Теорії розвиваючого навчання

Серед найвідоміших вітчизняних теорій навчання і виховання можна виділити насамперед теорію розвиваючого навчання Л.С.Виготського.

Будь-яке навчання є шляхом розвитку особистості. Однак за деяких умов навчання, коли цей розвиток починає здійснюватись особливо інтенсивно, таке навчання називається розвиваючим. Відповідно до концепції Л.С.Виготського, розвиток людини в навчанні можна поділити на 4 стадії (рівні):

1. Рівень вихідного (початкового) розвитку – рівень, з яким учень підходить до навчання (знання, вміння, поняття, методи і засоби, якими учень користується самостійно і правильно ще до початку навчання). Зміст і методика навчання повинні бути адаптовані до початкового рівня.

2. Рівень актуального розвитку визначається тим, що учень вчиться робити самостійно в процесі навчання (наприклад, вирішувати задачі, відповідати на тестові питання). Цей рівень є звичайно предметом оцінювання на підсумкових екзаменах та інших контрольних заходах (модульний, проміжний контроль).

3. Рівень найближчого розвитку визначається тим, що учень навчається робити під керівництвом вчителя, а також в спільній діяльності з одногрупниками.

4. Рівень потенційного розвитку визначається завданнями, які учень ще не в змозі вирішити ані самостійно, ані під керівництвом вчителя.

Розвиваюче навчання орієнтується не на актуальний розвиток дитини, а на зону найближчого розвитку дитини, перетворюючи її в актуальний розвиток. Тим самим навчання йде попереду, дещо випереджає розвиток.

Теорія Л.С.Виготського зумовила появу багатьох більш конкретних теорії і концепцій. Всі концепції розвиваючого навчання можна поділити на дві категорії: орієнтовані на психічний розвиток учня і орієнтовані на особистісний розвиток.

Серед теорій, орієнтованих на психічний розвиток учня, виділяються:

• теорія Л.В.Занкова (кін. 50-х рр.) – розробка загальної дидактичної системи розвиваючого навчання молодших школярів (навчання на високому рівні складності, швидкій темп у вивченні програмного матеріалу, провідна роль теоретичних знань, усвідомлення школярами процесу навчання, цілеспрямована і систематична роботі з розвитку всіх учнів, у тому числі і слабких).

• теорія З.І.Калмикової – розвиваюче навчання з орієнтацією на формування творчого мислення (проблемність навчання, індивідуалізація і диференціація навчання, гармонійний розвиток мислення, формування прийомів розумової діяльності, спеціальна організація запам’ятовування);

• теорія Є.М.Кабанової-Меллер – самоуправління учнів навчальною діяльністю, формування в учнів операцій мислення (прийомів навчальної роботи).

Теорії, орієнтовані на особистісний розвиток учнів:

• теорія Г.А.Цукерман – навчання учнів навичкам навчального співробітництва (забезпечення душевного здоров’я і емоційного благополуччя школярів, навчання вмінню самостійно вчитись, розвиток інтелектуальних здібностей дитини, виховання навичок спілкування і співробітництва).

• теорія В.В.Давидова – Д.Б.Ельконіна – формування навчальної діяльності та її суб’єктів у процесі засвоєння теоретичних знань за допомогою виконання аналізу, планування і рефлексії (формування в школярів теоретичної свідомості і мислення, засвоєння теоретичних знань за допомогою оволодіння системою дій, систематичного вирішення задач, аналіз і рефлексія учнем своїх дій, перехід від спільної до індивідуальної діяльності і становлення індивідуального суб’єкту навчання, розвиток творчості учнів).

• теорія С.А.Смирнова – методика спільної творчості (ставлення до дитини як до суб’єкту будь-якого виду діяльності, формування особистісного (суб’єкт-суб’єктного) стилю взаємовідносин учня з однолітками і педагогами, організація активної взаємодії з однолітками і утворення ситуацій взаємозбагачення, включення учнів у творчу діяльність і розвиток на базі навчального матеріалу їх творчих здібностей, створення в класі позитивного емоційного фону навчання, атмосфери емоційного підйому і відчуття успіху, побудова навчання з опорою на ігрові форми.

• теорія І.С.Якиманської – індивідуально значущої діяльності учня, в якій реалізується його індивідуальний досвід (свобода вибору учнями змісту навчання і навчальних завдань, вияв ставлення учнів до навчання, спрямованість вчителя на навчальні можливості кожного учня, побудова уроку, спрямованого на створення умов самореалізації, самостійності кожного учня, розкриття і максимальне використання суб’єктивного досвіду дитини.

• теорія В.В.Сурикова – дидактична модель особистісно орієнтованої освіти – створення умов для повноцінного прояву і розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу (застосування спеціально створених особистісно орієнтованих ситуацій - навчальних, пізнавальних, життєвих) та інші.

Всі ці теорії є прикладами інтеграції бігевіористського, когнітивного та гуманістичного підходів до навчально-виховної діяльності.

Надалі ми розглянемо докладніше процес навчання, його структуру та етапи реалізації, окреслимо закономірності і принципи його реалізації у сучасних умовах.