Структура навчального процесу

Принципи навчання

та їх сутність

Деякі правила навчання / реалізація принципу

1. Принцип науковості

1) освіта спрямована на засвоєння наукових знань про об”єктивну реальність;

2) у навчанні необхідно застосовувати методи, близькі до наукових, відповідних певній науці

Навчання повинне здійснюватися на основі:

• новітніх досягнень педагогіки, психології, методики, наукової організації педагогічної та навчальної праці;

• розкриття причинно-наслідкових зв”язків явищ, подій процесів, проникнення в їх сутність;

• ознайомлення з методами науки;

• розкриття історії її розвитку, внеску видатних вчених;

• розкриття спірних наукових проблем, їх змісту, перспективи вирішення, боротьби тенденцій;

• застосування нової наукової термінології в єдності з науковими теоріями, законами;

• висвітлення результатів нових досліджень, привчання слідкувати за науковою інформацією.

2. Свідомості і активності

сутність освіти у глибоких, самостійно осмислених знаннях, набутих високим рівнем активності - інтенсивного напруження власної розумової діяльності

Свідомість забезпечується:

• високим рівнем активності;

• глибоким розумінням цілей та завдань, значення дисципліни для вирішення життєвих проблем та власних перспектив;

• позитивною мотиваціією навчання;

• раціональними прийоми праці на заняттях;

• використанням усіх видів та форм пізнавальної діяльності, поєднанням аналізу і синтезу, індукції з дедукцією, співставлення з протиставленням, використанням аналогії;

• застосуванням взаємонавчання та різних форм колективної роботи;

• наявністю логічних зв”язків між засвоєними знаннями та тими, які потрібно засвоїти;

• застосуванням проблемних ситуацій, наведенням прикладів, виділенням головного та другорядного;

• привчанням до самостійності, творчого мислення тощо

3. Систематичності і послідовності

Освіта передбачає систематичну передачу та набуття системи наукових, взаємопов”язаних знань в такій послідовності, що відповідає внутрішній логіці матеріалу та пізнавальних можливостей студентів (учнів)

Для забезпечення засвоєння знань необхідно:

• застосування та спільне створення планів, структурно-логічних схем, опорних конспектів, що допоможе учням засвоїти знання у системі;

• формувати поняття про дисципліну, як про частину науки й показати учням її систему;

• засвоєння системи знань, умінь, навичок з кожного розділу та усієї програми;

• зміст навчального матеріалу розбивати на логічно завершені частини та послідовно їх реалізувати;

• формування теоретичних знань здійснювати шляхом викладення матеріалу у такій послідовності: об”єкт та предмет, основи, інструментарій, наслідки, границі використання теорії;

• впровадження логіки науки та історичного процесу її розвитку у свідомості учнів;

• забезпечення наступності у змісті, методах між різними ступенями і рівнями освіти;

• повторення та удосконалення раніше засвоєнного та вивченого на заннятті матеріалу на усіх його етапах (на початку, в кінці, після кожної логічно закінченої частини навчання);

• створення умов, коли “сьогоднішнє закріпляє вчорашнє та прокладає дорогу у завтрашнє” (Я.А.Коменський)

• поступове ускладнення матеріалу та завдань для самостійної роботи;

• ознайомлення учнів перспективами навчання;

• проведення в кінці курсу, розділу занять узагальнення та систематизації знань;

• систематичний аналіз та самоаналіз учнів помилок, допущених у ході засвоєння матеріалу;

• навчання учнів систематично та цілеспрямовано спостерігати і бачити суттєве у явищах, предметах, людських відношеннях.

4. Емоційності

Створення умов для виникнення таких емоційеих станів, що сприяють успішному засвоєнню знань

Формування позитивного ставлення та настрою здійснюється у процесі вивчення матеріалу (досягнення афективних цілей) через:

• врахування емоційних станів, почуттів тих, хто навчається,

• жвавий, образний виклад;

• оптимізм і логічність поданя інформації;

• використання цікавих прикладів, зв”язок з життям;

• застосування наочності і комп”ютерної техніки;

• задоволення пізнавальних потреб учнів (студентів);

• отримання у результаті навчання почуття виконаного обов”язку,

• мова, зовнішній вигляд викладача;

• позитивне ставлення викладача до тих, хто навчається, взаємоповага

5. Доступності

Зміст, форми, методи навчання мають бути відповідними обсягу знань, умінь, навичок, способів мислення, що є в арсеналі тих, хто навчається.

Викладання має здійснюватися:

• від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного (Я.А.Коменський);

• відповідно віку та здатності сприймати інформацію тими, хто навчається;

• з урахуванням віку, але так, щоб зміст та способи навчання дещо випереджували розвиток учнів;

• з опорою на життєвий досвід, рівень підготовленості до вивчення предмету, інтереси, особливості розвитку;

• в оптимальному темпі, але з певною мірою напруженості – не затримувати сильних і розвивати слабких;

• із застосуванням аналогії, порівняння, протиставлення, співставлення з протилежним або протирічним;

• з використання новітніх досягнень педагогіки та психології: конкретні знання, уміння формувати за допомогою маленьких кроків, узагальненння – за допомогою збільшених кроків;

• на основі логічного зв”язку з тим, що було вивчено раніше;

• з ілюструванням прикладів як проявляються загальні закономірності розвитку науки і суспільства та фундаментальні закони природи у відповідній навчальній дисципліні;

• доступно, емоційно, переконливо через чітке, лднозначне формулювання понять, запобігання монотонності, використання образів, яскравих фактів, прикладів з життя, літератури;

• оптимально виибираючи, що потрібно поясняти, а що учні опанують самостійно;

• вводячі нові приклади, факти, поняття лише після засвоєння головного;

• використовуючи управління пізнавальною діяльністю учнів, створюючи умови для самостійного добування, осмислення та засвоєння знань (допомагати, направляти, незрозуміле розкрити через зрозуміле, дати кінчик нитки для самостійного аналізу, підбадьорити): поганий вчитель повідомляє істину, залишаючи її незрозумілою, хороший – вчить її знаходити, роблячи доступним процес знаходження;

• з врахування працездатності, розвиваючи та тренуючи її, привчаючи до тривалої та інтенсивної мислительної діяльності – підвищення працездатності знижує бар”єр доступності навчання.

6. Індивідуального підходу до тих, хто навчається

В умовах колективної навчальної роботи кожен учень (студент) повинен реалізувати власні можливості для досягнення цілей навчання

Основні правила:

1) створення умов, що враховують такі особливості кожного учня:

- індивідуальні здібності, різницю протікання психічних процесів,

- рівень розумового розвитку;

• знання, уміння, досвід, інтереси;

• пізнавальну та практичну самостійністійність;

• наполегливість, працездатність;

2) надання допомоги, організація індивідуальної роботу з тими, хто її потребує.

7. Зв”язку теорії з практикою (життям)

Ефективність навчання може бути спрямована, забезпечена, перевірена та підтверджена об”єктивними зв”язками між теорією і практикою, наукою і виробництвом

У процесі навчання необхідно забезпечити

1) зв”язок “знання ↔ життя” –

• розуміння та відчуття того, що навчання є життєвою необхідністю;

• пояснення значення конкретної навчальної роботи для життя;

• використання зв”язку навчання з життям як стимулу до самоосвіти;

• зв”язок навчання з перспективними планами народного господарства, села, міста області, країни тощо;

2) зв”язок“теорія ↔ практика” –

• наведення прикладів, як наука розвивається під впливом практичних потреб, ролі наукових знань у процесі полегшення праці;

• ознайомлення з новими сучасними технологіями, прогресивними методами праці, новими виробничими відносинами;

• використання знань на практиці – навколишнє середовище є на лише джерело знань, але й область їх практичного використання;

• застосування у різних поєднаннях цікавих для учнів (студентів) практичних, проблемно-пошукових та дослідницьких завдань;

• поєднання розумової діяльності з практичною, в процесі якої засвоюється 80 – 85 % знань;

3) зв”язок “школа, предмет ↔ виробництво” –

• спілкування тих, хто навчається з виробничниками у процесі навчально-виховної роботи;

• створення та розв”язання завдань та вправ на основі виробничих досягнень, аналіз та перевірка роботи виробничників;

4) зв”язок “навчання ↔ розвиток особистості того, хто навчається” –

• виховання позитивного, усвідомленого, відповідального відношення до суспільно-корисної праці;

• використання матеріалів та прикладів суспільно користної праці, роботи таборів праці та відпочинку тощо;

• підпорядкованння суспільно корисної праці навчальним та виховним цілям;

• впровадження у навчальний процес та навчання НОТ (наукової організації праці);

• розвиток, закріплення, перенесення успіхів учнів з одного виду діяльності на інший: через епізодичний успіх – до постійних досягнень;

• виховання спрямованості до постійного покращення власних результатів, розвиток змагальності;

• сворення умов для виявлення раціоналізаторських здібностей (удосконалити, покращити, змінити);

• виховання прагнення до самоудосконалення через розвиток вимогливості, критичного аналізу власних вчинків та результатів праці.

8. Міцності

Все, що вивчається тими, хто навчається, має бути ґрунтовно, всебічно засвоєне та запам”ятовуватись надовго завдяки розумінню, осмисленню, розкриттю суттєвих зв”язків між предметами та явищами об”єктивного світу

Навчання має грунтуваатися на правилах:

• застосування та інтенсифікація як довільного, так і мимовільного запам”ятовування через: 1)емоційний виклад матеріалу, захоплюючі “відхилення”, “домашні заготовки”, експромти, притчи, легенди, байки, жарти тощо; 2) надання непрямих завдань; 3) сформованість та підтримку зацікавленості і позитивного ставлення до матеріалу; 4) застосування наочних посібників, технічних засобів, дидактичних ігор, навчальних дискусій, проблемно-пошукового навчання;

• мислення – є більш важливим у навчанні, ніж пам”ять, тому: 1) не перевантажувати пам”ять за рахунок мислення; 2) не заучувати матеріал допоміжного характеру (використовувати словники, довідники тощо); 3) не заучувати того, що учень (студент) може доповнити сам (обсяг того, що запам”ятовується має бути незначним);

• розвиток пам”яті тих, хто навчається, та навчаня їх застосувати різні мнемотехнічні прийоми запам”ятовування, що полегшують запам"ятовування;

• грамотне застосування найважливішої форми зміцнення знань - повторення: 1) враховувати психологічні закономірності забування - найінтенсивніше забування відбувається зразу після навчання, тому більшість повторень необхідно здійснювати зразу після ознайомлення з новим матеріалом, потім їх кількість зменшується, але не зникає повністю; 2) у процесі повторення та закріплення активізувати не лише пам”ять, але й мислення та почуття тих, хто навчається; 3) схема повторення має відрізнятися від схеми вивчення матеріалу, його розгляд з різних боків та точок зору;

• слідкувати за ефективністю навчання через використання різних діагностичних способів: 1) науково обгрунтованих засобів, видів тп методів контролю; 2) контроль внутрішніх факторів: розсіянність, заняття сторонньою діяльністю, пропуск занять, бездіяльність, лінь тощо; 3) контроль зовнішніх факторів: запізнення, порушення дисципліни тощо; 4) навчання учнів самоконтролю та самоспостереженню;-

- у процесі навчання: 1) використовувати оптимальний темпоритм навчання, враховуючи можливості учня та запобігаючи прояви ліні та роботи не в повну силу; 2) подавати знання у вигляді цілісних структур, складові яких (інформація, знання, положення тощо) логічно пов”язані між собою; 3) запобігати штучної інтенсифікації навчання, виявляючи та долаючи причини зниження його темпу (наприклад, падіння інтересу чи втомленість); 3) запобігати одноманітних та легких видів роботи, давати завдання, що вимагають розмірковування, пошуку раціонального рішення, перевірки результатів шляхом співставлення з даними умовами; 3) зв”зувати новий матеріал з тим, що пройшли раніше; 4) створювати умови та направляти процеси само- та взаємонавчання; 4) вказувати чіткі цілі, очікувані результати, вимоги, шляхи виконання завдань, проводити пробні вправи тощо.

9. Наочності

Ефективність навчання можна підвищити, створюючи умови для чуттєвого сприйняття матеріалу через включення у володіння знаннями різних органів чуття, розумно поєднуючи засоби наочності із словом.

Найважливіші правила реалізації принципу:

• навчання будувати не на абстрактних словах, а на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються, та фактах;

• все, що можливо, необхідно представити для сприйняття відчуттями: видиме –для сприйняття зором, чутне – слухом, те, що підлягає смаку – смаком, доступне для дотику – шляхом дотику (золоте правило, Я.А.Коменський);

• використовувати наглядність для: 1) ілюстрації, 2) як джерело знань для створення проблемних ситуацій, 3) для організації ефективної пошукової та дослідницької роботи;

• використання наочних засобів має відбуватися у порядку: розгляд в цілому → розгляд головного та другорядного → розгляд в цілому;

• наочні посібники сприяють найбільш виразному та правильній уяві про явища та предмети, які вивчаються;

• спостереження мають бути систематизовані та відображати причинно-наслідкові зв”язки між явищами;

• найкращим є навчальний посібник, виготовлений самим учнем;

• навчальні посібники (навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди, поліекранна проекція тощо) використовуються на основі наукового підходу, досконалого володіння технічними засобами та методикою їх використання;

• використання наочних засобів повинно: 1) виховувати в учнів увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до учіння; 2) бути засобом зв”язку з життям; 3) активізувати чуттєвий досвід учнів, опиратися на раніше сформованні уявлення, конкретизувати та ілюструвати поняття, які вивчаються;

• із збільшенням віку тих, хто навчається, наочність предметна має поступатися символічній, що адекватно відображає явище;

• застосовуючи наочність, як сильно діючий засіб, необхідно її ретельно дозувати та планувати. Щоб не нашкодити (відвести від головної цілі навчання, загальмувати розвиток абстрактного мислення, розуміння сутності та загальних закономірностей) не можна: 1) обмежуватися наочністю, вона є – не мета, а засіб навчання та розвитку мислення тих, хто навчається; 2) використовувати неуміло та неуважно;

- кількість наочних посібників має бути оптимальною - велика кількість наочності розсіює увагу, зава жає сприйняттю головного.