Крупська, С. Т. Шацький, П. П. Блонський, М. М. Рубінштейн, А. С. Макаренко.

Науковий інтерес до проблеми цілісності педагогічного процесу, викликаний потребами практики школи, відновився в середині 1970-х рр. Позначилися й різні підходи до розуміння цілісного педагогічного процесу (Ю. К. Бабанський, М. О. Данилов, В. С. Ільїн, В. М. Коротов, В. В. Краєвський, Б. Т. Лихачов та ін.). Це пояснюється складністю педагогічного процесу. Водночас автори сучасних концепцій єдині в думці, що розкрити сутність педагогічного процесу й виявити умови набуття ним властивостей цілісності можна тільки на основі методології системного підходу, основним поняттям якого є система.

Система – виділена на основі певних ознак упорядкована множина взаємопов'язаних елементів, які об'єднані загальною метою функціонування та єдності управління і виступають у взаємодії з середовищем як цілісне явище.

Основними ознаками системи є:

а) наявність компонентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами;

б) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами;

в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;

г) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти як блоки, частини в єдину систему;

д) взаємозв'язок з іншими системами.

У педагогічній літературі й освітній практиці одним із провідних понять є поняття «педагогічна система», яке трактується науковцями по-різному.

Іноді це поняття персоніфікується за автором (система Макаренка, система Сухомлинського тощо), іноді розглядається, виходячи з рівня освіти (дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна, самоосвіта), або як освітня діяльність конкретного навчального закладу.

В. Беспалько визначає педагогічну систему як «сукупність взаємопов'язаних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого... педагогічного впливу на формування особистості із заданими якостями» і вважає, що її елементами є: учні; цілі, зміст і процеси виховання і навчання; вчителі, технічні засоби навчання та організаційні форми навчально-виховної роботи.

В. Стрельніков розглядає педагогічну (дидактичну) систему як сукупність взаємопов’язаних компонентів: мети, змісту, технологій, форм і засобів навчання, методів контролю і корекції результатів навчання, діяльності викладання й навчання, дидактичних принципів та умов, особливостей освітнього середовища.

В. Безрукова вважає, що педагогічна система є цілісною єдністю всіх чинників, які сприяють досягненню поставлених цілей розвитку людини.

Близькою до цього є точка зору дослідників В. Сластьоніна і В. Каширіна, які під педагогічною системою розуміють множину взаємопов’язаних структурних компонентів, об’єднаних загальною освітньою метою розвитку особистості, які функціонують у цілісному педагогічному процесі. Останнє визначення, на нашу думку, є найбільш узагальнюючим та універсальним.

Суспільство, формуючи соціальне замовлення, будує й відповідну до нього систему освіти як найбільш загальну педагогічну систему. Вона, у свою чергу, своїми підсистемами має всі соціальні інститути, що виконують освітньо-виховні функції й об'єднуються в систему освіти.

Види педагогічних систем розрізняються призначенням і, як наслідок, особливостями організації й функціонування. Так, у системі дошкільного виховання основною є педагогічна система «дитячий садок». Її варіанти – педагогічна система цілодобових дитячих садків, садків для дітей з послабленим здоров'ям і т.ін.

У системі загальноосвітньої підготовки основою є педагогічна система «школа» з варіантами залежно від режимів роботи: традиційна школа, школа з подовженим днем, школа-інтернат, дитячий будинок і т.ін.). Варіантами педагогічної системи «школа» є альтернативні навчальні заклади: гімназії, ліцеї, коледжі та ін.

Аналогічні варіанти педагогічних систем можна прослідкувати в системі професійної освіти. До особливих педагогічних систем можна віднести установи додаткової освіти (музичні, спортивні школи, станції юних натуралістів, техніків, туристів і т.ін.).

У педагогіці існує також поняття авторської педагогічної системи. Освітню установу, в основі діяльності якої лежать нетрадиційні підходи, ідеї, можна віднести до авторських педагогічних систем, назвати авторською школою. До них по праву можна зарахувати педагогічні системи Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, Л. М. Толстого, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського і багато інших систем педагогів-класиків і сучасних педагогів-новаторів. Коли педагогічний процес будується на основі оригінальної концепції, то є всі підстави говорити про авторську дидактичну або виховну систему. Такими є дидактичні системи Л. В. Занкова, Д. Б. Ельконіна та В. В. Давидова, М. М. Махмутова.

Педагогічний процес є динамічною педагогічною системою.

Педагогічний процес – це спеціально організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і учнів, спрямована на вирішення виховних розвивальних і освітніх завдань.

Педагоги й учні є головними суб'єктами педагогічного процесу. Взаємодія суб'єктів педагогічного процесу своєю кінцевою метою має привласнення учнями досвіду, накопиченого людством у всьому його різноманітті. А успішне засвоєння досвіду, як відомо, здійснюється в спеціально організованих умовах за наявності відповідної матеріальної бази, що містить різноманітні педагогічні засоби. Взаємодія педагогів і учнів на змістовній основі з використанням різноманітних засобів є сутнісною характеристикою педагогічного процесу.

Юрій Костянтинович Бабанський (1927-1987 рр., радянський педагог-науковець) дає таке визначення педагогічного процесу: «Педагогічний, навчально-виховний процес... є органічною єдністю процесів навчання, виховання та розвитку. Суть його полягає у передаванні соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючими поколіннями шляхом їх взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості».

Таким чином, педагогічний процес – це органічна єдність навчання, виховання та розвитку учнів.

Основне призначення педагогічного процесу – формування й розвиток цілісної, гармонійної особистості учня, допомога йому в самоактуалізації, успішній побудові приватного і професійного життя.

Зазначимо, що цілісна, гармонійна особистість може бути сформована тільки в цілісному педагогічному процесі.

Цілісність – важлива якість педагогічного процесу, що характеризує вищий рівень його розвитку, результат свідомої діяльності суб'єктів, що функціонують у ньому. Цілісному педагогічному процесу властива внутрішня єдність його компонентів, їх гармонійна взаємодія.

У змістовному плані цілісність педагогічного процесу забезпечується віддзеркаленням у меті і змісті освіти досвіду, накопиченого людством, у взаємозв'язку його чотирьох елементів:

1) знань, зокрема про способи виконання дій;

2) умінь і навичок;

3) досвіду творчої діяльності;

4) досвіду емоційно-ціннісного і вольового ставлення до навколишнього світу.

Реалізація основних елементів змісту освіти є не чим іншим, як реалізацією єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій мети педагогічного процесу.

В організаційному плані педагогічний процес набуває цілісності, якщо забезпечується єдність відносно самостійних процесів, що його складають:

1) процесу конструювання змісту освіти і способів навчання;

2) процесу взаємодії педагогів і вихованців з приводу змісту освіти;

3) процесу взаємодії педагогів і вихованців на рівні особистих стосунків;

4) процесів самоосвіти і самовиховання.

Функції педагогічного процесу

Загальна мета професійної школи – різнобічний, гармонійний розвиток особистості – передбачає єдність її освіченості, вихованості, загальної і професійної розвиненості. Виходячи з цієї мети, педагогічний процес покликаний здійснювати три основні взаємопов'язані функції – освітню, виховну й розвивальну.

Освітня функція педагогічного процесу полягає у формуванні в учнів системи наукових, технічних, технологічних і виробничих знань – фактів, законів, закономірностей, теорій, явищ, процесів; у формуванні вмінь застосовувати отримані знання й уміння для вирішення навчальних і виробничих завдань; у формуванні в учнів загальнонаукових, політехнічних і спеціальних професійних умінь; у закріпленні, вдосконаленні, розширенні й поглибленні отриманих знань, навичок і вмінь. Здійснення освітньої функції є основою педагогічного процесу. Воно вирішальною мірою визначає успішність здійснення інших функції педагогічного процесу.

Виховна функція педагогічного процесу виявляється в тому, що навчання постійно – незалежно від того, як розглядає це питання педагог, – виховує учнів. Це об'єктивна закономірність педагогічного процесу; у виховному відношенні нейтральним навчання бути не може. Основне завдання викладача, майстра, вихователя – максимально використовувати виховні можливості педагогічного процесу для формування в учнів кращих якостей.

У ході педагогічного процесу в учнів формуються основи наукового світогляду, професійні переконання; виховується пошана до праці, до людей праці, високі етичні якості. Ці функції педагогічного процесу включають також виховання колективізму, дружби, готовності до соціального спілкування; виховання трудової дисципліни, сумлінності, відповідальності, ініціативності; формування норм і правил цивільної поведінки. Виховуюче навчання припускає урахування особистісних особливостей учнів, загальної характеристики учнівського колективу, цілеспрямованість у вирішенні виховних завдань..

Здійснення виховної функції педагогічного процесу – не в тому, щоб в пізнавальний процес «додати» виховні моменти. Виховна дія педагогічного процесу полягає, перш за все, в його спрямованості, в розкритті учням зв'язків професійних знань і умінь з життям, з практикою.

Виховання в педагогічному процесі забезпечується, в першу чергу, впливом на учня особистості педагога, а також професійною і педагогічною майстерністю викладача, майстра виробничого навчання, відбором значущого навчального матеріалу; високим науковим рівнем викладання, методами навчання, що розвивають активність учнів, стимулюють їх самостійність у розумовій і фізичній праці; організацією навчання і праці на основі принципів колективізму з урахуванням особистісних особливостей кожного учня.

Розвивальна функція педагогічного процесу виявляється у формуванні в учнів раціональних прийомів мислення: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення і т.ін., у розвитку пізнавальної і творчої активності і самостійності, пізнавальних інтересів і здібностей, волі, наполегливості в досягненні мети, мотивів і навичок самоосвіти, самовдосконалення, творчого мислення; у розвитку уваги, пам'яті, мови, уяви; у формуванні культури навчальної, педагогічної і виробничої праці.

Формування знань, навичок і вмінь, передбачених навчальною програмою відповідного предмету, може і повинно супроводжуватися таким же формуванням інтелектуальних пізнавальних дій і прийомів, що складають зміст розумового розвитку. Таку побудову педагогічного процесу, коли в ході засвоєння і застосування знань і вмінь систематично і цілеспрямовано розвиваються пізнавальні і творчі здібності учнів, самостійність їх мислення і діяльності, називають розвивальним навчанням; воно знаходить все більше застосування в практиці викладання спеціальних і загальнотехнічних предметів, у виробничому навчанні, в позаурочній навчальній роботі.

Розвиток учнів – це результат педагогічного процесу. Учіння є джерелом розвитку, воно веде за собою розвиток і завжди йде попереду нього. Так, навчання розумовим діям або прийомам розумової діяльності здійснюється, як правило, на програмному матеріалі. Якщо це неможливо, то залучається спеціальний навчальний матеріал, тобто вирішуються навчальні завдання, засвоєння яких дозволяє потім звернутися до основного предметного змісту, до основних знань.

Усі ці основні функції педагогічного процесу тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Формування світогляду, розвиток пізнавальних і творчих сил і творчих здібностей можливі тільки на основі засвоєння знань і вмінь і в тісному зв'язку з ними. Водночас, чим вищий рівень вихованості, тим ефективніше навчання і вища його якість.