Школа м.П.Щетиніна

Михайло Петрович Щетинін – керівник Центру комплексного формування дітей і підлітків (інші назви - Російська Родова школа, Школа майбутнього), що знаходиться у с.Текос, Краснодарського краю Росії.

Школа М.П.Щетініна поставила під сумнів усю прийняту класичну систему освіти. До неї досі спостерігається неоднозначне ставлення педагогів, хтось бачить в ній природну і вільну систему розвитку, хтось – релігійну секту. Тим не менш школа надзвичайно популярна.

У першу чергу школа М.П.Щетиніна характеризується рядом феноменів: у ній немає класів і одновікових груп дітей, тут ніхто не зможе сказати, в якому він класі, немає уроків у тому значенні, у тих формах, які склалися в масовій свідомості й практиці, немає дзвоників на урок, немає уроків, не має звичайних шкільних програм і підручників, немає багатьох принад, якими так пишаються звичайні школи, педагогічного колективу з педрадами і педагогічними об'єднаннями, бо тут кожен є водночас і учнем, і вчителем. Учні в школі не є школярами в справжньому розумінні цього слова. Діти тут не стільки засвоюють основи наук, скільки вчаться мислити серцем, вирішувати розумом, створювати руками і всім життям.

В основі діяльності школи – певна життєва філософія М.П.Щетиніна. Він вважає ключовими словами свого життя такі: любов, істина, воля, рід, совість, честь, життя, батько, дитя, чадо, дитина. Дитина, чадо, дитя – три іпостасі однієї особистості, в якій поєднується і окрема людина, об’єкт любові її батьків, і весь світ її предків, тому на неї і слід дивитись як на нащадка, представника людського роду. Тому, дивлячись на дитину, ми маємо бачити в ній не малу істоту, яке нічого не розуміє, а весь світ, що відображений у її родовій пам’яті, і не стільки впливати на цю пам’ять, скільки не заважати їй.

Школа Щетиніна — справжня громада. Общинний спосіб життя визначає устремління учнів до мети, спільні інтереси та ентузіазм, відданість ідеалам і любов до ближнього, взаємну підтримку і взаємодопомогу, високу організованість, піднесене розуміння почуття Батьківщини, творчу працю кожного, підкреслену повагу до родової пам'яті, предків, батьків, уникання небажаних людських пристрастей, злості та марнославства, заздрості й ненависті. І все це винятково на основі добровільного вибору кожного учня.

Основами щетинінської педагогіки є морально-духовний розвиток кожного, використання природного прагнення учнів до пізнання (основною формою навчання в школі є взаємонавчання учнів), натхненна праця у будь-яких проявах, утвердження прекрасного в усьому, фізична підготовка кожного.

Результати діяльності школи – вражаючі. Випускники часто навчаються в кількох ВНЗ, стають професорами, академіками, відомими людьми. В кінці наведемо слова М.П.Щетініна:

„Якщо взяти будь-яку середньостатистичну загальноосвітню школу, то дуже легко визначити, де вона розташована – метрів за 300 вже буде чутись дитячий крик. Діти кричать. Ми вважаємо, що діти кричати не повинні, оскільки вони, навпаки, несуть з собою згоду. Дитина кричить від болі, від гіркоти, коли порушується щось, гармонія рушиться, тоді вона починає кричати. Ми відмічаємо це і кажемо, що ось, вона не розуміє нічого, і починаємо виховувати, карати її. Вона ще більше кричить. Це кричить вона дійсно від туги, від несправедливості, від невідповідності того, що вона всередині себе несе і того, що відбувається навколо неї. У нас насправді, створюючи освітній простір, займаючись науковою діяльністю, вони здійснюють самих себе. Тому що смисл освіти – пошук істини, пошук згоди, знаходження основ щасливого життя, визначення, що таке щастя. Ми намагаємось все робити для того, щоб вони шукали смисл всюди і його стверджували”.