14.4. Самоуправління навчанням

“Пливу не так, як вітер дуне, а так, як парус поставлю.”

(Вислів древніх мореплавців)

Життя на сьогоднішньому етапі ставить перед особистістю все нові і нові вимоги. Стрімкий ритм життя, його динамізм, інтенсивність, швидке накопичення та оновлення інформації зробили неможливим не тільки отримати повний обсяг знань, що існують, в рамках середньої та вищої освіти, але й зупинитися на певному рівні компетентності. Тому першочергове завдання людини, яка хоче, як мінімум, утриматися «на плаву» в бурхливому потоці життєдіяльності, а, тим більше, бути успішним в ньому – постійно працювати над собою, займатися власним саморозвитком.

Саморозвиток – це процес внутрішніх послідовних, кількісних та якісних змін у фізичних, психологічних і духовних силах людини, причиною яких є власні спрямування на реалізацію життєвого потенціалу, призначення та сутності.

Саморозвиток реалізується через самоудосконалення, яке відбувається у процесі самовиховання, самонавчання, самоосвіти.

Досягненню цілей самоудосклналення слугують самовиховання (як самонавчання соціальне), самоосвіта, самонавчання (матеріальне).

Самовиховання – систематична й свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис характеру, усунення негативних звичок. Самовиховання це не будь-який процес саморозвитку, а свідома, цілеспрямована робота людини над собою.

Самонавчання – це процес набуття людиною знань, умінь, досвіду за допомогою власних спрямувань та обраних засобів.

Самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Проте самоосвіта є також невід”ємною частиною навчання в стаціонарному закладі освіти, сприяє поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань.

Саморозвиток визначає рівень самореалізації особистості у процесіі життєдіяльності і зокрема у навчанні. Здатність та бажання займатися саморозвитком значною мірою залежить від якостей особистості, що формуються у соціальному середовищі і залежать від сприймання та засвоєння людиною моральних, етичних, соціальних норм і цінностей. Вирішальне значення для такого сприйняття має досвід особистості, який визначає якісно-кількісні параметри світогляду, а отже і вибору життєвих цілей, формування спрямованості (рис.2) та здатності до самоуправління особистості (рис.1).

Рис.1. Соціально-психологічні чинники, що впливають на саморозвиток особистості

Усвідомлене, грамотне самоуправління власною діяльністю сприяє більш ефективному використанню власних можливостей з метою саморозвитку, важливою складовою якого є навчальна діяльність і, зокрема,учіння.

Учіння, як і викладання, є управлінським процесом, але управління того, хто навчається (студента, учня, слухача тощо), тобто самоуправління, відрізняється від управління організаторів навчальноого процесу тим, що реалізація його функцій здійснюється ним самостійно. Студент (учень) проходить усі або основні етапи розв”язання навчальних проблем, поставлених викладачем, систематично, послідовно, цілеспрямовано використовуючі необхідні принципи, методи, прийоми пізнавальної діяльності та осмисленого, оптимального підходу до витрат власного часу. В процесі учіння, як діяльності, якою управляє сам студент (учень), відбувається засвоєння відповідних знань, умінь, навичок.

Під самоуправлінням навчанням будемо розуміти систематичний, цілеспрямований вплив студента на власну діяльність для досягнення поставлених цілей навчання у навчальному закладі. Його метою є максимальне використання учнем (студентом) власних можливостей, переборення зовнішніх обставин з метою самовдосконалння в період навчання у освітньому закладі та у подальшій діяльності як фахівця).

З функційних позицій під самоуправлінням слід розуміти процес самопланування, самоорганізації, самомотивації та самоконтролю навчальної діяльності того, хто навчається, для формулювання і досягнення власних цілей навчання у навчальному закладі. Реалізація зазначених функцій самоуправління передбачає уміння студента (учня) досягати цілей навчання через спрямованість, власний інтелект та творчість.

Самоуправління навчанням є досить нелегким для тих, хто навчається, оскільки з одного боку, власне процес навчання – одна з найбільш складних видів діяльності, яку засвоюють на власному досвіді, але якій, як правило, спеціально не навчають; з іншого боку – щоб здійснювати цю діяльність ефективно, необхідно багато знати про себе: власні якості особистості, мотиви, обмеження, власні проблеми та пріорітети, що можуть сприяти або заважати її здійсненню тощо. На жаль, власним самопізнанням займаються далеко не всі.

Одною з умов здатності до самоуправління особистості є її самостійність, що має вирішальне значення у реалізації функцій самоуправління навчанням.

Самостійність – це властивість, риса характеру особистості, яка забезпечує її спрямованість організовувати і реалізовувати свою діяльність без стороннього керівництва та допомоги. Вона виявляється у наявності уміння людини обходитися у своїх діях без інших і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань, а також у здатності за власною ініціативою ставити нові цілі, шукати власні оригінальні шляхи вирішення проблем, а не задовольнятися шаблонами.

Самостйність характеризується трьома факторами: 1 - сукупністю засобів - знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; 2 - ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, 3 - зв’язками з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.

У навчальній діяльності особливе значення має самостійність мислення, що характеризується тим, наскільки учні (студенти) можуть подолати труднощі при виконанні пізнавальних завдань. Вона може бути сформована на трьох рівнях:

• високий рівень самостійного мислення - вміння самостійно знайти завдання та варіанти його вирішення, активно міркувати, висловлювати свої припущення, доповнювати відповіді товаришів;

• середній рівень самостійного мислення - учні прагнуть самостійно виконати навчальні завдання, поставлені викладачем;

• низький рівень - учні прагнуть запозичити готові рішення або звертаються за допомогою до викладача, учнів.

Самостійність учня (студента) важлива на усіх етапах, формах навчання і при виконанні різних завдань. Але особливе значення вона має при виконанні самостійної роботи, яка передбачає індивідуальну роботу учня (студента) над засвоєнням навчального матеріалу у час, вільний від обов”язкових занять.