14. Управління навчанням

1. Поняття про управління

2. Особливості управління навчанням.

3. Функції управління навчанням.

4. Самоуправління навчанням

14.1. Поняття про управління

Управління має багатовікову історію. Найпростіші форми упорядкування й організації спільної праці людей існували ще у первіснообщинному ладі. Найдавніше суспільство потребувало особистостей, лідерів, які могли б координувати і спрямовувати діяльність людей, наприклад, щодо будівництво житла, добування їжі тощо. Керівні функції виконували старійшини, вожді родів і племен.

Отже, управління існувало там, де люди працювали групами і, як правило, у трьох сферах людського суспільства: політичній (необхідність забезпечення і підтримання порядку в групі); економічній (необхідність у пошуку, виробництві і розподілі ресурсів); військовій (необхідність захисту від ворога).

Людство тисячоліттями накопичувало досвід управління. Кожний наступний історичний етап у розвитку людства вимагав нових форм та методів управління.

Вагомий внесок у теорію управління в епоху античності зробили відомі філософи, зокрема: Сократ (470–399 рр. до н.е.) перший охарактеризував управління як особливу сферу діяльності. На основі аналізу різних форм управління він сформулював принцип універсальності управління; Платон (428 – 348 рр. до н.е.) дав класифікацію форм державного управління, зробив спробу розмежувати функції органів управління; відомий полководець Олександр Македонський (356 – 323 рр. до н.е.) розвинув теорію і практику управління військами. Створений ним військовий штаб називають першою організаційною структурою управління.

Термін “управління” у науці тлумачиться дослідниками по-різному. Управління визначають: як спеціальну діяльність; як вплив однієї системи на іншу, однієї людини на іншу, або групу людей, з метою координації та узгодженості їх дій; як послідовне виконання функцій управління.

Найбільш розповсюдженим є таке визначення цього терміну, яке дав М.Х.Мескон: “Управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації”. Навчання теж можна розглядати з позиції управління.

Крім терміну “управління” в теорії і практиці використовуються ще й такі терміни, як “менеджмент” і “керівництво”. “Менеджмент” (manage – управлять) – слово англійського походження. Тлумачень цього поняття існує значна кількість. У загальному вигляді менеджмент розглядають як науку і мистецтво перемагати, вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, мотиви поведінки і інтелект людей.

Навчальний менеджмент (за Козаковим В.А.) – це управління навчальною діяльністю, що здійснюється вчителем у навчальному закладі шляхом реалізації основних та загальних функцій з метою зміни поведінки суб’єктів навчання на основі засвоєних знань, умінь, навичок, цінностей, норм та іншого.

Що ж стосується терміну “керівництво”, то його розглядають як основну функцію керівника, пов’язану з управлінням людьми у процесі досягнення поставлених цілей.

14.2. Особливості управління навчанням

Навчання розглядається як спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії вчителів і учнів, викладачів і студентів. Його мета – засвоєння знань, умінь, навичок, розвиток розумових сил і творчих можливостей тих, хто вчиться, а також навичок у них самоосвіти. Отже, педагог у процесі навчання управляє активною і свідомою діяльністю учня.

У загальному вигляді управління є взаємодією двох об’єктів, один з яких перебуває в позиції суб’єкта управління (вчитель), а інший – в позиції об’єкта управління (учень). Суб’єкт управління здійснює на об’єкт управління прямий вплив, а об’єкт управління знаходиться із суб’єктом управління у відношенні зворотного зв’язку. Взаємодія цих підсистем, їхній взаємозв’язок і складають суть управління навчанням.

Управління навчанням полягає в цілепокладанні, плануванні,організації, контролі, коригуванні, стимулюванні й аналізі навчальної діяльності учнів (студентів), у процесі якої засвоюються знання і вміння, забезпечується розвиток і формування особистості. Таке тлумачення цього поняття підкреслює:

а) провідну роль педагога в процесі навчання;

б) спрямованість педагогічного управління на комплексне розв’язання навчально-виховних завдань, стимулювання активності учнів (студентів);

в) стиль керівництва, що забезпечує взаємодію і співробітництво суб’єктів навчання, спрямування їх на самоорганізацію і самоуправління;

г) взаємозв’язок опосередкованого управління, яке реалізується в навчальних програмах, підручниках та інших засобах навчання, і прямого впливу педагога на пізнавальну діяльність учнів (студентів).

Ефективність управління навчанням передбачає виконання таких етапів:

а) формулювання чітких цілей навчання;

б) діагностування (об’єктивне з’ясування рівня психологічного розвитку учнів, стану засвоєння ними основних знань, практичних дій з даного навчального предмету, рівня самостійності;

в) розроблення програми (плану) реалізації цілей навчання;

г) здобуття інформації про стан процесу навчання (зворотний зв’язок).

д) аналіз інформації, коригування на його основі навчального процесу. Роль педагога полягає в опрацюванні здобутої інформації, її осмисленні і прийнятті рішень щодо внесення коректив у навчальний процес.

Цілі управління навчанням відображають соціальне замовлення і ті очікувані результати навчання, які проектує педагог у конкретній ситуації. Цілеспрямованість управління навчанням полягає в організації учнів (студентів) на формування у них значущих соціальних цінностей (знань, умінь, якостей особистості) і реалізується у процесі добору змісту, методах і засобах навчання.

Функція управління навчанням – це та роль (коло обов’язків, яку виконує педагог у процесі навчання, сукупність його дій, спрямованих на реалізацію конкретної навчальної мети.

Методами управління навчанням є способи діяльності педагога, за допомогою яких він планує, організовує, контролює, стимулює, коригує та аналізує пізнавальну діяльність учнів. До провідних методів управління в сучасному навчальному процесі належать: пояснення навчального матеріалу, інструктаж до практичних, лабораторних і самостійних робіт, евристична бесіда, створення проблемних ситуацій, спостереження за діяльністю учнів (студентів) і її аналіз тощо.

Стиль управління – це соціально-психологічна характеристика позиції педагога в навчальному процесі, його ставлення до своєї справи і до тих, хто навчається.

Ефективність управлінської діяльності залежить від того, якими якостями особистості володіє педагог, що і як він робить, яка його манера поведінки стосовно учнів (студентів). Ці якості поведінки стосовно учнів (студентів), його “управлінський почерк”. Ці якості і особливості управлінської діяльності педагога складають певний стиль.

Отже, стиль управління (керівництва) – це стійка система практичних дій педагога, сукупність методів його впливу на учнів з метою розв’язання управлінських задач. Розрізняють три стилі управління.

Авторитарний стиль характеризується тим, що педагог, як правило, одноосібно приймає управлінське рішення, нав’язує свою волю учням, не дає змогу проявити їм свою ініціативу. Свої вимоги висловлює у директивній формі. Авторитарний педагог не любить заперечень і зауважень, не визнає думку учнів (студентів).

Демократичний стиль управління порівняно з авторитарним створює іншу систему зв’язків і відносин з учнями. Педагог-демократ здійснює вплив шляхом переконання і заохочення за прояв ініціативи, часто звертається до групової дискусії і колективного прийняття рішення. Він, як правило, має глибокі психолого-педагогічні знання і успішно їх використовує, володіє високою емоційною стійкістю і здатен до співробітництва.

Ліберальний стиль управління характеризується пасивністю педагога при виконанні управлінських функцій. Він надає учням (студентам) повну свободу дій; уникає конфліктів, приймає ті рішення, які запропоновані групою.

Щоб ефективно управляти навчально-пізнавальною діяльністю учнів (студентів), педагог повинен володіти управлінською культурою, яка відображається його готовності до реалізації управлінських функцій. Готовність включає такі компоненти: інтерес, мотиви і потреби; знання про суть і механізми управління навчально-пізнавальною діяльністю; управлінські вміння (визначати мету і здійснювати педагогічну діагностику, планувати, організовувати, контролювати, коригувати й аналізувати навчальний процес, стимулювати пізнавальну діяльність студентів, спілкуватися); якості особистості.

Специфіка управлінської діяльності педагога передбачає наявність у нього таких особливостей:

1. Здатність активно впливати на учнів; здатність не тільки встановлювати емоційний контакт, а й впливати на відносини в учнівському (студентському) колективі, визначати спрямованість їхніх дій; здатність відчувати зміни в ситуації, щоб відповідно до них будувати стратегію свого педагогічного впливу, тобто здатність добирати різноманітні методи і прийоми управління навчанням залежно від конкретних умов і ситуації.

2. Уміння “володіти собою”, що полягає в цілеспрямованості, витримці, терпінні й наполегливості у процесі реалізації своїх планів і управлінських рішень, навіть у стресових ситуаціях. Емоційна стійкість є професійно необхідною якістю педагога.

3. Здатність розуміти внутрішній світ учня (студента), ідентифікувати себе з ним, стати на його точку зору. Ця здатність (емпатія) проявляється в таких характеристиках: доброзичливість і повага до тих, хто навчається, чуйність, інтерес до їхнього життя, відповідальність, спостережливість і тактовність, розуміння, вміння рахуватися з їх думкою студентів.

4. Певний рівень розвитку особливостей психічних пізнавальних процесів: увага (розподіл, стійкість, концентрація); пам’ять (точність, швидкість запам’ятовування, тривалість зберігання, швидкість пригадування); мислення (поєднання аналітичного і систематичного типів мислення, самостійність, точність, критичність суджень, винахідливість); уява (здатність швидко, точно і яскраво уявити той чи інший об’єкт, комбінаторна фантазія); мовлення (вміння передавати свої почуття і уявлення за допомогою вербальних і невербальних засобів).